Україна
Донецький окружний адміністративний суд
30 жовтня 2020 р. Справа№200/7327/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Христофорова А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості, стягнення середнього заробітку, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправною дію в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати позивачеві індексації і грошового забезпечення з 27.06.2017 року по 27.06.2020 року без застосування базового місяця січня 2008 року, без врахування всіх складових грошового забезпечення, які не мали разового характеру;
- визнати протиправною дію в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати позивачеві грошового забезпечення з 01.03.2018 року по 27.06.2020 року без урахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 за Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь позивача заборгованість з виплати індексації грошового забезпечення за період служби з 27.06.2017 року по 27.06.2020 року у розмірі 151 243,18 грн.;
- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь позивача заборгованість з виплати посадового окладу,окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії за період з 01.03.2018 року по 27.06.2020 року у розмірі 49 749,70 грн. 50%
- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь позивача заборгованість з виплати компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 25 351,59 грн. 50%
- стягнути з в/ч НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з 27.06.2020 року по 03.08.2020 року у розмірі 31 096,65 грн.
- зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, недоплаченого грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з 27.06.2017 року по 27.06.2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Однак, відповідачем позивачеві була невірно нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 27.06.2017 року по день звільнення 27.06.2020 року. Так, згідно п. 10-2 Порядку № 1078, та листа Мінсоцполітики від 28.04.2016 року № 201/10/1.37-16, базовим місяцем для обчислення індексації за посадою яку обіймав позивач з 27.06.2017 року є січень 2008 року, коли в останнє відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовцям за посадою, яку обіймав позивач. При підвищенні грошового забезпечення з березня 2018 року, сума підвищення доходу була меншою суми індексації за березень 2018 року, розрахованої з урахуванням базового місяця січень 2008 року. З 01 березня 2018 року по день звільнення позивачеві протиправно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення без урахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Приміток Додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704. Вказані дії призвели до недоплати позивачеві щомісячного грошового забезпечення, індексації грошових доходив, грошової компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, яку належить стягнути з відповідача зі стягненням, відповідно до статей 116, 117 КЗпП України, середнього заробітку. Також, відповідач повинен сплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, недоплаченого грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки при звільненні.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі зазначивши, що базовий місяць січень 2008 року не може нараховуватись у період після 01.03.2018 року, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 були внесені зміни щодо порядку розрахунку деяких складових грошового забезпечення, відтак зазначений період є некоректним. Крім того, позивач був прийнятий на службу у 2017 році, від так базовим місяцем є саме місяць прийняття на службу, оскільки вперше посадовий оклад йому було встановлено саме в місяць прийняття на службу. Стосовно застосування механізму нарахування грошового забезпечення з 01.03.2018 року по 27.06.2020 року з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, зазначено, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 року установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. При цьому Примітки до постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704 застосовуються законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою, якої вони стосуються. Тобто примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує. Пункт 4 Постанови № 704 в чинній редакції не містить нормативних положень, щодо обрахування посадового окладу, як і окладу за військовим званням, з врахуванням мінімальної заробітної плати.
Посилаючись на те, що у спірних правовідносинах відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Позивачем до суду була подана відповідь на відзив в якій зазначено проте, що у листі Мінсоцполітики від 25.10.2017 р. №97/0/66-17 надані роз'яснення згідно із якими, для новоприйнятих працівників та працівників, яких прийнято на роботу у порядку переведення з іншої посади, обчислення індексу для проведення індексації має здійснюватися з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу) згідно з рішенням уряду.
Позивач проходив військову службу з 27.06.2017 року по 27.06.2020 року.
За спірний період нарахування індексації, оклади військовослужбовцям підвищувались двічі: в січні 2008 року відповідно до постанови КМУ від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності з 01.01.2008 року, та в березні 2018 року згідно з постановою КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у зв'язку із чим, при розрахунку індексації позивача застосовуються два базових місяці: з 27.06.2017 року - січень 2008 року відповідно до п. 10-2 Порядку № 1078 та постанови КМУ № 1294, якою було востаннє підвищено оклади військовослужбовцям; та з 01.03.2018 року - березень 2018 року відповідно до постанови КМУ № 704. А тому розрахунок індексації позивача із застосуванням базового місяця червня 2017 року, є необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам законодавства.
Постановою КМУ від 21.02.2018 року № 103 було внесено зміни до Додатку 3 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», отже дані зміни стосувались визначення розміру посадових окладів, окладів осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) при перерахунку пенсій, а не розрахунку окладів діючим військовослужбовцям. Про це свідчить і те, що Примітками до Додатків 1, 14 постанови КМУ № 704 передбачено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Крім того, наголошено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду № 826/6453/18 від 29.01.2020 року визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким було внесено вищезазначені зміни. Таким чином положення постанови КМУ № 103 в частині змін п. 4 постанови КМУ № 704 є недіючими.
Ухвалою суду від 11 серпня 2020 року позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 25 серпня 2020 року було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті, заяв від учасників справи про поновлення/продовження процесуальних строків, для вчинення будь-яких процесуальних дій, у відповідності до положень п. 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, до суду не надходило, суд проводить розгляд справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами. Саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом обов'язковою не визнавалась, та сторонами не повідомлено причин, які безпосередньо перешкоджають розгляду даної справи за наявними у ній доказами.
З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується сторонами, позивач проходив військову службу у військовій частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у період з 27.06.2017 року по 27.06.2020 року.
Згідно із витягом з наказу начальника першого прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Маріуполь, від 26 червня 2020 року № 332-ОС «Про особовий склад», відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», Указу Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України», Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України»: Старшину ОСОБА_1 (П-035904), інспектора прикордонної служби 3 категорії - гранатометника третього відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави прикордонної комендатури швидкого реагування "Новотроїцьке", звільненого з військової служби в запас наказом начальника Донецького прикордонного загону від 27.05.2020 року № 276-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення - з 27 червня 2020 року.
Вислуга років на 27 червня 2020 року складає: календарна: 04 роки 03 місяці 18 днів; пільгова: 07 років 08 місяців 24 дні; всього: 12 років 00 місяці 12 днів. Без права носіння військової форми одягу. Щорічну основну відпустку за 2020 рік використав 13 календарних днів.
Виплачено грошову компенсацію за 56 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2017, 2018, 2019, 2020 роки.
Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 18.03.2016 № 188 «Про затвердження Інструкції про порядок та розміри виплати винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, розвідувального органу Адміністрації Державної прикордонної служби України за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду» виплачено винагороду за 16 днів червня 2020 року.
Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати - 27 червня 2020 року (а.с. 19).
Згідно із листом Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної Прикордонної служби України № 11-6533 від 14.07.2020 року, наданим у відповідь на адвокатський запит №103-81/20 від 08.07.2020 року, повідомлено про те, що суми індексації грошового забезпечення позивача за період служби, а саме: з 27.06.2017 року по 27.06.2020 року нараховані відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та виплачені в повному обсязі.
Грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки нарахована та виплачена в повному обсязі у липні 2020 року.
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років з 01.03.2018 року по день звільнення повідомлено, що схема тарифних розрядів за посадами та схема коефіцієнтів за військовими званнями осіб рядового, сержантського і старшинського складу Державної прикордонної служби України затверджені Постановою КМУ від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» внесено зміни до п. 4 Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704, виклавши його в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, виданим пізніше нормативно-правовим актом (ПКМУ від 21.02.2018 № 103) того ж самого органу (Кабінету Міністрів України), що прийняв первісну ПКМУ від 30.08.2017 № 704, уточнено механізм обрахунку розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців. У зв'язку із чим, зазначено, що в період проходження військової служби позивач отримував грошове забезпечення на підставі правової норми прямої дії.
За загальним правилом застосування нормативно-правових актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, навіть якщо прийнятий раніше акт не втратив своєї чинності.
Станом на 13.07.2020 року заборгованість за будь-якими виплатами перед позивачем відсутня (а.с. 21, 21 з.б.).
Згідно із довідкою-розрахунком Військової частини НОМЕР_1 , від 13 липня 2020 року №335, індексації грошового забезпечення позивача ОСОБА_1 за період з 27.06.2017 року по 27.06.2020 року, базовим місяцем для нарахування індексації визначений - липень 2017 року, - місяць прийняття на військову службу. Зазначено, що наступний базовий місяць в березні 2018 року у зв'язку з підвищенням посадового окладу з 645,00 грн. до 2820,00 грн. відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704, тому обчислення споживчих цін здійснюється з квітня 2018 року наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації і грудні 2018 року (а.с. 22).
Згідно із довідкою-розрахунком від 13.07.2020 року, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 - 2020 роки, відносно ОСОБА_1 , грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби.
При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
На день виключення зі списків особового складу частини грошове забезпечення склало 12053,00 грн., в тому числі: посадовий оклад - 2820,00 грн.; оклад за військовим званням - 880,00 грн.; надбавка за вислугу років 25% - 925,00 грн.; надбавка за особливості проходження служби 60% - 2775,00 грн.; преміювання 165% - 4653,00 грн.
Зазначено, що сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки складає - 22498,93 грн. (12053,75 грн./30 календарних днів*56 календарних днів = 22498,93 грн. Виплачена в липні 2020 року у повному обсязі (а.с. 23).
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Відповідно до позовної заяви, основними позовними вимогами є :
- визнання протиправною дії в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати позивачеві індексації і грошового забезпечення з 27.06.2017 року по 27.06.2020 року без застосування базового місяця січня 2008 року, без врахування всіх складових грошового забезпечення, які не мали разового характеру;
- визнання протиправною дії в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати позивачеві грошового забезпечення з 01.03.2018 року по 27.06.2020 року без урахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 за Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Решта позовних вимог є похідними від вищевказаних основних.
Відповідно до положень 1 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Частиною першою статті другої Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
В силу абзацу 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III).
Статтею 19 цього Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII, де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Так, згідно із статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
У відповідності до статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
Пунктом 1-1 Порядку №1078 зазначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
З аналізу наведених норм вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) - є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Суд звертає увагу на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи «Сук проти України» від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що не нарахування (або нарахування не в повному розмірі) та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у період служби свідчить про порушення відповідачем вимог Закону від 03.07.1991 № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Аналогічного змісту викладена позиція у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17 та від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17, від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 року по справі № 825/565/17.
Втім, при вирішенні судом вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача суд виходить із того, що не проведення в повному обсязі розрахунку, нарахування та невиплати (або нарахування та невиплата в повному розмірі) індексації грошового забезпечення за своєю суттю є бездіяльністю, а не дією. Отже суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення розрахунку, нарахування та виплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення в період його служби.
Щодо визначення базового місяця індексації при врегулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1цього Порядку.
У разі підвищення грошових доходів населення випереджаючим шляхом з урахуванням прогнозного рівня інфляції під час визначення розміру підвищення грошових доходів у зв'язку з індексацією враховується рівень такого підвищення.
Нарахування сум індексації або проведення чергового підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін, на підставі якого нарахована сума індексації перевищить розмір підвищення грошових доходів випереджаючим шляхом.
Отже, місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, є базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року в справі №825/565/17, від 23 вересня 2020 року в справі № 620/3282/18.
Верховний Суд в постанові від 23 квітня 2020 року у справі №816/1728/16 за результатом аналізу п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, також зазначив: «Таким чином, фіксована сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення заробітної плати перевищить фіксовану суму індексації».
Отже, є таке поняття як «фіксована сума індексації», яка залишається після підвищення посадових окладів, якщо сума підвищення грошового доходу не перевищила суму індексації, що склалася у місяці підвищення посадових окладів, та виплачується до наступного підвищення посадових окладів (абз. 4 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078).
Відповідно до абз. 3 п. 101 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, в редакції, яка була чинною до грудня 2015 року, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу.
З огляду на наведене обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення до грудня 2015 року проводилося з місяця прийняття військовослужбовця на службу.
01 грудня 2015 року вказану норму виключено, і з цього часу застосовуються загальні положення Порядку, в тому числі п. 102 Порядку в редакції постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013.
Відповідно до п. 102 Порядку для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Згідно з п. 14 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
Міністерство соціальної політики України в листі від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16 надало роз'яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: «Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.».
Як приклад в цьому листі зазначено: «Враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року».
Мінсоцполітики в листі від 23 червня 2020 року №76/0/214-20 надало роз'яснення: «Починаючи з грудня 2015 року до чергового підвищення посадових окладів згідно із рішенням Уряду обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватись з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець, а саме з лютого 2008 року.»
Верховний Суд в постанові від 22 липня 2020 року в справі № 400/3017/19 (щодо періоду після з 01 грудня 2015 року) зазначив, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції. При цьому Суд погодився, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів наказано вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», якою були встановлені підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до цієї Постанови. Вказана постанова втратила чинність 01 березня 2018 року.
01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також нові схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів. Згідно з вказаною Постановою відбулося наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців.
Отже, січень 2008 року та березень 2018 року є місяцями підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, а березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01 березня 2018 року.
З огляду на наведене суд зазначає, що індексація грошового забезпечення позивача у період з 27.06.2017 року по 28 лютого 2018 року повинна була проводитися із застосуванням базового місяця січня 2008 року, а у період з 01 березня 2018 року по день виключення зі списків особового складу - із застосуванням базового місяця березня 2018 року.
З матеріалів справи встановлено, та не заперечується відповідачем, що за період служби позивача з 27 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення позивача була нарахована та виплачена із застосуванням базового місяця для обчислення індексації - липня 2017 року, а за період з 01 березня 2018 року по 27 червня 2020 року - із застосуванням базового місяця - березня 2018 року (довідка № 335 від 13.07.2020 року (а.с. 22)).
Отже, оскільки за період з 27 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення позивача не була нарахована та виплачена із застосуванням як базового місяця січня 2008 року, така бездіяльність відповідача є протиправною.
Підстави для застосування січня 2008 року, як базового місяця при обчисленні індексації за період з 01 березня 2018 року по 27 червня 2020 року, - відсутні, у зв'язку із чим позовні вимоги щодо визнання протиправною дії в/ч НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати позивачеві індексації і грошового забезпечення за цей період без застосування базового місяця січня 2008 року, задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд зазначає, що саме на відповідача за наявності законних підстав покладений обов'язок з нарахування та виплатити позивачеві індексації грошового забезпечення, а тому суд позбавлений можливості самостійно розраховувати та стягувати з відповідача певну конкретну суму індексації грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року по справі №240/11882/19.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи висновок суду про протиправність бездіяльності відповідача стосовно не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 27 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосування базового місяця для обчислення індексації січня 2008 року, суд приходить до висновку, що з урахуванням положень ч. 2 ст. 9 КАС України, належним та достатнім способом правового захисту у даному випадку є зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 27 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексації січня 2008 року.
Як вбачається із довідки-розрахунку від 13 липня 2020 року № 336 позивачу відповідачем було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2020 року, за 56 календарних днів у розмірі 22498,93 грн.
Розрахунок був зроблений із грошового забезпечення позивача на день виключення зі списків особового складу частини яке складало 12 053,00 грн., в тому числі:
посадовий оклад - 2820,00 грн.;
оклад за військовим званням - 880,00 грн.;
надбавка за вислугу років 25% - 925,00 грн.;
надбавка за особливості проходження служби 60% - 2775,00 грн.;
преміювання 165% - 4653,00 грн.
Зазначено, що сума грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2020 роки складає - 22498,93 грн. (12053,75 грн./30 календарних днів*56 календарних днів = 22498,93 грн. Виплачена в липні 2020 року у повному обсязі (а.с. 23).
Відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, в тому числі і виплат компенсації за неотриманні дні додаткових відпусток, регламентовані спеціальним нормативно-правовим актом - Наказом Міністерства внутрішніх справ України №558 від 25.06.2018 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.2018 р. за № 854/32306, яким затверджена відповідна "Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України" (Інструкція - далі).
Ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби).
Відповідно до пп. 6, 7 п.8 Розділ V Інструкції, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Як вже зазначалось судом вище, згідно з п. 2 розділу І Інструкції № 558 термін «грошове забезпечення» означає гарантоване державою грошове забезпечення в обсязі, що відповідає умовам проходження військової служби та стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення складається із:
посадового окладу;
окладу за військовим званням;
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії);
одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Місячне грошове забезпечення - грошове забезпечення, на отримання якого у відповідному місяці має право військовослужбовець згідно із чинним законодавством.
Місячне грошове забезпечення складається із: основних видів грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням);
щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія).
Суд погоджується з доводами позивача, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Суд ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки останні 24 місяців перед звільненням позивачу нараховувалась і виплачувалась щомісячна винагорода за участь в АТО/ООС, останні 12 місяців - винагорода за бойове чергування, суд приходить до висновку, що розрахунок компенсації невикористаних днів додаткової відпустки позивача здіснений відповідачем невірно.
Суд доходить висновку, що належним та достатнім способом захисту прав позивача в цій частині позовних вимог буде зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 27 червня 2017 року по 27 червня 2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з урахуванням усіх складових грошового забезпечення, які не мали разового характеру, а саме щомісячну винагороду за участь в АТО/ООС, винагороду за бойове чергування, індексацію грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Статтею 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 року №661-IV, в редакції, чинній на час звільнення позивача із служби, встановлено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до ч.3 ст.25 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-XII) військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до, цього Закону.
Згідно ч.1 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року за №704 (далі - Постанова №704).
Згідно з п.4 Постанови №704 в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018 року.
На момент набрання чинності Постановою №704, п. 4 цього нормативно-правового акту було викладено у редакції п.6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 року №103 (далі - Постанова №103), а саме: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин п.4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
З урахуванням викладеного, суд вважає, що згідно з Постановою №704 (в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів у спірний період не застосовується.
Посилання позивача на ті обставини, що Постановою №103 зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 залишено у первинній редакції, суд вважає безпідставним, оскільки Примітка застосовується безпосередньо для супроводу та зв'язку з нормою.
Пунктом 4 Постанови №704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 року в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 року - залишено без змін.
Таким чином, лише з 29.01.2020 року - дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови КМ України №103 втратив чинність та була відновлена дія п. 4 постанови КМ України №704 у первісній редакції.
Однак при цьому, пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», закріплено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Суд зазначає, що під час розв'язання правової колізії між нормами п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ та п.4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002 року №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Відповідно до п.п.21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (N 25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (N 23759/03 та N 37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.
Оскільки норма п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ є чинною, а отже підлягає застосуванню, та за юридичною силою є вищою за положення п. 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру грошового забезпечення позивача з 01.03.2018 року по 27.06.2020 року із використанням величини мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного календарного року, у зв'язку із чим, позовні вимоги про визнання протиправною дії відповідача щодо нарахування і виплати позивачеві грошового забезпечення з 01.03.2018 року по 27.06.2020 року без урахування 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до п. 1 Примітки Додатку 1 за Примітки Додатку 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та похідні від них - про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати посадового окладу,окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії за вказаний період з 01 березня 2018 року по 27 червня 2020 року у сумі 49 749,70 грн., та заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій у сумі 25 351,59 грн. - задоволенню не підлягають.
Крім того, суд наголошує на тому, що стягненню підлягають лише ті суми які були нараховані, але не виплачені.
Що стосується середнього заробітку за час затримки розрахунку суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження військової служби та виплати грошового забезпечення таким особам, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 116 Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу встановлена відповідальність за затримку розрахунку при звільненні та визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.
Позивач в обґрунтування позовних вимог в зазначеній частині зазначає, що усупереч приписам вищезазначених норм відповідач своєчасно не провів з ним остаточний розрахунок при звільненні.
Таким чином, суд вважає, що періодом, за який на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, є час з 29 червня 2020 року (перший робочий день після звільнення з військової служби) по 30 жовтня 2020 року (день ухвалення рішення у справі).
Втім, ураховуючи відсутність в матеріалах справи достовірних/конкретних відомостей щодо грошового забезпечення позивача за останні два місяці служби, що передували звільненню, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину № НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 червня 2020 року по 30 жовтня 2020 року.
Щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування і виплату позивачеві суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, недоплаченого грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки при звільненні, суд зазначає, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Враховуючи вищенаведене та встановлені обставини по справі, суд критично ставиться до посилання відповідача на відсутність вини з боку відповідача щодо невиплати індексації грошового забезпечення, частини грошового забезпечення та не виплати в повному обсязі компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій, як на підставу для не виплати позивачеві компенсації у зв'язку з втратою частини доходів.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Сума компенсації нараховується у разі нарахованих, але своєчасно не виплачених грошових доходів. Нараховується і виплачується компенсація в тому самому місяці, в якому виплачується заборгованість.
Індекс споживчих цін наростаючим підсумком рахується до місяця, що передує місяцю виплати.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що оскільки визначити місяць, в якому позивачеві будуть виплачені недоплачені суми індексації грошового забезпечення, та недоплачена сума компенсації невикористаної позивачем додаткової відпустки при звільненні, нараховані за рішенням суду, на момент вирішення спору та ухвалення відповідного судового рішення не можливо, то найбільш прийнятним способом захисту прав позивача у даному випадку буде задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні.
Доходячи таких висновків щодо способу захисту прав позивача, суд виходить з принципу ефективності засобу (способу) юридичного захисту, який необхідно розуміти як такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
За правилами ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивач, згідно із пунктом 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.
Керуючись ст.ст. 2,5-14,19-22,72-78,94,132-143,159-165,241-247,255,295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними, стягнення заборгованості, стягнення середнього заробітку, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини № НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 27 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням як базового місяця - січня 2008 року, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та у період з 01 березня 2018 року по 27 червня 2020 року без врахування всіх складових грошового забезпечення, які не мали разового характеру.
Зобов'язати Військову частину № НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27 червня 2017 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням як базового місяця - січня 2008 року, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину № НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 27 червня 2020 року з врахуванням всіх складових грошового забезпечення, які не мали разового характеру, відповідно до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину № НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 27 червня 2017 року по 27 червня 2020 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з урахуванням усіх складових грошового забезпечення, які не мали разового характеру, а саме щомісячної винагороди за участь в АТО/ООС, винагороди за бойове чергування, а також індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину № НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29 червня 2020 року по 30 жовтня 2020 року.
Зобов'язати Військову частину № НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій при звільненні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров