П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5005/20
Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції:
м. Одеса;
Дата складання повного тексту рішення суду 1 інстанції:
17.08.2020 року;
Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- Шляхтицького О.І.
За участю: секретаря - Іщенка В.О.
представника відповідача - Сотнік О.О.
перекладача - Хамрад Н.Х.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13.05.2020 року № 149-20, яким відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач звернувся до органу міграційної служби із обґрунтованою заявою про визнання його біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Вважає, що його заява відповідає всім критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте, міграційною службою безпідставно відмовлено в оформленні відповідних матеріалів, у зв'язку із чим позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки позивачем не наведено фактів та обставин, які свідчать про його переслідування, або його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, а наведені ним дані при зверненні із відповідною заявою не дають можливості встановити наявність у позивача обставин, за якими він міг отримати заявлений ним статус, йому правомірно було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, отже підстави для скасування оскаржуваного рішення та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії відсутні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не обґрунтовано не враховано ту обставину, що розгляд заяви позивача про визнання його біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, здійснено органом міграційної служби поверхово, без належного дослідження та проведення перевірки обґрунтованості доводів заявника, які стали підставою для звернення за захистом. З огляду на те, що позивачем наведено достатні дані і факти своїх побоювань у разі повернення до країни походження, апелянт вважає, що у суду першої інстанції були всі підстави для задоволення його вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу Державна міграційна служба України посилається на необґрунтованість вимог апелянта, правильність висновків суду першої інстанції та відсутність обставин для скасування судового рішення.
Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , уродженець м. Мазарі-Шариф, провінції Балх (Афганістан).
Позивач вибув автомобільним транспортом до м. Кабул (Афганістан), де звернувся до туристичної фірми «Хайджі Хайр Мохаммад», представники якої займались оформленням позивачу туристичної візи до Казахстану. В м. Кабул (Афганістан) позивач проживав протягом приблизно 20-ти днів.
Приблизно в 2009-2010 роках позивач вибув за межі Афганістану авіарейсом Кабул (Афганістан) - Алмати (Казахстан) легально, на підставі паспортного документа гр. Афганістану та оформленого дозволу до м. Алмати (Казахстан). На території Казахстану позивач перебував протягом приблизно місяць. З заявою про надання міжнародного захисту на території Казахстану позивач не звертався.
В подальшому, використовуючи автомобіль, вибув в напрямок російсько-казахського кордону до м. Волгоград (Російська Федерація).
У 2010 році позивач домовився з посередником, який займався нелегальним перевезенням людей за межі РФ. В подальшому, вищевказаний посередник власним автомобілем разом з позивачем та нелегальними мігрантами з Афганістану вирушили в бік кордону з Україною. Державний кордон позивач перетнув пішки через залізничну колію, в той час як посередник перетнув кордон легально, власним автомобільним транспортом, через пункт пропуск. Після потрапляння на територію України позивача забрав той самий посередник, який відвіз його до м. Харків (Україна). В подальшому заявник автобусом вибув до м. Одеса (Україна).
04.11.2020 року позивач звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області з заявою про надання статусу біженця.
21.12.2010 року у зв'язку з письмовим клопотанням позивача щодо припинення його розгляду його заяви у зв'язку з його довготривалою неявкою до Управління міграційної служби в Одеській області, наказом було припинено розгляд заяви позивача щодо надання статусу біженця в Україні, знято з обліку в Управлінні міграційної служби в Одеській області, вилучено довідку про надання особою заяви про надання статусу біженця.
25.11.2019 року позивач повторно звернувся до ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тобто через 9 років після потрапляння на територію України та перебування у якості нелегального мігранта.
Рішенням Державної міграційної служби України від 13.05.2020 року №149-20 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
22.05.2020 року Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області направлено повідомлення №99 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Некзад ОСОБА_2 повідомлено, що відповідно до статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону, а саме у зв'язку з наступним: подана позивачем історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту; отримана від позивача інформація щодо причин виїзду з Батьківщини має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, посилаючись на наявність обґрунтованих побоювань за своє життя та здоров'я у разі повернення до країни походження, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно із п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України від 08.07.2011 року № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, є особою, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколом 1967 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано вірну оцінку нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та суд дійшов правильного висновку про те, що особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно із п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951року та Протоколом щодо статусу біженців 1967року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Отже, особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Під час вирішення спору, судом першої інстанції вірно враховано, що виїзд позивача з Афганістану не був пов'язаний із обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоюваннями зазнати серйозної шкоди. За матеріалами особової справи встановлено, що позивач ніколи не зазнавав переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань (арк. 5 протоколу співбесіди від 12.12.2019).
