30 жовтня 2020 року Справа № 480/3092/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М.,
за участю секретаря судового засідання Високос Я.С.,
представника позивача Козленко М.С., представників відповідача Мулик К.К., Степаненко Ю.І., розглянувши в приміщенні суду в м. Суми у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Монделіс Україна" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Приватне акціонерне товариство "Монделіс Україна" (далі - позивач, ПАТ «Монделіс Україна») звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - Офіс великих платників податків ДПС , відповідач), і просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.02.2020 №0000815408 та № 0000825408.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Харківським управлінням Офісу великих платників податків ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Монделіс Україна» з питання законності декларування від'ємного значення та достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за жовтень 2019 року. На підставі висновків акту перевірки та за результатами розгляду заперечень, винесені податкові повідомлення - рішення, яким зменшено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку на суму ПДВ та застосовано штрафні санкції. Позивач із висновками перевіряючих не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, зазначає, що у відповідача були відсутні повноваження на проведення перевірки, наказ про перевірку та спірні податкові повідомлення-рішення винесено не уповноваженою особою.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначив, що повноваження на проведення перевірки та винесення спірних податкових повідомлень-рішень були в наявності у податкового органу, на перевірку документи платником податків було надано. Зазначає, що в результаті перевірки встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187, п. 198.5 ст. 198, п. 201.1, ст.201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань внаслідок чого завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду; завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку.
Провадження у справі розглядалося за правилами загального позовного провадження. Під час підготовчого провадження учасниками справи надавалися заяви по суті спору, додаткові докази, строк підготовчого провадження продовжувався на 30 днів, справа за клопотанням відповідача розглядалася в режимі відоеконференції.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Матеріалами справи підтверджується, що Харківським управлінням Офісу великих платників податків ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Монделіс Україна» з питання законності декларування від'ємного значення та достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за жовтень 2019 року.
ПАТ «Монделіс Україна» подано заперечення та зауваження від 03.02.2020 № 307 (вх. № 4054/10 від 05.02.2020, №4207/10-03 від 06.02.2020), за результатом розгляду яких висновки акту перевірки залишені без змін, про що позивачу надано відповідь листом №6720/10/28-10-54-08-19 від 14.02.2020. За результатами перевірки та з урахуванням висновків за розглядом заперечень ПАТ «Монделіс Україна» встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187, п. 198.5 ст. 198, п. 201.1, ст.201 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) від 02.12.2010 р. № 2755 - VI, що призвело до: заниження податкових зобов'язань у сумі 3051451 грн. внаслідок чого: завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 3051451 грн.; завищення суми бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку на 3051451 грн.
На підставі висновків акту перевірки № 5/28-10-54-08-10/00382220 від 17.01.2020 та за результатами розгляду заперечень, винесені податкові повідомлення - рішення: за формою «В1» від 19.02.2020 № 0000815408, яким зменшено суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, задекларовану на рахунок платника у банку на суму ПДВ 3 051 451 грн. та застосовано штраф в розмірі 25 % у сумі 762862,75 грн; за формою «Н» від 19.02.2020 № 0000825408, яким встановлено відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого абзацом другим пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України, податкових накладних на суму ПДВ 3501451 грн. та застосовано штраф в розмірі 50% у сумі 1525725,50 грн.
Не погодившись з податковими повідомленнями - рішеннями, винесеними за результатами акту перевірки № 5/28-10-54-08-10/00382220 від 17.01.2020, ПАТ «Монделіс Україна» подано скаргу до Державної податкової служби (вх. до ДПС України від 10.03.2020 № 10048/6), за результатом розгляду якої Державною податковою службою України винесено Рішення про результати розгляду скарги від 29.04.2020 року №15006/6/99-00-08-05-02-06, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення Офісу ВПП ДПС від 19.02.2020 № 0000815408, № 0000825408, а скаргу - без задоволення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Стосовно посилання позивача на те, що перевірка та податкові повідомлення-рішення винесені не уповноваженою особою, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 7, 8 ст. 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», за яким, зокрема, центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1200 від 18.12.2018 року «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» у пункті 1 якої визначив «Утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.». Відповідно до постанови КМУ від 19.06.2019 № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» були утворені особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби. Згідно до Додатку № 2 вказаної постанови, до переліку територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються входить зокрема й Офіс великих платників ДФС та була створена нова юридична особа - Офіс великих платників податків ДПС. 21 серпня 2019 року Кабінет Міністрів України розпорядженням №682-р передано Державній податковій службі функції і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Відповідно до абз. 2 п. 41.3 ст. 41 ПК України розмежування повноважень і функціональних обов'язків контролюючих органів визначаються законодавством України. Таким чином посилання позивача щодо відсутності повноважень на призначення та проведення перевірки у Державної податкової служби не відповідають нормам діючого законодавства.
Крім того, стосовно відсутності повноважень підписання спірних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови КМУ №537 від 19.06.2019 року були утворені територіальні органи ДПС, серед яких і Офіс великих платників податків ДПС. Відповідно до наказу ДПС від 26.09.2019 року № 166-о було покладено обов'язки начальника Офісу ВПП ДПС на ОСОБА_1 з 01.10.2019 року із правом підпису фінансових документів. Спірні податкові повідомлення-рішення були підписані уповноваженою особою, начальником Харківського управління Офісу великих платників податків ДПС, ОСОБА_2 , враховуючи те, що Наказом Офісу ВПП ДПС від 06.12.2019 р. № 591 уповноважено начальника Харківського управління Офісу ВПП ДПС на прийняття рішень про визначення грошових зобов'язань за результатами розгляду заперечень платників податків.
Крім того, слід зазначити, що позивачем не оспорюється та не є предметом розгляду даної справи наказ про призначення перевірки, платником податків було допущено перевіряючих до перевірки, надавалися документи що стосувалися предмету перевірки, складено відповідний акт перевірки, винесені податкові повідомлення-рішення, які є предметом розгляду даної справи.
Також судом визнається необґрунтованим посилання позивача на те, що відповідач вийшов за межі предмету перевірки, що був визначений наказом №694, і ця обставина є підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень, з огляду на наступне.
Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з підстав, визначних ст.78 ПКУ. Відповідно до абзацу 1 пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПКУ визначено, що документальна позапланова перевірка може бути проведена у разі коли платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету ПДВ, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від'ємним значенням з ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн. Платником задекларовано в декларації з податку на додану вартість за жовтень 2019 року (від 19.11.2019 №9275039573 з урахуванням уточнюючого розрахунку від 17.12.2019 р. №9303957100) від'ємне значення, яке становить більше 100 тис. гривень. Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість та форми декларації з ПДВ, що затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016року №21 (в редакції Наказу Міністерства фінансів України 20.11.2019 року № 488) в разі зміни значення рядка 19 «Від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) періоду» змінюється сума від'ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню - рядок 20.2 декларації та/або наступні рядки від 20.3 до рядка 21. За результатами перевірки перевіряючими зазначено про порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п. 187.1 ст. 187, п. 198.5 ст. 198, п. 201.1, ст.201 Податкового кодексу України (із змінами та доповненнями) від 02.12.2010 р. № 2755 - VI, що призвело до заниження податкових зобов'язань, в наслідок чого підприємством завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду та відповідно завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку. Таким чином матеріалами справи підтверджується, що документальну позапланову перевірку проведено виключно щодо законності декларування від'ємного значення з ПДВ, яке становить більше 100 тис. грн (абзац 2 пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 ПКУ). Крім того, суд зазначає, що позивач в разі незгоди із проведенням перевірки, відсутністю підстав для її проведення, не скористався своїм правом щодо не допуску до перевірки. Матеріалами справи підтверджується, що до перевірки податковий орган було допущено, складено відповідні податкові повідомлення - рішення.
Стосовно виявлених порушень та винесених спірних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.
Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V ПК України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно п.198.5. ст.198 Кодексу, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).
Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За вимогами частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень.
Проте у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов'язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Матеріалами справи та актом перевірки підтверджується, що ПрАТ «Монделіс Україна» укладено договори з ТОВ НВП "Аргон" (13323704), ТОВ "АЛЬФА "641" (25420542), ТОВ "ОККО-РІТЕЙЛ"(3084Ю82), ТОВ "ОМЕГА" (30982361), ТОВ "АРГО-Р " (31299420), ТОВ"ЕКО" (32104254), ТОВ "ФОРА"(32294897), ТОВ "Восторг"(32437180), ТОВ "КОРОНА-ПЛЮС"(33113047), ТОВ "ССХА" (33289854), ТОВ "СУЧАСНИЙ МОДЕРН" (33898608), ТОВ " Аттіка - 2007" (34630835), ПП "ТОРГОВИЙ ДІМ "САЛЮТ" (36394628), ТОВ "Весела торбинка" (38075892), ТОВ "МАРКЕТ РІТЕЙЛ" (38264918), ТОВ "АЛЬФА-ПРОДУКТ" (38381998), ДП "РІТЕЙЛ ЦЕНТР"(3 8734018), ДП "РІТЕЙЛ ІСТ"(38903507), ТОВ "ДІВІЯ ТРЕЙД"(39471940), ТОВ"ФІРМОВА МЕРЕЖА "КИЇВХЛІБ"(40758305), ТОВ "ОМІКО"(40963240), ПП"ПАВІС"(41462762), ТОВ "ВІКТРУМ"(41745014), ТОВ "ІНТЕРТАБАКО"(41760760), ТОВ "ІНТЕРГЕОКОМ"(42447221), ТОВ "Родоніт-Р"(42568442), ТОВ'ТЕЛІОС ДІСТРІБЮШИН" (42727258) щодо надання комплексу послуг пов'язаних з просуванням товарів торгових марок Замовника (ПрАТ «Монделіс Україна») Корона, Milka, Люкс, Барні, Тис, Halls, Dirol, Picnic, Oreo,Belvita.
Податковим органом було досліджено під час перевірки укладені договори позивачем та його контрагентами, про що зазначено детально в акті перевірки на стор. 8-93 (а.с.9-95 т. 2). Податковим органом під час перевірки не встановлено порушення відображення отриманих послуг у податковому та бухгалтерському обліку підприємства. Встановлено, що відповідач не заперечує, що позивачем надано первинні документи у достатньому обсязі для підтвердження реальності вказаних господарських, зазначає лише про те, що такі послуги не пов'язані із господарською діяльністю підприємства. Такі висновки податковий орган обґрунтовує тим, що товар на зазначені підприємства платник не відвантажував, реалізував іншим підприємствам. Таким чином замовлення послуг щодо здійсненні маркетингових послуг із зазначеними підприємствами не пов'язано із господарською діяльністю ПАТ «Монделіс України», враховуючи відсутність товару на підприємстві.
Суд не погоджується із такими висновками податкового органу, з огляду на наступне.
Учасниками справи не заперечується, що позивач є виробником товарів під торговельними марками «Milka», «Корона», «Барні», «Tue», «OREO», «Belvita», «Dirol», «Halls», а також випускає в обіг на території України товари, вироблені своїм дочірнім підприємством (ТОВ «Чіпси Люкс»), під торговельними марками «Люкс» та «Estrella».
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/ або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність
За визначенням абзацу 5 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
Розумна економічна причина (ділова мета) для цілей податкового обліку передбачає обов'язкову спрямованість господарської операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.
Поняття економічного ефекту в нормах ПК України не розкрито, однак, виходячи із визначення господарської діяльності, наведеного в підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, та розуміння економічної доцільності, можна дійти висновку, що економічний ефект передбачає отримання доходу, зокрема у формі приросту (збереження) активів платника податків та/або їх вартості.
При цьому не обов'язково щоб такий ефект спостерігався негайно після вчинення господарської операції. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі і операція може виявитися збитковою, що є природнім перебігом подій при здійсненні господарської діяльності.
