29 жовтня 2020 року Чернігів Справа № 620/4157/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Ткаченко О.Є.,
за участю секретаря Андрушко І.М.,
представника позивача Підгорного К.Є.,
представника відповідача Труби А.В.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства «Юніпег» до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Приватне підприємство "Юніпег" (далі - ПП "Юніпег") звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 17.03.2020 № 0000400401;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 17.03.2020 № 0000420401;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 17.03.2020 № 0000430401.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що всі операції по договорам та отримання послуг належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Таким чином, представник позивача вважає висновки, викладені в акті перевірки від 17.01.2020 № 39/25-01-04-01-09/41185674, такими, що не відповідають дійсності, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що належить скасувати.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02.10.2020 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.
У встановлений строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що працівниками відповідача проведена позапланова виїзна документальна перевірка відповідача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку додану вартість за жовтень 2019, за результатами якої складено акт від 17.01.2020 № 39/25-01-04-01-09/41185674. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які прийняті на підставі та відповідно до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Приватне підприємство "Юніпег" (код ЄДРПОУ 41185674) зареєстровано в якості юридичної особи 02.03.2017, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру (а.с.119).
Основним видом діяльності позивача є оптова торгівля картоплею (код КВЕД 46.31 «Оптова торгівля фруктами й овочами»).
Головним управлінням ДПС у Чернігівській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «Юніпег» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за жовтень 2019 року, за результатами якої складено акт від 17.01.2020 №39/25-01-04-01-09/41185674 (а.с.19-32).
Перевіркою встановлено порушення вимог пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4, пункту 200.7, пункту 200.8 статті 200 Податкового кодексу України, розділу ІІІ, розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2016 №159/28289 із змінами і доповненнями, ПП «Юніпег» завищено суму бюджетного відшкодування рядка 20.2.1 в розмірі - 328920,00 грн., завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредит наступного звітного (податкового) періоду р. 21 в розмірі - 547744,00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду р. 19 на суму - 876664,00 грн., занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 9 - рядок 17 декларації) (позитивне значення), яке сплачується до державного бюджету р. 18 на суму 382555,00 грн.
На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Чернігівській області прийнято податкові повідомлення-рішення:
від 17.03.2020 №0000400401, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 478193,75 грн,, в тому числі 382555,00 грн. - за податковими зобов'язаннями та 95638,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.15);
від 17.03.2020 №0000420401, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 547744,00 грн. (а.с.16);
від 17.03.2020 №0000430401, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 328920,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 82230,00 грн. (а.с.18).
Рішенням Державної податкової служби України від 25.06.2020 № 206/6/99-00-06-02-02-06 податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 17.03.2020 №0000400401, №0000420401, №0000430401 залишено без змін, а скаргу ПП «Юніпег» - без задоволення (а.с.33-35).
В судовому засіданні встановлено, що позивачем у жовтні 2019 року ввезено на територію України з Республіки Білорусь картоплю свіжу, продовольчу в кількості 1197,0 тон загальною вартістю 6296095,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1259219,00 грн., що не заперечується відповідачем в акті перевірки та відзиві.
З моменту ввезення позивач здійснював продаж даної картоплі на митній території України. Так, зокрема, у період з 01.10.2019 по 12.12.2019 ним продано картоплю в загальній кількості 1234,6 тон на загальну суму 6983817,00 грн.. в т.ч. ПДВ - 1163969,50 грн.
Станом на момент проведення перевірки та складання акта перевірки (17.01.2020), картопля ввезена позивачем на митну територію України у жовтні 2019 року була відсутня у зв'язку з її продажом на митній території України іншим особам.
На підтвердження наведених обставини позивачем надано:
- видаткові накладні від 01.10.2019 р. № 98, від 03.10.2019 № 99, від 04.10.2019 № 100, від 04.10.2019 № 101, від 04.10.2019 № 131, від 11.10.2019 № 106, від 15.10.2019 № 107, від 16.10.2019 № 108, від 17.10.2019 № 109, від 30.10.2019 № 111, від 30.10.2019 № 132, від 01.11.2019 № 113, від 04.11.2019 № 114, від 11.11.2019 № 115, від 12.11.2019 № 116, від 18.11.2019 № 117, від 20.11.2019 № 126, від 19.11.2019 № 130, від 21.11.2019 № 127, від 18.11.2019 № 118, від 28.11.2019 № 129, від 04.12.2019 № 138, від 05.12.2019 № 145, від 15.11.2019 № 123, від 20.11.2019 № 119, від 21.11.2019 № 120, від 22.11.2019 № 121, від 25.11.2019 № 122, від 04.12.2019 № 124, від 05.12.2019 № 125, від 11.12.2019 № 135, від 12.12.2019 № 136,
- виписку по особовим рахункам ПП «Юніпег» в AT «Укрексімбанк» за період з 01.10.2019 по 30.11.2019;
- виписку по рахунку ПП «Юніпег» в ПАТ «Промінвестбанк» за період з 01.10.2019 по 30.11.2019 (а.с.39,41,43,45,47,49,51,53,55,57,59,61,63,65,67,69,71,73,75,77,79,81,83,86-94,103-118).
За період з 01.10.2019 по 12.12.2019 ПП «Юніпег» виписано податкові накладні від 01.10.2019 №100, від 03.10.2019 №101, від 04.10.2019 №102, від 04.10.2019 №104, від 04.10.2019 №103, від 11.10.2019 №106, від 15.10.2019 №107, від 16.10.2019 №108, від 17.10.2019 №109, від 30.10.2019 №112, від 30.10.2019 №114, від 01.11.2019 №116, від 04.11.2019 №117, від 11.11.2019 №118, від 12.11.2019 №119, від 18.11.2019 №120, від 20.11.2019 №125, від 19.11.2019 №124, від 21.11.2019 №128, від 18.11.2019 №121, 28.11.2019 №130, від 04.12.2019 №134, від 05.12.2019 №135, від 14.11.2019 №115, від 15.11.2019 №122, від 25.11.2019 №127, від 04.12.2019 №134, від 04.12.2019 №132, від 05.12.2019 №133, від 11.12.2019 №138, від 12.12.2019 №139 (а.с.40,42,44,46, 48, 50, 52, 54,56,58,60, 62,64,66,68,70, 72,74,76,78,80,82,84,95-102).
На підтвердження відображення вказаних господарських операцій в бухгалтерському обліку позивач надав зворотно-сальдові відомості по рахунку 281 за жовтень, листопад, грудень 2019 року та картки рахунку 281 «Товари на складі» за жовтень, листопад, грудень 2019 року (а.с.151-176).
Для зберігання товару приватне підприємство «Юніпег» орендує у Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Овоч» нежитлове приміщення - нежитлову будівлю, складські приміщення загальною площею 1971 м2, за адресою: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Товстоліс, вул. Дружби, буд. 50-Б/1, що підтверджується договором оренди нерухомого майна від 27.09.2019 №27/09-19, актом надання послуг №141 від 31.12.2019 (а.с.146-150).
Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.
Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Частинами 1 та 2 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. (ст. 179 ГК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Як вбачається з матеріалів справи, всі операції з придбання та використання товару (картоплі) в бухгалтерському обліку та використані в господарській діяльності, що є відповідним доказом фактичного руху активів (а.с.151-176).
Відповідно до ст. 44 Податкового кодексу України платники податків для цілей оподаткування зобов'язані вести облік витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єкта оподаткування та/або податкових зобов'язань з ПДВ на підставі первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно із частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
В акті перевірки відповідачем не наведено жодного доказу про відсутність первинного бухгалтерського документу або неправильне оформлення первинних документів.
Щодо правомірності формування податкового кредиту на підставі податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформленими з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 301 цього Кодексу).
Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно пунктів 200.4, 200.7, 200.8 статті 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:
а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -
б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,
в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
До податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій. У разі якщо митне оформлення товарів, вивезених за межі митної території України, здійснювалося з використанням електронної митної декларації, така електронна митна декларація надається контролюючим органом за місцем митного оформлення контролюючому органу за місцем обліку такого платника податків в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису відповідно до закону.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.
Доводи відповідача про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.
Проте, існування відповідних обставин у даній справі відповідачем не доведено.
Як вбачається з матеріалів справи, податкові накладні, складені контрагентами, зареєстровані у встановленому порядку в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Судом встановлено, що позивач має належним чином оформлені податкові накладні, які повністю відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.
Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Щодо твердження відповідача про відсутність у позивача первинних документів складського обліку та обліку запасів, які затверджені наказом Міністерства статистики України № 193 від 21.06.1996 суд зазначає наступне. Зазначений наказ не пройшов державної реєстрації в порядку, встановленому Указом Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», а відтак не є джерелом права, обов'язковим до застосування.
За таких обставин відсутній нормативно-правовий акт, який встановлює обов'язковість ведення вказаних документів. В свою чергу відсутність нормативного врегулювання виключає сам факт такого правопорушення.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Частинами 1та 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Статтею 1 Першого протоколу Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною, зокрема, у справі «Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», заява No 36985/97, рішення від 23 липня 2002 року, п. 110, адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Відповідно до п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з п. 29 рішення ЄСПЛ у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За змістом пункту 41 висновку No 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Водночас у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Серков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання держави у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення у справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання операцій з продажу позивачем товару (картоплі), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.
При цьому, судом враховується положення пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Крім того, згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “RuizTorija v. Spain” від 09.12.1994, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
За таких підстав суд вважає, що в діях позивача відсутнє порушення Податкового кодексу України.
Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень в обґрунтування правомірності своєї позиції, суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення суб'єкта владних повноважень прийняті безпідставно та необґрунтовано, а відтак підлягають скасуванню, тому адміністративний позов слід задовольнити в повному обсязі.
Оскільки позов підлягає задоволенню, то судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 21020, 00 грн згідно платіжного доручення № 1534 від 23.09.2020 слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов Приватного підприємства «Юніпег» до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 17.03.2020 № 0000400401.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 17.03.2020 № 0000420401.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 17.03.2020 № 0000430401.
Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 43143966) на користь Приватного підприємства «Юніпег» (вул. Гоголя, буд. 22, кв. 12, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 41185674) судовий збір в сумі 21020 (двадцять одна тисяча двадцять) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Повний текст рішення виготовлено 06 листопада 2020 року.
Суддя О.Є. Ткаченко