79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.10.2020 Справа № 914/890/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс”, м. Вишневе Київської області
до відповідача: Державного підприємства Міністерства оборони України “Львівський завод збірних конструкцій”, м. Львів
про стягнення 100 272, 47 грн
Суддя Галамай О.З.
Секретар судового засідання Полюхович Х.М.
За участю представників:
від позивача: Гейшев О.О. - адвокат;
від відповідача: Іваницький Я.О. - адвокат
На розгляд Господарського суду Львівської області Товариством з обмеженою відповідальністю “Вартіс” подано позов до Державного підприємства Міністерства оборони України “Львівський завод збірних конструкцій” про стягнення 347 661, 19 грн заборгованості за договором поставки № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019.
Хід розгляду справи.
Ухвалою суду від 21.04.2020 відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у них.
Ухвалою суду від 06.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні 29.10.2020.
Ухвалою суду від 29.10.2020 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс” про зменшення розміру позовних вимог, тому предметом спору є вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі, а саме - 100 272, 47 грн, з яких: 79 558, 18 грн основного боргу, 17 070, 74 грн пені, 1 941, 46 грн 3% річних та 1 702, 09 грн інфляційних втрат.
У судовому засіданні 29.10.2020 представник позивача підтримав зменшені позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог, просив не брати до уваги долучені до заяви про зменшення позовних вимог накладні на 960 023, 14 грн, оскільки такі в порушення ч. 8 ст. 80 ГПК України не подані разом з позовною заявою; ствердив, що поставки по накладних на загальну суму 960 023, 14 грн здійснювались на виконання договору, укладеного сторонами у спрощений спосіб. Також просив суд не брати до уваги заперечення до письмових пояснень позивача, оскільки такі підписані не адвокатом.
Позивач заперечив доводи відповідача, зазначивши, що документи, долучені до заяви про зменшення розміру позовних вимог подані йому його довірителем після подання позову. Також позивач заперечив щодо наявності у сторін укладеного договору поставки у спрощеній формі, ствердив, що поставки на загальну суму 960 023, 14 грн здійснено на виконання договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019.
Крім того, відповідач зазначив, що докази, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу будуть подані впродовж 5 днів після прийняття судового рішення.
Суд, встановивши, що заперечення до письмових пояснень відповідача щодо заяви про зменшення розміру позовних вимог підписані представником позивача - Мельником Т.І., який не є адвокатом, враховуючи відсутність інших доказів, які б надавали йому право представляти інтереси позивача при розгляді справи в загальному позовному провадженні, дійшов висновку про повернення таких без розгляду на підставі п. 4 ст. 170 ГПК України.
Клопотання відповідача щодо відсутності підстав для надання оцінки накладним на суму 960 023, 14 грн, оскільки такі в порушення ч. 8 ст. 80 ГПК України не подані разом з позовною заявою, відхиляється судом, оскільки до позовної заяви позивачем долучено накладні, по яких останній заявив до стягнення заборгованість. Однак враховуючи доводи відповідача щодо відсутності заборгованості та наявності переплати за спірним договором, позивачем для з'ясування всіх фактичних обставин справи подано суду усі накладні, які підтверджують поставку по договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019. Тому для повного та всебічного розгляду спору, такі прийнято судом.
Також суд оглянув оригінал договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 та встановив його відповідність наявній у матеріалах справи копії. Крім того, відповідачем підтверджено відповідність наявних у матеріалах справи копій документів їх оригіналам, крім акту звірки, який ним не підписано.
Аргументи сторін.
Позовна заява (враховуючи заяву про зменшення позовних вимог) обґрунтована невиконанням укладеного сторонами договору поставки №45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 в частині оплати за поставлений товар на суму 79 558, 18 грн. Також за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем заявлено до стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 1 941, 46 грн 3% річних, 1 702, 09 грн інфляційних втрат та на підставі п. 6.3 договору 17 070, 74 грн пені.
09.08.2020 відповідачем подано суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем здійснено поставку товару по договору №45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 на загальну суму 1 778 478, 38 грн, а відповідачем оплачено 1 975 418, 90 грн, тому прострочення з оплати товару відсутнє.
15.09.2020 позивачем подано суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що матеріали справи містять докази поставки товару на загальну суму 2 738 501, 52 грн, в той час, як відповідачем оплачено 2 658 943, 34 грн, тому основна заборгованість становить 79 558, 18 грн.
Відповідач у письмових поясненнях щодо заяви про зменшення розміру позовних вимог зазначив, що позивач помилково зараховує до поставок по договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 поставки на суму 960 023, 14 грн, що не відбувались по цьому договору, оскільки у видаткових накладних зазначено договір № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018. Тому ствердив, що на момент подання позовної заяви позивачем за договором № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 здійснено поставку товару на загальну суму 1 778 478, 38 грн, а відповідачем здійснено оплату на загальну суму 2 420 418, 90 грн та просив у задоволенні позову відмовити.
Обставини справи.
11 січня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Вартіс” (Постачальник) та Державне підприємство Міністерства оборони України “Львівський завод збірних конструкцій” (Покупець) уклали Договір № 45150/ЛВ-19, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупця металопродукцію (далі - Товар), а Покупець зобов'язується своєчасно прийняти Товар і здійснити його оплату на умовах цього Договору.
Згідно з п. 3.5. Договору оплата Товару проводиться на умовах передплати та на умовах відстрочення платежу в такому порядку: 3.5.1. передплата Товару здійснюється Покупцем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Постачальника, вказаний у цьому Договорі або у Рахунках-фактурах в розмірі 100% вартості Товару протягом 3-х (трьох) банківських днів від дати Рахунку-фактури; 3.5.2. при відвантаженні Товару Постачальником Покупцю без отримання попередньої оплати Покупець здійснює оплату отриманого Товару та доставку на умовах відстрочення платежу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з моменту отримання Товару. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок Постачальника. Такий самий порядок, визначений в п. 3.5. Договору оплати транспортних послуг.
У пункті 4.1.1. сторони погодили, що факт отримання Покупцем Товару по видатковій накладній підтверджує передачу вказаних в цьому пункті договору оригіналів документів, в тому числі наявність у Покупця відповідного Рахунку-фактури, і не потребує подальшого доведення Передачі Постачальником Покупцю факту передачі цих документів.
Відповідальність сторін передбачена у розділі 6 Договору, зокрема, у п. 6.3. зазначено, що у разі порушення строків оплати за Товар та строків приймання Товару, указаних в п. 3.5.2. цього Договору Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2 738 501,52 грн.
Видаткові накладні підписані представниками двох сторін.
Частина накладних, зокрема, на загальну суму 960 023, 14 грн (поставки з 30 січня 2019 року по 22 квітня 2019 року) містять посилання на договір № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018, решта накладних містить посилання на договір № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019.
Також матеріали справи містять проплати, здійснені відповідачем на загальну суму 2 658 943, 34 грн.
Отже, позивач просив стягнути з відповідача 79 558, 18 грн основного боргу, 17 070, 74 грн пені, 1 941, 46 грн 3% річних та 1 702, 09 грн інфляційних втрат.
Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення, висновки суду.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи підтверджено, що позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 2 738 501, 52 грн.
Відповідач факту отримання продукції не заперечив.
Позивач ствердив, що посилання у видаткових накладних на загальну суму 960 023, 14 грн (поставки з 30 січня 2019 року по 22 квітня 2019 року) на договір № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018 є помилковим, оскільки такий сторонами не укладався. Зазначив, що у видаткових накладних сторонами помилково вказано 2018 рік замість 2019 року, а от номер і дата договору вказані правильні. Ствердив, що у 2018 році сторонами був укладений лише один договір № 45150/ЛВС-18 від 03.01.2018, відповідно до умов якого протягом 2018 року поставлено продукції на загальну суму 9 130 538, 05 грн.
Відхиляються як необґрунтовані доводи відповідача щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб, оскільки позивач зазначив, що такого договору сторонами не укладалось, а відповідач не надав жодних інших доказів, які б могли підтвердити його доводи.
Оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи неподання відповідачем доказів укладення сторонами договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2018, суд встановив, що поставки на загальну суму 2 738 501, 52 грн здійснено позивачем відповідачу на виконання умов договору № 45150/ЛВ-19 від 11.01.2019 (далі - договору), а зазначення не правильного року укладення договору є технічною помилкою.
За умовами договору (п. 3.5.2) при відвантаженні товару без отримання попередньої оплати відповідач мав здійснити оплату отриманого товару та доставку на умовах відстрочення платежу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з моменту його отримання.
Проте відповідач частково оплатив поставлений товар на загальну суму 2 658 943, 34 грн. Тобто неоплаченими залишились накладні від 03.09.2019 на суму 53 181, 70 грн (накладна на суму 122 457, 50 грн частково оплачена), від 11.09.2019 на суму 19 032, 00 грн та від 16.09.2019 на суму 27 344, 48 грн.
Після подання позовної заяви відповідачем 15.06.2020 сплачено ще 20 000, 00 грн, які зараховано в погашення заборгованості по накладній від 03.09.2019.
Тому позивачем правомірно заявлено до стягнення 79 558, 18 грн залишку основної заборгованості, які підлягають до стягнення.
Щодо заявленої до стягнення пені.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання.
Позивачем заявлено до стягнення 17 070, 74 грн пені, нарахованої по кожній накладній окремо, враховуючи шестимісячний строк її нарахування.
Перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що такий є не правильним.
Здійснивши власний перерахунок за допомогою калькулятору «ЛІГА. ЗАКОН», судом встановлено, що до стягнення підлягає 17 062, 19 грн пені. Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено до стягнення 1 702, 09 грн інфляційних втрат, нарахованих по кожній накладній окремо.
Нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Інфляційні процеси нараховуються на заборгованість, яка існувала цілий місяць.
Однак позивач нарахував по накладній від 03.09.2019 інфляційні втрати за період з вересня 2019 року по лютий 2020 року на суму заборгованості 122 457, 50 грн та не врахував часткові проплати, проведені відповідачем.
Тому здійснивши власний розрахунок, судом встановлено, що до стягнення підлягає 841, 52 грн інфляційних втрат.
Перевіривши також розрахунок 3% річних, судом встановлено, що позивачем помилково нараховано 3% річних на суму 1 941, 46 грн, в той час, як такі становлять 1 939, 28 грн.
Враховуючи викладене, до стягнення підлягає 79 558, 18 грн основного боргу, 17 062, 19 грн пені, 841, 52 грн інфляційних втрат та 1 939, 28 грн 3% річних. В решті стягнення слід відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 77 ГПК України).
Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
Судові витрати.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 73, 74, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України “Львівський завод збірних конструкцій” (місцезнаходження: 79040, місто Львів, вул. Городоцька, будинок 222, ідент. код: 08006864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вартіс” (місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, місто Вишневе, вул. Київська, будинок 21, корпус В, 1 поверх, ідент. код: 34350636) 99 401, 17 грн з яких: 79 558, 18 грн основного боргу, 17 062, 19 грн пені, 841, 52 грн інфляційних втрат, 1 939, 28 грн 3% річних та 2 083, 74 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 09.11.2020.
Суддя Галамай О.З.