328/2269/20
09.11.2020
3/328/956/20
09 листопада 2020 року м. Токмак
Суддя Токмацького районного суду Запорізької області Петренко Людмила Василівна, розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Токмацького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч.1 ст. 183-1 КУпАП,-
встановила:
До Токмацького районного суду Запорізької області надійшов протокол про адміністративне правопорушення № 63138258/2, складений головним державним виконавцем Рудєвою Олесею Іванівною, в якому зазначено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 183 КУпАП, а саме несплату аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
№ 49096444 з примусового виконання виконавчого листа № 2/328/1192/15 від 01.10.2015 року виданого Токмацьким районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 500,00 грн. щомісячно, але неменше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.09.2015 року і до досягнення дитиною повноліття, яка утворилася за весь період перебування на виконанні виконавчого документу, що підтверджується розрахунком заборгованості боржника по аліментам від 24.09.2020 року
За період з 23.10.2015 року по 14.03.2020 року наявна заборгованість зі сплати аліментів понад 6 місяців у сумі 32070,88 грн. Таким чином сукупний розмір заборгованості зі сплати аліментів, перевищує суму відповідних платежів за шість місяців (53 міс. х 500,00 грн. щомісячний платіж складає - 500,00 грн. = 26500,00 грн.), чим порушено вимоги ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», та стягувачу - потерпілій ОСОБА_3 завдано матеріальну шкоду у розмірі 32070,88 грн.
До протоколу додано: копія виконавчого листа № 328/2996/19 (2/328/86/20) від 12 лютого 2020 року, копія виконавчого листа № 328/339/20 (2/328/298/20) від 23 березня 2020 року, копія виконавчого листа № 328/3556/15-ц (2/328/1192/15) від 28 вересня 2015 року, копія ухвали № 328/2996/19 від 03 червня 2020 року, копія супровідного листа від 09 вересня 2020 року, копія постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62981046 від 09 вересня 2020 року, копія постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 490964444 від 23 жовтня 2020 року, копія супровідного листа від 23 жовтня 2015 року, копія супровідного листа від 14 липня 2020 року, копія постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 62546465 від 14 липня 2020 року, копія супровідного листа від 21 жовтня 2020 року, розрахунок заборгованості від 24 вересня 2020 року, пояснення головного державного виконавця ОСОБА_4 від 21 жовтня 2020 року.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений. Жодних клопотань чи заяв на адресу Токмацького районного суду Запорізької області не надходило. Про причини неявки не повідомив.
Статтею 277 КУпАП встановлено строки розгляду справи про адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Відповідно до положень ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 172-4 - 172-9, 173, 173-2, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185-1, статтями 185-7, 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (Національною поліцією) піддано приводу.
Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в орган (до посадової особи), який вирішує справу, є обов'язковою.
Так, з огляду на положення ст.268 КУпАП, під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07 липня 1989 року, виходить з того, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій, направлений на невипрадане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було зневільовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи.
В цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально, використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що розумність тривалості розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 р. «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 р. «Мороз та інші проти України» та інші).
До того ж у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України» Суд наголосив, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя насамперед покладається на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.
Як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка сторони. Сторони самостійно повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи скорочені строки розгляду справ зазначеної категорії, суддя вирішила розглянути справу за відсутності правопорушника.
Суддя, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дійшов наступних висновків.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Відповідно до ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Враховуючи вимоги ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно ст. 280 КУпАП України, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 251, 254 КУпАП обов'язок надання доказів покладено на осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення.
На підставі цих вимог закону, а також ст. 251, 252 КУпАП суд у постанові повинен навести докази вини особи у вчиненні правопорушення та дати їм належну оцінку в їх сукупності.
Постанова судді згідно ст. 283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, установлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
Протокол ЗВП за АСВП № 63138258/2 про адміністративне правопорушення від 21 жовтня 2020 року містить суперечливі відомості, зокрема 21 жовтня 2020 року складено «протокол ЗВП за АСВП № 63138258/2 про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною 1 статтею 183-1 КупАП», проте по тексту протоколу зазначено, що державним виконавцем «встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив правопорушення, передбачене частиною 1 статті 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме несплату аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання», державним виконавцем зазначено нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення - частина 1 статті 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення».
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 63138258/2 від 21 жовтня 2020 року дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 183 КУпАП.
Статтею 183 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб, що тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку та законна діяльність спеціальних служб.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає у завідомо неправдивому виклику пожежної охорони, поліції, швидкої медичної допомоги або аварійних служб.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу.
Суб'єкт правопорушення як загальний так і спеціальний.
Державний виконавець не уповноважений на складання протоколу за ч. 1 ст. 183 КУпАП.
Відповідно до положень ст. 255 КУпАП на складання протоколів про адміністративне правопорушення за ст. 183 КУпАП вповноважені органи державного нагляду у сфері пожежної і техногенної безпеки, щодо завідомо неправдивого виклику швидкої медичної допомоги, - органи охорони здоров'я.
