Справа № 755/7273/20
"24" вересня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Гончарука В.П., з секретарем Гриценко О.І. розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЧАЙ ГРОШІ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд визнати недійсним кредитний договір № 00-326469 від 22.06.2019 року.
В обґрунтування позову посилався на те, що при укладенні кредитного договору порушені його права як споживача, оскільки перед його укладенням йому не було повідомлено про умови кредитування, не було надано достовірну інформацію про істотні умови договору, через дрібний шрифт договору, вона не мала можливості його прочитати. У зв'язку з чим були порушені вимоги закону України «Про захист прав споживачів».
Крім того, вважає, що при укладенні кредитного договору порушено права споживача згідно із ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про захист персональних даних» та Закону України «Про споживче кредитування». Зазначає що надсилав звернення у досудовому порядку, але листи залишились без реагування. Перед укладенням договору про надання кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про обставини, зазначені в ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Проте позивач зазначає, що будь-який окремий документ, що містив би сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування йому не надавали.
22 червня 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження, з повідомлення сторін.
Позивач у судове засідання не з'явився, хоча повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи. Причини поважності неявки до суду не повідомив. Позивач не скористався правом на подання відповіді на відзив на позовну заяву.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. До початку розгляду справи подав заяву про розгляд справи без його участі. Однак, відповідач направив до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у ньому
За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Згідно положення частини 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правам та обов'язками наділені обидві сторони договору.
В судовому засіданні встановлено, що 22 червня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КАЧАЙ ГРОШІ» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 00-326469.
Відповідно до п.1.1. договору, кредитор (відповідач) надає позичальнику (позивачу) кредит у гривні на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним, комісії та виконати інші обов'язки, передбачені договором.
Положеннями п.1.2.-1.3. договору, сума кредиту 4 830, 00 грн.. тип кредиту - кредит, строк дії кредиту - 19 днів Позичальник зобов'язується повернути кредит кредитору 11.07.2019 року або в іншу дату, що визначається після здійснення автоматичного продовження строку дії кредиту у порядку передбаченому п.1.3.1.-1.3.3. цього Договору.
Процентна ставка за користування коштами кредиту, відповідно до п.1.4. Договору, становить 2,00 % в день (720 % річних), тип процентної ставки - фіксована. Цільове призначення кредиту: на споживчі потреби. Реальна річна процентна ставка (720 % річних). Загальна вартість кредиту складає 6 665,40 грн. (п. 1.5.-1.7. Договору).
Крім того, договір містить положення про порядок розрахунку процентів, права та обов'язки сторін, порядок і строки повернення кредиту та сплати інших платежів, відповідальність сторін, заключні положення, основні терміни.
При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні щодо кредитного договору встановлені ст. ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами кредитного договору виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Оскільки, позивачу, як фізичній особі, було надано кредит для особистих потреб, тобто позивач є споживачем фінансової послуги, а тому при розгляді даних правовідносин необхідно застосовувати ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про споживче кредитування» та інші нормативно - правові акти, які регулюють вказані правовідносини, що виникли та існують між сторонами.
Закону України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.
Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.
За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.12.2015 рокув справі № 6-1341цс15.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.
Крім того, відповідно до норм ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов'язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред'явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.
Проаналізувавши зміст укладеного сторонами спірного договору, судом встановлено, що відповідно до п.7.8. електронного кредитного договору підписанням цього договору позивач підтверджує, що текст договору ним прочитаний повністю та його положення зрозумілі.
В свою чергу, у пункті 7.10. електронного кредитного договору зазначено, що цей договір підписано позичальником в особовому кабінеті відповідача через електронний підпис, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, який формується для кожного разу використання та направлений позичальнику на номер телефону повідомлений останнім у заяві на отримання кредиту.
Крім того, спірний кредитний договір містить інформацію, як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та процентну ставку, строк його дії, відповідальність сторін та порядок розрахунків, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач був ознайомлений зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується його підписом в договорі.
Таким чином, спірний договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому прийняв надані відповідачем кредитні кошти; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, а тому суд не приймає до уваги посилання позивача на ту обставину, що договір не підписаний сторонами та не містить всіх істотних умов, а доказів протилежного позивачем суду надано не було.
Позивач посилається на порушення відповідачем ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» при встановлені в пункті 2.2. договору комісії за використання Системи для дистанційного отримання кредиту в розмірі 1 050 грн. в момент видачі кредиту.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Аналізуючи норму ст. 18 цього Закону, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Заявляючи вимоги про визнання недійсним пункту п.п.2.2. електронного кредитного договору, позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що відповідачем порушено норми ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме лише посилання на таке порушення не може бути підставою для задоволення позову.
Крім того, однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25.12.2013рокув справі №6-94цс13).
Так, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що електронний кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим щодо нього, оскільки при підписанні даного договору позивач ознайомився та погодився з його умовами, а відтак, проаналізувавши умови кредитного договору та встановлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність у останньому несправедливих умов, а всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як її спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від його добросовісної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов'язань.
Разом з тим, позивачем не надано доказів порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про захист персональних даних», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Цивільного Кодексу України.
Крім того, згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковими для неї.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання.
Тому, суд вважає, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позивач мав можливість скористатись своїм правом, визначеним ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого, споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.
Позивач, у свою чергу, не відмовлявся від виконання умов кредитного договору та не інформував відповідача про неможливість виконання своїх зобов'язань за кредитним договором. Докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Позивач є дієздатною особою, яка в повній мірі має можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними, розуміти наслідки вчинення певних дій та можливість відмовитись від вчинення таких дій, що будуть суперечити її інтересам.
Отже, суд не може погодитись з твердженнями позивача та приходить до переконання, що позивач отримав необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість її свідомого і правильного вибору та останній підтвердив згоду з ним, проставивши свій підпис.
Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов'язана довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЧАЙ ГРОШІ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору.
З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а судові витрати понесені лише позивачем, на підставі статті 141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.
Керуючись вимогами ст.ст. 6, 203, 215, 626-628, 1050 та 1054 ЦК України, статтями 1, 11, 18, 22, 23 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280-283, 353, 354 ЦПК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАЧАЙ ГРОШІ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 24 вересня 2020 року.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).
Відповідач - Товаристо з обмежено.ю відповідальністю «КАЧАЙ ГРОШІ» (ЄДРПОУ 41697872, місцезнаходження за адресою: 04050, м. Київ, вул. Іллєнка Юрія, 18-Б, оф. 204).
Суддя: