ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
06 листопада 2020 року м. Київ № 640/19791/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства оборони України
провизнання протиправним та скасування наказу в частині,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування п. 3 наказу Міністра оборони України від 16.09.2019 №490 «Про призначення службового розслідування» в частині усунення ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що в оскаржуваному наказі не зазначено достатніх причин та обставин для усунення ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків, зокрема, не наведено достатніх обставин, які б підтверджували факт невиконання чи неналежного виконання останнім його службових обов'язків, які б призвели до тяжких наслідків або створили загрозу настання таких наслідків. На додаток, позивачем наголошено на тому, що останній, як заступник начальника Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, за посадою не має прямого відношення до здійснення держаних закупівель, з приводу здійснення яких призначене службове розслідування.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечення.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про правомірність наказу від 16.09.2019 №490 в оскаржуваній частині. Так, за твердженням представника відповідача, позивачем помилково визначено в якості предмету оскарження п. 3 «наказу Міністра оборони України», оскільки такий наказ є наказом Міністерства оборони України за підписом Міністра. При цьому, під час прийняття вказаного наказу враховано факт допущення ОСОБА_1 неналежного виконання службових обов'язків, що створило загрозу настанню тяжких наслідків, а також враховано інформацію, яка знайшла підтвердження за результатами проведеного службового розслідування, зокрема ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19.08.2019 у кримінальній справі №359/7165/19, в якій вказано про те, що ТОВ «Боюр-Постач» має ознаки фіктивності та створене посадовими особами Міністерства оборони України, зокрема директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України та іншими особами. Крім того, представником відповідача наголошено на тому, що у 2018 - 2019 роках позивач двічі притягувався до дисциплінарної відповідальності владою Міністра оборони України за неналежне управління підпорядкованим підрозділом. У той же час, усунення позивача від виконання службових обов'язків, у силу положень п. 3 наказу від 16.09.2019 №490, є тимчасовим дисциплінарним заходом, оскільки застосований на час проведення службового розслідування, відтак, після завершення службового розслідування стягнення втратило свою чинність (за часом дії). Як наслідок, предмет судового оскарження у частині визнання протиправним та скасування п. 3 наказу Міністерства оборони України від 16.09.2019 №490, за висновком представника відповідача, відсутній.
Також, у прохальній частині відзиву представником відповідача заявлено клопотання про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження, з приводу чого суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Таким чином, з огляду на викладені положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд за результатами розгляду клопотання однієї із сторін може ухвалити про проведення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін за наявності відповідних обставин.
У силу ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 4 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України).
Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та наведених законодавчих положень, судом при відкритті провадження зроблено висновок про можливість розгляду адміністративної справи №640/19791/19 за правилами спрощеного позовного провадження.
При цьому, у розглядуваному клопотанні представником відповідача не наведено жодної обставини, яка б перешкоджала розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про необґрунтованість клопотання представника Міністерства оборони України про розгляд адміністративної справи №640/19791/19 за правилами загального позовного провадження та відмову у його задоволенні.
04.12.2019 від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останнім додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог.
17.12.2019 від представника відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення.
Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, наказом Міністерства оборони України від 16.09.2019 №490 «Про призначення службового розслідування» з метою уточнення причин і умов неналежного виконання службових обов'язків під час проведення державних закупівель та встановлення ступеня вини посадових осіб визначено призначити службове розслідування, проведення якого доручено відповідній комісії. При цьому, п. 3 вказаного наказу передбачено, відповідно до ст. 47 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на час проведення службового розслідування заступника директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України полковника ОСОБА_1 усунути від виконання службових обов'язків.
Вважаючи п. 3 наказу від 16.09.2019 №490 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Нормативно-правовим актом, який визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, є Закон України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (надалі - Дисциплінарний статут у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.п. 1 та 2 розділу І Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Приписами п. 45 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення корупційних діянь чи інших правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
У силу п. 47 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту, невиконання (неналежне виконання) службових обов'язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настання таких наслідків, є підставою для усунення військовослужбовців від виконання службових обов'язків.
Рішення про усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків приймається прямим командиром (начальником) та оформляється наказом, про що негайно доповідається в порядку підпорядкованості із зазначенням причин і обставин усунення.
