09 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 826/6167/16
адміністративне провадження № К/9901/19201/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів - Блажівської Н.Є., Гімона М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі №826/6167/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ЙОРКЕР Україна» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Зазначена касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як до суду касаційної інстанції відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України).
Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2020 року визнано неповажними причини пропуску скаржником строку на касаційне оскарження, відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення пропущеного строку, зазначену касаційну скаргу залишено без руху. Запропоновано усунути недоліки скарги шляхом подання документа про сплату судового збору та надання обґрунтованого клопотання про поновлення строку касаційного оскарження, у випадку наявності інших підстав та доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного звернення до касаційного суду зі скаргою у строк, визначений законом. Встановлено строк для усунення недоліків протягом десяти днів з моменту отримання цієї ухвали.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ухвала про залишення касаційної скарги без руху отримана скаржником 17 серпня 2020 року.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 10 серпня 2020 року скаржником до касаційного суду подано платіжне доручення на підтвердження сплати судового збору та заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування заяви про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження заявник вказує, зокрема, на ті підстави, яким вже надавалась оцінка в ухвалі про залишення касаційної скарги без руху, та які були визнані неповажними. Заява фактично дублює зміст попередньої. Зокрема касатор посилається на те, що ним раніше подавалася касаційна скарга в межах встановленого законом строку. Однак, у зв'язку з відсутністю коштів у податкового органу, відповідач не мав можливості сплатити судовий збір, а тому ухвалою Верховного суду первинна касаційна скарга була повернута скаржнику. Коли відпали обставини, які унеможливлювали сплату судового збору, скаржник вдруге без зволікань звернувся з касаційною скаргою, оплативши збір у встановленому законом розмірі.
На думку касатора, відсутність коштів на сплату судового збору, дотримання певної процедури виділення коштів на сплату судового збору, а також повторна подача касаційної скарги в межах річного строку, у зв'язку з поверненням первинної є безумовними підставами для поновлення строку на касаційне оскарження, а майнове становище не повинне бути перешкодою у доступі до правосуддя.
Крім того, заявник повторно в заяві зазначає, що вдруге право на касаційне оскарження реалізується ним під час дії карантину встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а строк на касаційне оскарження, продовжується на строк дії такого карантину.
Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт сьомий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом, а також стаття 13 цього Кодексу, якою закріплено право учасників справи на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Механізм реалізації права на касаційне оскарження судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовано Главою 2 Розділу ІІІ КАС України, статтею 329 якого встановлено строк для подання касаційної скарги.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку касаційного оскарження, а також належного оформлення касаційної скарги.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
У пункті 41 справи "Пономарьов проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що "Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків".
Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку апріорі не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів тощо. Це пов'язано з тим, що держава має дотримуватись раніше згаданого принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов'язків, встановлених нею ж.
Ураховуючи наведене та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.
В контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Принагідно, Суд зазначає, що сплата судових витрат не може вважатись перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Варто зауважити, що питання поважності причин пропуску процесуального строку оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин справи і належних доказів поважності пропуску процесуального строку на оскарження.
Посилання скаржника на окремі фрагменти рішень Європейського суду, у даному випадку, суд вважає необґрунтованими, так як правові позиції цих рішень покликані захищати інтереси особи та забезпечити їй належний захист від протиправних дій чи бездіяльності з боку держави та державних органів, уповноважених на виконання її функцій. Суд переконаний, що державний орган та держава в цілому не вправі використовувати юридичні механізми захисту прав, визначені Конвенцією та правовими позиціями Європейського суду з прав людини для задоволення власних інтересів, оскільки це прямо суперечить меті та завданню самої Конвенції та може призвести до зловживання домінуючим становищем, як суб'єкта владних повноважень, у адміністративних правовідносинах.
Як на підставу пропуску такого процесуального строку, заявник скарги посилається, зокрема, на те, що вдруге право на касаційне оскарження реалізується ним під час дії карантину встановленого Кабінетом міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а строк на касаційне оскарження, продовжується на строк дії такого карантину.
Однак, вказана підстава не може бути визнана Судом як поважна. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30 березня 2020 року", яким, серед іншого, внесені зміни до КАС України, набрав чинності 2 квітня 2020 року. Тоді як строк на касаційне оскарження рішень у цій справі сплинув 01 листопада 2019 року, тобто до набрання цим законом чинності.
Крім того, суд звертає увагу, що 11 березня 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі по тексту Постанова № 211), на підставі якої з 12 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року запровадив на території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Постановою Кабінету Міністрів України №215 від 16 березня 2020 року, внесено зміни до постанови № 211, заборонивши, серед іншого, проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 10 осіб; перевезення пасажирів автомобільним транспортом; регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні; роботу суб'єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв'язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту; тощо.
20 травня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», яким запроваджено адаптивний карантин на території України, відповідно до якого регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні, а також перевезення пасажирів метрополітенами відновлено.
Таким чином, відповідно до змісту Постанови № 211, заборони встановлені з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не поширювалися на заходи, необхідні для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Обґрунтованих доказів на підтвердження того, що введені Постановою №211 обмеження, впроваджені у зв'язку з карантином завадили відповідачу, як суб'єкту владних повноважень своєчасно реалізувати своє право на касаційне оскарження у цій справі, скаржником не наведено.
Інших поважних причин неможливості звернення до суду касаційної інстанції у строк, встановлений статтею 329 КАС України, скаржником не наведено.
За таких обставин, суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску відповідачем строку на касаційне оскарження та відсутність підстав для його поновлення.
Пунктом 4 частини першої статті 333 цього ж Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження визнані судом неповажними.
Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за Головного управління ДПС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 жовтня 2017 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі №826/6167/16.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. Л. Желтобрюх
Судді Н.Є. Блажівська
М.М. Гімон