03 листопада 2020 р.Справа № 440/1698/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Держпраці у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 року, головуючий суддя І інстанції: А.О. Чеснокова, м. Полтава, повний текст складено 15.07.20 року по справі № 440/1698/20
за позовом Веселоподільської дослідно-селекційної станції Інституту біогенетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України
до Управління Держпраці у Полтавській області
про скасування постанови,
27 березня 2020 року позивач Веселоподільська дослідно-селекційна станція Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №ПЛ6087/158/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 06 березня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки відповідача про допущення позивачем працівника до роботи без укладення трудового договору є хибними, а застосовані контролюючим органом до позивача штрафні санкції - протиправними. Ініціатор звернення наполягає на відсутності в Управління Держпраці у Полтавській області компетенції щодо тлумачення цивільно-правових договорів, а відтак, висновки контролюючого органу про наявність у відповідного правочину ознак трудового договору виходять за межі повноважень відповідача. Крім того, позивач наполягає на відсутності в Управління Держпраці у Полтавській області підстав для проведення інспекційного відвідування позивача.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2020р. адміністративний позов Веселоподільської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України до Управління Держпраці у Полтавській області про скасування постанови задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу № ПЛ6087/158/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 06 березня 2020 року.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Управлінням Держпраці у Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що управління вважає рішення Полтавського окружного адміністративного суду таким, що не ґрунтується на вимогах закону та таким, що підлягає скасуванню . Управління Держпраці у Полтавській області не погоджується з висновком суду щодо відсутності зауважень з боку громадянина ОСОБА_1 до змісту цивільно- правових договорів. Звертає увагу колегії суду, що ОСОБА_1 вже літня людина і, на думку Управління, не повністю зрозумів укладення цивільно-правового договору від укладення трудового договору. Протягом 39 років він працював за цивільно-правовими договорами, які формально просто переукладалися, не змінюючи навіть змісту, змінювалися просто дати їх укладення. І тільки тоді, коли ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду України для перерахунку йому пенсії, де дали йому кваліфіковане роз'яснення ОСОБА_1 зрозумів, що порушено його право на гідну працю. Тому і була написана скарга щодо порушення його прав, і просив здійснити об'єктивну перевірку. Викладене вище свідчить, що дана робота має і мала постійний характер, передбачає процес організації трудової діяльності та координацію її виконання з керівництвом Веселоподільської дослідно-селекційної станції, а отже має ознаки трудових правовідносин. Крім, того зазначаэ, що громадянин ОСОБА_1 за дорученням керівництва, надавав послуги іншим суб'єктам господарської діяльності. За визначенням Податкового кодексу України даний процес є аутстафінг. Відносини між аутстафером і працівником оформляються у вигляді трудових договорів. Управління Держпраці у Полтавській області не погоджується з висновком суду щодо правомірності застосування цивільно-правових договорів, які укладалися між позивачем та гр. ОСОБА_1 на виконання робіт. Посилається на рішення Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 року у справі №127/21595/16-ц, у постанові від 16.04.2020 року у справі №554/3983/18, від 04.07.2018 року по справі № 820/1432/17. Вказує, що в даному випадку при аналізі цивільно-правових договорів та актів виконаних робіт, зрозуміло який обсяг робіт виконаний ОСОБА_1 . В актах виконаних робіт вказані тільки загальні фрази як «продовжував надавати наукову допомогу спеціалістам господарства...» Звертає увагу колегію судів, що дані фрази зустрічаються в усіх актах виконаних робіт. Тобто Виконавець кожного місяця, постійно виконував одну й ту саму роботу, яку неможливо передати: немає обсягу роботи та її вартості. Також, не зрозуміло який обсяг роботи і саме яку роботу Позивач прийняв у Виконавця, тобто ОСОБА_1 . У Договорах про надання послуг п.1.2 зазначено, що «Послуги за цим Договором надаються за плату в порядку, обсязі та на умовах визначених Договором протягом терміну його дії». В договорі не зазначено ні суму розрахунку, ні яка оплата буде надана по виконанню робіт. Отже, На відміну від трудового договору винагорода по цивільно-правовому договору установлюється винятково за згодою сторін. Законодавством не передбачені обмеження в частині мінімального або максимального розміру винагороди й строки його надання. По цивільно-правовому договору оплачується не процес праці, а його кінцевий результат, який визначається по закінченню роботи й оформляється актом. Враховуючи викладене вище, за період з 28.12.2012 р. по 01.12.2018 р. відносини за договорами про надання послуг (договорами цивільно-правового характеру), укладеними з громадянином ОСОБА_1 , фактично є трудовими, а сторони договорів про надання послуг є роботодавцем та найманим працівником. Підсумовуючи викладене, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 по справі № 440/1698/20 і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви Веселоподільської дослідно-селекційної станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Від Веселоподільської дослідно-селекційної станції Інституту біогенетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України, до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що винесене судом першої інстанції рішення ґрунтується на засадах верховенства права, ухвалене на підставі повного та всебічного з'ясування фактичних обставин справи, яким суд дав вірну і вмотивовану правову оцінку. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи .
Позивач в судове засідання не прибув про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача про порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України сформовано за помилкового розумінні фактичних обставин справи та норм чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 18 грудня 2019 року до Управління Держпраці у Полтавській області надійшла скарга гр. ОСОБА_1 щодо його працевлаштування у Веселоподільській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України (т. 1 а.с.114-115).
За результатами вивчення викладених у скарзі фактів, відповідачем з 09 січня 2020 року по 17 січня 2020 року проведено інспекційне відвідування позивача.
За наслідками інспекційного відвідування уповноваженою особою Управління Держпраці у Полтавській області складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ПЛ6087/158/АВ від 17 січня 2020 року, в розділі ІІІ "Опис виявлених порушень" в якому вказано на порушення позивачем вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України в частині допуску працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу (т.1 а.с. 57-86).
Зі змісту зазначеного акта встановлено, що упродовж 2012-2018 років між позивачем та гр. ОСОБА_1 укладались договори про надання послуг (з наукового супроводу вирощування репродукційного та фабричного насіння цукрових буряків) (т.1 а.с. 45-56).
Відповідно до змісту зазначених Договорів, Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги з наукового супроводу вирощування репродукційного та фабричного насіння цукрових буряків. Конкретний обсяг робіт умовами Договору не визначено. Пунктом 4.1 Договору передбачено, що оплата послуг здійснюється щомісячно на підставі Акта приймання-передачі наданих послуг з розрахунку 2560 гривень у готівковій або безготівковій формі за місяць.
Актами прийняття виконаних робіт зафіксовано факт належного надання послуг за цивільно-правовими договорами Виконавцем ( т. 1 а.с. 125-130).
На переконання інспектора, за трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посад відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт чи послуг. Тобто, предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який можливо виміряти у конкретній фізичній величині, а не у процесі роботи.
З цих підстав відповідач дійшов висновку, що укладені між позивачем та гр. ОСОБА_1 цивільно-правові договори мають ознаки трудових договорів.
На підставі акта інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ПЛ6087/158/АВ від 17 січня 2020 року відповідачем винесено постанову № ПЛ6087/158/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 06 березня 2020 року про накладення на Веселоподільській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України штрафу у відповідності до абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України у розмірі 47230,00 грн. (т. 1 а.с. 155-156).
Не погодившись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку спірних правовідносинам, суд апеляційної інстанції керується наступними приписами норм чинного законодавства.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку спірному рішенню та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №96 (надалі - Положення № 96), державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Відповідно до пп. 6 п.4 вказаного Положення, Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №95 від 11.02.2015 року «Про затвердження Положення про Державну службу України» державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Згідно до п.п.6 п. 4 згаданої вище постанови Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, а саме: здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
У відповідності до ст.7 згаданої вище постанови держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.
На підставі ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» цей Порядок визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи).
Пунктом 2 вищезгаданої постанови зазначено про те, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема,
- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;
- акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Пунктом 3 названої вище постанови зазначено про те, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа).
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» зазначено, що про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Пунктом 2 постанови №295 від 26.04.2017 року «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Пунктами 19,20 постанови №295 від 26.04.2017 року «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю » зазначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Частина 1 статті 24 КЗпП України каже, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Частина 3 статті 24 КЗпП України каже, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1,2. ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Натомість, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
Згідно з статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 Цивільного кодексу).
Основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.
Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт чи послуг.
Тобто, предметом цивільно-правових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06.03.2019 р. по справі №802/2066/16-а.