Тривалість усунення від виконання службових обов'язків не повинна перевищувати тривалості службового розслідування та часу, необхідного для прийняття відповідного рішення командиром (начальником), які визначені цим Статутом.
Наказ про усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків скасовується, якщо за результатами службового розслідування підстави прийняття такого рішення не підтверджуються або прийнято рішення про притягнення військовослужбовця, який вчинив правопорушення, до дисциплінарної відповідальності.
Командир, який усунув підлеглого від виконання службових обов'язків без достатніх на те підстав, несе за це відповідальність.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (п. 84 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту).
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення солдатом (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині). Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України встановлюється наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях - центральними органами виконавчої влади, яким вони підпорядковані (п. 85 розділу ІІІ Дисциплінарного статуту).
На виконання вказаних законодавчих положень наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (надалі - Порядок №608 у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів).
Відповідно до п. 3 розділу ІІ Порядку №608, службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.
Згідно з п. 4 розділу ІІІ Порядку №608, службове розслідування у випадках, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, може проводитись з усуненням військовослужбовця, дисциплінарне правопорушення якого підлягає розслідуванню, від виконання службових обов'язків, про що видається наказ із зазначенням причин усунення.
Якщо військовослужбовець, стосовно якого приймається рішення про усунення від виконання службових обов'язків на період проведення службового розслідування, займає посаду, пов'язану з виконанням адміністративно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, одночасно з прийняттям рішення про усунення від виконання службових обов'язків відповідний начальник (командир) покладає тимчасове виконання обов'язків за цією посадою на іншу особу.
Тривалість усунення від виконання службових обов'язків не повинна перевищувати строку проведення службового розслідування та часу, необхідних для прийняття відповідного рішення командиром (начальником) про накладення стягнення, які визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.
Військовослужбовець, якого на період проведення службового розслідування усунуто від виконання службових обов'язків і стосовно якого за результатами службового розслідування прийнято рішення про продовження ним військової служби на займаній посаді, приступає до виконання службових обов'язків за посадою на підставі відповідного наказу.
Витяги з наказів про усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків на період проведення службового розслідування та про поновлення виконання службових обов'язків долучаються до матеріалів службового розслідування.
З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що недотримання державним службовцем службової дисципліни має наслідком вчинення ним дисциплінарного проступку та можливості подальшого його притягнення до дисциплінарної відповідальності. При цьому, обставини дисциплінарного проступку можуть встановлюватись під час службового розслідування та оформлюватись відповідним рішенням.
Разом з тим, відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України).
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, у рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У вказаному рішенні Конституційного Суду України також зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Тобто, гарантоване ст. 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Звертаючись до суду з позовом про скасування акту суб'єкта владних повноважень, позивач має обґрунтувати, яким чином даний акт порушує його права та охоронювані законом інтереси. Захисту у порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції стосовно заявника.
З урахуванням викладеного, суд звертає увагу на те, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Водночас, обов'язок суду під час вирішення спору, пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Тобто, підставами для визнання протиправними актів суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов'язковою умовою для визнання таких рішень протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Разом з тим, винесення наказів про порушення дисциплінарного провадження - це відповідні процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, якими розпочинається дисциплінарне провадження, а тому їх правомірність має бути предметом оцінки суду при розгляді справи про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, прийнятого за результатами такого дисциплінарного провадження.
За загальним правилом, кожна особа, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Так, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Натомість, на переконання суду, розгляд питання правомірності винесення наказів про порушення дисциплінарного провадження в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів такого дисциплінарного провадження та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за його результатами, у сукупності з іншими доказами не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Відтак, відсутні правові підстави і для визнання протиправним та скасування наказу Міністерства оборони України від 16.09.2019 №490 «Про призначення службового розслідування» в частині п. 3, згідно з яким, на час проведення службового розслідування заступника директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України полковника ОСОБА_1 визначено усунути від виконання службових обов'язків, оскільки таке усунення застосовано по відношенню до позивача з огляду на факт призначення службового розслідування, що, відповідно, свідчить про неможливість забезпечення ефективного виконання завдань адміністративного судочинства у даній судовій справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 12.02.2020 у справі №160/7402/18.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення останніх.
Керуючись ст.ст. 12, 77, 139, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6) відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок