Головуючий І інстанції: А.О. Чеснокова
09 листопада 2020 р. Справа № 440/1169/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Бершова Г.Є.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2020, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/1169/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області
про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки),
Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4087-50У від 26 листопада 2018 року та № Ф-4087-50У від 18 червня 2019 року.
В обґрунтування позову позивач посилається на протиправність спірних вимог про сплату боргу (недоїмки) та відсутність правових підстав для їх винесення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 року у задоволенні позову було відмовлено.
Позивач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем 05 липня 1995 року та взята на облік як платник податків в ДПІ у м. Полтаві, про що зроблено відповідні записи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 86-87/ та внесені відповідні дані до інформаційної системи ДПС України.
Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату (боргу) недоїмки № Ф-4087-50У від 26 листопада 2018 року, якою визначено до сплати єдиний внесок за період 2017 рік та І-ІІІ квартали 2018 року на загальну суму 15819,54 грн. /а.с. 6/ та вимогу про сплату (боргу) недоїмки № Ф-4087-50У від 18 червня 2019 року, якою визначено до сплати єдиний внесок за період ІV квартал 2018 року - І квартал 2019 року на загальну суму 5211,36 грн. /а.с. 7/.
У вказаний період ФОП ОСОБА_1 перебувала на загальній системі оподаткування, обліку та звітності. Судом встановлено, що упродовж періоду з 2017 року по І квартал 2019 року позивач єдиний внесок як фізична особа-підприємець не нараховувала та не сплачувала.
19 лютого 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за її рішенням /а.с 86-87/.
З вимогами про сплату боргу (недоїмки) № Ф-4087-50У від 26 листопада 2018 року та № Ф-4087-50У від 18 червня 2019 року позивач не погодився у зв'язку із чим оскаржив їх до суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що оскільки позивач не виконав свій обов'язок зі сплати єдиного внеску, покладений на нього пунктом 4 частини першої статті 4, пунктом 2 частини першої статті 7, частиною восьмою статті 9 Закону № 2464, то спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) є правомірними та скасуванню не підлягають.
Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції та зазначає, що воно скасуванню не підлягає з огляду на таке.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року № 2464-VІ (надалі - Закон № 2464).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема запроваджено обов'язковість визначення фізичними особами-підприємцями (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Так, згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 (в редакції, діючій до 01 січня 2018 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У подальшому, Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464, що діють з 01 січня 2018 року.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464 (в редакції, діючій з 01 січня 2018 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною п'ятою статті 8 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За визначенням, наведеним у пункті 5 статті 1 Закону № 2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2017 року - 3200,00 грн.
Законом України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року - 3723,00 грн.
Законом України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019 року - 4173,00 грн.
Отже, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. (3200,00 грн. х 22%), у 2018 році 819,06 грн. (3723,00 грн. х 22%), а у 2019 році 918,06 грн. (4173,00 грн. х 22%).
Таким чином, у разі якщо платником єдиного внеску не отримано дохід (прибуток) в окремому місяці звітного року (з 01 січня 2018 року - звітного кварталу), такий платник зобов'язаний визначити суму єдиного внеску за цей місяць на рівні розміру мінімального страхового внеску.
Пунктом першим частини другої статті 6 Закону № 2464 встановлений обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції Закону, діючій до 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, а відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464 (в редакції закону, діючій з 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Враховуючи, що позивач самостійно не обчислив та не сплатив суму єдиного внеску за І-ІV квартали 2017 року, І-ІV квартали 2018 року та І квартал 2019 року, контролюючим органом визначено суму недоїмки з єдиного внеску на загальну суму 21030,90 грн. (за І-ІV квартали 2017 року у сумі 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 міс.), за І-ІV квартали 2018 року у сумі 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 міс.) та І квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3 міс.) та сформовано відповідні вимоги про її сплату.
Позивач стверджує, що фактично припинив підприємницьку діяльність багато років тому, а відтак не зобов'язаний сплачувати ЄСВ.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 2464 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою підприємцем.
З аналізу цієї норми та інших вищезазначених норм Закону № 2464 вбачається, що сплата ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення ним підприємницької діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.
В силу положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" № 755-IV від 15 травня 2003 року (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців (надалі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 статті 4 вказаного Закону державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною восьмою цієї статті фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Системний аналіз наведених норм Закону № 755-IV свідчить про те, що статус суб'єкта підприємницької діяльності напряму пов'язаний з обставинами державної реєстрації такого статусу та наявністю відповідного запису в Реєстрі.
Посилання позивача на те, що він припинив свою підприємницьку діяльність, спростовується залученим до матеріалів справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, згідно з яким запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача внесений державним реєстратором лише 19 лютого 2020 року /а.с. 86-87/.
Таким чином, у період з І кварталу 2017 року по І квартал 2019 року (включно) позивач був зареєстрований фізичною особою підприємцем та зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи отримано ним у вказаний період дохід (прибуток) від підприємницької діяльності, чи ні.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів встановлює Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року а № 508/26953 /далі Інструкція № 449/.
Пунктом 2 розділу VІ Інструкції № 449 передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до пунктів 3 та 4 розділу VІ Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника-юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника-фізичної особи).
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 826/11623/16.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач не виконав свій обов'язок зі сплати єдиного внеску, покладений на нього пунктом 4 частини першої статті 4, пунктом 2 частини першої статті 7, частиною восьмою статті 9 Закону № 2464, то спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) є правомірними та скасуванню не підлягають.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2020 по справі № 440/1169/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Г.Є. Бершов
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов