04 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 916/1812/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Малого підприємства "Картопляники" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року (головуючий - Будішевська Л. О., судді: Таран С. В., Мишкіна М. А.) у справі
за позовом Малого підприємства "Картопляники" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю
до: 1. Одеської міської ради, 2. Виконавчого комітету Одеської міської ради, 3. Юридичного департаменту Одеської міської ради,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради,
за участю прокурора Одеської області
про визнання недійсними рішень виконкому та свідоцтв про право власності, визнання права власності на нежилі приміщення, скасування державної реєстрації права комунальної власності
(за участю представників: позивача - Мастістий І.А., відповідача-1 та відповідача-2 - Варбаногло Г.А., третьої особи - Мікуленко В.В., ГПУ - Томчук М.О.)
Історія справи
Фактичні обставини справи, встановлені судами
1. 17.11.1992 між Малим підприємством „Картопляники" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі - МП "Картопляники", позивач) та Одеською міською радою (далі - відповідач-1) укладено договір № 441 оренди майна комунальної власності з правом викупу (далі - Договір оренди), яке складалось з основних фондів та оборотних засобів - майна кафе „ Картопляники "; орендар приймає в оренду майно орендодавця і здійснює в подальшому виробничу діяльність самостійно на принципах господарського розрахунку, самоокупності, самофінансування та самоврядування. Строк дії договору - три роки.
2. Також на підставі рішень виконкому Жовтневої районної ради народних депутатів м. Одеси від 17.09.1992 № 1959, від 25.03.1993 № 302, № 421 в оренду МП "Картопляники" були передані приміщення: 2 поверху площею 17,26 кв.м по пров. Воронцовському, 8, про що було укладено договір № 1681/11 від 25.03.1993; 1 поверху площею 207 кв.м по вул. Катерининська, 1 та підвальне приміщення площею 59,24 кв.м. по вул. Катерининська, 5, про що були укладені договори оренди № 1773/11 від 25.02.1993 та № 1772/11 від 25.02.1993.
3. 30.10.1995 МП "Картопляники" подало заяву про викуп орендованого майна кафе " Картопляники ", яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 1, Катерининська, 5, Катерининська, 6, Воронцовський пров., 8, у відповідності з договором оренди з правом викупу від 17.11.1992 № 441.
4. Додатковою угодою від 21.11.1995 до Договору оренди передбачені умови викупу МП "Картопляники" орендованого майна; вартість майна, що підлягало приватизації з правом викупу, затверджена актом оцінки вартості майна № 792 від 20.11.1995 та склала 9 994 000 000 карб.
5. 28.03.1996 представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради народних депутатів видано наказ № 241/П про приватизацію шляхом викупу МП "Картопляники" майна комунальної власності у вигляді орендованого майна по договору оренди з правом викупу № 441 від 17.11.1992, розташованого за адресами: м. Одеса, вул. Катерининська, 1, 5, 6, пров. Воронцовський, 8; продаж наказано здійснити за 9994000000 крб.
6. 29.03.1996 між представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та МП „Картопляники" укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого останнє купило комунальну власність у вигляді орендованого майна, розташованого за адресами: м. Одеса, вул. Катерининська, 1; вул. Катерининська, 5; Катерининська, 6; пров. Воронцовський, 8. Відчужуване майно знаходиться у будівлях, які відповідно до рішень Одеського облвиконкому від 15.08.1985 № 480, від 27.12.1991 № 167, від 27.12.1991 № 580 включено до списку пам'яток архітектури та містобудування місцевого значення. Після оформлення документів приватизації майна, укладення цього договору покупець зобов'язаний укласти відповідні охоронні документи, якими встановлюються умови цільового призначення приміщення і проведення ремонтно-будівельних робіт. Відповідно до п. 2 договору купівлі-продажу приватизований об'єкт оцінено в 9 994 000 000 крб. згідно з актом оцінки вартості майна № 792 від 20.11.1995.
7. 26.04.1996 позивач сплатив за придбане майно обумовлену в договорі купівлі-продажу суму коштів - 9 994 000 000 карб.
8. На виконання вказаного договору купівлі-продажу від 29.03.1996 між сторонами підписано два акти прийому-передачі:
- від 30.04.1996 проданого 29.03.1996 шляхом викупу по договору оренди цілісного майнового комплексу вартістю 9 994 000 000 карб. згідно з актом оцінки від 20.11.1995 № 792; нежитлові приміщення за адресами: м. Одеса, вул. Катерининска, 1 площею 189,6 кв.м.; м. Одеса, вул. Катерининська, 5, площею 132,6 кв.м.; м. Одеса, вул. Катерининська, 6, площею 63,2 кв.м., м. Одеса, пер. Воронцовський, 8, площею 18 м.кв.; передача майна здійснюється на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.1996;
- від 07.08.1996 №655 передачі комунального майна МП "Картопляники", розташованого за адресами: вул. Екатерининська 1, 5, 6, пер. Воронцовський, 8, проданого 29.03.1996 шляхом викупу по договору оренди майна, вартістю 9 994 000 000 карб. відповідно до акту оцінки від 20.11.1995 № 792 згідно з наведеним в цьому акті переліком (обладнання для кафе).
9. 13.08.1999 МП "Картопляники" придбало у представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради патенти №№ 376, 377, 379 на право оренди приміщень по вул. Катерининська 1 площею 132,6 кв.м., Катерининська, 5 площею 201,4 кв.м. та пер. Воронцовський, 8 площею 18 кв.м. строком дії з 13.08.1999 по 13.08.2014 та у цей же день сторони уклали відповідні договори оренди вказаних нежитлових приміщень з аналогічним строком дії (до 13.08.2014).
10. За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно територіальна громада в особі Одеської міської ради є власником нежитлових приміщень: першого поверху № 504 загальною площею 189,6 кв.м. по вул. Катерининська, 1 на підставі свідоцтва про право власності САА 430625 від 08.11.2004; другого поверху загальною площею 18 кв.м по пров. Воронцовський, 8 на підставі свідоцтва про право власності САС № 427280 від 07.09.2009; підвалу загальною площею 132,6 кв.м по вул. Катерининська, 5 на підставі свідоцтва про право власності САС 427294 від 07.09.2009.
Короткий зміст позовних вимог
11. У липні 2016 року МП "Картопляники" звернулося з позовом до (1) Одеської міської ради, (2) Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - відповідач-2), (3) юридичного департаменту Одеської міської ради про:
- визнання недійсними рішень відповідача-2: від 30.09.2004 № 586 в частині, що стосується нежилого приміщення № 504 загальною площею 189,6 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 1 (далі - спірне приміщення-1) ; від 25.11.2004 № 710 в частині, що стосується нежилого приміщення загальною площею 132,6 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Катерининська, 5 (далі - спірне приміщення-2); від 10.03.2005 № 123, в частині, що стосується нежилого приміщення 2-го поверху загальною площею 18,0 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, Воронцовський провулок, 8/11 (далі - спірне приміщення-3);
- визнання недійсними свідоцтв про право власності територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради на: спірне приміщення-1, виданого відповідачем-2 08.11.2004 серія САА № 430625; на спірне приміщення-2, виданого відповідачем-2 07.09.2009 серія САС № 427294; на спірне приміщення-3, виданого відповідачем-2 07.09.2009 серія САС № 427280;
- визнання за позивачем права власності на спірні приміщення;
- скасування здійснених 13.12.2004, 27.05.2014, 29.05.2014, 22.05.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державних реєстрацій права комунальної власності за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на: спірне приміщення-1 (реєстраційний номер 9000798); спірне приміщення-2 (реєстраційні номери 372773751101, 28385556); на спірне приміщення-3 (реєстраційний номер 371309451101).
12. Позивач посилається на те, що він з 1992 року був орендарем спірних приміщень та на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.1996 придбав ці приміщення у власність шляхом викупу. Відповідно до вимог чинного на момент укладення договору купівлі-продажу цивільного законодавства право власності позивача виникло з моменту передачі спірного майна за відповідним актом приймання-передачі від 30.04.1996. Отже, відповідач-1 у 2004 році незаконно оформив за собою право власності на спірне майно, власником якого з 1996 року є позивач.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
13. Рішенням Господарського суду Одеської області від 30 вересня 2016 року позов задоволений:
- визнано недійсними рішення відповідача-2: від 30.09.2004 № 586 в частині, що стосується спірного приміщення-1; від 25.11.2004 № 710 в частині, що стосується спірного приміщення-2; від 10.03.2005 № 123, в частині, що стосується спірного приміщення-3;
- визнано недійсними свідоцтва про право власності територіальної громади м. Одеса в особі Одеської міської ради на: спірне приміщення-1, видане відповідачем-2 08.11.2004 серія САА № 430625; на спірне приміщення-2, видане відповідачем-2 07.09.2009 серія САС № 427294; на спірне приміщення-3, видане відповідачем-2 07.09.2009 серія САС № 427280;
- визнано за позивачем право власності на три спірних приміщення;
- скасовано здійснену 13.12.2004, 27.05.2014, 29.05.2014, 22.05.2014 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права комунальної власності за територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради на: спірне приміщення-1 (реєстраційний номер 9000798); спірне приміщення-2 (реєстраційні номери 372773751101, 28385556); на спірне приміщення-3 (реєстраційний номер 371309451101).
14. Суд першої інстанції встановив правомірність, у тому числі в силу частини 1 статті 204 ЦК України, набуття МП "Картопляники" права власності на спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 29.03.1996, істотні умови якого виконані сторонами, а спірне майно - як приміщення, так і обладнання, було передано позивачу за відповідними актами приймання-передачі (від 30.04.1996 та від 07.08.1996). Чинне на момент приватизації спірних приміщень законодавство не містило заборони на приватизацію цього майна, оцінка вартості майна також відповідала вимогам чинного на той час законодавства, а отже позивач набув право власності на спірне майно з моменту його передачі за актом від 30.04.1996.
15. Щодо строку позовної давності суд виходив з того, що для позивача перебіг позовної давності розпочався з 22.02.2016 - дати отримання відмови державного реєстратора у реєстрації його речового права на спірне майно з підстав здійснення реєстрації аналогічного права за територіальною громадою м. Одеси. Отже, за висновком суду строк позовної давності позивачем не пропущений.
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
16. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
17. Апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірне нерухоме майно не увійшло до складу набутого позивачем за договором купівлі-продажу від 29.03.1996 майна комунальної власності вартістю 9 994 000 000 крб., предметом якого було тільки рухоме майно - обладнання кафе, що узгоджується з положеннями Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Отже, позивач не набув право власності на зареєстроване за відповідачем-1 нерухоме майно оскільки:
- до акту оцінки вартості майна від 20.11.1995 № 792 не могли бути включені об'єкти нерухомості з огляду на: (1) положення Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 №36 (далі - Методика); (2) висновок від 31.07.2017 №17/135/17-136 судово-економічної експертизи, відповідно до якого за даними акту оцінки вартості майна № 792 від 20.11.1995 та даних розрахунку потенційної прибутковості вартість будівель та споруд не врахована. Відповідно, нежитлові приміщення не входили до складу цілісного майнового комплексу, придбаного МП "Картопляники", та до ціни договору купівлі-продажу від 29.03.1996;
- наявні в матеріалах справи патенти на право оренди нежитлових приміщень №№ 376, 377, 379 та договори оренди спірних приміщень від 13.08.1999 свідчать про те, що впродовж тривалого часу після підписання договору купівлі-продажу від 29.03.1996 позивач не вважав себе власником спірних приміщень, а в якості орендаря виконував умови договорів оренди спірних приміщень;
- помилковим є висновок місцевого суду про відсутність законодавчої заборони на приватизацію спірного майна, оскільки така заборона встановлена статтею 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Указом Президента від 30.12.1994 за № 827/94 "Про заходи щодо прискорення процесу малої приватизації в Україні".
Короткий зміст вимог касаційної скарги та касаційне провадження
18. Не погоджуючись із указаною постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Ухвалою Верховного Суду від 15.09.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.
Аргументи учасників справи
Доводи позивача який подав касаційну скаргу (узагальнено)
19. Висновок апеляційного суду про не включення спірних приміщень до складу придбаного позивачем за договором від 29.03.1996 майна є наслідком неправильного застосування статей 213, 637 ЦК України та не відповідає висновкам Верховного Суду у справах № 753/11000/14-ц, № 126/746/17, №916/2482/18 щодо правил тлумачення умов договору. Так, суд апеляційної інстанції взагалі не досліджував безпосередньо зміст основного доказу у справі - договору купівлі-продажу від 29.03.1996 та актів приймання-передачі майна, не оцінив наміри сторін під час укладення цього договору та документи, оформлені перед його укладенням, а вдався до оцінки лише подальших дій сторін вже після укладення договору.
20. Покладені в основу оскаржуваної постанови висновки суду про порушення під час укладення договору купівлі-продажу від 29.03.1996 вимог Методики та положень Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" зроблені без урахування встановленої статтею 204 ЦК України презумпції правомірності правочину та відповідних висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування цієї норми права у справі № 2-1383/2010, Верховного Суду у справах №314/5993/14, №643/17966/14-ц.
21. У даному випадку між сторонами був підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна від 30.04.1996, в якому чітко визначено спірне майно і який безпосередньо підтверджує, що це майно було предметом договору купівлі-продажу від 29.03.1996, а позивач сплатив вартість майна та, відповідно набув право власності на нього. Проте відсутній висновок Верховного Суду про застосування статей 128, 153 ЦК України, статей 9, 12, 25 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції на момент укладення договору) у подібних правовідносинах щодо правомірності встановлення судом факту неукладення договору купівлі - продажу нерухомого майна із посиланням на порушення порядку визначення вартості майна за умови наявності доказів виконання сторонами договору купівлі-продажу - фактичної передачі майна та сплати його вартості.
22. Суд апеляційної інстанції перелічив у тексті постанови висновки проведених у справі судових експертиз (почеркознавчих, економічних) не надавши їм жодної правової оцінки, з якої б можна було визначити, як ці експертизи: (1) впливають на визначення судом належності, допустимості чи достовірності акту приймання-передачі майна від 30.06.1996; (2) підтверджують те, що вартість спірного нерухомого майна не була включена до акту оцінки майна, що підлягало викупу МП "Картопляники".
Позиція інших учасників справи
23. Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та вважає правильним висновок суду щодо предмета договору купівлі-продажу, яким є виключно рухоме майно (обладнання).
24. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу вказує, що спірні приміщення не були предметом договору купівлі-продажу, а були передані позивачу в оренду за окремими договорами. Отже, позивач в результаті приватизації придбав лише відповідне майно підприємства у вигляді обладнання кафе, а приміщення кафе орендував та сплачував орендну плату.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції
25. Верховний Суд констатує, що головними питаннями даного спору є те, чи увійшло спірне нерухоме майно - нежитлові приміщення до складу об'єкту приватизації, який був предметом договору купівлі-продажу від 29.03.1996, та чи набув позивач права власності саме на нерухоме майно внаслідок підписання акту приймання-передачі від 30.04.1996.
26. Суди попередніх інстанцій по-різному відповіли на ці питання.
27. Так, позивач мотивує свою позицію тим, що спірне нерухоме майно увійшло до складу орендованого ним за договором від 17.11.1992 № 441 цілісного майнового комплексу кафе " Картопляники " і за договором купівлі-продажу від 29.03.1996 позивач придбав нежитлові приміщення разом з розташованим у них обладнанням для кафе. У підтвердження цих доводів позивач апелює до: (1) безпосередньо змісту договору купівлі-продажу від 29.03.1996; (2) змісту акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу від 30.04.1996, у якому міститься згадка про спірні приміщення.
28. Суд першої інстанції погодився з доводами позивача, вказавши на те, що умови договору купівлі-продажу були виконані сторонами повністю, а позивачу були передані як приміщення, так і обладнання, яке у них знаходилось. Отже, в силу приписів статті 128 ЦК України (у редакції, чинні на момент укладення договору купівлі-продажу) позивач набув право власності на спірні приміщення з моменту передачі цього майна за актом від 30.04.1996.
29. Суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про те, що спірне нерухоме майно не увійшло до складу набутого позивачем за договором купівлі-продажу від 29.03.1996 майна комунальної власності, предметом якого був цілісний майновий комплекс кафе "Картопляники" виключно у складі відповідного обладнання для кафе. При цьому суд апеляційної інстанції, окрім змісту самого договору купівлі-продажу та відповідних актів приймання-передачі, також проаналізував зміст акту оцінки вартості майна № 792 від 20.11.1995, врахував висновок проведеної у справі судової економічної експертизи, а також дослідив зміст правовідносин, що склалися між сторонами спору після укладення договору купівлі-продажу, насамперед тривале існування між сторонами орендних правовідносин щодо спірних приміщень.
30. Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
31. Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктами малої приватизації є цілісні майнові комплекси невеликих державних підприємств, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва. Частиною 3 цієї статті передбачено, що будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з розташованими в них об'єктами приватизації, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Республіки Крим чи місцевої Ради народних депутатів.
31.1. Зміст поняття цілісного майнового комплексу також наведено у абзаці 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у відповідній редакції), відповідно до якого до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.
31.2. Отже, в розумінні вимог чинного на той час законодавства про приватизацію об'єктом приватизації - цілісним майновим комплексом було саме майно (обладнання) підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, необхідне для здійснення певного виробничого циклу, без будівлі (споруди, приміщення). В окремих же випадках приватизація об'єкта малої приватизації могла відбуватися разом з будівлею (приміщенням, спорудою), в якій він розташований.
32. Як встановив суд апеляційної інстанції та стверджував і сам позивач, предметом договору купівлі-продажу від 29.03.1996 було комунальне майно, орендоване позивачем за договором від 17.11.1992 № 441. У свою чергу за вказаним договором оренди від 17.11.1992 № 441 позивач отримав в користування з правом викупу основні фонди та оборотні засоби кафе " Картопляники ", тобто майно (обладнання), необхідне для функціонування закладу харчування, що повністю відповідало визначенню поняття "об'єкт приватизації" в розумінні чинного на той час законодавства про приватизацію.
33. Що стосується нежитлових приміщень, у яких знаходився цілісний майновий комплекс кафе "Картопляники", то в 1993 році ці приміщення були передані позивачу в оренду за окремими договорами оренди. Після придбання у власність майна кафе " Картопляники " позивач окремо придбав патенти на право оренди приміщень та 13.08.1999 уклав з представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради окремі договори оренди цих приміщень зі строком дії до 13.08.2014. Отже, як до приватизації майна кафе " Картопляники ", так і майже увесь час до моменту звернення позивача з даним позовом, правовідносини сторін щодо спірних нежитлових приміщень, у яких знаходилось обладнання кафе, були врегульовані окремими договорами оренди, за якими відповідач-1 виступав орендодавцем, а позивач без жодних заперечень виконував обовязки орендаря (у т.ч. щодо сплати орендної плати).
34. Отже, встановлені апеляційним судом фактичні обставини справи в сукупності з наведеними вище положеннями Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" свідчать про те, що спірне нерухоме майно не увійшло і не могло увійти до складу придбаного позивачем за договором купівлі-продажу від 29.03.1996 цілісного майнового комплексу кафе " Картопляники ", оскільки предметом цього договору було виключно рухоме майно (обладнання), тоді як нерухоме майно було передано позивачу в довгострокову оренду за окремими договорами.
35. У зв'язку з тим, що спірне нерухоме майно не увійшло до складу об'єкту приватизації та, відповідно, не було предметом договору купівлі-продажу, сама лише згадка про це майно в тексті акта приймання-передачі від 30.04.1996 не має самостійного юридичного значення та не свідчить про набуття позивачем права власності на це майно.
36. З огляду на наведене доводи касаційної скарги в пунктах 21, 22 Постанови є безпідставними.
37. Верховний Суд також відхиляє доводи касаційної скарги в пунктах 19, 20 Постанови. Апеляційним судом не ставилась під сумнів презумпція правомірності договору купівлі-продажу від 29.03.1996, а висновки суду стосувались предмета цього договору, зміст якого з урахуванням наведеного вище є однозначним та не потребує тлумачення за правилами статті 213 ЦК України. При цьому жодним з учасників справи під час розгляду спору питання тлумачення змісту правочину перед судом не порушувалось.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
38. Відповідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
39. Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушень норм процесуального права то і підстав для зміни чи відміни оскаржуваного судового рішення у касаційному провадженні, з підстав, наведених у касаційній скарзі, не має.
Щодо судових витрат
40. Унаслідок відмови у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Малого підприємства "Картопляники" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.
2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року у справі № 916/1812/16 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Міщенко І.С.
Судді Берднік І.С.
Суховий В.Г.