ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.11.2020Справа № 910/9466/20
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтранс ЛТД"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Авто-Запчастина"
про стягнення 40 999,99 грн.
Представники сторін: не викликалися.
До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Спецтранс ЛТД" до товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Авто-Запчастина" про стягнення 40 999,99 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.09.2019 року позивач авансом здійснив оплату в розмірі 100% вартості товару за рахунком відповідача №1122 від 16.09.2019 року на суму 40 999,99 грн.
Оскільки, відповідач не поставив товар в обумовлений строк (18.09.2019р.) ТОВ "Спецтранс ЛТД" було змушено закупити аналогічний товар у іншого контрагента після чого, відповідно, поставка товару для покупця стала непотрібною.
Позивачем направлено відповідачу вимогу про повернення грошових коштів.
Проте, відповідачем не повернуто попередню оплати, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.07.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення за №01054 71600829 на адресу місцезнаходження відповідача.
Вищезазначена ухвала господарського суду м. Києва від 06.07.2020 р. отримана відповідачем 14.07.2020 року.
22.07.2020 року до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
30.07.2020 року до канцелярії суду позивачем подано відповідь на відзив.
06.08.2020 року до канцелярії суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.2 статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Стаття 181 ГК України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Як зазначено позивачем, 16.09.2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Спецтранс ЛТД" (покупець) та товариства з обмеженою відповідальністю "Спец-Авто-Запчастина" (продавець) досягнуто домовленість про поставку постачальником покупцю запчастин ПНВТ в зб. ЯМЗ-236БЕ2 в строк до 18 вересня 2019 року за ціною 40 999,99 грн. за умови - 100% попередньої оплати покупцем вартості товару в день домовленості (тобто 16.09.2019р.).
Для оплати товару постачальник виставив покупцю засобами електронної пошти рахунок №1122 від 16.09.2019 року на суму 40 999,99 грн. з ПДВ.
16.09.2019 року покупець авансом здійснив оплату в розмірі 100% вартості товару за рахунком №1122 від 16.09.2019 року на суму 40 999,99 грн. з ПДВ.
Оскільки відповідач не поставив товар в обумовлений строк (18.09.2019р.) позивач закупив аналогічний товар (необхідну запчастину) у іншого контрагента, після чого, відповідно, поставка товару для покупця стала непотрібною. Та, повідомив про це відповідача в телефонному режимі.
04.05.2020 року представником позивача направлено відповідачу вимогу про повернення грошових коштів вих. № 656/04/20 від 28.04.2020 року, в якій вимагав у семиденний строк з дати отримання вимоги повернути (сплатити) товариству з обмеженою відповідальністю "Спецтранс ЛТД" сплачено згідно рахунку №1122 від 16.09.2019 року суму в розмірі 40 999,99 грн.
Оскільки, сума попередньої оплати не повернуто, позивач звернувся до суду.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог повністю. Та, зазначив, що дійсно між сторонами 16.09.2019 року було укладено договір поставки товару - запчастини ПНВТ в зб. ЯМЗ-236БЕ2 у спрощеній формі. Позивач був проінформований, що даний товар не є складським та закуповується під замовлення після сплати авансового платежу. Також позивачу було роз'яснено, що строки поставки даного товару займуть певний час, а саме від 3-х до 5-ти робочих днів з моменту внесення покупцем авансової оплати за замовлений товар, а відпуск товару здійснюватиметься зі складу відповідача.
Твердження позивача про те, що відповідач зобов'язався поставити товар виключно 18.09.2019 не відповідає дійсним обставинам справи та не підтверджується належними доказами. Відповідач фізично не мав можливості здійснити поставку у вказану позивачем дату, оскільки договір укладався в Києві, а даний товар замовлявся та відвантажувався зі складу приватного підприємства «Дизель», місцезнаходження якого у с. Новоолександрівка Дніпропетровської області.
Позивач погодився із тим, що останній строк поставки - 21.09.2019. Лише після цього відповідач сформував рахунок на оплату авансового платежу та направив позивачу. Згода позивача щодо поставки замовленого товару у вказані строки підтверджується внесенням авансового платежу яким він підтвердив своє замовлення на умовах відповідача.
Позивач здійснив авансовий платіж за товар у сумі 40999,99грн. платіжним дорученням №63 від 16.09.2019 чим виконав свої зобов'язання з передплати, в свою чергу відповідач 16.09.19 виписав податкову накладну №156 та здійснив замовлення товару у приватного підприємства «Дизель» та 16.09.2019 здійснив оплату замовленого у ПП «Дизель» товару згідно рахунку № Д3000000234 від 16.09.2019.
20.09.19 відповідач отримав на свій склад замовлений товар (видаткова накладна від 20.09.19 №Д3000000116) та одразу ж в телефонному режимі повідомив про це позивача.
В свою чергу, позивач відмовився забрати товар зі складу відповідача мотивуючи це тим, що відсутня подальша потреба в його придбані, чим порушив досягнуту домовленість. На даний момент замовлений відповідачем та поставлений позивачу товар знаходиться на складі відповідача та очікує на свого власника. Про відмову від товару позивач письмово відповідача не повідомляв.
Так, з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що товариством з обмеженою відповідальністю "Спец-Авто-Запчастина" (постачальник) виставлено ТОВ «Спецтранс ЛТД» (покупець) рахунок на оплату №1122 від 16.09.2019 року щодо товару ПНВТ в зб. ЯМЗ-236БЕ2 у кількості 1 шт. на суму 40 999,99 грн. з ПДВ.
На вищезазначеному рахунку міститься примітка: «Увага! Оплата цього рахунка означає погодження з умовами поставки товарів. Повідомлення про оплату є обов'язковим, в іншому випадку не гарантується наявність товарів на складі. Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта».
16.09.2019 року позивачем перераховано на рахунок відповідача 40 999,99 грн., що підтверджується платіжним дорученням №63 від 16.09.2019 року з призначенням платежу: «оплата за ПНВТ в зб. ЯМЗ-236БЕ2 згідно рахунку №1122 від 16.09.2019р.».
Відповідачем виписано податкову накладну №156 від 16.09.2019 року на суму 40 999,99 грн., яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.10.2019 року.
Також, а матеріалах справи наявні:
- рахунок на оплату №ДЗ000000234 від 16.09.2019 року щодо товару ПНВТ в зб. ЯМЗ-236БЕ2 у кількості 1 шт. на суму на суму 37 800,00 грн. виписаний приватним підприємством «Дизель» як постачальником. Покупцем за рахунком зазначено ТОВ «Спец-Авто-Запчастина»;
- видаткова накладна №ДЗ000000116 від 20.09.2019 року щодо поставки приватним підприємством «Дизель» товариству з обмеженою відповідальністю «Спец-Авто-Запчастина» товару ПНВТ в зб. ЯМЗ-236БЕ2 у кількості 1 шт. на суму на суму 37 800,00 грн. проте, на даній видатковій накладній відсутні підписи та печатки сторін;
- лист товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс ЛТД» вих. №19/09 від 19.09.2019 року до ТОВ "Спец-Авто-Запчастина" в якому позивач просить повернути помилково сплачені кошти 16.09.2019р. платіжним дорученням №63 від 16.09.2019р. в сумі 40 999,99 грн.;
- вимога товариства з обмеженою відповідальністю «Спецтранс ЛТД» про повернення грошових коштів вих. №656/04/20 від 28.04.2020 року до ТОВ "Спец-Авто-Запчастина", в якій зазначено, що враховуючи те, що постачальник в порушення прийнятих на себе зобов'язань не поставив товар покупцеві у оговорений сторонами строк, чим допустив прострочку боржника та, у зв'язку з чим поставка товару втратила інтерес для покупця, приймаючи до уваги значний строк неповернення грошових коштів вимагаю у семиденний термін, з дати отримання цієї вимог повернути (сплатити) товариству з обмеженою відповідальністю «Спецтранс ЛТД» оплачену суму в розмірі 40 999,99 грн.
Враховуючи те, що позивач здійснив оплату товару відповідно до наданого відповідачем рахунку, а відповідачем виписано рахунок, то суд вважає, що сторони уклали договір поставки у спрощений спосіб.
Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ч.1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч.1 статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач та відповідач, будучи вільними в укладенні договору та визначенні його умов, 16.09.2019 року уклали договір у спрощений спосіб, та не встановили конкретні строки поставки товару.
Проте, в рахунку на оплату №1122 від 16.09.2019 року, який оплачений позивачем, міститься примітка: «Товар відпускається за фактом надходження коштів на п/р постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта».
Самовивіз - це умова угоди, згідно з яким покупець самостійно здійснює перевезення товару, що купується.
Як вказувалося вище, підставою для звернення із позовом у даній справі, стало, як стверджує позивач, невиконання відповідачем у оговорений сторонами строк обов'язку з поставки позивачу товару, у зв'язку з чим поставка товару втратила інтерес для позивача.
Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент, зокрема, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ч. 1 статті 664 ЦК України).
Таким чином, продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання товару, коли він пред'явить товар в розпорядження покупця на своєму підприємстві або в іншому вказаному у договорі місці.
Отже, виходячи із наведених норм та умов договору укладеного у спрощений спосіб, є очевидним висновок про те, що відповідач (продавець за договором) не мав обов'язку передати товар позивачу інакшим способом, крім погодженого умовами договору.
Відповідно до положень статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 73, 76 ГПК України).
З викладеного слідує, що положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (зазначена позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31.08.2020 у справі №922/3582/19).
Суд зауважує, що одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.
Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи №902/761/18).
Таким чином, позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції на іншою суд і виносить власне рішення (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 зі справи №917/1307/18).
Отже, під час судового провадження суд оцінює подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, і, оскільки оптимальним стандартом доказування є аргументи, викладені сторонами, то через призму наданих доказів суд приймає рішення (зазначеної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 20.08.2020 у справі №914/1680/18).
Відповідно до ч. 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови, покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати (така правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №912/2275/17, від 30.07.2018 у справі №904/4899/18, від 27.08.2019 у справі №911/1958/18).
Зі змісту статей 525, 526, 663, 693 ЦК України вбачається, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов'язання передати товар у строк, встановлений або договором поставки, або визначений відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов'язків за договором, а звідси - і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати (така правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відвід 27.11.2019 у справі №924/277/19).
Як вказувалося вище, обов'язком відповідача (продавця за договором) з поставки товару, відповідно до узгоджених сторонами умов - самовивозом, тобто пред'явлення товару в розпорядження покупця на своєму підприємстві.
Позивачем, всупереч статей 73, 74, 76, 77, 78, 80 ГПК України, не надано до суду доказів порушення відповідачем свого обов'язку з постачання товару позивачу - пред'явлення товару в розпорядження покупця на своєму складі, як то, наприклад, доказів прибуття позивача на склад відповідача і відмова останнього від пред'явлення товару покупцю, доказів письмової відмови відповідача від пред'явлення товару позивачу, тощо.
Отже, із наведеного слідує висновок про те, що товар не був поставлений позивачу не з вини відповідача (продавця), що унеможливлює застосування до правовідносин, що склалися між сторонами у справі, положень ч. 2 статті 693 ЦК України, адже застосування цієї норми права потребує наявності саме вини продавця, наявність якої не доведена позивачем і, відповідно, не встановлена судом.
У зв'язку з чим, вимога позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 40 999,99 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Судовий збір в розмірі 2 102,00 грн. та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн. згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.. 74, 76, 77, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. М. Мудрий