Даний протокол складено головним державним виконавцем Рудєвою О.І.Токмацького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).
У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються дата, час, місце вчинення і суть адміністративного правопорушення (повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті, за якою складено протокол).
У протоколі про адміністративне правопорушення недостатньо послатися тільки на назву та частину статті КУпАП. Слід розкрити її зміст і зазначити вчинені дії.
За наведених вище обставин кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 183 КУпАП є неправильною, оскільки суперечить дослідженим в судовому засідання матеріалам справи, адже ОСОБА_1 не вчиняв правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 183 КУпАП, що повністю підтверджується матеріалами справи.
В даному випадку в протоколі про адміністративне правопорушення вказане невірне посилання на конкретну норму закону, в протоколі уповноважена особа кваліфікувала дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 183 КУпАП, така кваліфікація суперечить обставинами справи викладеним в протоколі та дослідженим в судовому засіданні доказам.
Тобто в протоколі про адміністративне правопорушення вказане невірне посилання на конкретну норму закону, що є обов'язковою складовою об'єктивної сторони правопорушення, що прямо суперечить принципу правової визначеності, закріпленому у численних рішеннях ЄСПЛ (п. 31 рішення від 28 жовтня 2003 року у справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), заява № 589973/00); п. 109 рішення від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia v. Moldova), заява № 45701/99); п. 54 рішення від 23 вересня 1998 року у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom), згідно яких «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».
Зокрема, ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V).
На національному рівні Конституційний Суд України в своєму рішенні від 29 червня 2010 року у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).
Крім того, порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених цим законодавством. При цьому необхідно враховувати, що у справі протокол про адміністративне правопорушення № 63138258/2 від 21 жовтня 2020 року, є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою Токмацького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) (ст. 254 і 255 КУпАП), тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v.Russia», рішення від 30.05.2013, заява N 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v.Russia», заява N 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Протокол про адміністративне правопорушення має важливе значення для процесу доказування за умови, що він правильно складений. Тому в протоколі повинні об'єктивно відбиватися відомості, що мають значення для розгляду справи по суті.
У протоколі вказуються: місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення.
В протоколі не зазначено час вчинення правопорушення. Вказівка на час вчинення правопорушення має важливе значення через те, що постанову по справі про адміністративне правопорушення можна за загальним правилом винести не пізніше двох місяців від дня вчинення чи виявлення правопорушення (ч. 1 ст. 38 КУпАП) чи не пізніше трьох місяців, якщо справу розглядає суд (суддя) (ч. 2 ст. 38 КУпАП).
Докладний опис події вчиненого правопорушення необхідний для її правильної кваліфікації, тобто для визначення статті Особливої частини кодексу або статті закону, що передбачає адміністративну відповідальність за подібні діяння.
Особа уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення повинна зазначити нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення.
Крім того, в протоколі зазначаються відомості про особі правопорушника, які встановлюються за наявними в нього документами.
В протоколі про адміністративне правопорушення державним виконавцем не зазначено документ, який посвідчує особі, коли і ким виданий, серію і номер.
Протокол ЗВП за АСВП № 63138258/2 про адміністративне правопорушення від 21 жовтня 2020 року містить суперечливі відомості, зокрема 21 жовтня 2020 року складено «протокол ЗВП за АСВП № 63138258/2 про адміністративне правопорушення, передбаченого частиною 1 статтею 183-1 КупАП», проте по тексту протоколу зазначено, що державним виконавцем «встановлено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив правопорушення, передбачене частиною 1 статті 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме несплату аліментів на утримання дитини, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання», державним виконавцем зазначено нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення - частина 1 статті 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто державний виконавець вказав невірне посилання на конкретну норму закону за якою кваліфіковано дії ОСОБА_1 .
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП.
Крім того, порядок збору і процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому як доказ протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку і з джерел, передбачених цим законодавством. При цьому необхідно враховувати, що у справі протокол ЗВП за АСВП № 63138258/2 про адміністративне правопорушення від 21 жовтня 2020 року, є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще як юридичний документ (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати), який свідчить про порушення компетентною особою державним виконавцем справи про адміністративне правопорушення (ст. 254 і 255 КУпАП), тому є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів).
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, оцінюючи вказаний доказ відповідно ст. 252 КУпАП, суддя приходить до переконання, що протокол ЗВП за АСВП № 63138258/2 про адміністративне правопорушення від 21 жовтня 2020 року складений без дотримання вимог процесуального закону, що тягне за собою визнання його, як доказу, недопустимим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Вважаю, що за встановлених судом обставин, уповноваженою на складання протоколу особою не доведено достатніх підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 7, 9, 245, 247, 251, 252, 254, 280 283-285 КУпАП суддя, -
постановила:
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 183-1 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, протягом десяти днів з дня винесення постанови до Запорізького апеляційного суду через Токмацький районний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Суддя: