м. Вінниця
26 жовтня 2020 р. Справа № 120/4338/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,
за участі секретаря судового засідання Карпінської Тетяни Василівни,
представника позивача Верещака Валерія Миколайовича,
представника відповідача Вербицької Тетяни Андріївни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із вимогами визнати протиправним та скасувати рішення, яким йому відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, незараховані періоди роботи та призначити пенсію за віком.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Проте, рішенням №024950003019 від 13 березня 2020 року відповідач відмовив у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, не зарахувавши при цьому до такого наступні періоди: період роботи позивача у Гніванському державному підшипниковому заводі №17 на посаді начальника відділу житлового та комунального господарства з 24 лютого 1992 року по 17 серпня 1992 року; період роботи в кооперативі "Потенціал Поділля" на посаді заступника начальника відділу зовнішньоекономічних зв'язків з 19 серпня 1992 року по 18 квітня 1999 року; періоди ведення підприємницької діяльності з 11 квітня 1995 року по 07 квітня 1998 року, з 01 липня 1999 року по 30 листопада 1999 року, з 01 січня 2000 року по 31 березня 2000 року, з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, з 01 квітня 2011 року по 31 вересня 2012 року, з 01 квітня 2012 року по 30 вересня 2012 року, з 01 березня 2016 року по 31 грудня 2016 року, 01 січня 2017 року по 26 січня 2017 року, з 01 січня 2018 року по 30 квітня 2018 року, з 01 січня 2019 по 22 лютого 2019 року; період роботи в приватному підприємстві "Вінбудресурс" на посаді муляра з 01 березня 2016 року по 16 травня 2016 року.
Позивач вважає таке рішення органу Пенсійного фонду є протиправним, адже, на його думку, у нього достатньо страхового стажу для призначення пенсії за віком, а допущені у деяких документах виправлення та дописи не можуть бути підставою для відмови в призначенні йому пенсії.
Ухвалою від 26 серпня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
14 вересня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не визнає позовних вимог, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Проте, згідно із поданими позивачем документами його страховий стаж складає 23 роки 09 місяців, що є недостатнім для призначення позивачеві пенсії за віком. Так, до страхового стажу не зараховано період роботи позивача з 19 серпня 1992 року по 18 квітня 1999 року з огляду на відсутність у записах у трудовій книжці №24-25 на відтиску печатки, яким завірені дані записи, ідентифікаційного коду підприємства, а також з огляду на відсутність відомостей в системі персоніфікованого обліку за вказаний період. Також не зараховано до страхового стажу період провадження позивачем підприємницької діяльності з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року, а також з 01 квітня 2012 року по 30 вересня 2012 року з огляду на відсутність документального підтвердження застосування спрощеної системи оподаткування у ці періоди. Не зараховано й період ведення підприємницької діяльності з 01 січня 2012 року по 31 березня 2012 року у зв'язку з відсутністю відомостей у системі персоніфікованого обліку. Крім того, не зараховано до страхового стажу один день (01 березня 2016 року) роботи у приватному підприємстві "Вінбудресурс", оскільки відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу кількість трудових або цивільно-правових відносин становить 30 днів, а не 31 день. Відтак, на думку відповідача, відсутні правові підстави для визнання протиправним рішення щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Ухвалою суду від 25 вересня 2020 року вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 15 жовтня 2020 року. Цією ж ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 для огляду в судовому засіданні.
07 жовтня 2020 року представником позивача подано відповідь на відзив.
13 жовтня 2020 року на виконання вимог ухвали суду від 25 вересня 2020 року на адресу суду від відповідача надійшли копії документів із пенсійної справи ОСОБА_1 , які стосуються спірних правовідносин.
В ході судового засідання 15 жовтня 2020 року представником позивача подано клопотання про відмову від позовної вимоги в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу здійснення підприємницької діяльності наступні періоди: з 01 жовтня по 31 жовтня 1999 року, з 01 січня по 31 грудня 2009 року, з 01 квітня по 31 вересня 2011 року, 01 квітня по 30 вересня 2012 року, з 01 березня по 31 грудня 2016 року, з 01 січня по 26 січня 2017 року, з 01 січня по 30 квітня 2018 року, з 01 січня по 22 лютого 2019 року, за результатами розгляду якого ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року прийнято відмову представника позивача від позовної вимоги та закрито провадження у справі в частині позовної вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу здійснення підприємницької діяльності наступні періоди: з 01 жовтня по 31 жовтня 1999 року, з 01 січня по 31 грудня 2009 року, з 01 квітня по 31 вересня 2011 року, 01 квітня по 30 вересня 2012 року, з 01 березня по 31 грудня 2016 року, з 01 січня по 26 січня 2017 року, з 01 січня по 30 квітня 2018 року, з 01 січня по 22 лютого 2019 року.
У судовому засіданні, яке відбулося 26 жовтня 2020 року, представником позивача подано до суду письмові пояснення щодо зарахування до страхового стажу періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності з 11 квітня 1995 року по 07 квітня 1998 року, з 01 липня 1999 року по 30 листопада 1999 року та з 01 січня 2000 року по 31 березня 2000 року.
В ході судового засідання, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, що наведені у позовній заяві та у письмових поясненнях. Натомість, представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
05 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №0249950003019 від 13 березня 2020 року заявнику відмовлено в призначенні пенсії.
Рішення обґрунтоване тим, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на призначення пенсії за віком з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року мають право особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу не менше 27 років. Згідно із поданими документами страховий стаж ОСОБА_1 складає 23 роки 09 місяців, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не зараховано наступні періоди: період роботи у Гніванському державному підшипниковому заводі №17 на посаді начальника відділу житлового та комунального господарства з 24 лютого 1992 року по 17 серпня 1992 року з огляду на відсутність у записах у трудовій книжці заявника №22-23 відтиску печатки, яким завірені дані записи; період роботи в кооперативі "Потенціал Поділля" на посаді заступника начальника відділу зовнішньоекономічних зв'язків з 19 серпня 1992 року по 18 квітня 1999 року з огляду на відсутність у записах у трудовій книжці №24-25 відтиску печатки, яким завірені дані записи, ідентифікаційного коду підприємства, а також відсутністю відомостей в системі персоніфікованого обліку за вказаний період. Також у рішенні зазначено, що за період роботи в приватному підприємстві "Вінбудресурс" на посаді муляра з 01 березня 2016 року по 16 травня 2016 року в системі персоніфікованого обліку наявні відомості про нарахування та сплату страхових внесків іншим страхувальником. Крім того, до страхового стажу не зараховано наступні періоди здійснення позивачем підприємницької діяльності: з 01 січня 2003 року по 01 січня 2003 року, з 01 травня 2011 року по 31 грудня 2011 року, з 01 квітня 2012 року по 30 вересня 2012 року - через відсутність документального підтвердження застосування спрощеної системи оподаткування; з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2008 року, з 01 січня 2011 року по 31 березня 2011 року, з 01 січня 2012 року по 31 березня 2012 року, з 01 жовтня 2012 року по 29 лютого 2016 року - з огляду на відсутність відомостей у системі персоніфікованого обліку.
Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV).
Водночас, умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону.
Так, відповідно до абзацу 2 частини 1 цієї статті, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (абзац 1 пункту 3 вказаного вище Порядку).
Відтак, аналіз наведених приписів свідчить про те, що, як правило, трудова книжка є тим документом, що підтверджує стаж роботи, і лише за її відсутності або відсутності у ній відповідних записів трудовий стаж може встановлюватися на підставі інших документів, про які йдеться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Зі змісту рішення №0249950003019 від 13 березня 2020 року, що оскаржується, слідує, що ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з незарахуванням до страхового стажу періоду роботи у Гніванському державному підшипниковому заводі №17 на посаді начальника відділу житлового та комунального господарства з 24 лютого 1992 року по 17 серпня 1992 року у зв'язку із відсутністю у записах у трудовій книжці №22-23 відтиску печатки, яким завірені дані записи, а також періоду роботи в кооперативі "Потенціал Поділля" на посаді заступника начальника відділу зовнішньоекономічних зв'язків з 19 серпня 1992 року по 18 квітня 1999 року з огляду на відсутність у записах у трудовій книжці №24-25 відтиску печатки, яким завірені дані записи, ідентифікаційного коду підприємства, а також відсутністю відомостей в системі персоніфікованого обліку за вказаний період.
Суд звертає увагу на тому, що однією з підстав для призначення пенсії є наявність у особи відповідного стажу роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, відповідальність за ведення якої покладено на роботодавця.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 28 лютого 2018 року у справі №428/7863/17.
Більше того, навіть формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її конституційного права на соціальний захист, зокрема й призначення пенсійних виплат.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
Відтак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області під час прийняття рішення, що оскаржується, не враховано того, що не усі недоліки, які містять записи у трудовій книжці, можуть бути підставою для незарахування особі відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Окрім того, підпунктом 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам'ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.
Проте, суду не надано доказів того, що відповідачем вживалися заходи, спрямовані на отримання додаткових документів, на підставі яких можливо було б додатково підтвердити трудовий стаж позивача, що спростовує доводи пенсійного органу, що викладені у оскарженому рішенні.
