м. Вінниця
09 листопада 2020 р. Справа № 120/5428/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним рішення від 02.04.2020 №02380009437;
- зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з 05.01.2020 згідно ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування" шляхом зарахування до загального стажу періодів роботи з 22.06.1987 по 15.05.1988, з 01.06.1988 по 14.02.1993.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги представник позивача вказує на те, що 01.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування". Разом з тим, рішенням від 02.04.2020 №02380009437 відповідачем відмовлено у призначенні пенсії за віком з огляду на відсутність необхідного страхового стажу.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою від 09.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано у відповідача матеріали пенсійної справи позивача.
29.10.2020 представником відповідача подано до суду відзив та документи на виконання вимог ухвали від 09.10.2020. Так, представник ГУ ПФУ у Вінницькій області заперечив проти заявленого позову та вказав про наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон - №1058).
Відповідно до ч. І ст. 26 Закону №1058, починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж позивача становить 23 роки 3 місяці 13 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком.
При цьому, до загального трудового стажу не зараховано період роботи позивача з 22.06.1987 по 15.05.1988 в Профсоюзному комітеті Вінницького хімічного заводу ім. Я.М. Свердлова, оскільки запис внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29 липня 1993, а саме дата наказу про працевлаштування дописана іншою пастою, а також відсутні дата та наказ про звільнення. Архівну довідку №В-24- 25630/24-30 від 18.03.2020, в якій прослідковується період роботи на даному підприємстві не можливо врахувати, оскільки ім'я та по батькові не зазначені в повному обсязі (тільки ініціали). Також не зараховано період роботи з 01.06.1988 по 14.02.1993 в Молодіжному об'єднанні "Позиція", оскільки в даті звільнення є виправлення. Період роботи з 01.08.1996 в КП "Побутовник" не зараховано, в зв'язку з тим, що відсутня інформація про звільнення з даного підприємства.
Враховуючи зазначене, Головним управлінням було відмовлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 27 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
01.04.2020 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком згідно ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області від 02.04.2020 №023830009437 відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Серед іншого вказано, що на призначення пенсії за віком мають право особи після досягнення 60 років та за наявності страхового стажу не менше 27 років. Згідно поданих документів страховий стаж заявника складає 23 роки 3 місяці 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
При цьому, до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 22.06.1987 по 15.05.1988 в Профсоюзному комітеті Вінницького хімічного заводу ім. Я.М. Свердлова, оскільки запис внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993, а саме дата наказу про прийом на роботу дописана іншою пастою, а також відсутні дата та наказ про звільнення. Архівну довідку №В-24- 25630/24-30 від 18.03.2020, в якій прослідковується період роботи на даному підприємстві не можливо врахувати, оскільки ім'я та по батькові не зазначені в повному обсязі (тільки ініціали). Також не зараховано період роботи з 01.06.1988 по 14.02.1993 в Молодіжному об'єднанні "Позиція", оскільки в даті звільнення є виправлення. Період роботи з 01.08.1996 в КП "Побутовник" не зараховано, в зв'язку з тим, що відсутня інформація про звільнення з даного підприємства.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень, представник позивача звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058).
Статтею 1 Закону №1058 передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з частиною першою 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Таким чином, для призначення пенсію за віком позивачу слід відповідати певним критеріям, зокрема: досягнути 60 років, мати 27 років страхового стажу.
Щодо наявності необхідного для призначення пенсії страхового стажу в кількості 27 років, то суд зазначає наступне.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно із абзацом 1 частини першої статті 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частинами другою та третьою статті 24 Закону №1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до положень статті 39 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Зазначеній нормі відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 Порядку№637).
Аналізуючи нормативно-правові акти України, які регулюють умови пенсійного забезпечення, суд наголошує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальнім по відношенню до Закону №1788-XII, мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка (стаття 62 Закону №1788-XII).
