ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
09 листопада 2020 року м. Київ № 640/23841/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі по тексту - третя особа), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, будинок 11а, в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у вчиненні дій, спрямованих на повернення ОСОБА_1 помилково сплаченої суми збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 7311,26 грн, сплаченого відповідно до квитанції №2286682854 від 24 жовтня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 24 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пилипенко О.Ю. посвідчено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого позивач придбала у власність квартиру АДРЕСА_1 за ціною 731 126, 45 грн.
Позивач зазначила, що вона змушена була сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% від вартості квартири, що становило 7311, 26 грн, хоча житло вона придбала вперше.
У зв'язку із зазначеним, позивач 22 липня 2020 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою, в якій просила повернути безпідставно сплачені кошти, але відповідач відмовив у задоволенні її заяви.
Позивач вважає таку відмову у поверненні помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі - продажу неправомірною та такою, що порушує його права, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.
Відповідач відзиву на позовну заяву не надав з невідомих суду причин, хоча позивачем направлено на адресу суду відповідь на відзив, в якій остання послалась на аналогічні обставини тим, що викладені у позовній заяві та просила задовольнити заявлені нею позовні вимоги в повному обсязі.
Представник третьої особи у письмових поясненнях на позовну заяву зазначив, що враховуючи, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері обов'язкового пенсійного страхування, у даному випадку, є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, тому саме даний державний орган повинен подати відповідне подання про повернення коштів, у разі наявності підстав для його прийняття.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Враховуючи неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки без поважних причин, на підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше. Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
У відповідності до пункту 8 статті 2 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 1998 року №1740 (далі по тексту - Порядок №1740) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Пунктом 15-3 Порядку №1740 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна. Документом, що підтверджує сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, є платіжне доручення платника збору про перерахування сум збору на бюджетні рахунки для зарахування надходжень до державного бюджету, відкриті в головних управліннях Казначейства. Копія такого платіжного доручення зберігається в нотаріуса, який посвідчив договір. Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачуються платниками, зазначеними у пункті 15-1 цього Порядку, за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса.
Аналіз наведених норм свідчить, що нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна станом на момент укладення позивачем договору купівлі-продажу здійснювалось лише за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, однак, громадяни, які придбавають житло вперше, не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналогічні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді, зокрема у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року (справа № 819/1498/17) та 31 січня 2018 року (справа №819/1667/17).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 24 жовтня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Бізнес - Гарант» (далі по тексту- продавець) з однієї сторони та ОСОБА_1 (далі по тексту - покупець) з другої сторони, укладено договір купівлі - продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пилипенко О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №2576 (далі по тексту - договір) (Т.1, арк. 8-11).
У відповідності до пункту 1 договору за цим договором продавець передав належну йому на праві власності, а покупець прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 .
Пунктом 3 цього ж договору передбачено, що продаж вчинено за 731 126, 45 грн без ПДВ на умовах, передбачених договором.
Крім того, у відповідності до пункту 20 вказаного договору збір на обов'язкове державне пенсійне страхування сплачується покупцем.
Як вбачається з наданої суду копії платіжного доручення №2286682854 від 24 жовтня 2019 року, позивачем на рахунок № UA 70 899998 0000031118156026011 в УК у Шевченківському районі м. Києва сплачено 7 311, 26 грн з призначенням платежу: «збір з операцій придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна» (Т.1, арк. 12).
22 липня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про повернення сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, листом від 03 серпня 2020 року за вих. №2600-0502-8/106725 позивача повідомлено про те, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюються за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а також рекомендовано звернутись до суду для встановлення правових підстав щодо повернення коштів. (Т.1, арк. 18-21, 22).
Крім того, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, позивачу на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 належить 1\4 частина квартири АДРЕСА_4 . Вказана частка квартири належить позивача, у зв'язку з реалізацією останньою свого права на приватизацію нерухомого майна.
Відповідно до наданої суду копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №222114316 від 31 серпня 2020 року за позивачем зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 24 жовтня 2019 року, зареєстрованого в реєстрі №2576.
Тобто, позивачем надані суду докази придбання житла вперше, в свою чергу, будь - яких належних та допустимих доказів, які б спростовували вказаний факт та підтверджували б придбання останньою нерухомого майна вдруге чи втретє, відповідачем суду не надано.
За таких обставин, у суду не виникає сумніву щодо того, що у межах спірних правовідносин позивач придбала вищевказану квартиру вперше, а тому відповідно до вимог діючого законодавства України звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на час придбання позивачем нерухомості в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Так, вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну «придбавають житло вперше», що міститься у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Разом з тим, ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
При цьому, оскільки на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, покладено обов'язок доказування, саме відповідач зобов'язаний довести факт, що позивач зобов'язана була сплатити збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та придбав нерухоме майно не вперше.
Водночас, у постанові від 03 липня 2018 року (справа № 819/33/17) Верховний Суд дійшов правового висновку, що за відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше. Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію.
В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень встановити придбання квартир конкретною особою вперше не може ставитись в провину особі, оскільки невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.
Як свідчать матеріали справи, у цій справі будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували твердження позивача про придбання житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за нею будь-якого іншого нерухомого майна та свідчили б про відсутність в неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано, а судом не встановлено.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач помилково сплатила до бюджету збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року №787 (далі - Порядок №787).
Відповідно до пункту 3 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім'я органу Казначейства, або поштовим переказом через підприємства поштового зв'язку, вказані у заяві платника (його довіреної особи).
Пунктом 5 Порядку №787 передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.
