Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2458/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Буракової А.М.
при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фермерського господарства "РИСК", с. Невське
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій", смт. Васищеве
про стягнення 236447,82 грн.
за участю представників:
позивача - Феленко С.О.
відповідача - не з'явився
Фермерське господарство "РИСК" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій" (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 204335,66 грн.; суми неустойки (пені) в розмірі 25136,77 грн.; 3% річних у сумі 3912,10 грн. та 3063,29 грн. суми інфляційних втрат. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача суму судового збору в розмірі 3750,00 грн.
В обґрунтування позову позивач вказує, що відповідачем були порушені умови договору поставки № 0048СЄ від 26.09.2019 щодо своєчасної оплати за переданий товар по договору.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.
05 жовтня 2020 року судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.10.2020 о 12:00.
09 жовтня 2020 року судом була постановлена ухвала про відкладення розгляду справи по суті на 02.11.2020 о 12:30.
Представник позивача у судовому засіданні 02.11.2020 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Відповідач про місце, дату та час судових засідань по справі повідомлявся судом за юридичною адресою, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. Овочева, 13. Проте, ухвала про відкриття провадження у справі від 10.08.2020 та інші ухвали суду по справі адресовані відповідачу були повернуті Укрпоштою на адресу суду із зазначенням причини повернення - "відсутність адресату за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
У відповідності до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
При цьому суд зазначає, що відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило. За таких обставин суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Також, судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
26 вересня 2019 року між сторонами було укладено договір поставки № 0048СЄ (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, Фермерське господарство "РИСК" (постачальник) зобов'язувався поставити і передати у власність Товариству з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій" (покупцеві) продукцію - соняшник врожаю 2019 року, в порядку і на умовах цього договору, яку покупець зобов'язувався прийняти та своєчасно оплатити.
Відповідно до п. 4.1. договору, продукція поставляється покупцеві окремими партіями в термін, що зазначений у специфікації до даного договору.
Згідно п. 4.2. договору, датою поставки продукції вважається дата підписання видаткової накладної.
У відповідності до п. 5.1.1. договору, постачальник зобов'язувався своєчасно поставити покупцеві продукцію, за умов даного договору.
Відповідно до п. 5.2.1. договору, покупець зобов'язувався прийняти та оплатити продукцію згідно з умовами, визначеними у цьому договорі та специфікаціях до даного договору.
Пунктом 6.2. договору було передбачено, що за прострочення оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення від суми несвоєчасно сплаченої продукції.
Згідно п. 8.1. договору термін дії договору встановлюється з дня його підписання сторонами і до 31 липня 2019 року, а в разі несвоєчасного виконання сторонами своїх договірних зобов'язань - до повного виконання ними прийнятих на себе зобов'язань.
26 вересня 2019 року між сторонами була укладена специфікація №1 до договору поставки № 0048СЄ від 26.09.2019.
У п.1 специфікації № 1 до договору сторони узгодили кількість, ціну, загальну вартість та строк поставки продукції.
Пунктом 4 специфікації № 1 до договору було передбачено, що покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника оплату у розмірі 80% від загального обсягу продукції протягом семи банківських днів з моменту поставки продукції на склад покупця . Залишок коштів 20% покупець перераховує протягом п'яти банківських днів з дати реєстрації податкової накладної та надання постачальником всіх оригіналів документів. Перехід права власності на продукцію від постачальника до покупця здійснюється в момент фактичної передачі продукції покупцю на складі покупця.
Як вбачається з матеріалів справи позивач 06 грудня 2019 року на виконання вимог даного договору поставив, а відповідач прийняв соняшник врожаю 2019 року, у кількості 31 тон., вартістю 254335, 66 грн. (разом з ПДВ). В підтвердження поставки товару сторонами були оформлені наступні документи:
- товарно-транспортна накладна № 1060 від 06 грудня 2019 року;
- рахунок-фактура №157 від 06 грудня 2019 року;
- видаткова накладна № 388 від 06 грудня 2019 року;
- довіреність № ВЗ-0818 від 05 грудня 2019 року;
- податкова накладна № 290 від 06 грудня 2019 року.
За таких обставин загальна вартість поставленого товару склала 254335,66 грн., тобто, починаючи з 17 грудня 2019 року відповідач був зобов'язаний оплатити позивачу вартість 80% товару, а саме 203468,52 грн., а залишок коштів у розмірі 20% - 50867,13 грн. з моменту реєстрації податкової накладної, тобто з 08 січня 2020 року (дата реєстрації податкової накладної 27 грудня 2019 року).
31 січня 2020 року відповідачем було оплачено позивачу за соняшник за договором 50000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 324 від 31.01.2020.
Отже, станом на момент подання позову сума основної заборгованості відповідача перед позивачем за договором становила 204335,00 грн.
05 червня 2020 року позивачем була направлена на адресу відповідача претензія №1 про сплату заборгованості.
Надаючи з урахуванням вищевикладеного правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 204335,66 грн. обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення неустойки (пені) за період з 17 грудня 2019 року по 01 серпня 2020 року у розмірі 25136,77 грн.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Враховуючи вищевикладені приписи законодавства, умови п. 6.2. договору, господарським судом було встановлено, що розрахунок позивача пені у розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення від суми несвоєчасно сплаченої продукції є арифметично вірним, а тому суд задовольняє позов у частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (пені) у розмірі 25136,77 грн.
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом була перевірена сума 3% річних у розмірі 3912,10 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3063,29 грн., та встановлено, що дані нарахування є вірними, у зв'язку з чим з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума 3% річних у розмірі 3912,10 грн. за період з 17.12.2019 по 01.08.2020 та сума інфляційних втрат у розмірі 3063,29 грн. за період січень - квітень 2020 року.
За таких обставин позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
З огляду на положення ст. 129 ГПК України, суд покладає на відповідача витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 3750,00 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 91, 123, 126, 129, 202, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій" (62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. Овочева, 13, код ЄДРПОУ 37431314) на користь Фермерського господарства "РИСК" (92917, Луганська область, Кремінський район, с. Невське, вул. Яроцького, 21, код ЄДРПОУ 13411093) - 204335,66 грн. основного боргу, 25136,77 грн. неустойки, 3912,10 грн. 3% річних, 3063,29 грн. інфляційних втрат та 3750,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Позивач - Фермерське господарство "РИСК" (92917, Луганська область, Кремінський район, с. Невське, вул. Яроцького, 21, код ЄДРПОУ 13411093).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Васищевський завод рослинних олій" (62495, Харківська область, Харківський район, смт. Васищеве, вул. Овочева, 13, код ЄДРПОУ 37431314).
Повне рішення складено "10" листопада 2020 р.
Суддя А.М. Буракова