Позивач зазначив, наразі не бажає повертатися до країни громадянської належності через загрозу переслідувань з боку свого партнером по підприємницькій діяльності на установчі дані ОСОБА_3 через невирішену суперечку матеріального характеру (арк. 8-9 анкети від 05.12.2019).
Разом з цим, твердження позивача не вказували на існування загрози для позивача на цей період часу у випадку повернення на територію країни громадянської належності.
За результатами проведеного аналізу матеріалів особової справи позивача не виявлено жодного підтвердження обставин роботи у крамниці на ринку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та підтримання контактів з особою на установчі дані ОСОБА_3 , її відношення до людей Устед Ага, що стало підставою для ймовірних переслідувань (арк. 12-13 протоколу співбесіди від 12.12.2019).
Так, при зверненні у 2010 році позивач зазначає, що ОСОБА_4 був одним з командирів діючого мера, лідером моджахедів (ОС № 2010/234, арк. 1 заяви від 04.11.2010). В подальшому зазначає, що він був багатою людиною, командиром в «приватному» порядку (арк. 12 протоколу співбесіди від 12.12.2019 року).
Обставина дружніх стосунків заявника із вищезазначеною особою, відсутності конфліктів з нею на політичному та /або ідеологічному підґрунті (арк. 12 протоколу співбесіди від 12.12.2019; арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 22.01.2020) вказує на відсутність перспектив переслідувань позивача за конвенційними ознаками визначенні статусу біженця на території країни громадянської належності.
Водночас, обставина відсутності чіткої інформації стосовно подальшого проживання ОСОБА_4 в регіоні постійного проживання на території країни громадянської належності та наявності його зацікавленості особою заявника на цей період час (арк. 15 протоколу співбесіди від 12.12.2019), відсутності інформації про прийняття вищезазначеною особою кінцевого рішення стосовно заявника прийняття вищезазначеною особою кінцевого рішення стосовно заявника за результатами здійсненого ним проступку (арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 22.01.2020), відсутності з боку зазначеної особи спроб переслідування його близьких родичів, які залишились проживати за попередньою адресою проживання на території країни громадянської належності або спроб встановлення з ними контактів (арк. 10, 12 протоколу співбесіди від 12.12.2019), відсутності спроб розшуку позивача за місцем його проживання незважаючи на володіння відповідною інформацією (арк. 14 протоколу співбесіди від 12.12.2019), відсутності підтримання контактів заявником із вказаною особою на цей період часу та факту отримання будь-яких погроз від зазначеної особи на цей період часу (арк. 12 протоколу співбесіди від 12.12.2019; арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 22.01.2020) вказує на відсутність загрози та обґрунтованих побоювань у заявника зазнати переслідувань у випадку добровільного повернення на територію країни громадянської належності.
На суперечливість та неправдоподібність викладеної інформації переслідування додатково вказує обставина, у відповідності до якої заявник жодним чином не акцентує увагу на викладеній історії під час письмового звернення від 25.11.2019 року із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк. 16 протоколу співбесіди від 12.12.2019). Водночас, на необґрунтованість викладеної інформації переслідування на Батьківщині вказують проаналізовані нижче розбіжності:
під час звернення від 2010 року позивач повідомив, що він успішно та без перешкод співпрацював зі своїм партнером протягом чотирьох місяців з травня 2010 року до обставини пожежі на ринку наприкінці серпня 2010 року (ОС № 2010/234, арк. 1 заяви від 04.11.2010). Натомість, при зверненні від 2019 року позивач повідомляє, що він не працював на ринку у 2010 році, працюючи протягом 2008-2009 років (арк. 5 анкети від 05.12.2019), співпрацювати з ОСОБА_3 він почав ще в 2008 році (арк. 8 анкети від 05.12.2019), до обставини пожежі, яка нібито трапилась в теплу пору року у 2008 році, він трохи більше року співпрацював зі своїм партнером (арк. 16 протоколу співбесіди від 12.12.2019);
під час звернення у 2010 році позивач повідомив, що причиною пожежі, яка відбулась на ринку був вибух газового балону в одній з крамниць (ОС № 2010/234, арк. 1 заяви від 04.11.2010), водночас, при зверненні від 2019 року, заявник то повідомляє, що ринок згорів внаслідок пожежі, яка розійшлася в одному з ресторанів, який знаходився поруч (арк. 8 анкети від 05.12.2019), то вказує, що йому невідомі причини, через які згорів ринок, вони так і не були остаточно з'ясовані (арк. 12, 16-17 протоколу співбесіди від 12.12.2019);
при зверненні у 2010 році позивач повідомив, що на ринку він працював зі своїм партнером на ім'я ОСОБА_5 , якого в подальшому вбив ОСОБА_6 (арк. 1 заяви від 04.11.2010), натомість, в подальшому повідомляючи, що він ніколи не працював з ОСОБА_5 , про долю свого помічника на ім'я ОСОБА_7 йому наразі нічого невідомо (арк. 16 протоколу співбесіди від 12.12.2019);
в твердженнях позивача містяться також розбіжності і в повідомленій інформації про характер підтримання контактів з особою на установчі дані ОСОБА_3 . Так, під час проведення процедури анкетування від 05.12.2019 року позивач повідомив, що зателефонував вищезазначеній особі з приводу визначення умов розрахунку в день виникнення пожежі до того як його крамниця згоріла (арк. 8 анкети від 05.12.2019). В подальшому, заявник вказує, що він підтримував контакт із вищевказаною особою за тиждень до обставин виникнення пожежі (арк. 13 протоколу співбесіди від 12.12.2019). Також, позивач надав заплутану інформацію із приводу характеру підтримання контактів зі своїм колишнім партнером по підприємницькій діяльності і після пожежі. Так, під час проведення процедури анкетування від 05.12.2019 позивач повідомив, що після пожежі вперше зустрівся з ОСОБА_4 наступного дня на місці виникнення пожежі (арк. 8 анкети від 05.12.2019), через два дні вищезазначена особа запросила заявника до себе додому (арк. 8 анкети від 05.12.2019), під час проведення протоколу співбесіди від 12.12.2019 року стверджуючи, що після пожежі він спочатку підтримував зв'язок з ОСОБА_4 в телефонному режимі, а наступного після пожежі дня особисто прийшов до його будинку (арк. 13 протоколу співбесіди від 12.12.2019);
позивач повідомляє суперечливу інформацію і стосовно часу та обставин першого прибуття на ринок після виникнення пожежі. Так, під час проведення процедури анкетування від 05.12.2019 року заявник повідомляє, що він вперше прибув на ринок наступного дня після виникнення пожежі (арк. 8 анкети від 05.12.2019 року). При цьому, під час проведення процедури протоколу співбесіди від 12.12.2019 року він зазначає, що прибув на ринок пізно ввечері через годину після виникнення пожежі (арк. 13 протоколу співбесіди від 12.12.2019року);
стосовно обставин здійснення візиту до будинку ОСОБА_4 та подальшого примусового утримання, заявник спочатку повідомляє, що після того, як він прийшов до будинку вищезазначеної особи за першим викликом, його утримували десь протягом 48-ми годин, в подальшому, використовуючи допомогу його дядька, його було звільнено (арк. 8 анкети від 05.12.2019), натомість, в подальшому повідомляючи, що після того, як позивач прийшов до ОСОБА_4 вперше, йому повідомили, що він має підійти для розмови наступного разу, після того, як заявник прийшов до зазначеної особи через день, його утримували протягом приблизно 11-12 годин (арк. 13 протоколу співбесіди від 12.12.2019), звільнити заявника вдалось за допомогою його знайомого, який був «старшим» за вулицею (арк. 14 протоколу співбесіди від 12.12.2019);
під час проведення процедури анкетування від 05.12.2019 позивач повідомляє, що після його звільнення з під примусового утримання він за запрошенням свого знайомого відправився на заручини, які відбувались поруч, де зустрів брата ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_8 , з боку якого по відношенню до заявника було застосовано фізичне насилля через несвоєчасну сплату заявником визначеної суми грошей своєму колишньому партнеру за підприємницькою діяльністю (арк. 8 анкети від 05.12.2019). Натомість, під час проведення подальших процедур, позивач стверджує, що його побили ще до його примусового утримання, після його звільнення він пішов додому, з цього часу по відношенню до нього не застосовували фізичне насилля (арк. 14 протоколу співбесіди від 12.12.2019);
під час проведення процедури анкетування від 05.12.2019 позивач повідомляє, що після обставини його звільнення з під утримання він в подальшому не контактував ані зі своїм колишнім партнером за підприємницькою діяльністю, ані з його братом (арк. 8 анкети від 05.12.2019), не працював та переховувався вдома (арк. 14 протоколу співбесіди від 12.12.2019), натомість, в подальшому стверджуючи, що в 2009 році до його будинку приходили невідомі люди на той час, коли він переховувався у знайомих у м. Мазарі-Шариф (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 22.01.2020), що суперечить повідомленій ним раніше інформації;
під час проведення процедури анкетування від 05.12.2019 позивач стверджує, що після власного звільнення з під примусового утримання він продовжував протягом приблизно 20 днів проживати у м. Мазарі-Шариф, в подальшому виїхав до м. Кабул (арк. 8 анкети від 05.12.2019), натомість, в подальшому повідомляючи, що він продовжував проживати в м. Мазарі-Шариф менше тижня (арк. 15 протоколу співбесіди від 12.12.2019);
