ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 листопада 2020 року м. Київ № 640/12805/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТКОМ»
до Київської митниці Держмитслужби
про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТКОМ» (далі також - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (далі також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 13.02.2019 року №UA100000/2019/100008/2 Київської митниці Державної фіскальної служби;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100010/2019/00342 Київської митниці Державної фіскальної служби.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту) та застосуванні другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів, оскільки позивачем до декларації митної вартості були додані документи, що підтверджують митну вартість. Натомість всі зауваження контролюючого органу не свідчать про неповноту чи про недостовірність відомостей щодо митної вартості імпортованих товарів, що вказані в поданих документах, а тому рішення про коригування митної вартості товарів прийнято відповідачем всупереч вимог Митного кодексу України та підлягає скасуванню.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
13.08.2019 року представником Київської міської митниці ДФС надано до суду відзив, в якому він просить відмовити в задоволенні заявлених позовних вимог.
Зокрема, відзив обґрунтовано тим, що декларантом до митного органу подано митну декларацію для здійснення митного оформлення з документами, які не містять усіх даних, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Крім того, надані позивачем додаткові документи унеможливлювали перевірку митним органом числового значення заявленої митної вартості та обумовлювали необхідність отримання від декларанта визначених статтею 53 Митного кодексу України додаткових документів та відомостей. Тобто, при здійсненні порівняння рівня заявленої митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, з'ясовано, що вартість заявлених до митного оформлення товарів є меншою від мінімального рівня митної вартості товарів, інформація по яким міститься у ЄАІС.
Однак, надані документи для підтвердження рівня митної вартості товару (первинні та додатково надані), не дали можливості остаточно упевнитись в достовірності визначеної декларантом митної вартості товару, у зв'язку з чим було застосовано резервний метод визначення митної вартості товару.
09.09.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній надав заперечення на доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та просив позов задовольнити у повному обсязі.
04.11.2019 року через канцелярію суду позивачем подано додаткові пояснення, в порядку частини п'ятої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими підтверджує необґрунтованість та безпідставність прийнятих Київською міською митницею ДФС рішень.
Крім того, позивачем через канцелярію суду 13.11.2019 року подано клопотання про приєднання до матеріалів справи детального опису робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої (правової) допомоги №І-12/03-07/19 та додаткової угоди №1 від 03.07.2019 року.
Відповідачем через канцелярію суду 21.11.2019 року подано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, де відповідачем зазначено, що гонорар адвокату за надану правову допомогу у розмірі 30 000 грн. є завищеним, становить надмірний тягар для позивача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності та співрозмірності.
04.12.2019 року позивачем через канцелярію суду подано заперечення проти клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу №3079/26-70-10-22 від 19.11.2019 року, на підставі чого просить залишити без задоволення зазначене клопотання відповідача.
Також, позивачем через канцелярію суду 22.06.2020 року подано клопотання про заміну відповідача правонаступником у справі №640/12805/19, в якому позивач просить здійснити процесуальне правонаступництво, замінити відповідача з Київської міської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39422888) на Київську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.06.2020 року клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТКОМ» про заміну відповідача правонаступником задоволено, замінено відповідача - Київську міську митницю ДФС (код ЄДРПОУ 39422888) на Київську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359).
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Як висновується з матеріалів справи на виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 10.12.2015 року №2015-0111 ТОВ «ІНВЕСТКОМ» здійснено митне оформлення товару: Товар №1: «Вироби з лицьовою поверхнею з текстильних матеріалів, з синтетичних волокон, сумка для контейнерів: АІМЕ Bag - 800 шт.; торгівельна марка: LUMINARC; виробник ARC FRANCE; країна виробництва: АЕ». Товар №2: «Посуд столовий, кухонний, для пиття, із зміцненого скла, кружка N8728 - 624 шт., N8729 - 1200 шт.; N8730 - 624 грн., N8731 - 624 грн., Р1513 - 624 грн., Р1521 - 624 грн., Р1522 - 624 грн., Р1550 - 624 грн., Р1551 - 1200 шт., Р1552 - 1824 шт., Р1553 - 1200 шт., Р1554 - 624 шт., Р1555 - 624 шт., Р1556 - 624 грн.; торгівельна марка: LUMINARC; виробник: ARC FRANCE; країна виробництва: АЕ». Товар №3: «Посуд столовий, кухонний, із зміцненого скла: Кувшин з кришкою: N8406 - 444 шт.; Набір банок (3банки): Р2312 - 240 комп. - 720 шт.; Р2336 - 360 комп. - 1080 шт. Р2918 - 480 комп. - 1440 шт.; Набір контейнерів (3 контейнера): Р4130 - 800 комп. - 2400 шт.; Сервіз столовий (46 предметів: 1 блюдо, 6 обідніх тарілок, 6 глибоких, 6 десертних, 1 великий салатник, 6 малих салатників, 6 чашок, 6 блюдець, 6 стаканів та кувшин з кришкою): N1201 - 120 комп. - 5520 шт., N2305 - 120 комп. - 5520 шт., Р0328 - 120 комп. - 5520 шт.; Сервіз столовий (19 предметів: 6 десертних тарілок, 6 супових, 6 обідніх та 1 салатник): N4493 - 240 комп. - 4560 шт., N4651 - 240 комп. - 4560 шт., Р0325 - 120 комп. - 2280 шт.; Форма для зберігання: Р4519 - 960 шт.; торгівельна марка: LUMINARC; виробник: ARC FRANCE; країна виробництва: АЕ»; умови поставки: FOB AE DUBAI. Валюта та загальна сума за розрахунком: 38510,70 USD. Курс валюти: 27, 570704. Код товару: 4202929800.
Митна вартість товару заявлена позивачем за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються.
На підтвердження такої складової митної вартості товару як ціна товару позивачем було надано митному органу електронні копії документів:
Пакувальний лист б/н від 31.12.2018 року; інвойс №29038385 від 31.12.2018 року; коносамент №11119000125 від 08.01.2019 року; автотранспортну накладну №428343 від 02.02.2019 року; сертифікат про походження товару №27396 від 09.01.2019 року; платіжне доручення в іноземній валюті №2657 від 16.01.2019 року; рахунок-фактуру ТОВ «Ламан Шипінг» №LS-4177951 від 04.02.2019 року; довідку ТОВ «Ламан Шиппінг» про вартість перевезення «Справка о транспортных расходах» №300978-1 від 04.02.2019 року; прайс-лист б/н від 01.10.2018 року; страховий поліс ПАТ «СК «Остра» №109190002/І від 08.01.2019 року; контракт на поставку товарів №2015-0111 від 10.12.2015 року з додатковими угодами №1 від 10.06.2016 року, №2 від 05.07.2016 року, №3 від 20.11.2017 року, №4 від 21.11.2018 року; додаткову угоду до заявки №9285-3 на транспортування та експедирування контейнерів №8451 від 18.08.2016 року; лист Arc Middle East LLC від 31.01.2019 року; Договір страхування «Генеральній договор страхования грузов» №23012017/Г від 23.01.2017 року; додаткову угоду до заявки №9285-3 від 04.02.2019 року на транспортування та експортування контейнерів; декларацію країни відправлення №201-03836481-19 від 02.01.2019 року.
За наслідками опрацювання наданих ТОВ «ІНВЕСТКОМ» документів Київською міською митницею ДФС виявлено наявність у них розбіжностей та відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, у зв'язку із чим декларанту було запропоновано надати додаткові документи для її підтвердження, а саме:
- при наявності транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; акт виконаних робіт (наданих послуг);
- якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
- каталоги, специфікації, прайс-листи виробника товару;
- переклад копії декларації країни відправлення;
- висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією;
- за наявності - інші платежі та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
-інші додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, зокрема, які підтверджують складові митної вартості (інформація мережі Інтернет стосовно ціни на подібний товар).
На виконання вказаного запиту, для підтвердження заявленої митної вартості, ТОВ «ІНВЕСТКОМ» додатково надано наступні документи: рахунок від перевізника №LS-44177951 від 04.02.2019 року; договір про транспортно-експедиторське обслуговування №8451 від 18.08.2016 року; накладні на раніше імпортований ідентичний товар №040470 від 04.04.2018 року, №210285 від 21.02.2018 року, №271227 від 27.12.2018 року, №1105160 від 11.05.2018 року, №1602190 від 16.02.2018 року, №2205158 від 22.05.2018 року, №120401 від 12.04.2018 року, №120117 від 12.01.2018 року; рахунки ПАТ «СК «ОСТРА» №1/1\19 за період 01.01.2019-31.01.2019; платіжне доручення №31858 від 07.02.2019 року про сплату ТОВ «ЛАМАН ШИППІНГ» послуг з перевезення.
13.02.2019 року Київською міською митницею ДФС надіслано позивачу картку відмови в прийнятті, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №100010/2019/00342 та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №/2019/100008/2.
Рішення про коригування прийнято відповідачем вибірково щодо наступних позицій задекларованих товарів:
Посуд столовий, кухонний, із зміцненого скла: Кувшин з кришкою: N8406 - 444 шт.; Набір банок (3банки): Р2312 - 240 комп. - 720 шт.; Р2336 - 360 комп. - 1080 шт. Р2918 - 480 комп. - 1440 шт.; Набір контейнерів (3 контейнера): Р4130 - 800 комп. - 2400 шт.; Сервіз столовий (46 предметів: 1 блюдо, 6 обідніх тарілок, 6 глибоких, 6 десертних, 1 великий салатник, 6 малих салатників, 6 чашок, 6 блюдець, 6 стаканів та кувшин з кришкою): N1201 - 120 комп. - 5520 шт., N2305 - 120 комп. - 5520 шт., Р0328 - 120 комп. - 5520 шт.; Сервіз столовий (19 предметів: 6 десертних тарілок, 6 супових, 6 обідніх та 1 салатник): N4493 - 240 комп. - 4560 шт., N4651 - 240 комп. - 4560 шт., Р0325 - 120 комп. - 2280 шт.; Форма для зберігання: Р4519 - 960 шт.; торгівельна марка: LUMINARC; виробник: ARC FRANCE; країна виробництва: АЕ».
Відповідно до рішення про коригування вартість задекларованого товару збільшено з 29 698, 29 доларів США до 32 252,69 доларів США.
Позивач не погоджується зі спірними рішеннями, оскільки позивачем подано відповідачу всі документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів; подані документи не містять розбіжностей, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Незгода позивача зі спірними рішеннями, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України (тут і далі також - всі нормативно-правові акти наведені чинними на момент виникнення спірних правовідносин), правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 1 Митного кодексу України відносини, пов'язані із справлянням митних платежів регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
Частиною першою статті 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною першою статті 51 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 52 Митного кодексу України декларант, який заявляє митну вартість товару, зобов'язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Частиною першою статті 257 Митного кодексу визначено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Згідно з частиною першою статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно з частиною другою зазначеної статті є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до частини третьої статті 53 Митного кодексу України у разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
За змістом статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Статтями 49, 51, 52, 53, 57, 58 Митного кодексу України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (частина третя статті 54 Митного кодексу України).
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;
2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;
4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина шоста статті 54 Митного кодексу України).
Таким чином, митні органи мають виключну компетенцію з питань перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема:
1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано;
2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом;
3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів;
4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Аналіз наведених статей свідчить, що обов'язок доведення митної вартості товару лежить на позивачеві. Але митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи. Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Про наявність обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості митниця зобов'язана доводити в суді, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В ході дослідження матеріалів справи судом встановлено, що оскаржуваним рішенням про коригування митної вартості товарів митну вартість групи товарів визначено із застосуванням резервного методу.
При цьому, підставною для прийняття вказаного рішення стало подання позивачем до митного оформлення документів, які містили розбіжності.
Підставою для прийняття вказаного рішення стало те, що надані декларантом документи не містять відомостей щодо ціни, яка сплачена або яка підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до пункту 4.1 статті 54 Митного кодексу України під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів здійснено контроль заявленої уповноваженою особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Під час контролю встановлено наступне: у наданому до митного оформлення прайс-листі виробника не зазначена комерційна назва товарів та не вказано на яких умовах поставки він виставлений. Заявка транспортно-експедиційних послуг (морське перевезення вантажу за межами державного кордону України) від ТОВ «ІНВЕСТКОМ» від 08.01.2019 №9285-3 на суму 938 доларів США, а рахунок №LS-4177951 від 04.02.2019 року виставлений на суму 26020,12 грн., що не відповідає перерахунку на курс НБУ доларів США (27,570704) станом на 04.02.2019 року. Також копія митної декларації країни відправлення товарів містить суперечливі з задекларованими у митній декларації дані, а саме, невідповідність в заявленому та наявному в документах класифікаційних кодів товарів. В поданій копії декларації країни відправлення відсутній номер інвойсу, що унеможливлює ідентифікацію поставки. Копія декларації країни відправлення надана без перекладу. Платіжне доручення від 07.02.2019 року №34858 стосовно оплати за перевезення вантажу не містить відміток банку. На вимогу митного органу декларантом не надано: висновок про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією.
Між тим, суд зазначає, що відповідачем не було враховано, що наданий до митного формлення прайс лист містить інформацію про найменування товару, його ціну, інформацію про виробника товару, а інформація, яка зазначена виробником товару у прайс-листі по референтному номеру товару збігається з інформацією, зазначеною декларантом у графі « 31» митної декларації.
Щодо посилань відповідача на відсутність висновку про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 року у справі №П/811/687/16 зауважив, що прайс-лист не є обов'язковим документом, що передбачений частиною другою статті 53 Митного кодексу України, який має подати декларант під час митного оформлення товару, та не є документом, що підтверджує вартість імпортованого товару. Прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який безпосередньо адресований покупцю, та є лише пропозицією щодо вартості товару, а його конкретна ціна, порядок її сплати визначаються сторонами та обумовлюються відповідним інвойсом.
Висновок спеціалізованих експертних організацій про якісні та вартісні характеристики товарів також не є документом, що підтверджує вартість імпортованого товару, відповідно, його неподання декларантом не може бути підставою для прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів.
З огляду на вказаний висновок Верховного Суду, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача у цій частині.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.07.2019 у справі №804/6217/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 85493391) зазначив, що обов'язкове подання прайс-листа частиною 2 статті 53 МК України не передбачено.
Стосовно заявки транспортно-експедиційних послуг (морське перевезення вантажу за межами державного кордону України) від ТОВ «ІНВЕСТКОМ» від 08.01.2019 №9285-3 на суму 938 доларів США, а рахунок №LS-4177951 від 04.02.2019 року виставлений на суму 26020,12 грн., суд зазначає, що саме сума у розмірі 26020, 12 грн. підлягала сплаті та була сплачена декларантом на користь ТОВ «Ламан Шиппінг» за надані послуги експедирування імпортованого товару, що підтверджується наданими митному органу довідкою, рахунком експедитора та платіжним дорученням.
При цьому, суд зазначає, що митним законодавством не визначено вид доказів, яким декларант повинен підтверджувати розмір витрат на перевезення товарів
Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в рішенні від 31.05.2019 по справі №804/16553/14, «Законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватись розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватись будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів».
Крім того, згідно зі статтею 254 МК України, документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
Однак, митним органом не доведено наявності підстав, прямо передбачених вказаною нормою МК України, для витребування у позивача відповідного перекладу митної декларації країни відправлення.
Щодо доводів відповідача про те, що митна декларація країни відправлення товарів містить суперечливі з задекларованими у митній декларації дані, а саме, невідповідність в заявленому та наявному в документах класифікаційних кодів товарів, суд зазначає наступне.
ТОВ «ІНВЕСТКОМ» задекларовано імпортований товар за кодом УКТ ЗЕД, який встановлений Законом України «Про Митний тариф України», а не країною постачальника, що, в свою чергу, не вплинуло ні на митну вартість товару, ні на суму необхідних до сплати митних платежів.
Тому, суд відхиляє доводи відповідача у цій частині, як такі, що не можуть свідчити про заниження позивачем митної вартості товару та не вказують на розбіжності щодо митної вартості товару у поданих позивачем документах.
Стосовно того, що в митній декларації країни відправлення відсутній номер інвойсу спростовується тим, що у поданому інвойсі зазначено відомості, ідентичні відомостям, зазначеним у наданій декларації країни відправлення. Таким чином, надана митному органу декларація країни відправлення повністю ідентифікує поставку товару згідно митної декларації №UA100010/2019/312102.
Інших розбіжностей в документах, що були подані позивачем, в рішенні про коригування не вказано, і такі розбіжності в документах, поданих позивачем, були відсутні.
Таким чином, суд приходить до переконання, що під час митного оформлення товару декларантом позивача надано товаросупровідні документи, які не містили розбіжності, а відтак процедура консультацій була розпочата митницею не правомірно.
При цьому, суд звертає увагу, що умови оплати товару не є ціноутворюючим фактором, відсутність цієї інформації жодним чином не може свідчити про заниження митної вартості товару.
З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що позивачем для митного оформлення товарів за митною декларацією від 13.02.2019 року №UA100000/2019/100008/2 подано відповідачу документи, обсяг та зміст яких є достатнім для підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару, визначеної за ціною контракту.
Суд зауважує, що відповідач, здійснюючи контроль правильності визначення митної вартості, повинен брати до уваги лише ті докази, які стосуються предмета доказування. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови чи терміни оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови чи терміни оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Враховуючи вищевикладене та всупереч твердженням митного органу, декларантом виконані передбачені пунктом 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України обов'язки подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчислення.
Будь-яких переконливих аргументів та доказів, які б викликали обґрунтовані сумніви у достовірності проведеного позивачем розрахунку митної вартості товару за ціною договору відповідачем не наведено та не надано, a інших обставин, які б впливали на ціну задекларованої ТОВ «ІНВЕСТКОМ» митної вартості товару судом не встановлено.
Зі змісту спірного рішення відповідача від 13.02.2019 року №UA100000/2019/100008/2 слідує, що митний орган не надав належної оцінки поданим документам та не встановив конкретних обставин та фактів, які перешкоджають митному оформленню транспортного засобу за основним методом визначення митної вартості.
Отже, у відповідача під час прийняття вказаного рішення не було підстав для незастосування основного методу визначення митної вартості товарів ТОВ «ІНВЕСТКОМ» - за ціною договору.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв оспорюване рішення про коригування митної вартості товарів.
За таких підстав та враховуючи, що вказані вище твердження відповідача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи, а будь-яких доведених підстав для коригування митної вартості товару оскаржуване рішення не містить, суд приходить до висновку, що подані декларантом документи, в даному випадку, слід вважати належними та достатніми для підтвердження та визначення митної вартості товару за ціною договору, а тому рішення про коригування митної вартості товарів від 13.02.2019 року №UA100000/2019/100008/2 року є протиправним та підлягає скасуванню.
Оскільки на час прийняття картки відмови в прийнятті митної вартості, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № №UA100010/2019/00342 були відсутні підстави, передбачені частиною шостою статті 54 МК України, зазначене рішення суб'єкта владних повноважень також є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Пункт 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 та від 22.12.2018 року у справі №826/856/18.
Отже, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з положеннями частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 року у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 року у справі №814/698/16.
Також, суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд наголошує на тому, що належним доказом для відшкодування витрат на правову допомогу є документи у яких конкретизовано справу у якій таку допомогу надано.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у справі № 821/1594/17 від 15.05.2018 року.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд наголошує на тому, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.01.2019 року у справі №910/15944/17.
З матеріалів справи висновується, що на підтвердження наявності у позивача витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії таких документів: Договір про надання (правничої) правової допомоги, від 03.07.2019 року №І-12/03-07/19, Додаткова угода №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги №І-12/03-07/19 від 03.07.2019 року; платіжне доручення №35877 від 17.07.2019 року; детальний опис робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої (правової) допомоги №І-12/03-07/19 від 03.07.2019 року та додаткової угоди №1 від 03.07.2019 року, згідно якого на виконання вимог частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України надано детальний опис виконаних робіт (наданих послуг), які пов'язані з веденням справи №640/12805/19 адвокатом АО «ОЛ» Кагарликом Дмитром Миколайовичем; акт здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 08.11.2019 року; копія ордеру серія КВ №790255, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КС №5921/10.
Відповідно до пункту 1.4 Додаткової угоди №1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 03.07.2019 №І-12/03-07/19 Адвокатське об'єднання «СОЛ» має право представляти інтереси Клієнта в Окружному адміністративному суді м. Києва під час розгляду адміністративної справи за позовом Клієнта до Київської міської митниці Державної фіскальної служби про коригування митної вартості від 13.02.2019 року №UA100000/2019/1000008/2 та карки відмови в прийнятті митної декларації №UA100010/2019/00342.
Пунктом 1.6. вказаної Додаткової угоди №1 також визначено, що за надання Об'єднанням правничої (правової) допомоги, передбаченої пн.пн.1.2-1.4 цієї Додаткової угоди становить 30 000,00 (тридцять тисяч) гривень.
Крім того, оплата послуг надання правової допомоги оскарження рішень Київської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів також підтверджується платіжним дорученням від 17.07.2019 року №35877, в графі призначення платежу: за надання правничої (правової допомоги) згідно договору №І-12/03-07/19 від 03.07.2019 року та додаткової угоди №1 від 03.07.2019 року зазначено сума платежу тридцять тисяч гривень.
Згідно акту прийняття робіт від 08.11.2019 року, загальна вартість робіт (послуг) становить 30 000,00 грн.
Відповідно до копії ордеру серія КВ №790255, ТОВ «ІНВЕСТКОМ» на підставі договору про надання правової допомоги №І-12/03-07/19 від 03.07.2019 року у Окружному адміністративному суді міста Києва адвокатом Кагарликом Дмитром Миколайовичем, Адвокатським об'єднанням «СОЛ».
У той же час, жодних обставин, які б свідчили про неспівмірність розміру сплачених позивачем витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), ціною позову чи значенням справи для сторони, матеріали справи не містять.
В зв'язку з вище викладеним, суд приходить до висновку щодо стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно платіжних доручень №35612 від 09.07.2019 року та №35613 від 09.07.2019 року, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у загальному розмірі 3 842,00 грн. , що підлягає стягненню на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 255, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТКОМ» задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 13.02.2019 року №UA100000/2019/100008/2 Київської митниці Державної фіскальної служби;
3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100010/2019/00342 Київської митниці Державної фіскальної служби.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТКОМ» (код ЄДРПОУ 31901655) сплачену суму судового збору у розмірі 3 842, 00 (три тисячі вісімот сорок дві) гривні.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТКОМ» (код ЄДРПОУ 31901655) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТКОМ» (код ЄДРПОУ 31901655; адреса: 04119, м. Київ, вул. Дорогожицька, 1);
Відповідач: Київська митниця Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359; адреса: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8-а).
Повне рішення складено 06.11.2020 року.
Суддя Л.О. Маруліна