Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2905/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85; код ЄДРПОУ: 19480600)
до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61; код ЄДРПОУ: 07923280)
про стягнення заборгованості
без виклику учасників справи
09 вересня 2020 року Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, в якій просить суд стягнути Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова заборгованість за поставлену електричну енергію в сумі 24 462,98 грн., з яких: пеня у розмірі 15 734,85 грн., 15% річних у розмірі 6 730,23 грн., інфляційні витрати у розмірі 1 997,90 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102,00 грн.
В обґрунтування позивач вказує на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати за договором постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 29.07.2019, у зв'язку із чим позивачем було нараховано пеню, 15% річних та інфляційні витрати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.09.2020 прийнято позовну заяву (вх.№2905/20 від 09.09.2020) Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2905/20. Визначено, що розгляд справи №922/2905/20 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.
30 вересня 2020 року через канцелярію господарського суду Харківської області представник відповідача надав відзив на позовну заяву (вх.№22642 від 30.09.2020), в якому просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі або зменшити розмір пені на 70%, а також витрати по сплаті судового збору покласти на позивача. Зазначив, що Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова є неприбутковою установою, тобто утримується за рахунок коштів державного бюджету. Всі витрати установи узгоджується з уповноваженим органом фінансування такої установи, для чого складається кошторис, в який вносяться всі статті витрат. Для сплати заборгованості за попередній період (сплата штрафних санкцій) у відповідача зовсім не передбачається відповідного фінансування. Крім того позивачем не надано офіційно затвердженого розміру облікової ставки НБУ та офіційних даних про індекс інфляції в Україні за період, в який виникла заборгованість. У зв'язку з чим, розрахунок штрафних санкцій вважає неналежним та недостовірним. Також зазначив, що свої зобов'язання за договором відповідач виконав у повному обсязі при першому надходженні бюджетних асигнувань.
06.11.2020 через канцелярію господарського суду Харківської області від представника позивача надійшло клопотання (вх.№25896 від 06.11.2020) про долучення до матеріалів справи комерційної пропозиції №3 від 07.06.2019. Судом встановлено, що дана комерційна пропозиція розміщена на офіційному веб-сайті позивача, а отже є загальнодоступною у зв'язку з чим суд приймає відповідну комерційну пропозицію до розгляду в порядку ст.169 ГПК України.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Приймаючи до уваги належне повідомлення сторін про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 № 1023-р Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» визначено постачальником «останньої надії» з 01.01.2019 до 01.01.2021; територією провадження діяльності зазначеного підприємства визначено територію України (а.с.13 т.1).
На підставі постанови Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №1344 від 06.11.2018 Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» видано ліцензію з постачання електричної енергії споживачу (а.с.14 т.1).
Згідно ч.11 ст.64 Закону України «Про ринок електричної енергії» постачальник «останньої надії» має повідомити споживачу умови постачання, ціни на електричну енергію, а також про право споживача на вибір електропостачальника. Постачальник «останньої надії» зобов'язаний оприлюднити зазначену інформацію на своєму офіційному веб-сайті.
27.12.2018 на виконання ч.11 ст.64 Закону України "Про ринок електричної енергії", Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго", як постачальником "останньої надії", на своєму офіційному веб-сайті у мережі Інтернет за адресою www.uie.kiev.ua розміщено: порядок приєднання до умов договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії"; додаткова угода №1 до договору, додаток №1 до договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" - комерційна пропозиція №2 для постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії"; додаток до комерційної пропозиції №2 - "Ціни, за якими здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником "останньої надії", комерційну пропозицію № 3 до договору; додаток до комерційної пропозиції №3 - Ціни, за якими здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії».
Пунктом 1.1 договору про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" від 27.12.2018 (надалі - Договір), розміщеного на офіційному веб-сайті у мережі Інтернет за адресою www.uie.kiev.ua, встановлено, що договір про постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" є публічним договором приєднання споживача до договору, який регулює порядок та умови продовження постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» споживачу, у разі, якщо обраний споживачем електропостачальник неспроможний постачати електричну енергію, до моменту обрання споживачем нового електропостачальника або до припинення постачання у передбачених чинним законодавством чи договором випадках. Договір укладається сторонами, керуючись статтями 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до договору на умовах, визначених Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами роздрібного ринку електричної енергії та Комерційної пропозиції, що є додатком №1 до договору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач надіслав на адресу відповідача повідомлення про постачання електричної енергії від 26.01.2019 №44/09-1335 (а.с34-35 т.1).
Повідомлення було отримане відповідачем 30.01.2019, що підтверджується рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0100170886466 (а.с.36 т.1).
Пунктом 2.1. Договору передбачено, що постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція).
Обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії (п.2.2.Договору).
Постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу з моменту припинення постачання електричної енергії споживачу діючим електропостачальником у випадках, зазначених у пункті 3.2 цієї глави (п.3.1.Договору).
Відповідно до п.3.1. Договору, постачальник забезпечує гарантоване та безперервне постачання електричної енергії споживачу протягом всього строку постачання, у разі: банкрутства, ліквідації попереднього електропостачальника; закінчення строку дії ліцензії, призупинення або анулювання ліцензії з постачання електричної енергії споживачам попереднього електропостачальника; невиконання або неналежного виконання попереднім електропостачальником вимог правил ринку, правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, а на перехідний період - договору між членами оптового ринку електричної енергії України, що унеможливило постачання електричної енергії споживачам; необрання споживачем нового електропостачальника, зокрема після розірвання договору з попереднім електропостачальником; в інших випадках, передбачених ПРРЕЕ.
Електрична енергія постачається до електроустановок споживача протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Якщо після закінчення зазначеного строку постачання електричної енергії споживач не розпочав процедуру зміни електропостачальником, постачання електричної енергії на об'єкт призупиняється (п.3.4.Договору).
Відповідно до п.3.5. Договору, постачальник здійснює постачання електричної енергії споживачу на тих же умовах, що і з попереднім електропостачальником, в частині здійснення розрахунків, способу оплати.
Постачальник отримує від оператора системи всю необхідну інформацію щодо умов договору про постачання електричної енергії, які діяли між споживачем та попереднім електропостачальником.
У разі ненадання зазначеної інформації оператором системи за 5 календарних днів до початку розрахункового періоду, постачання споживачу здійснюється на умовах, визначених Додатком 1 до Договору (комерційна пропозиція).
Згідно із п.5.8. Договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
Оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем цього рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем (п.5.10.Договору).
Відповідно до п.5.11. Договору, у разі порушення споживачем строків оплати за цим договором, постачальник має право вимагати сплати пені. Пеня нараховується за кожен прострочений день оплати за цим договором. Споживач має сплатити за вимогою постачальника пеню у розмірі, яка зазначається в комерційній пропозиції.
Споживач зобов'язався відшкодовувати постачальнику збитки, понесені ним у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням споживачем своїх зобов'язань перед постачальником, що покладені на нього чинним законодавством, та/або цим договором (п.6.2.Договору).
Умовами додаткової угоди №1 визначено фактичний обсяг постачання електричної енергії який становить 36922 (кВт*год) (надалі - Додаткова угода №1).
Пунктом 3 Додаткової угоди №1 викладено п.5.3 Договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» у наступній редакції: «Ціна (тариф) на електричну енергію визначається постачальником, що формується ним відповідно до методики (порядку) затвердженої Регулятором та становить 3,081504 грн./кВт*год (в т.ч. ПДВ).»
Умовами комерційної пропозиції №2 від 27.12.2018 (надалі - Комерційна пропозиція №2) визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтованої вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.
Орієнтована вартість розраховується шляхом множення прогнозованого обсягу споживання електричної енергії на ціну, за якою здійснюється постачання електричної енергії постачальником. Прогнозований обсяг споживання електричної енергії визначається на підставі даних, отриманих постачальником від оператора системи розподілу (передачі).
Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється Споживачем на підставі виставленого Постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої Споживачем електричної енергії, зазначеної в Акті купівлі-продажу, та сумарною оплатою Споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.
Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання Споживача, отриманих від ОС. У разі наявності зауважень до Акта купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. Уповноважені особи постачальника та споживача терміново проводять переговори з метою усунення розбіжностей.
Цей Договір набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 календарних днів. Якщо споживач протягом 90 календарних днів не укладе відповідний договір про постачання з іншим електропостачальииком або договір купівлі-продажу електричної енергії на ринку електричної енергії, електроживлення його об'єкта (об'єктів) має бути припинено оператором системи за зверненням постачальника.
Керуючись ст.259 ЦК України, сторони домовились встановити в цьому Договорі збільшений строк позовної давності:
- строк загальної позовної давності щодо вимог про стягнення боргу тривалістю п'ять років;
- строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій (штраф, пеня) тривалістю два роки (а.с.а.с.28-31 т.1).
В додатку до Комерційної пропозиції №2 визначено ціни, за якими здійснюється постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" споживачам, приєднаним до системи розподілу/МСР, приєднаної до системи розподілу (а.с.32-33 т.1).
Також, позивач посилаючись на комерційну пропозицію №3 від 07.06.2019, зазначає, що оплата виставленого постачальником рахунка за цим договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менш 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем цього рахунку, або протягом 5 банківських (робочих) днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем. Остаточний розрахунок за спожиту електричну енергію в розрахунковому місяці здійснюється споживачем на підставі виставленого постачальником рахунку до 14-го (включно) числа місяця, наступного за розрахунковим, розмір якого визначається як різниця між вартістю купованої споживачем електричної енергії зазначеної в Акті купівлі-продажу та сумарною оплатою споживачем за розрахунковий період з урахуванням ПДВ.
Разом з тим, в пункті 6.1 Договору передбачено, що споживач має право вимагати від постачальника надання письмової форми цього договору, укладеної постачальником належним чином у передбачений законодавством спосіб.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.07.2019 сторонами було укладено Договір постачання електричної енергії постачальником "останньої надії" та Додаткову угоду №1 до Договору в письмовій формі (а.с.16-27 т.1).
Вищезазначений Договір та Додаткова угода засвідчені підписами та печатками сторін. Жодних зауважень чи заперечень не містять.
Відповідно до Постанови «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» 14.03.2018 №312 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, AT «Укрзалізниця» є оператором системи розподілу, на якого, в свою чергу, покладені функції адміністратора комерційного обліку.
Так, на виконання Договору позивач на підставі даних про фактичне споживання відповідачем електричної енергії, отриманих від оператора системи розподілу AT «Укрзалізниця» складені за розрахунковий період:
- Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.01.2019 №001246 за січень 2019 року, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 13 593,00 кВт*год. на загальну суму 41 886,89 грн. та рахунок на оплату №000007923280/29/001/04175 від 16.02.2019 на суму 41 886,89 грн. (а.с.37-38 т.1);
- Акт купівлі-продажу електроенергії від 28.02.2020 №001443 за лютий 2019 року, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 13163,00 кВт*год. на загальну суму 40 561,84 грн. та рахунок на оплату №000007923280/29/002/05100 від 07.03.2019 на суму 40 561,84 грн. (а.с.40-41 т.1).
- Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.03.2020 №002231 за березень 2019 року, відповідно до якого відповідачем спожито електричної енергії в обсязі 10 166,00 кВт*год. на загальну суму 31 326,56 грн. та рахунок на оплату №000007923280/29/003/05963 від 06.04.2019 на суму 31 326,56 грн. (а.с.43-44 т.1).
Як вбачається рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, відповідачем було отримано:
- Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.01.2019 №001246 та рахунок на оплату №000007923280/29/001/04175 від 16.02.2019 - 21.02.2019 (а.с.39 т.1);
- Акт купівлі-продажу електроенергії від 28.02.2020 №001443 та рахунок на оплату №000007923280/29/002/05100 від 07.03.2019 - 16.03.2019 (а.с.42 т.1);
- Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.03.2019 №002231 та рахунок на оплату №000007923280/29/003/05963 від 06.04.2019 - 10.04.2019 (а.с.45 т.1).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідачем вищезазначені рахунки за спожиту електричну енергію оплачені 12.08.2019 в повному обсязі на загальну суму 113 775,29 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №827, №828, №829 (а.с.46-47 т.1).
Проте, дані рахунки були оплачені відповідачем не своєчасно у зв'язку з чим позивачем нараховано відповідачу пеню, 15% річних та інфляційні витрати на загальну суму 24 462,98 грн.
31.03.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату штрафних санкцій на суму 24 462,98 грн. (а.с.48-56 т.1).
Однак станом на дату звернення позивача з позовною заявою нараховані штрафні санкції у розмірі 24 462,98 грн. відповідачем не сплачені, що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
При цьому, представник відповідача факт несвоєчасної оплати не спростовує проте, посилаючись на складний фінансовий стан відповідача та утримання останнього за рахунок коштів державного бюджету, просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі або зменшити розмір пені на 70%.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
За приписами статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії», учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема: про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
В силу вимог статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії», постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. У разі покладення на електропостачальника зобов'язань з надання універсальних послуг або виконання функцій постачальника «останньої надії» ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника «останньої надії» визначаються відповідно до цього Закону. Покладення зобов'язань з надання універсальних послуг та/або постачання «останньої надії» не обмежує права електропостачальника здійснювати постачання електричної енергії за вільними цінами. Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.
Положеннями статті 64 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що постачальник "останньої надії" призначається на строк до трьох років.
Постачальник "останньої надії" зобов'язаний постачати електричну енергію споживачам за ціною, що формується ним відповідно до методики (порядку), затвердженої Регулятором, та включає, зокрема, ціну купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії, ціну (тариф) на послуги постачальника "останньої надії", ціни (тарифи) на послуги оператора системи передачі та оператора системи розподілу відповідно до укладених договорів про надання відповідних послуг.
Постачальник "останньої надії" здійснює постачання електричної енергії у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку, на умовах типового договору постачання електричної енергії постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором, та є публічним договором приєднання. Постачальник "останньої надії" оприлюднює відповідний договір на своєму офіційному веб-сайті.
Електропостачальник, неспроможний постачати електричну енергію, має повідомити про дату припинення постачання електричної енергії постачальника "останньої надії", споживачів, Регулятора, оператора системи передачі та оператора системи розподілу.
Постачальник "останньої надії" здійснює постачання з моменту припинення постачання електричної енергії попереднім електропостачальником. Договір постачання електричної енергії між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з початку фактичного постачання електричної енергії такому споживачу.
Постачальник "останньої надії" постачає електричну енергію споживачу протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Після завершення зазначеного строку постачальник "останньої надії" припиняє електропостачання споживачу.
Згідно з п.1.2.15 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 за №312 (надалі - ПРРЕЕ), на роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.
Відповідно до п.1.2.9. ПРРЕЕ, постачальник «останньої надії» здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії», зміст якого визначається постачальником «останньої надії» на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії» (додаток 7 до цих Правил), є публічним договором приєднання та вважається укладеним у визначених законодавством України та цими Правилами випадках, у разі настання яких споживач безакцептно приймає умови договору про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії».
Пунктом 3.1.7. ПРРЕЕ встановлено, що договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, після припинення AT «Укрзалізниця» електропостачання, відповідач споживав електроенергію, отриману від постачальника електроенергії «останньої надії» протягом трьох місяців 2019 року: січень, лютий, березень.
Враховуючи наведені норми права та обставини справи, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах факт приєднання до публічного договору постачання електричної енергії від постачальника «останньої надії» відбувається по факту споживання електричної енергії без укладення договору з іншим електропостачальником.
Отже, за фактом споживання відповідачем електричної енергії від постачальника «останньої надії», між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, які за своїм змістом та правовою природою є договором про постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу та підпадають під правове регулювання норм §5 глави 54 Цивільного кодексу України та §3 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 Закону України «Про ринок електричної енергії», електропостачальник має право на своєчасне та в повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію та послуги з постачання електричної енергії відповідно до укладених договорів.
Згідно з п.п.4.12, 4.19. ПРРЕЕ, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Розрахунки споживача за електричну енергію здійснюються за розрахунковий період, який, як правило, становить календарний місяць відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції).
Пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ передбачено, що споживач електричної енергії зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
У Комерційній пропозиції № 2 до Договору визначено, що Акт купівлі-продажу складається на підставі даних про фактичне споживання споживача, отриманих від ОС. У разі наявності зауважень до акта купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. Уповноважені особи постачальника та споживача терміново проводять переговори з метою усунення розбіжностей. До усунення розбіжностей сторони керуються даними, вказаними ОС, з подальшим корегуванням після врегулювання розбіжностей.
Відповідно до пункту 13.7. Договору, усі повідомлення за договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур'єром або особисто під підпис за зазначеними в договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з пунктами 5.10. та 5.13 Договору оплата виставленого постачальником рахунка за договором має бути здійснена споживачем в терміни, визначені в рахунку, але не менше 5 робочих днів з дати отримання споживачем рахунка, або протягом 5 робочих днів від строку оплати, зазначеного у комерційній пропозиції, прийнятої споживачем.
При цьому, у Комерційній пропозиції № 2 до Договору визначено, що споживач сплачує 100% від орієнтовної вартості прогнозованого обсягу споживання електричної енергії за розрахунковий період протягом 5 банківських (робочих) днів з моменту отримання споживачем рахунку.
Проте, відповідачем не виконано умов договору належним чином в частині своєчасної оплати та оплачено рахунки в повному обсязі 12.08.2019.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 15% річних у розмірі 6 730,23 грн. та інфляційні витрати у розмірі 1 997,90 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
Так, Комерційною пропозицією №2 від 27.12.2018 визначено, що споживач, який прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати електроенергії, на вимогу постачальника зобов'язаний, крім оплати штрафних санкцій та збитків, має сплатити суму боргу за електроенергію з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання, а також п'ятнадцять процентів річних від простроченої суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і % річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення суми % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
Так, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений у Договорі строк на оплату отриманої відповідачем електричної енергії, беручи до уваги період прострочення визначений позивачем в позовній заяві, перевіривши надані позивачем розрахунки 15% річних та інфляційних нарахувань з використанням калькулятора "Ліга-Закон" суд встановив, що дані розрахунки є арифметично невірними, а тому суд здійснивши контррозрахунок задовольняє позов у цій частині частково, а саме: суму 15% річних у розмірі 6 683,47 грн. та суму інфляційних нарахувань у розмірі 866,71 грн.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за прострочену заборгованість відповідача у відповідності до умов Договору.
Згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Комерційною пропозицією №2 від 27.12.2018 передбачено, що за внесення платежів, передбачених умовами договору з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу, враховуючи день фактичної оплати. Пеня споживачем сплачується на підставі рахунків постачальника, а у разі незгоди споживача, стягується в судовому порядку.
Суд, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені з використанням калькулятора "Ліга-Закон" за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, врахувавши встановлений у Договорі строк на оплату отриманої відповідачем електричної енергії та 6-ти місячний строк нарахування пені встановлений статтею 232 ГК України, оскільки інше не встановлено договором, здійснивши контррозрахунок, суд визначив що сума пені за спірний період становить 15 734,84 грн.
Також, відповідачем було заявлено клопотання про відмову в задоволенні вимоги про стягнення пені або зменшення пені на 70 %.
В обґрунтування вищезазначеного клопотання зазначає, що Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова є неприбутковою установою, тобто утримується за рахунок коштів державного бюджету. Всі витрати установи узгоджується з уповноваженим органом фінансування такої установи для чого складається кошторис в який вносяться всі статті витрат. Для сплати заборгованості за попередній період (сплата штрафних санкцій) у відповідача зовсім не передбачається відповідного фінансування. Також відповідач просить звернути увагу на те, що ним свої зобов'язання за договором виконано у повному обсязі при першому надходженні бюджетних асигнувань.
На підтвердження вищевикладеного відповідачем надано рішення №932 від23.01.2017 про включення до реєстру неприбуткових установ та організацій, довідку Державної казначейської служби України про повне фінансування з державного бюджету та платіжні доручення №827, №828 та №829 на підтвердження сплати заборгованості.
Однак, суд вважає за можливе частково задовольнити заявлене відповідачем клопотання про зменшення пені з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Відповідно до чч.2, 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність / невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч.2 ст.224 ГК України).
Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі №910/1005/19).
Так, у даній справі позивачем не доведено того, що порушенням виконання зобов'язань з оплати електричної енергії у встановлений строк, відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру пені.
З матеріалів справи вбачається, що прострочення виконання зобов'язань за договорами в частині оплати поставленої електричної енергії не мало постійного характеру.
Окрім того, суд бере до уваги те, що зобов'язання з оплати поставленої електричної енергії за договором виконано в повному обсязі.
Зваживши на фактичні обставини спору, поведінку відповідача у спірних правовідносинах, взявши до уваги інтереси обох сторін, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 231-233 Господарського кодексу України, з метою уникнення зупинення підприємства відповідача, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені на 50 %, а саме до суми у розмірі 7867,42 грн. у зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань.
Присудження до стягнення пені у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства, є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, способом стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань, а також засобом недопущення використання пені, як інструменту отримання безпідставних доходів.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, витрати на оплату судового збору, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, не враховуючи зменшення розміру пені (зважаючи на те, що відповідні вимоги обґрунтовані, однак, суд скористався правом зменшити розмір пені), що складає 2 000,78 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова - задовольнити частково.
Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 61; код ЄДРПОУ: 07923280) на користь Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 85; код ЄДРПОУ: 19480600) суму 15% річних у розмірі 6 683 (шість тисяч шістсот вісімдесят три) грн. 47 коп., суму інфляційних нарахувань у розмірі 866 (вісімсот шістдесят шість) грн. 71 коп., пеню у розмірі 7 867 (сім тисяч вісімсот шістдесят сім) грн. 42 коп., а також судовий збір у розмірі 2 000 (дві тисячі) грн. 78 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "09" листопада 2020 р.
Суддя Т.О. Пономаренко