1Справа № 335/7389/20 2-а/335/251/2020
04 листопада 2020 року Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., за участі секретаря судового засідання Єфремової О.В., розглянувши в судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Штенгелова Олександра Володимировича до інспектора батальйону №4 роти №1 Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Кравченко Володимира Івановича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення,-
Адвокат Штенгелов О.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя з позовом інспектора батальйону №4 роти №1 Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Кравченко В.І., Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, який мотивований наступним.
31.08.2020 року ОСОБА_1 , за допомогою поштового відправлення №6900508439450 отримано копію постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №2994589 від 17.08.2020 року, винесену відповідачем 1 - інспектором поліції Кравченко В.І.
Відповідно до вказаної постанови - «17.08.2020 року о 18 год. 10 хв./м. Запоріжжя, траса Т0806/водій керуючи ТЗ наближаючись до не регульованого пішохідного переходу не надав перевагу у русі пішоходові/чим порушив п. 18 ПДР - порушення проїзду пішохідних переходів, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Позивач вважає, що дана постанова є незаконною та підлягає скасуванню у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого адміністративного правопорушення та грубим порушенням встановленого законом порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення поліцейським ОСОБА_2 .
Так, позивач посилається на те, що відомості постанови про накладення адміністративного стягнення щодо скоєння ОСОБА_1 інкримінованого адміністративного правопорушення не відповідають дійсності, та є надуманими співробітником поліції. ОСОБА_1 не вчиняв інкримінованого йому адміністративного правопорушення, як то вказано в оскаржуваній постанові, а отже не порушував вимог Правил дорожнього руху України.
Крім того, позивач зазначає, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕАМ №2994589 від 17.08.2020 року винесена з грубим порушенням норм чинного законодавства, закріплених у ст. ст. 245, 251, 268, 280 КУпАП, зокрема постанова виносилася за відсутності позивача. ОСОБА_1 дізнався про факт винесення відносно нього постанови після отримання поштового відправлення. Крім того, будь-які докази на підтвердження інкримінованого ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення - відсутні, зокрема пояснення пішохода, якому, на думку поліцейського, ОСОБА_1 не надав переваги у русі. Також, позивач зазначає, що постанова не містить відомостей про місце вчинення адміністративного правопорушення, та пункту ПДР України, який порушив ОСОБА_1 .
Посилаючись на викладене, позивач просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення. Також, просить судові витрати покласти на Департамент патрульної поліції.
Позивач та його представник - адвокат Штенгелов О.В. в судове засідання не з'явились. Про дату, час і місце судового засідання повідомлялися своєчасно та в установленому законом порядку.
Відповідачі у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відзиву на позовну заяву не надали.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАК №2994589 від 17.08.2020 року - водій керуючи ТЗ наближаючись до не регульованого пішохідного переходу не надав перевагу у русі пішоходові/чим порушив п. 18 ПДР - порушення проїзду пішохідних переходів.
За вчинення вказаного правопорушення, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 гривень.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Як передбачено ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Таким чином, для притягнення особи до адміністративної відповідальності повинен бути наявним склад адміністративного правопорушення, тобто дія особи повинна бути протиправною, винною і відповідальність за правопорушення повинна бути передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Більш того, крім постанови по справі про адміністративне правопорушення інших належних доказів, свідчень або інших відомостей до постанови, необхідних для вирішення справи про наявність обставин порушення Правил дорожнього руху відповідачем зібрано не було, дані, які б спростовували свідчення позивача та підтверджували правомірність винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 відповідачем надано не було. Так, відповідачем не спростовані доводи позивача.
Таким чином, відповідач не надав суду жодних належних доказів, які достовірно підтверджують обставини порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України і об'єктивними доказами не спростував доводи позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В судовому засіданні встановлено, що при винесенні постанови поліцейським не доведено, як об'єктивної сторони правопорушення, так і вини позивача у вчиненні правопорушення; оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Презумпція невинуватості застосовується і до адміністративних правопорушень. Таку позицію констатував і Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи прирівнюються до доведеної невинуватості цієї особи.
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Згідно ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У справі Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 6 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98).
Враховуючи презумпцію невинуватості, закріплену КУпАП та Конституцією України, приймаючи до уваги, що при винесені оскаржуваної постанови відповідачем не було дотримано передбаченої законом процедури та порядку винесення такої постанови, оскільки відповідачем не спростовано твердження позивача, які стали підставою для позову, та суду не надано достатніх допустимих доказів правомірності своїх дій, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що фактичні дані, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення не дають можливості встановити склад адміністративного правопорушення, за яке позивач притягнутий до відповідальності, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
В позовній заяві позивач просить стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України судові витрати.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з тим, суд звертає увагу, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI(далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та адвокатом Штенгеловим О.В. 25.08.2020 року укладено угоду про надання правової допомоги, за умовами якої Адвокат відповідно до чинного законодавства України приймає на себе зобов'язання надавати правову допомогу у даній справі.
Згідно попереднього розрахунку суми судових витрат: підготовка та подача позовної заяви 2 години 1500,00 грн. 00 коп.; ознайомлення з матеріалами справи про адміністративне правопорушення 1 година 750 грн. 00 коп., участь у судовому засіданні 1 година - 750,00 грн.
Суд враховує, що представник позивача участі у судовому засіданні не приймав, окрім того позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу долучено до матеріалів справи акт приймання-передачі наданих послуг від 01.09.2020 року до угоди про надання правової допомоги від 25.08.2020 року (вартість послуг виконавця складає 2250,00 грн.) та квитанцію від 01.09.2020 року (вартість послуги 2250,00 грн.).
Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши аргументи позивача, суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу слід стягнути у розмірі 2250,00 грн., оскільки саме вказаний розмір витрат на правову допомогу є підтвердженим, співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 в особі представника адвоката Штенгелова Олександра Володимировича до інспектора батальйону №4 роти №1 Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Кравченко Володимира Івановича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову винесену інспектором батальйону №4 роти №1 Управління патрульної поліції в Запорізькій області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Кравченко Володимиром Івановичем, серії ЕАМ №2994589 від 17.08.2020 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн.
Справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ: 40108646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2250,00 (дві тисячі двісті п'ятдесят гривень) грн. 00 коп.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (код ЄДРПОУ: 40108646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 420,40 (чотириста двадцять гривень) грн. 40 коп.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: Н.І. Рибалко