ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 листопада 2020 року м. Київ № 826/25910/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Качура І.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:
за позовомОСОБА_1
доДержавної фіскальної служби України
провизнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії ДФС України по припиненню укладеного з ОСОБА_1 трудового договору та звільненню її із займаної посади Першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області.
- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 26.10.2015 р. за №3424-о про звільнення 26.10.2015 р. ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області.
- зобов'язати ДФС України поновити ОСОБА_1 на посаді Першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2015р. відкрито провадження у справі №826/25910/15 та призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.06.2016 р. судом було зупинено провадження у справі до вирішення Верховним Судом України питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності положень Закону України "Про очищення влади" Конституції України, та прийняття відповідного рішення Конституційним Судом України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.10.2019 поновлено провадження у справі №826/25910/15.
В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує на протиправність оскаржуваного наказу про її звільнення з огляду на порушення відповідачем частини другої статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, оскільки звільнення позивачки на підставі пункту 4 частини другої статті 3 Закону України «Про очищення влади» відбулося лише у зв'язку з тим, що вона обіймала посаду, визначену указаною правовою нормою. Перш ніж застосовувати до неї заходи відповідальності, передбачені Законом України «Про очищення влади» (звільнення, заборону обіймати посади), відповідач зобов'язаний був довести вину позивачки у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади Президентом України ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини, чого зроблено не було.
Внаслідок протиправного звільнення порушене право позивачки на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, яке може бути поновлене шляхом зобов'язання відповідача поновити її на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області.
Відповідач Державна фіскальна служба України у відзиві на позовну заяву просила відмовити в її задоволенні з огляду на необґрунтованість, оскільки звільнення відбулося відповідно до підстав, визначених Законом України «Про очищення влади». Крім того, позивачка обіймала посаду першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області і не була звільнена з неї за власним бажанням, що відповідно до частини третьої статті 1 та пункту 4 частини другої статті 3 є підставою для її звільнення з цієї посади.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 обіймала посаду першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області. Вказана обставина не заперечується учасниками справи.
Наказом ДФС України від 26.10.2015 №3424-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивачку з 26.10.2015 звільнено з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів України про працю.
Як зазначено в указаному наказі підставою для звільнення слугувала довідка про результати перевірки від 04.06.2015 року щодо ОСОБА_1 .
Вважаючи своє звільнення протиправним, позивачка звернулася до суду з даним позовом до суду, розглядаючи адміністративну справу по суті, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, що діяла до 15.12.2017, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
16.10.2014 набув чинності Закон України «Про очищення влади» (далі - Закон), яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
Частиною першою статті 1 Закону визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною третьою статті 1 Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Так, пунктом 4 частини другої статті 3 Закону визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
Відтак, посада, яку обіймала позивач станом час звільнення, охоплювалась переліком посад, визначених пунктом 4 частини другої статті 3 Закону, що не заперечувалося учасниками справи.
Крім того, згідно зі статтею 4 Закону особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).
Заява подається не пізніше ніж на десятий день з дня початку проведення перевірки у відповідному органі, на підприємстві згідно з планом проведення перевірок, затвердження якого передбачено пунктом 3 частини другої статті 5 цього Закону.
Неподання заяви у строк, передбачений частиною другою цієї статті, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після спливу строку на подання заяви та застосування до неї заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону.
Подання заяви, у якій особа повідомляє про те, що до неї застосовується заборона, зазначена у частині третій або четвертій статті 1 цього Закону, є підставою для звільнення особи із займаної посади не пізніш як на третій день після подання такої заяви та застосування до неї відповідної заборони.
Пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, який субсидіарно застосовується до правовідносин, що врегульовують проходження публічної служби, підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України «Про очищення влади».
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Як уже зазначалося, позивачку звільнено з посади у зв'язку із фактом зайняття нею відповідної посади у відповідний період передбаченої Законом, з огляду на що слід зазначити наступне.
Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України; відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 1, стаття 3, частина друга статті 6, частини перша, друга статті 8 Конституції України).
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Конституції України).
Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац третій підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 29.01.2008 № 2-рп/2008).
Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону, очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.
Отже, частиною першою та другою статті 1 Закону визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
При цьому частиною другою статті 61 Конституції України визначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
Виходячи з усталеної практики ЄСПЛ особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню.
Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Любох проти Польщі»).
У проміжному Висновку від 16.12.2014 №788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «Про люстрацію») Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що «Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це» (пункт 62).
Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: «Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії від 13.10.2009 №524/2009).
Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Однак, у ході судового розгляду справи в порядку виконання обов'язку, визначеного частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем Державною фіскальною службою не надано доказів належності позивача до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
При цьому, станом на час перебування позивача на посаді, в силу зайняття якої її звільнено з цієї посади, не існувало законів, які б визначали правопорушенням роботу на цій посаді, а відтак в силу положень статті 58 Конституції України, позивачка не могла бути притягнута до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачкою.
За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтоване звільнення Державною фіскальною службою України позивачки з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області у зв'язку з фактом обіймання нею вищевказаної посади у період з червня 2013 по вересень 2014.
У зв'язку з протиправним звільненням позивачки суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 №3424-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та необхідність його скасування.
Частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод засіб юридичного захисту має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору.
Отже, враховуючи, встановлення судом протиправності оскаржуваного наказу належним способом поновлення порушеного права позивачки є її поновлення на посаді, яку вона обіймала до звільнення, а саме на посаді першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області, з дня, наступного після дня її звільнення, тобто з 27.10.2015.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Згідно з пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, рішення суду в частині поновлення позивачки на посаді з 27.10.2015 підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст. 2, 5-11, 19,72-77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії -задовольнити.
Визнати протиправними дії ДФС України по припиненню укладеного з ОСОБА_1 трудового договору та звільненню її із займаної посади Першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області.
Визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 26.10.2015 р. за №3424-о про звільнення 26.10.2015 р. ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області.
Зобов'язати ДФС України поновити ОСОБА_1 на посаді Першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на посаді Першого заступника начальника Головного управління ДФС у Житомирській області з 27.10.2015 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 43005393) судові витрати понесені позивачем у вигляді судового збору у розмірі 1461,60 грн.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.А. Качур