П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 листопада 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3610/20
Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Турецької І.О.
суддів: Стас Л.В., Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Короткий зміст позовних вимог.
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУПФ України в Одеській області), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невиплати заборгованості з пенсії за віком за період з 01 травня 2018 року по 31 січня 2020 року включно;
- зобов'язати виплатити заборгованість з виплати пенсії за віком за період 01 травня 2018 року по 31 січня 2020 року включно у розмірі 115 242,19 грн.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він є внутрішньо переміщеною особою та пенсіонером, який перебуває на обліку в ГУПФ України в Одеській області з 23.12.2019 р. Унаслідок бойових дій на території Луганської області, тобто не зі своєї вини, був змушений змінити місце проживання/перебування, а тому виплата пенсії за попереднім місцем перебування на пенсійному обліку була припинена з 01.05.2018 р.
Незважаючи, як указує позивач, на поновлення йому з 01 лютого 2020 року виплати пенсії, заборгованість, яка склалася за період з 01 травня 2018 року по 31 січня 2020 року включно, пенсійним органом протиправно не виплачена.
Позивач вважає вказані дії незаконними, наголошуючи на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, не звужуючи, між іншим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ГУПФ України в Одеській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за віком за період з 01 травня 2018 року по 31 січня 2020 року включно.
Зобов'язано ГУПФ України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за віком за період з 01 травня 2018 року по 31 січня 2020 року включно у розмірі 115 242,19грн.
Приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не може бути обмеженим у реалізації конституційного права на соціальний захист, гарантованого статтею 46 Конституції України.
До вказаного висновку суд першої інстанції дійшов на підставі того, що у спірних правовідносинах пріоритет надається положенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не підзаконному нормативно-правовому акту - Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 (далі - Порядок №365), на який посилається відповідач, оскільки Закон України має вищу юридичну силу.
При цьому, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, про наявність у внутрішньо переміщеної особи особливого статусу, який надає їй спеціальні, додаткові права, не звужуючи, між тим обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ГУПФ України в Одеській області просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовити в позові в повному обсязі.
Так, скаржник вказує на те, що судом першої інстанції проігноровано умови припинення виплати пенсії, які передбачені підпунктом 2 п.12 Порядку №365, відповідно якого за рішенням комісій або органів припиняються соціальні виплати, у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Таким чином, на підставі протоколу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради №7/п від 05 квітня 2018 року, та доданого до нього додатку, відповідачем правомірно припинено виплату пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю його за фактичним місцем проживання.
Поряд з цим, відповідач наголошує на тому, що є органом виконавчої влади, який відповідно до ч, 2 ст. 19 Конституції України має право діяти лише у межах, передбачених діючим законодавством України, а відтак, у зв'язку з тим, що Кабінетом Міністрів України не затверджений порядок виплати заборгованості, відсутні підстави для такої виплати.
11 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу за яким наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства, право громадянина на призначення, отримання пенсії не може бути пов'язаним з такою умовою, як постійне місце проживання, реєстрація місця проживання. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.
Відсутність позивача за місцем проживання, не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Факт внутрішнього переміщення особи підтверджується виключно довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, а виникнення сумнівів у пенсійного органа щодо постійного проживання особи, за наведеною у довідці адресою, не може бути підставою для припинення соціальних виплат.
Відповідно до приписів п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження, у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактичне місце проживання якого АДРЕСА_1 , про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №5105-5000249829 від 23 грудня 2019 року. (а.с.8).
Із 01 травня 2018 року ГУПФ України в Одеській області припинило виплату пенсії позивачу, у зв'язку з відсутністю його за фактичним місцем проживання.
23 січня 2020 року такі виплати були поновлені.
Як вбачається з розрахунку Пенсійного фонду України від 23 січня 2020 року у період травень 2018 року - січень 2020 року ОСОБА_1 нараховано пенсію у розмірі 115 242,19 грн. (а.с.9)
Адвокат ОСОБА_2 звернувся до ГУПФ України в Одеській області із адвокатським запитом від 31 березня 2020 року, в інтересах ОСОБА_1 , про надання роз'яснень та інформації. Зокрема:
порядку нарахування та виплати пенсії, з зазначенням із яких доплат вона складається;
на якій підставі і з якого періоду не виплачується призначена пенсія, оскільки з розрахунку неможливо встановити цих даних;
надати розгорнуту інформацію з посиланням на норми законодавства щодо порядку, строків обчислення пенсії (а.с.10-11).
ГУПФ України в Одеській області листом від 07 квітня 2020 року повідомило представника, що нарахована пенсія за період з 01 травня 2018 року по 31 січня 2020 року в сумі 115 242,19 грн. буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (а.с.12-13).
Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.
Предметом даного спору, є протиправна відмова ГУПФ України в Одеській області у виплаті заборгованості з пенсії за віком внутрішньо переміщеній особі, яка виникла на підставі припинення її виплат за фактом відсутності, останньої, за фактичним місцем проживання/перебування.
Частиною 2 ст. 125 Конституції України встановлено, що Верховний Суд є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, а ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд повинен забезпечувати сталість та єдність судової практики.
У зв'язку з цим, окрему увагу у Кодексі адміністративного судочинства України зосереджено на створенню механізмів, які забезпечать єдність практики застосування права Верховим Судом. Зокрема, під зразковою адміністративною справою розуміється типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Законодавець, вводячи такі поняття, як типова та зразкова справи наділяє судові рішення у зразкових справах статусу ознак реального носія об'єктивної інформації та джерела права.
Дослідивши обставини даної адміністративної справи, колегія суддів вважає, що вона підпадає під ознаки типової адміністративної справи №805/402/18, яка розглянута Верховним Судом, як зразкова, в порядку статті 290 КАС України з прийняттям рішення від 04 вересня 2018 року.
Ознаками типової справи такі:
- позивачами у них є внутрішньо переміщені особи - пенсіонери, які перебувають на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України та отримують пенсію за віком;
- відповідачем у них є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи);
- спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку із відмовою відповідним територіальним органом Пенсійного фонду України у відновлені виплати призначеної пенсії за віком та виплаті заборгованості з посиланням на відсутність фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи за місцем реєстрації);
- позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії відповідача щодо припинення виплати призначеної пенсії за віком; зобов'язати відновити виплату позивачу призначеної пенсії за віком та виплатити заборгованість, що виникла; допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України).
Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, вирішення даного адміністративного спору має здійснюватися судом з урахуванням правових висновків Верховного Суду у зазначеній зразковій справі.
Так, Верховний Суд у вказаній справі зробив наступні правові висновки:
- право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України;
- рішення про припинення виплати пенсії прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
- конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами;
- за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України;
- Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року справа №25-рп/2009 та Європейський суд з прав людини у рішенні, яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, у справі «Пічкур проти України», застосували підхід, за яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Правова позиція суду першої інстанції, викладена в оскаржуваному рішенні, відповідає правовим висновкам, що викладені в рішенні Верховного Суду в зразковій справі.
Так, Верховний Суд в зразковій справі підтвердив правильність висновку суду першої інстанції про те, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такої підстави для невиплати пенсії, як наявність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, дані обставини свідчать також про про те, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
За таких підстав, колегія суддів відкидає довід Пенсійного фонду, про відсутність у суб'єкта владних повноважень правових підстав, для виплати ОСОБА_1 заборгованості пенсії.
Ураховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є підстави, відповідно до ст. 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
.
Відповідно до п.2 ч.5 ст. 28 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до п.3 ч.6 ст. 12 КАС України до справ незначної складності відносяться справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, відсутні підстави для касаційного оскарження даного рішення.
Керуючись статтями 306, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Доповідач - суддя І. О. Турецька
суддя Л. В. Стас
суддя Л. П. Шеметенко
Повне судове рішення складено 09.11.2020 року.