Водночас, архівною довідкою об'єднаного трудового архіву Тиврівського району вих. №22-01/14 від 27 січня 2020 року підтверджується факт роботи позивача у Гніванському державному підшипниковому заводі №17 начальником відділу житлового та комунального господарства з 24 лютого 1992 року по 17 серпня 1992 року. У іншій архівній довідці об'єднаного трудового архіву Тиврівського району вих. №23-01/14 від 27 січня 2020 року зазначено розмір отриманої позивачем заробітної плати за період його роботи у Гніванському державному підшипниковому заводі №17.
З приводу незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача в приватному підприємстві "Вінбудресурс" на посаді муляра з 01 березня 2016 року по 16 травня 2016 року, то з рішення пенсійного органу, що оскаржується, неможливо дійти однозначного висновку про зарахування/незарахування такого періоду до страхового стажу позивача, адже відповідачем зазначено "за період з 01.03.2016 р. по 16.05.2016 р. в системі персоніфікованого обліку наявні відомості про нарахування та сплату страхових внесків іншим страхувальником".
При цьому, у відзиві на позовну заяву йдеться про те, що відповідачем все ж зараховано до страхового стажу позивача період його роботи у приватному підприємстві "Вінбудресурс" з 02 березня 2016 року по 03 січня 2017 року (тобто, не зараховано до страхового стажу один день - 01 березня 2016 року).
Як на доказ зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи у приватному підприємстві "Вінбудресурс" з 02 березня 2016 року по 03 січня 2017 року відповідач посилається на розрахунок страхового стажу, що здійснювався під час розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії.
Однак, на думку суду, такий розрахунок не може вважатися належним доказом зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи у приватному підприємстві "Вінбудресурс" з 02 березня 2016 року по 03 січня 2017 року, адже такий розрахунок сформований у електронній підсистемі пенсійного органу, такий розрахунок не має обов'язкових реквізитів для його врахування, а також не дає можливості пересвідчитися у достовірності внесених до нього даних.
Слід наголосити на тому, що адміністративні суди у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обгрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Проте, рішення пенсійного органу №0249950003019 від 13 березня 2020 року не містить обгрунтування зарахування чи незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи у приватному підприємстві "Вінбудресурс", що свідчить про необгрунтованість такого.
Отже, до страхового стажу позивача слід зарахувати період його роботи у приватному підприємстві "Вінбудресурс", адже вказане підтверджується довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області вих. №0200-0502-8/30980 від 09 липня 2020 року.
При цьому, слід критично оцінити посилання відповідача на відсутності підстав для зарахування до страхового стажу позивача 01 березня 2016 року з посиланням на Реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, адже у таблиці за 2016 рік чітко визначено, що страховий стаж ОСОБА_1 у березні 2016 року становив 31 день.
Крім того, у рішенні, що оскаржується, відсутні посилання із необхідними обгрунтуваннями на незарахування позивачеві 01 березня 2016 року до страхового стажу, а тому відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не може посилатися на такі обставини у відзиві.
Відтак, з огляду на те, що рішення відповідача не містить достатньо чіткого обгрунтування про зарахування чи незарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01 березня 2016 року по 16 травня 2016 року у приватному підприємстві "Вінбудресурс", тому доводи представника позивача щодо необхідності зарахування такого періоду до страхового стажу є обгрунтованими.
З приводу незарахування до страхового стажу позивача окремих періодів ведення ним підприємницької діяльності, то суд звертає увагу на наступне.
Як свідчить зміст позовної заяви (проте, з урахуванням відмови представника позивача від частини позовних вимог), позивач вважає безпідставним незарахування до страхового стажу наступних періодів провадження ним підприємницької діяльності: з 11 квітня 1995 року по 07 квітня 1998 року, з 01 липня 1999 року по 30 вересня 1999 року, з 01 листопада 1999 року по 30 листопада 1999 року, з 01 січня 2000 року по 31 березня 2000 року.
Особливості включення до страхового стажу окремих періодів ведення підприємницької діяльності визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються, зокрема, періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
Водночас, згідно з пунктом 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток №1). Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Відтак, обов'язковою умовою для зарахування до страхового стажу при обчисленні пенсії періоду ведення особою підприємницької діяльності до 01 травня 1993 року є сплата страхових внесків за весь період здійснення такої діяльності. Для зарахування до страхового стажу періоду ведення підприємницької діяльності з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно слід перебувати на спрощеній системі оподаткування (або бути платником фіксованого податку), а також підтвердити факт реєстрації суб'єктом підприємницької діяльності відповідною довідкою. При цьому, період ведення підприємницької діяльності з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно може бути зарахований до страхового стажу за умови застосування спрощеної системи оподаткування (зокрема й фіксованого податку) та у разі сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.