під час проведення процедури анкетування від 05.12.2019 позивач вказує, що після власного звільнення з під примусового утримання, він в подальшому приблизно 2-3 рази контактував з колишнім партнером за підприємницькою діяльністю в телефонному режимі після власного виїзду до м. Кабул (арк. 8 анкети від 05.12.2019), при цьому, щодо характеру отриманих погроз повідомляючи, що його погрожували вбити у випадку, якщо він не поверне ОСОБА_4 визначену суму грошей (арк. 9 анкети від 05.12.2019). Натомість, під час проведення процедури протоколу співбесіди, шукач захисту повідомляє, ще всі контакти з вищезазначеною особою відбувались ще до його виїзду до м Кабул, стосовно характеру вимог вказуючи, що йому пропонували з'явитися до ОСОБА_4 з метою проведення з ним роз'яснювальної бесіди (арк. 1. протоколу співбесіди від 12.12.2019);
під час проведення процедури анкетування від 05.12.2019 позивач повідомляє, що він «заборгував» перед ОСОБА_4 суму не більшу за 27-28 тисяч доларів США (арк. 9 анкети від 05.12.2019), натомість, в подальшому то повідомляючи, що він був винен своєму колишньому партнеру суму у 48-50 тисяч доларів (арк. 13 протоколу співбесіди від 12.12.2019), то вказуючи, що він всього сплачував колишньому партнеру за підприємницькою діяльністю суму приблизно 13-14 тисяч доларів щотижня (арк. 13 протоколу співбесіди від 12.12.2019), то зазначаючи, що він повинен був сплатити своєму колишньому партнеру суму приблизно 44-45 тисяч доларів США (арк. 15 протоколу співбесіди від 12.12.2019);
повідомлена заявником інформація, у відповідності до якої після виникнення у нього проблем з колишнім партнером за підприємницької діяльністю на установчі дані ОСОБА_3 , він переховувався та не приймав спроб до соціально активного життя (арк. 14 протоколу співбесіди від 12.12.2019) не відповідає фактичним матеріалам особової справи позивача. Та незважаючи на ймовірну обставину виникнення конфлікту у 2008 році (арк.16 протоколу співбесіди від 12.12.2019), заявник безперешкодно та особисто оформив паспортний документ гр. Афганістану в провінції Балх у жовтні 2009 року (арк. 2 анкети від 05.12.2019). При цьому, на час перебування у м. Мазарі- Шариф у заявника та ще чотирьох мігрантів була можливість організувати домовленості стосовно подальшого виїзду до України (арк. 6 анкети від 05.12.2019);
стосовно характеру підтримання контактів з особами, які нібито погрожували йому на території Афганістану після прибуття на територію України заявник також повідомляє розбіжну інформацію. Так, спочатку він вказує, що після його приїзду на територію України йому в 2012 році в телефонному режимі погрожувала безпосередньо та особа, з якою у нього виник конфлікт (арк. б протоколу співбесіди від 12.12.2019), в подальшому стверджуючи, що він контактував з братом цієї особи на ім'я ОСОБА_8 (арк. 12 протоколу співбесіди від 12.12.2019).
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що проведеним аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду заявника з Афганістану з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни громадянської належності особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, а саме в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Аналізом наданих матеріалів разом із наявною інформацією по регіону походження можливо підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу і додаткового захисту в Україні згідно з визначенням п. 13 ч. 1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.
Надані позивачем відомості дають можливість стверджувати, що він звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації. Тобто, згідно з п.F Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців позивач є мігрантом, а не біженцем (мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці; він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру; якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем).
Крім того, позивач з 21.12.2010 року по 25.11.2019 не звертався із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Враховуючи викладене, оскільки під час звернення щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач не навів обґрунтованих прикладів та обставин, які свідчать про його переслідування, або його родичів за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, загрозу життю, безпеці чи свободі, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, тощо, а доводи позивача є очевидно не переконливими, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з урахуванням всіх обставин у справі дійшов вірного висновку про правомірність оскаржуваного рішення органу міграційної служби та відсутність підстав для зобов'язання суб'єкта владних повноважень розглянути заявлене позивачем питання з приводу надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції повною мірою з'ясовані обставини справи, висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 09.11.2020 року.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: О.О. Димерлій
О.І. Шляхтицький