10 листопада 2020 року Справа 160/14456/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Букіна Л.Є., переглянувши у місті Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема: чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі (частина 2 стаття 171 КАС України).
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вважаю, що її слід залишити без руху з таких підстав.
Згідно із частини 3 статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Зазначену вимогу позивачем не дотримано, що є підставою для залишення позовної заяви без руху.
Так, згідно зі ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлена ставка судового збору на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 01 січня 2020 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб дорівнює 2102 грн.)
Оскільки позивачкою при зверненні до суду заявлена одна вимога немайнового характеру, а інша вимога є похідною, їй необхідно сплатити судовий збір у розмірі 840,80 грн. (2102*0.4).
Разом з тим, позивачами заявлено клопотання про відстрочення (звільнення) сплати судового збору.
Розглянувши заявлене клопотання суд виходить з такого.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.
У зв'язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов'язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.
Приписами статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
У відповідності до висновків викладених у рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі», сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом". Враховуючи ці чинники, далі суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду (п. 60, 61).
Також, суд у пунктах 62, 66 та 67 вказаного рішення дійшов висновку, що судовий збір у розмірі середнього річного заробітку в країні є значним та надмірним, що становить непропорційне обмеження права доступу до суду.
Вказані висновки Європейського суду з прав людини кореспондуються з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства в Україні, а саме, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті, усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов'язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору, незалежно від того є вони платниками податків чи суб'єктами владних повноважень.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Застосовуючи вказані положення Кодексу адміністративного судочинства України та висновки Європейського суду з прав людини до конкретних обставин справи, суд дійшов висновку, що сума судового збору, яка підлягає сплаті складає 1681,60 грн. не є значною та надмірною, а також не становить непропорційного обмеження права доступу до суду.
Втім, відповідно до ч. 1 ст. 133 КАС України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Вказаною нормою встановлено можливість полегшення судом тягаря судових витрат для осіб з низьким рівнем достатку. Положення такої норми спрямоване на те, щоб сплата судового збору не була перешкодою для доступу до суду малозабезпечених осіб, і слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду незалежно від майнового стану.
При цьому, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Крім того, даною статтею передбачено безпосереднє право суду, а не обов'язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.
Згідно із частиною другою статті 132 КАС розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).
Оскільки зазначені умови, за наявності яких позивачу можна було б звільнити від сплати судового збору або відстрочити його сплату, у зв'язку з ненаданням ними жодних доказів, що б підтверджували незадовільний майновий, відсутні, її клопотання про відстрочення (звільнення) сплати судового задоволенню не підлягає.
За таких обставин вважаю за необхідне залишити без руху подану позовну заяву з наданням часу для усунення зазначених недоліків.
Керуючись статтями 160, 161, 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачі десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання (вручення) цієї ухвали шляхом надання до суду оригіналу квитанції про сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. або доказів на підтвердження її незадовільного майнового стану.
Роз'яснити позивачці, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатись неподаною та буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Л.Є. Букіна