Судом встановлено, що відповідно до довідки Головного управління ДПС у Вінницькій області вих. №17069/В/02-32-50-05 від 13 липня 2020 року ОСОБА_1 у періоди з 01 липня 1999 року по 30 вересня 1999 року та 01 листопада 1999 року по 30 листопада 1999 року перебував на загальній системі оподаткування; при цьому, докази сплати податку та страхових внесків відсутні.
Також відсутня інформація щодо перебування позивача на спрощеній системі оподаткування у період з 01 січня 2000 року по 31 березня 2000 року. Відсутні й докази сплати ОСОБА_1 страхових внесків за цей період.
Твердження представника позивача про те, що ОСОБА_1 у деяких місяцях у 1999 році здійснювалась сплата страхових внесків в більшому розмірі, що може свідчити про переплату таких, не підтверджено жодними доказами та спростовуються довідками контролюючого органу, що містяться у матеріалах адміністративної справи.
Отже, підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоди ведення ним підприємницької діяльності з 01 липня 1999 року по 30 вересня 1999 року, з 01 листопада 1999 року по 30 листопада 1999 року, з 01 січня 2000 року по 31 березня 2000 року відсутні, оскільки відсутні докази перебування ОСОБА_1 у ці періоди на спрощеній системі оподаткування; натомість, довідкою Головного управління ДПС у Вінницькій області вих. №17069/В/02-32-50-05 від 13 липня 2020 року підтверджується перебування позивача у періоди з 01 липня 1999 року по 30 вересня 1999 року та 01 листопада 1999 року по 30 листопада 1999 року на загальній системі оподаткування, що виключає можливість зарахування цих періодів до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
На переконання суду, відсутні й підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду ведення ним підприємницької діяльності з 11 квітня 1995 року по 07 квітня 1998 року, адже у адміністративній справі відсутні докази перебування протягом вказаного періоду на спрощеній системі оподаткування та/або сплати страхових внесків у цей період.
Водночас, оскільки судом встановлено, що відповідачем протиправно не зараховано ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи з 24 лютого 1992 року по 17 серпня 1992 року у Гніванському державному підшипниковому заводі №17, з 19 серпня 1992 року по 18 квітня 1999 року - у кооперативі "Потенціал Поділля" та з 01 березня 2016 року по 16 травня 2016 року - у приватному підприємстві "Вінбудресурс", тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №024950003019 від 13 березня 2020 року про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є протиправним та підлягає скасуванню.
З приводу вимог зобов'язального характеру, то варто врахувати наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
При цьому, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.
З метою захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 відповідача слід зобов'язати повторно розглянути його заяву про призначення пенсії від 05 березня 2020 року, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 24 лютого 1992 року по 17 серпня 1992 року у Гніванському державному підшипниковому заводі №17, з 19 серпня 1992 року по 18 квітня 1999 року - у кооперативі "Потенціал Поділля" та з 01 березня 2016 року по 16 травня 2016 року - у приватному підприємстві "Вінбудресурс".
Водночас, позовна вимога щодо зобов'язання орган пенсійного фонду призначити позивачеві пенсію за віком не може бути задоволеною, адже однією з умов для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком є наявність у нього не менше 27 років страхового стажу. При цьому, в ході судового розгляду суд давав оцінку рішенню відповідача від 13 березня 2020 року на відповідність такого вимогам законодавства в частині незарахованих періодів роботи позивача до страхового стажу. Також суд встановив, що відмова в призначенні позивачу пенсії з підстав незарахування до страхового стажу окремих періодів його роботи не свідчить про те, що за наявності рішення пенсійного органу, яким відмовлено в призначенні пенсії, інші періоди роботи позивача вже зараховані до страхового стажу (в даному випадку розрахунок страхового стажу, що наданий відповідачем, не може вважатися належним доказом, що підтверджує факт зарахування тих періодів роботи до страхового стажу, що вказані у такому розрахунку). А тому лише при повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому рішенні, можливо зарахувати відповідні періоди роботи позивача до страхового стажу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані позивачем суд дійшов висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 21 серпня 2020 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак, з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, а тому у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог на користь позивача слід стягнути 420,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідні, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 840,80 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №024950003019 від 13 березня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи з 24 лютого 1992 року по 17 серпня 1992 року у Гніванському державному підшипниковому заводі №17, з 19 серпня 1992 року по 18 квітня 1999 року - у кооперативі "Потенціал Поділля" та з 01 березня 2016 року по 16 травня 2016 року - у приватному підприємстві "Вінбудресурс".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 05 березня 2020 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21028, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)
Повний текст рішення складено 02.11.2020
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович