ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
09 листопада 2020 року справа №640/9983/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомПриватного сільськогосподарського підприємства ім. Т.Г. Шевченка (далі по тексту - позивач, ПСП ім. Т.Г. Шевченка)
доГоловного управління ДФС у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у Київській області)
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 травня 2019 року №0001601202
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність зменшення розміру від'ємного значення з податку на додану вартість, виходячи з того, що господарські операції із контрагентом ТОВ «Агропром юа» підтверджені належним чином оформленими первинними та податковими документами, є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а позивачем дотримано передбачені законодавством умови для формування витрат та податкового кредиту.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/9983/19 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач у письмовому відзиві на позов вказав про відповідність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій додатково наголосив на обґрунтованості позовних вимог.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 17 травня 2019 року №0001601202 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 56 148,00 грн.
Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 18 квітня 2019 року №303/10-36-12-02/31379694 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПСП ім. Т.Г. Шевченка (код 31379694) з питань правомірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок» (далі по тексту - акт перевірки).
У висновку акта перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2019 року встановлено порушення позивачем пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, завищення від'ємного значення, а саме значення рядка 21 «Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) (переносяться до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду)» на суму 56 148 грн., в результаті чого на підставі пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України зменшено від'ємне значення на суму 56 148,00 грн.
Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані неможливістю встановлення походження поставлених ТОВ «Агропром юа» товарно-матеріальних цінностей (підміна товарних позицій).
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд керується такими мотивами.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Пункти 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначають, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару (послуг).
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Кодексу податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Пункт 201.6 статті 201 Кодексу встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, що підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.
Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість чи визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства. При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Водночас, наявність податкової накладної за відсутності здійснення господарської операції позбавляє покупця права на формування податкового кредиту.
Таким чином, предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції, а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту, заявленого позивачем.
Як вбачається з акта перевірки, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення стали господарські операції позивача з ТОВ «Агропром юа», а саме неможливість встановлення походження поставлених ТОВ «Агропром юа» ТМЦ (підміна товарних позицій).
Наявні у справі докази свідчать, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Агропром юа» (постачальник) укладено договір постачання товарів від 01 червня 2018 року №01/062018, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити покупцеві товар в кількості, асортименті і в терміни, передбачені специфікацією, що додається до його договору і являється невід'ємною частиною. Покупець зобов'язується оплатити та прийняти зазначений товар в кількості і в терміни, передбачені специфікацією, що додається до цього договору і являється невід'ємною частиною.
Позивач на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Агропром юа» долучив до матеріалів справи договір постачання товарів від 01 червня 2018 року №01/062018, додатки №1, №2, №3 та №4 до договору постачання товарів від 01 червня 2018 року №01/062018, видаткові накладні від 22 серпня 2018 року №28, від 30 січня 2019 року №3 та товарно-транспорту накладну від 30 січня 2019 року №01-062018.
В акті перевірки зазначено, що позивач задекларував податковий кредит, сформований за рахунок ТОВ «Агропром юа» за серпень 2018 року - сума ПДВ у розмірі 28 113,00 грн. по податковій накладній від 22 серпня 2018 року №9, за січень 2019 року сума ПДВ у розмірі 28 035,00 грн. по податковій накладній від 30 січня 2019 року №3 з придбання макухи соняшникової.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частина друга статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, суд звертає увагу, що позивач не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували наявність у позивача місця для зберігання придбаного товару, оприбуткування товару на складах позивача, докази зберігання придбаного товару та, як наслідок, надані позивачем первинні документи, на думку суду, не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції із ТОВ «Агропром юа».
При цьому, позивач не зазначив мету придбання товарів згідно договору із ТОВ «Агропром юа», не надав доказів на підтвердження використання саме придбаного у зазначеного контрагента товару, подальшого використання у власній господарській діяльності, зокрема щодо продажу третім особам.
Таким чином, позивачем не доведено реальність господарських операцій по відносинам із ТОВ «Агропром юа» та пов'язаність придбаних товарів із господарською діяльністю підприємства.
Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині завищення від'ємного значення є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, а тому зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість є правомірним.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 травня 2019 року №0001601202 нормативно і документально не підтверджуються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ПСП ім. Т.Г. Шевченка задоволенню не підлягає.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову Приватному сільськогосподарському підприємству ім. Т.Г. Шевченка» відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Приватне сільськогосподарське підприємство ім. Т.Г. Шевченка (08670, Київська обл., с. Тростинка, вул. Кірова, 4; ідентифікаційний код 31379694);
Головне управління ДФС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 5А; ідентифікаційний код 39393260).
Суддя В.А. Кузьменко