"04" листопада 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2413/20
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.,
за участю секретаря судового засідання Потребенко О.М.
розглянувши справу № 916/2413/20 в порядку спрощеного провадження
за позовом: фізичної особи-підприємця Дмитрук Юлії Ростиславівни /ІПН НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 /
до відповідача: фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни /ІПН НОМЕР_2 , адреса - АДРЕСА_2 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 /
про стягнення заборгованості за договором, пені, штрафних санкцій
за участю представників:
від позивача: не з'явився, повідомлений належним чином, до суду надано клопотання про розгляд справи за відсутності представника /а.с. 95/;
відповідача: не з'явився, повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи судовою повісткою, врученою 19.10.2020 року /а.с. 93/. В матеріалах справи також наявна заява про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника /а.с. 68/.
17.08.2020 року фізична особа-підприємець Дмитрук Юлія Ростиславівна звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 2498/20/ до фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни про стягнення заборгованості за договором поставки № 22748 від 27.11.2018р. в розмірі 194 315,68 грн. за період з 03.01.2020р. по 06.03.2020р., з яких 168 104,26 грн. - основного боргу, 9 400,99 грн. - пені станом на 13.08.2020р. та 16 810,43 грн. у відповідності з п. 7.2. договору - штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №22748 від 27 листопада 2018 року щодо оплати отриманого товару.
Позов пред'явлено на підставі ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.42, 193, 218, 222 Господарського кодексу України.
Ухвалою суду від 17.08.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2413/20. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті з повідомленням сторін призначено на 09.09.2020 р. о 15:20.
У судовому засідання 09.09.2020р. судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання на 07.10.2020 року о 09:30 год.
06.10.2020 року на адресу суду надійшло клопотання позивача /вх. № 26591/20/ про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.
06.10.2020 року на адресу суду надійшла заява відповідача /вх. № 26645/20/ про зменшення розміру штрафних санкцій, в якій позивач просить зменшити суму штрафних санкцій до 1 000,00 грн. В обґрунтування заяви відповідач посилається на те, що сума штрафних санкцій є завищеною порівняно із сумою основної заборгованості. Відповідач просить врахувати, що має на утриманні двох малолітніх дітей, на даний час перебуває у скрутному фінансовому становищі.
Також 06.10.2020 року на адресу суду надійшла заява відповідача /вх. № 26650/20/ про розгляд справи за відсутності відповідача, в якій він заперечує проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві та заяві про зменшення розміру штрафних санкцій.
06.10.2020 року на адресу суду надійшов відзив відповідача /вх. № 26651/20/, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач посилається, що відповідач не заперечує проти викладених позивачем обставин в частині здійснених за період з 03.01.2020 року по 06.03.2020 року поставок, усього на суму 382 034,40 грн., та в частині повернення товару у період з 16.03.2020 року по 29.04.2020 року на суму 89 142,60 грн. Проте відповідач вважає, що заявлена позивачем сума заборгованості є завищеною. Відповідач вказує, що між сторонами були домовленості щодо припинення співпраці, з 23.04.2020 року новий оператор мав забирати залишки продукції. Відповідач вказує, що просив позивача забрати нереалізовані залишки товару. Таким чином відповідач вважає, що заборгованість становить 37 059,20 грн., а позивач в свою чергу повинен забрати залишки товару на суму 131 059,20 грн.
07.10.2020 року судове засідання у справі № 916/2413/20 не відбулося у зв'язку із знаходженням судді на лікарняному з 06.10.2020 року по 09.10.2020 року включно.
Після виходу судді з лікарняного ухвалою суду від 12.10.2020 року призначено судове засідання по справі в межах строків, визначених положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, на 04.11.2020 року на 09:00 год.
16.10.2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив /вх. № 27607/20/, в якій позивач зазначає, що всі домовленості між сторонами урегульовані договором поставки № 22748 від 27.11.2018 року. Позивач вважає, що відповідач помилково вважає, що здійснив повернення нереалізованого товару, так як направив на адресу позивача видаткову накладну, лист, акт звірки розрахунків.
Позивач вказує, у період травень-червень 2019 року ФОП Дмитрук Ю.Р. отримала повернутого товару вартістю 19 758.00 гри., тобто 100% від нереалізованого покупцем у цей період. Однак, оскільки визначений умовами договору період в 2 місяці закінчився, у неї, як у постачальника відсутній обов'язок по отриманню повернення нереалізованого в межах строку придатності товару більше, ніж 2% від поставленого. Йдучи на зустріч покупцю, розуміючи специфіку ведення бізнесу, протягом липня 2019 - квітня 2020 року, позивач отримувала повернення в розмірі понад визначений договором обсяг, а саме в середньому близько 13%. Однак, так як світова криза, пов'язана із пандемією СОVID-19 стосувалася усіх галузей економіки, подальші уступки відповідачу є неможливими, про що неодноразово йому було повідомлено.
До судового засідання позивач не з'явився, повідомлений належним чином, до суду надано заяву про розгляд справи за відсутності представника позивача, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити /вх. № 29466/20/ від 04.11.2020 року/.
Відповідач до судового засідання не з'явився, повідомлений належним чином, до суду надано заяву про розгляд справи за відсутності відповідача, заперечує проти задоволення позовних вимог, з підстав викладених у відзиві та заяві про зменшення розміру штрафних санкцій /вх. № 26651/20 від 06.10.2020 року/.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, 27 листопада 2018 року між фізичною особою - підприємцем Дмитрук Юлією Ростиславівною (постачальник) та фізичною особою- підприємцем Іванченко Оксаною Ігорівною (покупець) було укладено договір поставки № 22748.
У відповідності до п. 1.1. договору поставки, постачальник взяв на себе зобов'язання поставити і передати у власність покупця снеки м'ясні (товар), у відповідному асортименті, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити на умовах, передбачених даним договором.
Асортимент кількість та ціна на товар, який передається покупцю, визначається сторонами у видаткових накладних, виписаних постачальником, які є невід'ємною частиною договору поставки /п. 1.3 договору/.
Порядок та умови оплати товару, що постачається, узгоджено сторонами в розділі 3 договору поставки, а саме: покупець зобов'язується перерахувати на поточний рахунок постачальника вартість поставленої йому партії товару протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з моменту поставки товару. Днем платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, списана з рахунку покупця.
Обов'язки сторін погоджені положеннями розділу 5 договору, зокрема постачальник зобов'язався поставити товар в місце, строк та за ціною, узгодженою стороною в замовленні на товар, а покупець, серед іншого, своєчасно здійснювати оплату за товари протягом строку, узгодженого сторонами у відповідності з умовами розділу 3 цього договору.
У відповідності до п. 7.1. договору поставки, в разі несплати вартості товару покупцем у строк, встановлений п. 5.2 цього договору більше як на 2 (два) банківських дні покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару за кожний день прострочення.
Пунктом 7.2. договору поставки передбачено штраф, за несвоєчасну оплату товару понад 15 банківських днів з моменту настання обов'язку по оплаті в розмірі 10 % від суми заборгованості.
Судом встановлено, що постачальником належним чином виконано зобов'язання з поставки товару, а саме за період з 03.01.2020 по 06.03.2020 р. позивачем було здійснено поставку замовленого покупцем товару у строки та на умовах визначених договором поставки, що підтверджується дослідженими судом видатковими накладними:
-видатковою накладною ЮР-0508675 від 03.01.2020р. на загальну суму 60 042,00 грн.;
-видатковою накладною ЮР-0530651 від 03.02.2020р. на загальну суму 60 276,00 грн.;
-видатковою накладною ЮР-0534464 від 07.02.2020р. на загальну суму 66 102,00 грн.;
-видатковою накладною ЮР-0539545 від 14.02.2020р. на загальну суму 48 924,00 грн.;
- видатковою накладною ЮР-0544729 від 21.02.2020 на загальну суму 32 010,00 грн.;
- видатковою накладною ЮР 0549936 від 28.02.2020 на загальну суму 52 368,00 грн.;
- видатковою накладною ЮР-0554741 від 06.03.2020 на загальну суму 63 312,40 грн.
Обставини здійснення позивачем доставки визнаються та не оспорюються відповідачем.
Судом встановлено, що у зв'язку із закінченням терміну реалізації товару покупцем було здійснено повернення такого товару, на підставі накладних на повернення постачальнику, що вбачається із:
- накладної на повернення постачальнику № 64 від 16.03.2020 р. на загальну суму 11 433,48 грн.;
- накладної на повернення постачальнику № 63 від 01.04.2020 р. на загальну суму 25 503,36 грн.;
- накладної на повернення постачальнику № 66 від 23.04.2020 р. на загальну суму 25 543,06 грн.;
- накладної на повернення постачальнику № 93 від 29.04.2020 р. на загальну суму 27 662,70 грн.
Таким чином, загальна вартість поставленого товару за період з 03.01.2020 року по 06.03.2020 року становить 382 034,40 грн., що підтверджується також Актом звірки взаємних розрахунків станом на травень 2020 року, з якого вбачається, що погоджена сума заборгованості станом на 31.05.2020 року становить 208 104,26 грн.
Судом встановлено, що відповідачем було здійснено часткове погашення суми заборгованості, що вбачається із досліджених судом:
- платіжного доручення № від 30.03.2020 р. на загальну суму 60 042,00 грн;.
- платіжного доручення № 260 від 18.05.2020 р. на загальну суму 10 000,00 грн.;
- платіжного доручення № 264 від 21.05.2020 р. на загальну суму 4 945,54 грн.;
- платіжного доручення № 265 від 22.05.2020 р. на загальну суму 9 800,00 грн;
- платіжне доручення № 269 від 03.06.2020 р. на загальну суму 9 600,00 грн.;
- меморіального ордеру @2РL788119 від 01.07.2020 р. на суму 30 400 00 грн.
Отже, оскільки відповідачем 03.06.2020 р. було здійснено погашення заборгованості в сумі 9 600,00 грн., та 01.07.2020 року відповідач здійснив оплату в сумі 30 400,00 грн. загальна сума заборгованості за поставлений товар становить 168 104,26 грн.
13 травня 2020 року позивач на адресу відповідача направив претензію з вимогою сплатити суму боргу. Однак, у встановлений в претензії строк кошти в погашення боргу від відповідача не надійшли.
Оскільки, відповідач не здійснив оплату товару у строк, визначений у договорі, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.
Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Суд зазначає, що спірні правовідносини регламентуються положеннями ст. ст. 11, 16, 509, 526, 530, 536, 611, 612, 630, 692 ЦК України та ст.ст. 20, 173, 180, 193, 230, п. 6 ст. 232, 265 ГК України.
Положеннями ст. 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд критично оцінює заперечення відповідача з посиланням на домовленості сторін щодо повернення нереалізованого товару іншому оператору після припинення співпраці з 23.04.2020 року. Оскільки на підтвердження вказаних обставин відповідачем всупереч положень ч. 1 ст. 74 ГПК України не надано жодних належних доказів. При цьому суд критично оцінює надані відповідачем лист 2/20 від 22.05.2020 року, накладну на повернення постачальнику № 116 від 20.05.2020 року, акт звірки взаєморозрахунків, оскільки п. 2.4 договору узгоджено, що датою постачання вважається дата підписання видаткової накладної обома сторонами, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника. Право власності на товар та ризик випадкової загибелі (псування, пошкодження) товару переходить до покупця з моменту отримання товару.
Положеннями ч. 1 ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Як встановлено вище, у відповідності до п. 7.1. договору поставки, в разі несплати вартості товару покупцем у строк, встановлений п. 5.2 цього договору більше як на 2 (два) банківських дні покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару за кожний день прострочення. Пунктом 7.2. договору поставки передбачено штраф, за несвоєчасну оплату товару понад 15 банківських днів з моменту настання обов'язку по оплаті в розмірі 10 % від суми заборгованості.
Враховуючи п.п. 7.1 та 7.2 договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 9 400,99 грн. та 16 810,43 грн. штрафних санкцій.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
Положеннями ч. 1 ст. 14 ГПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Заявлена до стягнення сума пені та штрафних санкцій судом перевірена та підлягає задоволенню, оскільки у відповідності з наданими позивачем матеріалами, відповідач, як учасник господарських відносин, неналежно виконувало господарські зобов'язання за договором поставки. Факт наявності прострочення відповідачем не заперечувався.
Стосовно заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, суд зазначає наступне.
Так, згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Наведені норми визначають можливість зменшення судом розміру штрафних санкцій (стягуваної неустойки) у двох випадках:
- коли належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками (ч.1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України);
- якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України).
Кожен з таких випадків передбачає врахування різних аспектів: якщо в першому випадку суд має зважати на ступінь виконання зобов'язань боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу, то в другому - законодавство передбачає необхідність врахування інтересів боржника.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц.
Зі змісту ст. 233 Господарського кодексу України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду.
Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Частина 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Також слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно з ст.86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду.
Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Отже, дискреційні повноваження, в тому числі суду, завжди мають межі, встановлені законом.
Суд наголошує на приписах ст.233 ГК України, та ст.551 ЦК України, якими визначено право суду, а не обов'язок зменшувати штрафні санкції, а саме розмір пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Дослідивши доводи сторін та матеріали справи, суд враховує, що обов'язок відповідача здійснити оплату за договором виник ще у травні 2020 року, а фактично частково сплачений лише 03.06.2020 року та 01.07.2020 року. Вказане прострочення суд вважає значним, а відтак суд вбачає порушення інтересів позивача у даному випадку.
При цьому суд критично оцінює доводи відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій з посиланням на наявність неповнолітніх дітей у відповідача, оскільки у даних правовідносинах відповідач здійснюючи підприємницьку діяльність, виступає саме як підприємець, який вступає у повсякденні відносини з іншими суб'єктами господарської діяльності.
З урахуванням вказаного, враховуючи збалансованість інтересів сторін, ступінь виконання відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором (непогашення у повному обсязі відповідачем основної суми боргу), баланс інтересів сторін, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені. У зв'язку із чим клопотання відповідача про зменшення розміру пені не підлягає задоволенню.
При цьому суд зазначає, що посилання відповідача на складне фінансове становище, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій. Крім того суд враховує, що відповідачем не надано доказів вжиття заходів, направлених на погашення заборгованості перед позивачем або її відстрочення, розстрочення, а також інших заходів щодо запобігання виникненню збитків.
За правилами ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Проаналізувавши встановлені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Дмитрук Ю.Р. підлягають задоволенню у повному обсязі, так як обґрунтовані та доведені.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 2 914,74 грн., що вбачається із платіжного доручення № 11696 від14.08.2020 року (а.с. 6).
Таким чином, враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця Дмитрук Юлії Ростиславівни у повному обсязі, судовий збір у розмірі 2 914,74 грн. підлягає стягненню з відповідача фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74-75, 129, 237-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позовні вимоги фізичної особи-підприємця Дмитрук Юлії Ростиславівни - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни /ІПН НОМЕР_2 , адреса - АДРЕСА_2 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 / на користь фізичної особи-підприємця Дмитрук Юлії Ростиславівни /ІПН НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 / заборгованість за договорами про поставки № 22748 від 27.11.2018р. в розмірі 194 315,68 грн. /сто дев'яносто чотири тисячі триста п'ятнадцять гривень 68 копійок/, з яких: 168 104,26 грн. - основний борг, 9 400,99 грн. - пеня, 16 810,43 грн. - штрафні санкції.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Іванченко Оксани Ігорівни /ІПН НОМЕР_2 , адреса - АДРЕСА_2 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 / на користь фізичної особи-підприємця Дмитрук Юлії Ростиславівни /ІПН НОМЕР_1 , адреса - АДРЕСА_1 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 / судовий збір у розмірі 2 914,74 грн. /дві тисячі дев'ятсот чотирнадцять гривень 74 копійки/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження аби прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст складено 09 листопада 2020 р.
Суддя Н.Д. Петренко