ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
09 листопада 2020 року справа №640/12948/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві)
про1) визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у не виплаті пенсії позивачу за період з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2019 року; 2) зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію за період з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2019 року у розмірі 45 103,52 грн.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазнаючи про протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати нарахованої пенсії.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/12948/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання; задоволено клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач перебував на обліку з 01 серпня 2014 року як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в управлінні ПФУ в м. Красний Лиман Донецької області; у липні 2017 року до управління ПФУ в м. Красний Лиман Донецької області надійшов витяг із рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лиманської міської ради від 29 червня 2017 року №50 про відмову у соціальній виплаті у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання, на підставі якого позивачу призупинено виплату пенсії з серпня 2017 року; з січня 2019 року позивача взято на облік в ГУ ПФУ в м. Києві як внутрішньо переміщену особу та у лютому 2019 року позивачу здійснено виплату пенсії в розмірі поточної пенсі.
Крім того, відповідач зазначає, що кошти, не виплачені до місяця відновлення виплати обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України; питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві з січня 2019 року та отримує пенсію за віком.
У відповідності до наявної в матеріалах справи копії довідки від 02 жовтня 2018 року №0000626469 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 та фактичним місцем проживання позивача зазначено адресу: АДРЕСА_2 .
У відповідь на заяву позивача від 03 грудня 2019 року вхідний №М-14774 відповідач листом від 17 грудня 2019 року №304805/02/М-14774 повідомив про те, що він перебував на обліку в управлінні ПФУ в м. Красний Лиман Донецької області з 01 серпня 2014 року; на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лиманської міської ради від 29 червня 2017 року №50 позивачу відмовлено у соціальній виплаті у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання та призупинено виплату пенсії з серпня 2017 року; з січня 2019 року позивача взято на облік до в ГУ ПФУ в м. Києві як внутрішньо переміщену особу, макет пенсійної справи надійшов до відповідача 08 січня 2019 року та після опрацювання пенсійної справи виплату пенсії здійснено в лютому 2019 року в розмірі поточної пенсії; кошти не виплачені до місяця відновлення виплати обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України; питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Також відповідач надав аналітику нарахувань по пенсійній справі позивача з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2019 року, з якої вбачається, що за вказаний період нараховано 50 741,46 грн., до виплати належить 45 103,52 грн. у зв'язку з виплатою позивачу пенсії за листопад та грудень 2018 року в розмірі 5 637,94 грн. за попереднім місцем проживання.
Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.
Суд встановив, що вказана справа є типовою в частині визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в м. Києві що полягає у не виплаті пенсії, та відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року №805/402/18 за результатами зразкової справи, що відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для врахування судом відповідних правових висновки Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно зі статтею 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Згідно абзацу 1 частини першої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Частина друга статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Особливості таких виплат регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі по тексту - Постанова № 637).
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі по тексту - Порядок №365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 Порядку №365 соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 15 Порядку №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» внесено зміни до пункту 15 Порядку №365, відповідно до яких пункт 15 викладено в наступній редакції: «Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.».
Проте, рішенням Окружного адміністративного суду від 11 червня 2019 року, яке набрало законної сили на підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, визнані протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.
В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», яка набрала чинності 30 серпня 2019 внесено зміни до Постанови №637, зокрема, пункт 1 доповнено абзацом наступного змісту: «Суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Суд встановив, що відповідач не заперечує право позивача на отримання пенсії у період з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2019 року, проте, обґрунтовуючи не виплату пенсії позивачу за вказаний період, відповідач в листі від 17 грудня 2019 року №304805/02/М-14774 посилається на абзац двадцятий пункту 1 Постанови №637 та зазначає, що питання виплати коштів за минулий період буде вирішено після прийняття окремого порядку.
Суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відповідний окремий порядок виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначено.
Натомість, відсутність відповідного нормативно-правового документа, що визначає механізм реалізації права на отримання невиплаченої суми пенсії за минулий період не, є підставою для позбавлення особи такого права.
Право позивача на отримання пенсії за минулий період закріплено у статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з частиною другої якої, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Частина перша статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Отже, норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» спрямовані на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач.
Пенсія, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення, є джерелом існування, доходом та власністю, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція), відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Низка рішень Європейського суду з прав людини вказують на недопустимість припинення виплати призначеної пенсії, як законного майна, зокрема, це рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року.
Таким чином, відсутність відповідних механізмів проведення соціальних виплат, не є поважною причиною для невиплати пенсії.
Оскільки, відповідач не виплатив нараховану пенсію у зв'язку з призупиненням, суд дійшов висновку, що відповідач своєю бездіяльністю порушив гарантовані державою соціальні права позивача, які підлягають поновленню.
Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача що полягає у невиплаті пенсії позивачу у за період з 01 серпня 2017 року по 31 січня 2019 року суд зазначає наступне.
Суд встановив відповідно до аналітики нарахувань по пенсійній справі позивача, наданій відповідачем у листі від 17 грудня 2019 року №304805/02/М-14774, що позивачу нарахована та не виплачена пенсія за період з 01 серпня 2017 року по жовтень 2018 року включно та за січень 2019 року, всього в сумі 45 103,52 грн.
Крім того, відповідач зазначив, що пенсію позивачу за листопад та грудень 2018 року виплачено через розрахунковий рахунок в АТ «Ощадбанк» за попереднім місцем проживання.
Позивачем підтвердив суму невиплаченої йому пенсії в розмірі 45 103,52 грн. та не заперечує проти не виплати пенсії відповідачем за листопад та грудень 2018 року.
З урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у невиплаті пенсії позивачу за періоди з 01 серпня 2017 року по 31 жовтня 2018 року та з 01 січня 2019 року та 31 січня 2019 року та, як наслідок, зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію позивачу за періоди з 01 серпня 2017 року по 31 жовтня 2018 року та з 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року у розмірі 45 103,52 грн.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи статтю 139 КАС України та наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в м. Києві на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 630,60 грн. пропорційно задоволених вимог.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягає у не виплаті пенсії ОСОБА_1 за періоди з 01 серпня 2017 року по 31 жовтня 2018 року та з 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року.
3. Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за періоди з 01 серпня 2017 року по 31 жовтня 2018 року та з 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року у розмірі 45 103,52 грн. (сорок п'ять тисяч сто три гривні п'ятдесят дві копійки).
4. В іншій частині адміністративного позову відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 630,60 грн. (шістсот тридцять гривень тридцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ідентифікаційний код 42098368).
Суддя В.А. Кузьменко