ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.10.2020Справа № 910/11874/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,
розглянувши у судовому засіданні матеріали
позовної заяви АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ"
до відповідача ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРГО СЕРВІС ГРУП"
про стягнення 1 391 426,02 грн.
за участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Стадник О.В.
АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРГО СЕРВІС ГРУП" про стягнення заборгованості у розмірі 1 391 426,02 грн., яка складається з: основного боргу - 1 255 542,78 грн.; пені - 95 784,91 грн.; 3% річних - 20 121,67 грн.; інфляційних втрат - 19 976,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання природного газу №2393/1718-ТЕ-41 від 20.02.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 30.09.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 розгляд справи відкладено на 19.10.2020.
16.10.2020 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, до якого стороною додано докази оплати суми основного боргу у розмірі 1 255 542,78 грн. (платіжне доручення № 104 від 09.11.2019).
У судове засідання 19.10.2020 представник позивача не з'явився, через відділ автоматизованого документообігу суду подав клопотання про здійснення розгляду справи за відсутності повноважного представника. Крім того, підтвердив факт сплати відповідачем суми основного боргу.
Представник відповідача у судовому засіданні 19.10.2020 надав додаткові пояснення, заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволенні позову повністю.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
20.02.2018 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «Місто для людей ЕНЕРГО» (в подальшому перейменоване у ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРГО СЕРВІС ГРУП" (відповідач, споживач) було укладено договір постачання природного газу №2393/1718-ТЕ-41 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2018 році природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору.
Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в пункті 2.1 цього договору, споживач визначає самостійно.
В п. 2.1 договору визначено, що постачальник передає споживачу з 01 лютого 2018 р. по 31 березня 2018 року (включно) природний газ в орієнтованим обсягом до 330 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях: лютий - 180 тис.куб.метрів; березень - 150 тис.куб.метрів.
Згідно п. 2.2 договору обсяги природного газу, які планується поставити згідно з цим договором (планований обсяг) повністю забезпечують споживача природним газом для потреб, зазначених у п. 1.2 цього договору.
За умовами п. 3.1 договору постачальник передає споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі: природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи; імпортованого природного газу - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання - передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Положеннями п. 3.7. договору встановлено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
Відповідно до п. 3.8 договору споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу постачальнику завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної, в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором); підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з ним договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
За умовами п. 3.9 договору постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта.
Пунктом 3.10 договору визначено, що споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов'язань в частині достачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.
В п. 4.1 договору визначено, що кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2494 та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 р. № 2493.
Відповідно до п. 5.1. договору ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов'язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.
У відповідності до п. 5.2 договору ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн.
Згідно п. 5.3 договору постачання природного газу споживачеві за ціною, визначеною в пункті 5.2 цього договору, здійснюється за умови: наявності у споживача відповідної ліцензії на виробництво теплової енергії (у випадках, передбачених законодавством); виконання споживачем, на якого станом на 30 вересня 2015 р. поширювалася дія статті 19№ Закону України "Про теплопостачання", обов'язку щодо відкриття рахунка із спеціальним режимом використання; дотримання вимог пункту 12 Положення.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу.
Згідно п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 6.3 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється таким чином: споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання"; в будь-якому випадку споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розраховуватися за поставлений природний газ відповідно до п. 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природним газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалась дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.
Даний спір виник у зв'язку з тим, що всупереч умовам договору відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі розрахувався за отриманий природний газ.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки.
Стаття 712 Цивільного кодексу України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов укладеного договору у лютому та березні 2018 року позивачем було передано, а відповідачем прийнято природний газ у межах обумовленого об'єму, про що сторони підписали акти приймання-передачі природного газу від 28.02.2018 на суму 627 199,10 грн. та від 31.03.2018 на суму 628 343,68 грн. Загальна вартість поставленого у спірний період газу склала 1 255 542,78 грн.
Звертаючись з даним позовом, позивач зазначив, що відповідачем повністю не було сплачено суму основного боргу у розмірі 1 255 542,78 грн.
Дані обставини спростовані відповідачем шляхом подання належних доказів оплати суми основного боргу у розмірі 1 255 542,78 грн. одним єдиним платежем згідно платіжного доручення від 09.11.2018 № 104. Факт відсутності суми основного боргу пізніше підтверджений позивачем у клопотанні, яке надійшло до суду 19.10.2020.
Враховуючи факт того, що повна сплата суми основного боргу відбулася до моменту звернення позивача з даним позовом до суду, а саме 09.11.2018, суд відмовляє у позові в частині стягнення 1 255 542,78 грн. заборгованості за отриманий у лютому та березні 2018 року природний газ, оскільки позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.
В свою чергу, згідно п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п.6.1 договору, відповідачем було прострочено строк виконання зобов'язання щодо оплати прийнятого природного газу.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У пунктах 8.1, 8.2 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У відповідності до п. 10.3 договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Судом встановлено, що позивачем правомірно обчислено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Зважаючи на обов'язок суду з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів чинного законодавства є сума пені за порушення відповідачем договірних зобов'язань у розмірі 95 784,91 грн., а відтак позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.
Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Щодо заявлених до стягнення інфляційних втрат, суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат у межах визначеного періоду, суд дійшов висновку про те, що заявлені суми обчислені позивачем обґрунтовано, арифметично вірно та з дотриманням вимог законодавства, а тому підлягають стягненню з відповідача.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач надав докази на підтвердження погашення суми основного боргу, однак допустив порушення умов договору в частині строків оплати прийнятого природного газу, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача пені на суму 95 784,91 грн.; 3% річних у розмірі 20 121,67 грн., а також інфляційних втрат на суму 19 976,66 грн.
В іншій частині суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, зважаючи на встановлені у даному рішенні фактичні обставини справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. на лікарняному, повний текст рішення складено та підписано 10.11.2020.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЕНЕРГО СЕРВІС ГРУП" (03028, м. Київ, вул. Стратегічне шосе, буд. 2, літ. А, ідентифікаційний код: 41842036) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код: 20077720) пеню у розмірі 95 784,91 грн., 3% річних у розмірі 20 121,67 грн., інфляційні втрати у розмірі 19 976,66 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 038,25 грн.
3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 10.11.2020.
Суддя І.В. Приходько