Судом встановлено, що підставою для проведення інспекційного відвідування позивача стала скарга гр. ОСОБА_1 щодо його працевлаштування у Веселоподільській дослідно-селекційній станції Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України від 18 грудня 2019 року.
Таким чином інспекційне відвідування здійснене відповідачем на підставі належним чином оформлених документів та за наявності достатніх на те правових підстав.
Щодо суті порушення, відповідач стверджує про встановлення ним факту допуску Веселоподільською дослідно-селекційною станцією Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, що є порушенням вимог частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України.
До матеріалів справи залучено копії цивільно-правових договорів про надання послуг укладених між позивачем (Замовник) та гр. ОСОБА_1 (Виконавець) у продовж 2012-2018 років, за умовами яких Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги з наукового супроводу вирощування насіння цукрових буряків.
З аналізу положень зазначених договорів встановлено, що у правовідносинах із Замовником Виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, а сам організовує процес надання послуг; Виконавець наділений повноваженнями залучати третіх осіб для якісного і своєчасного виконання взятих на себе зобов'язань за договорами з позивачем.
Колегія суддів звертає увагу на те, що зауважень до змісту та істотних умов вказаних цивільно-правових договорів сторони як на дату підписання, так і в подальшому не мали.
Судом встановлено, що за результатами наданих послуг між договірними сторонами підписані акти прийому наданих послуг. Фактом підписання зазначених актів сторонами засвідчено, що послуги (роботи) надані виконавцем Замовникові належним чином, у відповідності до умов цивільно-правового договору, а також вимог, що звичайно ставляться до таких або подібних послуг (робіт); сторони претензій одна до одної не мають.
Колегія суддів зазначає, що в силу положень частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Стаття 204 Цивільного кодексу України проголошує, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Наведена норма презюмує принцип правомірності правочину, який означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Так, укладені між договірними сторонами цивільно-правові угоди недійсними судом не визнавалась, відповідачем в ході судового розгляду не доведено, що відповідний правочин є нікчемним в силу закону.
Відповідач не заперечує, що договірними сторонами виконано всі взяті на себе зобов'язання за договорами.
Колегія суддів спростовує посилання представника відповідача на те, що послуги гр. ОСОБА_1 за умовами договору оплачуються з розрахунку конкретно визначеної суми помісячно, як на ознаку трудового договору, оскільки обумовлення порядку та розміру виплати винагороди за виконані роботи (надані послуги) під час укладення цивільно-правового договору не заборонено чинним законодавством.
При цьому суд звертає увагу на той факт, що відповідно до Відомості про нарахування заробітної плати (доходу) застрахованим особам позивачем нараховане та виплачено кошти гр. ОСОБА_1 за виконану роботу не за всі місяці спірного періоду, що не заперечується і відповідачем, що також підтверджує факт оплати саме за виконану роботу, що є наслідком укладення цивільно-правового договору.
Колегія суддів також враховує, що у відповідності до пункту 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України, юридичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Виходячи зі змісту зазначеної норми можливо стверджувати про те, що нею передбачено відповідальність роботодавця за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення з ним трудових відносин шляхом укладення трудового договору чи контракту.
Натомість, у дослідженому судом спорі між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 відсутні трудові відносини, оскільки залучення такої особи до виконання робіт Веселоподільською дослідно-селекційною станцією Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України відбувалось на підставі цивільно-правової угоди, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів звертає увагу на те, що укладення договору цивільно-правового характеру у спірних відносинах об'єктивно відбувалось за згодою Виконавця, не суперечило його волевиявленню та інтересам, що також підтверджується скаргою гр. ОСОБА_1 , відповідно до якої останній наголошує на оформленні трудових відносин саме за цивільно-правовими договорами за період з 2012 по 2019 роки (т.1 а.с.114-115).
Крім того, колегія суддів зазначає, що цивільно-правові угоди між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 укладалися для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання певних результатів праці. Укладені угоди не містять обов'язку виконавця бути присутнім на підприємстві у визначені робочі години, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, обов'язку підприємства забезпечувати виконавців матеріально-технічною базою, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.
Таким чином, з огляду на предмет та поняття трудового договору, посилання відповідача про те, що правовідносини між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 містять ознаки притаманні трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, а укладені цивільно - правові угоди мають ознаки трудових договорів є хибними та помилковими.
При цьому, колегія суддів зазначає, що позивачем до суду першої інстанції було надано рішення Семенівського суду Полтавської області від 16.03.20р. у справі № 547/64/20, яким визнано ОСОБА_2 невинуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП, закрито у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Під час розгляду даної справи, судом першої інстанції було надано оцінку договорам про надання послуг (цивільно-правового характеру), заключні з громадянином ОСОБА_1 , а саме: договіру про надання послуг 6/н від 28.12.2012 термін дiї з 28.12.2012 по 31.12.2013; договору про надання послуг б/н від 28.12.2013 термін дiї з 28.12.2013 по 31.12.2014; договору про надання послуг б/н від 01.01.2015 термін дiї з 01.01.2015 по 31.12.2015; договору про надання послуг 6/н від 01.04.2016 термін дiї з 01.04.2016 по 31.12.2016 ; договору про надання послуг б/н від 01.04.2017 термін дiї з 01.04.20 17 по 31.12.2017; договору про надання послуг б/н від 01.04.2018 термін дії з 01.04.2018 по 01.12.2018 .
Колегія суддів зазначає, що приймаючи рішення по суті у справі № 547/67/20 суд прийшов до висновку, що додані до протоколу про адміністративне правопорушення копії договорів про надання послуг не регулюють процесу праці ОСОБА_1 , не визначають його трудову функцію, професію, посаду, підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку, заробітну плату, тощо, вказують на кінцевий результат його послуг: надання допомоги з вирощування рослин, не рідше разу на місяць оглядати посіви, консультувати працівників підприємства, здійснювати науковий супровід і нагляд за вирощуванням культур. Оплата послуг здійснюється за результатом складення відповідних актів приймання-передачі наданих послуг тощо. Ураховуючи встановлені у справі обставини, суд прийшов до висновку, що упорядником протоколу про адміністративне правопорушення не доведено вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 41 КУпАП стосовно надання послуг цивільно-правового характеру ОСОБА_1 .
Щодо посилань відповідача на те, що ОСОБА_1 за доручення керівництва надавав іншим суб'єктам господарської діяльності послуги, які за визначенням Податкового кодексу України (далі - ПК) є аутстафінгом, колегія суддів зазначає наступне.
Офіційного визначення терміну "аутстафінг" наразі немає. В загальному розумінні - це так звана оренда персоналу. У ПК та у Законі України "Про зайнятість населення" містяться визначення послуг та діяльності з надання персоналу.
Так, п.п. 14.1.183 п. 14.1 ст. 14 ПК передбачає, що послуга з надання персоналу - господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін.
Ч. 1 ст. 39 Закону України "Про зайнятість населення" передбачає, що діяльність суб'єктів господарювання - роботодавців, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця на умовах трудових договорів, здійснюється на підставі дозволу, виданого центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Порядок видачі дозволу на наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Натомість відповідачем не надано до суду доказів того, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з будь-яким суб'єктом господарювання (роботодавцем), який би направив його на роботу до Веселоподільської дослідно-селекційної станції інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України.
З урахуванням вищенаведеного, доводи відповідача, стосовно того, що ОСОБА_1 за доручення керівництва надавав іншим суб'єктам господарської діяльності послуги, які за визначенням Податкового кодексу України (далі - ПК) є аутстафінгом, є помилковими.
З урахуванням вищенаведених висновків суду стосовно того, що між між позивачем та вказаною фізичною особою були укладені саме цивільно - правові угоди посилання відповідача на рішення Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 року у справі №127/21595/16-ц, у постанові від 16.04.2020 року у справі №554/3983/18, від 04.07.2018 року по справі № 820/1432/17 не впливають на вирішення справи по суті.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи Управління Держпраці у Полтавській області щодо того, що позивачем було фактично допущено до роботи гр. фізичною особою ОСОБА_1 без оформлення трудового договору є хибними, оскільки метою укладених між позивачем та вказаною фізичною особою цивільно - правових угод є отримання певного матеріального результату, а процес організації трудової діяльності залишився за їх межами.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та правомірними, а тому приходить до висновку, що постанова Управління Держпраці у Полтавській області №ПЛ6087/158/АВ/П/ПТ/ТД-ФС від 06 березня 2020 року є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін .
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 року по справі № 440/1698/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 09.11.2020 року