У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної податкової служби України (далі - органи ДПС) та органи Державної митної служби України (далі - органи Держмитслужби)) подання подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 7.2 Порядку ведення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-2, яким установлено механізм здійснення органами Пенсійного фонду України обліку надходження сум збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, суми помилково сплачених платежів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються платникам на підставі заяви.
Враховуючи, що відповідним органом, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету у сфері обов'язкового пенсійного страхування є відповідач, суд зазначає, що саме останній наділений обов'язком щодо формування та подання до органів казначейства подання про повернення коштів.
Тобто, судом встановлено, що позивач була звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при придбанні житла, але фактично сплатила цей збір у сумі 7311, 26 грн. Суд, погоджуючись з доводами позивача, дійшов висновку про те, що така сплата здійснена позивачем помилково, а тому, сплачені кошти підлягали поверненню позивачу за поданням відповідача.
З урахуванням встановлених обставин, з метою найбільш ефективного захисту прав позивача, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги та визнати протиправними дії відповідача щодо не сформування та не направлення до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві подання про повернення позивачу помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 7 311, 26 грн та зобов'язати вчинити такі дії.
Враховуючи встановлені обставини та норми чинного законодавства України суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.
Стосовно вимог позивача в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000, 00 грн, суд виходить з наступного.
Як вбачається з наданої суду копії договору про надання правової допомоги №239/20А від 20 липня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Вишневий і Партнери» (Т.1, арк. 30-32) (далі по тексту - адвокатське бюро), останнє зобов'язалось надавати необхідну правову допомогу в адміністративній справі щодо повернення збору з операцій купівлі-продажу нерухомого майна 1% від суми договору.
Розділом 4 договору визначені умови грошової винагороди адвоката за надання правових послуг, зокрема, у пункті 4.1 зазначено, що сторони дійшли згоди про те, що за надання Адвокатським об'єднанням послуг обумовлених пунктом 2.1 Договору, Клієнт сплачує Адвокатському об'єднанню грошову винагороду, яка включає в себе, в тому числі, витрати пов'язані зі збором доказів, підготовкою справи до розгляду, оплатою вартості послуг помічника адвоката, розмір якої зазначений в Додатку №1 до Договору, який є невід'ємною частиною цього Договору.
В подальшому, а саме, 20 липня 2020 року між сторонами договору було укладено додаток №1 до договору (Т.1, арк. 33), відповідно до якого грошова винагорода за договором складає:
- підготовка заяви про повернення безпідставно сплачених грошових коштів - 500 грн (1 год.);
- підготовка заяви по суті спору (позовної заяви, відзиву, заперечення) - 1000 грн - 1 год.;
- підготовка заяви (клопотання) з процесуальних питань, в процесі розгляду справи в суді - 500 грн (1 год).
Згідно з актом про надані юридичні послуги від 31 серпня 2020 року (Т.1, арк. 34), виконавець виконав за договором, а замовник прийняв наступні послуги:
- підготовка заяви про повернення безпідставно сплачених грошових коштів - 1000 грн (500 грн - 1 год*2 год.);
- підготовка позовної заяви про зобов'язання вчинити дії - 2000 грн (1000 грн-1 год.*2 год.).
Також вказаним актом сторони погодили, що загалом надано послуг на 3000,00 грн.
При цьому, відповідно до копії дубліката квитанції №0.0.1777100341.1 від 21 липня 2020 року позивачем сплачено на рахунок Адвокатського об'єднання «Вишневий і Партнери» грошову суму у розмірі 3000,00 грн (Т.1, арк. 35).
Тобто, позивачем було сплачено суму у 3000,00 грн на рахунок адвокатського об'єднання ще до надання правових послуг останнім, оскільки акт про надані правові послуги, в якому зазначені види наданої правової допомоги, час та їх вартість, був підписаний сторонами договору 31 серпня 2020 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI ).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд зауважує, що заява про повернення безпідставно сплачених грошових коштів, адресована до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві складається з двох сторінок, містить посилання дві статті Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» та на два пункти Порядку №1740.
Тобто, час, витрачений на підготовку даної заяви, як вказано у акті (2 години), є досить тривалим для підготовки такої заяви, на переконання суду, а сам зміст заяви не є співмірним вартістю цієї послуги.
Більш того, вказані послуги адвокатське об'єднання надавало виключно на виконання умов укладеного договору, тому такі послуги не можуть бути віднесені до судових витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги.
Стосовно витрат у розмірі 2000,00 грн за підготовку позовної заяви, суд виходить з того, що 21 липня 2020 року (день сплати правових послуг позивачем) сторони не могли знати скільки часу витратить адвокатське об'єднання на підготовку вказаної позовної заяви, тобто, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що саме такий час був витрачений на надання цієї правової послуги.
Також, суд також зауважує, що у висновку ЄСПЛ, викладеному у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява №71660/11), у пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява №72277/01), у пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (Заява №66561/01), суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обгрунтованим, а у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі "Lavents v. Latvia" (Заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну ціну.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про недоведеність співмірності сплачених послуг витраченому часу та обсягу наданих послуг, а тому, на переконання суду, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід віднести суму витрат у розмірі 1000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не сформування та не направлення до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 7311, 26 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) звернутися із поданням до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про повернення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за придбання нерухомого майна у розмірі 1% від вартості, а саме у розмірі 7311, 26 грн (сім тисяч триста одинадцять гривень 26 копійок), сплаченого згідно платіжного доручення №2286682854 від 24 жовтня 2019 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені нею судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги в розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник