Справа № 465/2908/20
04 листопада 2020 року головуючий суддя Залізничного районного суду м. Львова Бориславський Ю.Л. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить визнати за ним право приватної власності на легковий автомобіль Toyota Corolla /WIN-код: НОМЕР_1 /, номерний знак НОМЕР_2 та на гаражний бокс № АДРЕСА_2, а також стягнути із ОСОБА_2 різницю між належною ОСОБА_1 часткою доходу від продажу житлового будинку та вартістю Ѕ автомобіля і Ѕ гаражу, у розмірі 80257,35 грн. на користь ОСОБА_1 , здійснити розподіл судових витрат. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1958 р., спірні автомобіль та гараж належать сторонам на праві спільної сумісної власності, а будинок, який перебував у спільній сумісній власності подружжя, продано на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем та третьою особою. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.09.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику /повідомлення/ сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Судом вжито заходів щодо забезпечення дотримання прав відповідача щодо належного повідомлення про розгляд справи судом, зокрема двічі скеровано на адресу місця реєстрації відповідача копію позовної заяви та розміщено оголошення на веб-сторінці Залізничного районного суду м. Львова в мережі Інтернет на офіційному веб-порталі судової влади України, яким суд повідомив сторін про те, що у провадженні суду перебуває дана справа та роз'яснено зміст ст. 178, 193 ЦПК України.
У вказаний строк відповідач не подала суду відзив на позовну заяву, поважних причин такого не повідомила.
У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи наведене, відповідно до ч.8 ст. 178 та ч.5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, оглянувши матеріали справи 2-2659/04, суд виходив з наступного.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Із змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як ствердив позивач ОСОБА_1 у позовній заяві, що 15.04.1958 року між сторонами зареєстровано шлюб відділом ЗАГС Червоноармійського району м. Львова.
Згідно відмітки у паспорті позивача, 15.04.1958 року відділом ЗАГС Червоноармійського району м. Львова зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , 1940 року народження /а.с.5/.
Як вбачається із матеріалів справи № 2-2659/04, 25.02.2004 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львов, яку ухвалою апеляційного суду Львівської області залишено без змін, затверджено мирову угоду, згідно якої ОСОБА_2 набуває право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 в цілому та сплачує до березня 2004 р. суму в національній валюті еквівалентній сім тисяч двісті доларів США.
Згідно договору купівлі-продажу від 07.02.2018 року ОСОБА_2 продала, а гр. ОСОБА_4 купила житловий будинок АДРЕСА_1 , продаж вчинено за домовленістю сторін за 452530,00 грн. Продаж будинку здійснено за згодою чоловіка продавця - позивача ОСОБА_1 /а.с.6/.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 369 ЦК України визначено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини /навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо/ самостійного заробітку /доходу/. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно роз'яснень даних у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу /статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК/, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати /виключені з цивільного обороту/, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
При цьому суд враховує правові позиції Верховного Суду України з аналогічних спорів, в яких Верховний Суд України роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем не надано суду доказів, що кошти від продажу житлового будинку по АДРЕСА_1 з 2018 року не використовувались спільно сторонами в інтересах та у потребах сім'ї, а тому у суду відсутні підстави стягувати із відповідача частину доходу від продажу будинку.
Крім цього, як вбачається із матеріалів справи, за позивачем ОСОБА_1 зареєстровані легковий автомобіль Toyota Corolla /WIN-код: НОМЕР_1 /, номерний знак НОМЕР_2 та гаражний бокс № АДРЕСА_2, про що свідчать відповідні свідоцтва /а.с.8, 10/.
Згідно ч. 1, 2 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
До матеріалів справи не долучено доказів, що між сторонами існує спір щодо вказаного майна.
Також, позивачем не долучено до матеріалів справи належних доказів вартості майна, що є у його власності, клопотань про проведення експертизи для визначення вартості даного майна не заявлено.
Суд не приймає до уваги долучені роздруківки оголошень з веб-сайтів про продаж схожих об'єктів, оскільки такі не відображають реальну вартість належних позивачу автомобіля Toyota Corolla /WIN-код: НОМЕР_1 /, номерний знак НОМЕР_2 та гаражного боксу АДРЕСА_2.
Враховуючи наведене, зокрема, що позивачем недоведено наявності між сторонами спору щодо поділу майна, а також не надано доказів реальної вартості майна, яке позивач просить поділити, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Беручи до уваги, що у задоволенні позову відмовлено, відповідач не заявляв до відшкодування судові витрати, а тому судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору при поданні позову до суду покладаються на сторону позивача.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 60, 69-71 Сімейного кодексу України, ст. 368, 369, 372 Цивільного кодексу України, суд
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, або у строки та порядку ст. 354, 355 ЦПК України.
Текст рішення суду складений 04 листопада 2020 року.
Суддя: Бориславський Ю. Л.