П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/678/20
Головуючий в І інстанції: Юхтенко Л.Р.
Дата та місце ухвалення рішення: 25.06.2020 р. м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шеметенко Л.П.
судді - Стас Л.В.
судді - Турецької І.О.
за участю секретаря - Коваль Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Одеського окружного адміністративного від 25 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльність щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
В січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності щодо не здійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції та стягнення середнього заробітку за час затримки у розмірі 8517,08 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного від 25 червня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо нездійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції відносно ОСОБА_1 . Зобов'язано Національну поліцію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції за період з 31.10.2019 року по 13.11.2019 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, наголошуючи на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушення норм матеріального права.
Позивачем поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в поліцію, що підтверджено записами у трудовій книжці.
Відповідно до витягу із наказу Національної поліції України від 29.10.2019 року № 1262 о/с, майора ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу оперативних розробок у Південному регіоні (м. Одеса) управління організації оперативних розробок та негласної роботи Департаменту протидії наркозлочинності, з 31 жовтня 2019 року звільнено зі служби в поліції за п. 2 (через хворобу) ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію». Станом на день звільнення стаж служби в поліції для виплати надбавки за вислугу років та одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції становить 23 роки 6 місяців 27 днів.
Як встановлено судом першої інстанції та визнається відповідачем, позивачу нарахована одноразова грошова допомога при звільненні та виплачена у сумі 192598,09 грн. 14 листопада 2019 року, про що свідчить виписка з карткового рахунку позивача.
Вирішуючи справу та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений зі служби в поліції 31.10.2019 року, а нарахована одноразова грошова допомога при звільненні виплачена 14.11.2019 року.
З огляду на викладене, враховуючи зміст спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даній справі належать застосуванню положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України при затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особи зі служби в поліції, а тому, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо нездійснення остаточного розрахунку в день звільнення зі служби в поліції відносно ОСОБА_1 є правомірними та підлягають задоволенню.
Водночас, щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 8517,08 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні даної вимоги слід відмовити, оскільки така вимога є передчасною. Суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не здійснено нарахування середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги, тому, з огляду на дискрецію повноважень відповідача у сфері нарахування грошового забезпечення та відповідних виплат, у задоволенні вказаних позовних вимог слід відмовити.
В свою чергу, керуючись правом, передбаченим ч. 2 ст. 9 КАС України щодо виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом відновлення прав та інтересів позивача є зобов'язання Національну поліцію України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції за період з 31.10.2019 року по 13.11.2019 року.
Вирішуючи справу в апеляційному порядку колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами у справі, відповідна одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 192598,09 грн. виплачена позивачу 14.11.2019 року.
Отже, виходячи із встановлених обставин, колегія суддів зазначає, що під час розгляду цієї справи питання правомірності нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні не вирішується, оскільки вказана допомога була виплачена у листопаді 2019 року, тому, спір у цій справі стосується лише наявності підстав для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з позивачем.
З аналізу зазначених вище законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Як встановлено судом першої інстанції та визнається відповідачем, позивач був звільнений зі служби в поліції 31.10.2019 року, а нарахована одноразова грошова допомога при звільненні виплачена лише 14.11.2019 року.
Також, будь-яких обґрунтованих доводів щодо поважності причин здійснення розрахунку з позивачем у наведені строки відповідачем не наведено.
Разом з цим, у відзиві на позовну заяву, так і в поданій апеляційній скарзі, відповідач посилається на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки порядок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції регулюється нормами спеціального законодавства України, якими не встановлено необхідності проведення виплати вказаної одноразової грошової допомоги у день звільнення працівника.
Надаючи оцінку наведеним доводам відповідача, колегія суддів зазначає, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби в поліції, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів КЗпП України.
При цьому, одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби, що повністю спростовує доводи апелянта.
В свою чергу, непроведення з вини відповідача виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року в справі № 440/4332/18, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16, від 06 березня 2020 року в справі №1240/2162/18, від 27 квітня 2020 року в справі № 812/639/18.
Водночас, вірно встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції помилково не визначив розмір такого відшкодування та відмовив у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки у розмірі 8517,08 грн.
Так, пунктами 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), встановлено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Позивача звільнено зі служби в поліції 31.10.2019 року, а тому, позивач вірно послався на необхідність здійснення розрахунку середнього заробітку з урахуванням виплаченого йому грошового забезпечення за серпень-вересень 2019 року, тобто, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, а доводи відповідача суперечать наведеним вимогам Порядку № 100.
У заявленому позові позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01.11.2019 року по 13.11.2019 року - 13 днів.
Таким чином, враховуючи, що розмір грошового забезпечення позивача за серпень - вересень 2019 року (61 к.д.) складає 39964,86 грн. (655,16 грн. - за день), колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 8517,08 грн. є обґрунтованими та підлягали задоволенню в межах заявлених позивачем вимог, що помилково не було встановлено судом першої інстанції.
При цьому, доходячи вказаного висновку, колегія суддів також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та з огляду на розмір простроченої заборгованості (192598,09 грн.), період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також відсутність будь-яких обґрунтованих доводів щодо поважності причин нездійснення розрахунку з позивачем у день звільнення, вважає, що заявлена до стягнення сума середнього заробітку співмірна зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.
З огляду на викладене, на підставі ст. 317 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні із викладенням абз. 3 його резолютивної частини у новій редакції.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Національної поліції України - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного від 25 червня 2020 року змінити, виклавши абзац 3 його резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40108578) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 8517 (вісім тисяч п'ятсот сімнадцять) гривень 08 коп.».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного від 25 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.
Судове рішення складено у повному обсязі 09.11.2020 р.
Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко
Суддя: Л.В. Стас
Суддя: І.О. Турецька