При цьому суд звертає увагу на те, що положеннями Закону №1058 визначено, що підставою для призначення пенсії визначено виключно наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Суд враховує також те, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є, на переконання суду, виключно підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність чи відсутність виправлень у записах в трудовій книжці.
Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14989/15-а.
В межах заявлених позовних вимог у даній справі позивач оскаржує та не погоджується з неврахування відповідачем до страхового стражу періодів роботи 22.06.1987 по 15.05.1988 (Період роботи в профсоюзному комітеті Вінницького хімічного заводу ім. Я.М. Свердлова), з 01.06.1988 по 14.02.1993 (робота Молодіжному об'єднанні "Позиція").
Так, відповідачем у спірному рішенні від 02.04.2020 не враховано період роботи позивача з 22.06.1987 по 15.05.1988 в Профсоюзному комітеті Вінницького хімічного заводу ім. Я.М. Свердлова, оскільки запис внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту України №58 від 29.07.1993, а саме дата наказу про прийом на роботу дописана іншою пастою, а також відсутні дата та наказ про звільнення. Архівну довідку №В-24- 25630/24-30 від 18.03.2020, в якій прослідковується період роботи на даному підприємстві враховано, оскільки ім'я та по батькові не зазначені в повному обсязі (тільки ініціали).
Також не зараховано період роботи з 01.06.1988 по 14.02.1993 в Молодіжному об'єднанні "Позиція", оскільки в даті звільнення є виправлення.
Судом досліджено трудову книжку ОСОБА_1 , згідно записів якої, серед іншого наявний запис №11 про прийом на посаду з 22.06.1987 завідуючого технічними лабораторіями клуба юних моряків "Бригантина" Профсоюзному комітеті Вінницького хімічного заводу ім. Я.М. Свердлова.
Разом з тим, у трудовій книжці відсутній запис про звільнення з Профсоюзного комітету Вінницького хімічного заводу ім. Я.М. Свердлова.
В матеріалах пенсійної справи позивача, наданої на вимогу суду, міститься архівна довідка Вінницької міської ради від 18.03.2020 № В-24-25630/24-30 про нарахування заробітної плати за період з червня 1987 року по травень 1988 року гр. ОСОБА_1 , який працював на Вінницькому ордені Трудового Червоного Прапора хімічному заводі ім. Я.М.Свердлова завідувачем технічних лабораторій клубу юних моряків "Бригантина".
Вказана архівна довідка, на переконання суду, свідчить про можливість зарахування до страхового стажу заявника, періоду роботи з 22.06.1987 по травень 1988 року, за умови підтвердження вказаних обставин архівною довідкою Вінницької міської ради від 18.03.2020 № В-24-25630/24-30.
Серед іншого, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо неможливості прийняття до уваги вищевказаної довідки за причини зазначення лише прізвища заявника та ініціалів, як безпідставні. Оскільки з наявної довідки та вказаних у ній відомостей щодо періоду роботи, прізвища працівника, найменування посади і назви підприємства, вбачається можливим ідентифікувати позивача з особою вказаною у довідці.
Крім того, судом досліджено трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , згідно записів якої серед іншого:
- запис №1 з 01.06.1988 по 14.02.1993 робота в Молодіжному об'єднанні "Позиція".
Відповідачем не враховано вказаний період, оскільки в даті звільнення є виправлення.
В свою чергу, порядок ведення трудових книжок законодавчо визначений. Так, постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях (далі - Інструкція №162), яка діяла в період заповнення трудової книжки позивача.
На даний час порядок ведення трудових книжок визначається наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58).
Пунктами 2.2 - 2.4 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій належить трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Суд зазначає, що в силу наведених вище норм, необхідність підтверджувати трудовий стаж іншими, ніж трудова книжка, документами, виникає лише у разі якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.
Згідно з п.2.6 Інструкції №58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
На підставі пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1 (надалі - Порядок № 22-1) при прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Суд вважає, що неналежне засвідчення виправлення в даті звільнення на роботу, в даному випадку, не є суттєвою обставиною, яка може бути підставою для неврахування такого періоду до страхового стажу позивача, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства, вини позивача у неналежній якості записів у трудовій книжці немає, а тому зазначена обставина не може позбавити його конституційного права на соціальний захист та вирішення питання надання пенсії, що також спростовує доводи відповідача в цій частині.
Щодо посилання відповідача на те, що записи у трудовій книжці позивача зроблені іншою пастою чи чорнилом, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та слугувало підставою для не зарахування до стажу позивача відповідного періоду роботи, суд дійшов висновку, що такий висновок відповідача є безпідставним, оскільки посадові особи відповідача не є фахівцями в галузі почеркознавчих досліджень та не можуть кваліфіковано встановлювати тотожність чи ідентичність почерків, способу вчинення записів та предметів, якими ці записи нанесені. Клопотань про призначення відповідної експертизи відповідачем не заявлялося.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 15.07.2020 у справі № 127/13762/17 (адміністративне провадження № К/9901/2935/17).
Суд також звертає увагу на те, що відповідачем не заперечувалася достовірність записів у трудовій книжці позивача, а судом не встановлено недостовірності або інших ознак юридичної дефектності цієї трудової книжки, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Жодних інших доказів на підтвердження правомірності своїх дій відповідач не представив.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
За наведених вище обставин не зарахування відповідачем страхового стажу позивача із тих мотивів, які викладені в оскаржуваному рішенні від 02.04.2020 №023830009437, не можна вважати обґрунтованим.
Отже, позовні вимоги в частині зарахування страхового стажу для призначення пенсії ОСОБА_1 в період з 22.06.1987 по 15.05.1988 (10 місяців 24 дні) та з 01.06.1988 по 14.02.1993 (4 роки 8 місяців 14 днів) підлягають задоволенню.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у Рішенні "Суханов та Ільченко проти України" (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати "майном" у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном (п. 34).
Суд нагадує, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (п. 35).
У справі "Трегубенко проти України" (Рішення від 02.11.2004 року, п. 53) Європейський суд з прав людини зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар" (див. рішення щодо Брумареску (Brumaresku), яке згадувалося вище, параграф 78).
У відповідності до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши наявні у справі докази суд доходить висновку, що приймаючи рішення за від 02.04.2020 №023830009437 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком, відповідач не надав належної правової оцінки тим доказам, які надані позивачем для підтвердження стажу, зокрема відомостям його трудової книжки, архівній довідці Вінницької міської ради від 18.03.2020, у зв'язку з чим зробив передчасний висновок про відсутність у позивача необхідного страхового стажу, який дає право на пенсію за віком.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області 02.04.2020 №023830009437.
Щодо вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, суд зазначає про наступне.
Згідно з частиною першою 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Таким чином, для призначення пенсію за віком позивачу слід відповідати певним критеріям, зокрема: досягнути 60 років, мати 27 років страхового стажу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії за віком до пенсійного органу в тримісячний строк з дня досягнення ним пенсійного віку, отже, право на пенсію він набув з 05.01.2020, тобто з наступного дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
У зв'язку із тим, що зарахування періодів роботи позивача із 22.06.1987 по 15.05.1988, з 01.06.1988 по 14.02.1993 дає позивачу необхідний стаж для призначення пенсії за віком , як це передбачає ст.26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 05.01.2020, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Враховуючи положення частини першої статті 139 КАС України, суд стягує на користь позивача понесені ним судові витрати, які підлягають відшкодуванню, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 02.04.2020 №023830009437 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи 22.06.1987 по 15.05.1988, з 01.06.1988 по 14.02.1993 з урахуванням правових висновків суду у даній справі та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 05.01.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 840, 80 грн. (вісімсот сорок вісімдесят грн.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення складено 09.11.2020
Суддя Томчук Андрій Валерійович