Справа № 2604/10293/12
"26" жовтня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого: судді Гончарука В.П.,
за участі секретарів: Гриценко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
Позивач Акціонерне товариство «Універсал Банк» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки. З урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог позивач просить суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 ; (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) перед Акціонерним товариством «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ 21133352), за кредитним договором № 057-2900/756-0500 від 21 листопада 2007 року у розмірі 757 360,62 швейцарських франків (сімсот п'ятдесят сім тисяч триста шістдесят франків 62 сантими), звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру, що має три жилих кімнати, загальною площею 72,40 кв.м.. житловою площеіс 42,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на праві приватної власності на підставі: Свідоцтва про право власності Предмету іпотеки виданого Головним управлінням житлозабезпечення від 19 січня 2006 р.. серія ЯЯЯ помер № 848713 на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 16 січня 2006 р., № 46-С, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в реєстровій книзі піл реєстровим номером № 369, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за ціною, яку буде визначено при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Крім того, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь АТ «Універсал Банк» (код ЄДРПОУ 21133352), суму сплаченого судового збору у розмірі 3 219,00 (три тисячі двісті дев'ятнадцять гривень 00 копійок) гривень.»
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.11.2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 057-2900/756-0500, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 856 444,00 швейцарських франків з процентною ставкою 9,95% річних, та кінцевою датою повернення кредиту 10.11.2024 року.
З метою забезпечення кредитного договору 21.11.2007року між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстрований в реєстрі за № 6543.
Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 зобов'язана щомісячно вносити грошові кошти в рахунок погашення кредиту та повернути всю суму позики у визначені строки.
Відповідач, в порушення умов договору, протягом певного часу не проводить платежів в рахунок повернення позичених коштів та на момент пред"явлення даного позову до суду не повернув всю їх суму.
Кредитним договором передбачено, що у випадку порушення термінів повернення кредиту, кредитор може нараховувати штрафні санкції на суму боргу за весь час прострочення та вимагати повного виконання боргових зобов'язань.
Таким чином, у зв'язку з порушенням умов кредитного договору відповідачем в частині порядку та строків повернення кредитних коштів утворилась заборгованість.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2012 року відкрито провадження у даній справі.
Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 16 квітня 2015 року у даній справі, позов Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено.
Ухвалою від 29 січня 2016 року заяву ОСОБА_4 , що представляє інтереси відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м.Києва, від 16 квітня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задоволено та скасувано заочне рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 16 квітня 2015 року за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 липня 2016 року, зупинено провадження по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки до вступу в законну силу рішення за позовом позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Універсал Банк» треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, поруки та застави, що перебуває в провадженні Дніпровського районного суду м.Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року, відновлено провадження у даній справі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До початку розгляду справи подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити з підстав викладених у ньому.
Відповідач та її представник в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника відповідача надійшли до суду письмові пояснення на позовну заяву, в яких останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у їх змісті. Крім того від представника відповідача, в черговий раз надійшла заява про відкладення розгляду справи, з посиланням на Постанову КМУ від 20.05.2020року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Стаття 233 ЦПК України передбачає наслідки неявки в судове засідання.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Рішенням Європейського суду з прав людини визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання. Одним із таких прикладів, коли поведінка заявників стала однією з причин затягування розгляду справи, є рішення Європейського суду з прав людини «Чікоста і Віола проти Італії».
Суд не вбачає підстав для чергового відкладення розгляду справи враховуючи систематичність подання представником відповідача до суду відповідних заяв, що призводить до затягування розгляду справи. Та вважає за можливим розглянути справу за відсутності відповідача та представника відповідача, їх неявку суд визнає без поважних причин та такою, що призводить до затягування розгляду справи, та порушує права позивача, на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Поважність причин неявки в судове засіданні не повідомили.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Згідно із ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В судовому засіданні встановлено, що 21.11.2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 057-2900/756-0500, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 856 444,00 швейцарських франків з процентною ставкою 9,95% річних, та кінцевою датою повернення кредиту 10.11.2024 року.
З метою забезпечення кредитного договору 21.11.2007 року між ВАТ "Банк Універсальний" та ОСОБА_1 було укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І.В., зареєстрований в реєстрі за № 6543.
Згідно з п.п. 4.1-4.6 договору іпотеки нерухомого майна у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань основного договору, що обумовлює основне зобов'язання, іпотеко держатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі.
Внаслідок порушення умов договору в частині порядку та строків повернення позичених коштів у відповідача утворилась заборгованість, сума якої станом на 24.04.2012 р., заборгованість складає 797 288,25 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 24.04.2012року складає 6 958 293,36 грн., з яких: прострочена сума кредиту у розмірі 12 313,30 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 24.04.2012року становить 107 463,71 грн., прострочена заборгованість по сумі кредиту у розмірі 754 857,12 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 24.04.2012року складає 6 587 977,77грн., сума по відсотках у розмірі 29 569,88 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 24.04.2012року становить 258 069,67 грн., пеня у розмірі 547,95 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом на 24.04.2012року становить 4 782,21 грн.
Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, за порушення зобов'язання наступають правові наслідки, передбачені ст. ст. 624, 625 ЦК України, тобто при порушенні зобов'язань боржник повинен сплатити кредитору борг, та неустойку у вигляді пені та штрафу, що передбачена умовами договору.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно із ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором та надав позичальнику кредитні кошти, однак, позичальник належним чином взяті на себе зобов'язання не виконала, та доказів зворотному матеріали справи не містять.
Крім того, постановою Київського Апеляційного суду від 08.08.2019 року у справі № 2604/10296/112, стягнуто із ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 057-2900/756-0500 від 21 листопада 2007 року за період з 21 листопада 2007 року по 12 листопада 2011 року у розмірі 757 360,62 швейцарських франків та стягнуто із ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 057-2900/756-0886 від 27 грудня 2007 року за період з 27 грудня 2007 року по 12 листопада 2011 року у розмірі 100 307,44 швейцарських франків.
Дане рішення не оскаржувалось в касаційному порядку та набрало законної сили.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Позивач вказує, що за відповідачем та третьою особою ОСОБА_2 наявна не погашена заборгованість за кредитним договором № 057-2900/756-0500 від 21 листопада 2007 року яка становить суму в розмірі 757 360,62 швейцарських франків.
Стороною відповідача доказів на підтвердження належного виконання зазначеного рішення суду та сплати заборгованості банку, - суду надано не було.
Вирішуючи спір суд приймає до уваги те, що відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку», згідно з частиною третьою статті 33 якого звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частинами першою, п'ятою, дев'ятою статті 38 Закону України «Про іпотеку» визначено, якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, то іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Іпотекодавець і боржник, якщо він є відмінним від іпотекодавця, мають право виконати основне зобов'язання протягом тридцятиденного строку, вказаного в частині першій цієї статті, згідно з умовами та наслідками, встановленими статтею 42 цього Закону.З врахуванням наведеного АТ «Ощадбанк» вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку» , якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
У спірному випадку іпотекодержатель на власний розсуд обрав судовий спосіб свого захисту звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», що відповідає вимогам закону.
Приймаючи до уваги те, що звернення стягнення має відбуватись у межах процедури виконавчого провадження, то, відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, а тому незазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.
Зазначене вище узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11 цс 18).
Окремо слід зазначити про те, що сторона відповідача, будучи достеменно обізнаною про наявність даного спору в провадженні суду, доказів на підтвердження належної сплати боргу перед банком суду не надала, як і не було надано суду доказів на спростування обгрунтування позовних вимог.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи знайшли своє об'єктивне підтвердження обгрунтування позову та встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача, а відтак останні підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що пунктом 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено, що не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.
За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Статтею 3 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.
У цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстроченням виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
Встановлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Вказаний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 6-46 цс 15 та в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 200/7371 /17-ц (провадження № 61-41990 св 18).
Також, оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.
Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій» не підлягає виконанню.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року № 6-57цс15, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач зареєстрована в квартирі, яку було передано в іпотеку, та будь-які дані про наявність у відповідачів іншого житлового нерухомого майна матеріали справи не містять, як і не містять доказів того, що квартира, яка є предметом іпотеки, не підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Враховуючи викладене, суд вважає, що в даному спорі підлягає застосуванню положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», тобто, наявні підстави для відстрочення його виконання.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В порядку ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, з відповідача на користь Акціонерного товариства «Універсал Банк» підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 3 219,00 грн.
Керуючись ст. 58 Конституції України, ст.ст. 263, 509, 525, 526, 546, 572, 575, 589, 611,612, 625, 530, 553-554, 559, 1048, 1054-1055 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та керуючись ст.ст. 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Акціонерним товариством «Універсал Банк», за кредитним договором № 057-2900/756-0500 від 21 листопада 2007 року у розмірі 757 360,62 швейцарських франків (сімсот п'ятдесят сім тисяч триста шістдесят франків 62 сантими), звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру, що має три жилих кімнати, загальною площею 72,40 кв.м.. житловою площеіс 42,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на праві приватної власності на підставі: Свідоцтва про право власності Предмету іпотеки виданого Головним управлінням житлозабезпечення від 19 січня 2006 р.. серія ЯЯЯ помер № 848713 на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 16 січня 2006 р., № 46-С, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в реєстровій книзі піл реєстровим номером № 369, шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах за ціною, яку буде визначено при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Стягнути з ОСОБА_1 , на користь АТ «Універсал Банк» суму сплаченого судового збору у розмірі 3 219,00 (три тисячі двісті дев'ятнадцять гривень 00 копійок) гривень.
Відстрочити виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 26 жовтня 2020 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач:
Акціонерне товариство «Універсал Банк», (ЄДРПОУ 21133352, адреса: м. Київ, вул. Автозаводська, 54/19);
Відповідач:
ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 );
Треті особи:
ОСОБА_2 , (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 );
ОСОБА_3 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 );
ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 );
Суддя: