Справа № 199/2084/20
(2/199/1257/20)
Іменем України
03.11.2020 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:головуючого судді Руденко В.В., при секретарі Куземі О.Г., за участі сторін ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, треті особи: Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Базилєв Станіслав Петрович, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Філімончук Ольга Миколаївна,-, -
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована на момент смерті та останнє місце проживання якої було: АДРЕСА_1 . Після смерті матері залишилось спадкове майно, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . та присадибна ділянка площею 12,1 соток.
03 січня 2020 року позивач, як законний спадкоємець померлої, звернувся із заявою про прийняття спадщини до Четвертої Дніпровської державної нотаріальної контори, але йому було повідомлено, що спадкова справа вже відкрита приватним нотаріусом Філімончук О.М.
Також 08 січня 2020 року ним було отримано інформаційну довідку зі Спадкового реєстру № 58935450, в якій зазначено, що 19.03.2002 року Четвертою Дніпровською державною нотаріальною конторою був посвідчений заповіт ОСОБА_4 (номер у спадковому реєстрі № 8216762), спадкоємицею за вказаним заповітом є племінниця матері позивача - ОСОБА_2 , 1973 року народження, що проживає по АДРЕСА_2 .
Позивач вважає, що зазначений заповіт слід визнати недійсним, у зв'язку з тим, що його мати ще за життя скаржилась на те, що ОСОБА_2 вимагала від неї, щоб вона склала заповіт на її ім'я, але померла була категорично проти цього та говорила, що позивач є єдиний спадкоємець. На протязі всього життя він проживає за вищевказаною адресою, цей дім є його єдиним місцем проживання і він єдиний хто проживав разом з матір'ю, доглядав за нею та надавав їй допомогу.
Позивач вважає, що заповіт не відповідає чинному законодавству і має бути визнаний недійсним, тому що цей заповіт не відповідає волі спадкодавця, що є достатньою підставою для визнання цього заповіту недійсним.
Позивач просив суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 19 березня 2002 року державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Яворською Л.А.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог посилались на обставини, зазначені в позові.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, оскільки на момент посвідчення заповіту ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій і зміст заповіту відповідав волі заповідача. У письмовому відзиві на позов та у судовому засіданні представник відповідача зазначала, що спадкодавець при житті весь час підтримувала добрі стосунки зі нею, яка постійно їй допомагала, а саме: здійснювала оплату комунальних послуг та оформлювала житлову субсидію, купувала продукти харчування та ліки; оформлювала стаціонарне лікування та за необхідністю викликала лікаря до дому, а також перед смертю, коли ОСОБА_4 мала тяжкий стан, здійснювала інший необхідний догляд та приймала безпосередню участь у похованні своєї тітки. Навіть вже після смерті заповідача, відповідач продовжувала сплачувати деякий час комунальні послуги за будинок, де мешкає наразі позивач, оскільки останній не має достатніх для цього коштів. Зокрема, син спадкодавця - ОСОБА_1 постійно має проблеми з надмірним вживанням алкоголю та протягом тривалого часу є непрацевлаштованим. ОСОБА_4 часто скаржилась на агресивну поведінку сина, присутність сторонніх людей вдома, яких він приводив, зникнення грошей (пенсія), особистих речей та документів. Зазначила, що заповіт заповідач склала більше вісімнадцяти років назад, тобто за життя вона мала змогу у будь-який час скасувати, змінити, скласти новий заповіт, або іншим чином розпорядитись своїм майном.
Треті особи в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.
Вислухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , яка була зареєстрована на момент смерті за адресою: АДРЕСА_1 та якій на праві приватної власності належала земельна ділянка, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ДП Д*N007283, 63677004, виданого 21 січня 1998 року Дніпропетровською міською радою народних депутатів, а також домоволодіння за тією ж адресою. За свого життя, спадкодавець склала заповіт, посвідчений 19 березня 2002 року державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контори Яворською Л.А. за реєстровим № 2-463, де зазначено, що усе належне померлій майно де б воно не було, та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде їй належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, остання заповіла відповідачу по справі.
Позивач є сином померлої ОСОБА_4 , в установлений законом строк подав заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положеньч.ч.1-5ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ч. 1 ст.215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
У відповідності до ст.ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Як визначено в ст. 1234 ЦК України, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Відповідно до ст. 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Частиною 1 статі 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ст.. 534 ЦК УРСР (яка була чинна на момент вчинення правочину), кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.
За клопотанням позивача, для визначення належності підпису на заповіті від 19.03.2002 року року, судом було призначено судову посмертну почеркознавчу експертизу.
За висновком експерта № 2742-20 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 199/2084/20 від 04.09.2020 року, рукописний напис: «Підпис від імені ОСОБА_4 , що розміщений в графі «Підпис» заповіту від 19.03.2002 року, що посвідчений державним ноніусом Четвертої дніпропетровської державної нотаріальної контри Яворською П.А., зареєстрованої в реєстрі за № 2-463 - виконаний самою ОСОБА_4 ».
Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України, за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Відповідно до висновку Верховного суду, викладеному у постанові від 27.02.2020 року у справі № 761/19304/17, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо). Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Крім цього, за пунктом 23 рішення Європейської комісії з прав людини від 18 липня 2006 року Проніна проти України (№ 2) (Заява №63566/00): Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
В ході розгляду справи, судом достеменно встановлено, що оспорюваний заповіт особисто підписаний заповідачем, отже відповідав його волі.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Ч.5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оскільки позивачем не доведено суду належними, достовірними та допустимими доказами позовних вимог, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
З урахуванням результату розгляду справи та відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача відносяться за його рахунок.
Керуючись ст.ст. 5, 12, 13, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 203,215,1257 ЦК України, суд-
У позовних вимогах ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання недійсним заповіту,- відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивача.
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення апеляційної скарги.
Суддя