Більш того, положення ПК України не ставлять у залежність право платника податків на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ від наявності чи відсутності доходів у звітному періоді від окремих господарських операцій, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу від усієї господарської діяльності в майбутніх періодах.
Проте з визначеного ПК України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція (принаймні за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість отримання доходу.
Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції для цілей податкового обліку не можуть вважатися вчиненими в межах господарської операції.
Як зазначає представник позивача, ПАТ «Монделіс Україна» як виробник та імпортер, який має договірні обов'язки щодо забезпечення дистриб'юції товару перед нерезидентом у розрізі імпортованих товарів, позивач зацікавлений у стимулюванні та розширенні збуту товарів під зазначеними торгівельними марками, в тому числі за рахунок найбільш вигідного розміщення та позиціонування товарів із такими торговельними марками в місцях продажу кінцевим споживачам.
В судовому засіданні представник позивача зазначала, що отримання позивачем маркетингових послуг із розміщення товарів під торговельними марками «Milka», «Корона», «Барні», «Tue», «OREO», «Belvita», «Dirol», «Halls», «Люкс» та «Estrella», а також розповсюдження рекламної поліграфічної продукції (акційних цінників) у місцях продажу таких товарів кінцевим споживачам здійснювалось в межах власної господарської діяльності, зокрема, в рамках власної маркетингової діяльності щодо вироблених товарів, а також договірних зобов'язань за дистриб'юторськими угодами щодо імпортованого товару, позивач здійснює заходи, спрямовані на формування (збільшення) попиту та зацікавленості споживачів, позиціонування товарів під такими торговельними марками на ринку, а також здійснює заходи із після продажного обслуговування кінцевих споживачів, що підтверджується Маркетинговою політикою, оригінал якої надавався до перевірки, міститься в матеріалах справи, а також інформацією про позивача, наявною у публічному доступі у мережі Інтернет.
Саме на виконання положень Маркетингової політики, прийнятої на підприємстві, позивач на постійній основі здійснює придбання маркетингових послуг із розміщення товарів під торговельними марками «Milka», «Корона», « Барні », « Tue », «OREO», «Belvita», «Dirol», «Halls», «Люкс» та «Estrella», зокрема послуг із розміщення товарів із такими торговельними марками в місцях продажу кінцевим споживачам, зокрема, на касовому обладнанні, спеціальному торговому обладнанні, а також розміщення рекламної поліграфічної продукції (акційних цінників) є економічно доцільними для позивача, оскільки сприяють збільшенню попиту на відповідні товари та зростанню продажів таких товарів позивача, який виготовляє виключно позивач на території України.
В даному випадку, матеріалами справи підтверджується, що позивач уклав договори на надання комплексу послуг, пов'язаних із просуванням товарів торгових марок ПАТ «Монделіс Україна», надано представником позивача до матеріалів справи документи, що підтверджують факт виконання таких послуг, а саме відповідні акти приймання наданих послуг, рахунки на оплату послуг, податкові накладні, платіжні доручення про оплату послуг, відповідною фото фіксацією виконаних послуг ( а.с.123-190 т.2, т.т. 3 -7, а.с. 12-253 т.8, т.т. 9-10).
Слід зазначити, що податковим органом взагалі не досліджувався взаємозв'язку між отриманими (маркетингові послуги) та вплив таких послуг на розмір отриманого доходу позивачем, на досліджувався обсяг виробленої продукції та реалізованої продукції дистриб'юторами позивача. В акті перевірки не відображено вплив отриманих послуг щодо просування виробленої продукції позивачем який є виробником продукції на ринках збуту кінцевому споживачу. Таким чином відповідачем не доведено, що отримання таких послуг не пов'язано із господарською діяльністю підприємства.
Стосовно посилання відповідача на те, що маркетингові послуги можуть надаватись виключно в разі прямого постачання позивачем товарів до місць продажу, суд зазначає, що таких обмежень Податковий кодекс України не містить.
Верховний Суд у постанові від 21.05.2019 у справі №826/11026/15 зауважив, що податковим органом помилково ототожнений господарський характер витрат платника на оплату рекламних послуг з економічною ефективністю таких витрат, оскільки витрати визначаються такими, що понесені у рамках господарської діяльності платника, якщо вони спрямовані на отримання платником позитивного економічного ефекту, є необхідними для забезпечення економічної діяльності платника з отримання прибутку. Економічна ж ефективність витрат відображає лише ступінь умілості ведення господарської діяльності та є якісним показником.
Суд визнає, що здійснення господарської компетенції здійснюється позивачем, як суб'єктом господарювання на власний ризик, що означає його відповідальність за ефективність та доцільність прийнятих рішень, він самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати виконавців послуг. Здійснення господарської компетенції знаходиться за межами контролю податкового органу. В рамках здійснення податкового контролю податковий орган лише перевіряє реальність операцій з придбання послуг, наявність у платника належним чином оформлених первинних документів на підтвердження факту понесення витрат за цими операціями, однак без оцінювання доцільності таких послуг, її ефективності, впливу змістового наповнення послуг на результат діяльності платника. Податковим органом жодним чином не доведено факт збитковості та недоцільності отриманих позивачем послуг від зазначених вище контрагентів позивача.
Суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що господарські операції цілком збігаються з напрямками господарської діяльності підприємства та здійснюються з метою отримання доходу від реалізації виготовленої продукції, кількість реалізації якої напряму залежить від попиту споживача.
В судовому засіданні представник позивача зазначала, що ПАТ «Монделіс Україна» на постійній основі тривалий час здійснює придбання маркетингових послуг, зокрема послуг із розміщення товарів із такими торговельними марками в місцях продажу кінцевим споживачам, податковим органом підтверджувався та визнавався зв'язок надання маркетингових послуг із зазначеними контрагентами та господарською діяльністю підприємства в попередніх періодах. Так, матеріалами справи підтверджується, що податковим органом, зокрема, відповідачем по даній справі, вже досліджувалося правомірність отримання аналогічних послуг від зазначених контрагентів позивача в попередніх періодах. Так, згідно дати укладення договорів, надання таких послуг позивачу відбувалося значний проміжок часу, жодних зауважень у податкового органу не було, підприємством декларувалися відповідні суми, що підтверджується перевірками правильності декларування від'ємного значення та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, зокрема за жовтень 2018 р.(акт від 17.01.2018), за грудень 2018 (довідка від 20.03.2019), за лютий 2019 р. (довідка від 17.05.2019) (а.с.181-226 т.13, 1-417 т.14).
Стосовно посилання представника відповідача на те, що позивачем було реалізовано власну продукцію іншим суб'єктам господарювання, а не контрагентам, що надавали маркетингові послуги, суд вважає безпідставним, оскільки послуги стосувалися надання послуг відносно товару торгової марки позивача, який є виробником товару та власником торгової марки. При цьому надання послуг щодо розміщення товару в місцях продажу споживачам, спеціально встановленому торгівельному обладнанні, не впливає на право позивача, як власника торгової марки замовляти такі маркетингові послуги.
З урахуванням наведеного суд вважає безпідставними висновки відповідача про відсутність ділової мети та економічного ефекту у вказаних операціях позивача із його контрагентами, господарські операції з придбання послуг безпосередньо призвела до отримання прибутку, що підтверджується відповідною довідкою підприємства щодо економічних показників прибутку за 2018 та 2019 роки по підприємств № 1102 від 13.05.2020 (а.с.169т.2), яка свідчить про зростання продажу продукції позивача, який є виробником та власником торгових марок продукції, в тому безпідставно було зменшено до відшкодування суму податку на додану вартість за жовтень 2019р.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що податковим органом було неправомірно спірним податковим повідомленням-рішенням №000815408 від 19.2.2020 визначено до сплати підприємству суму податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3814313,75 грн. (а.с.154-155т.1).
Так, зазначеним рішенням, податковий орган зменшив суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 3051451 грн. та нарахував у зв'язку із цим суму штрафної(фінансової) санкції в розмірі 762862,75 грн.
Матеріалами справи не підтверджується, що податковим органом було податковим повідомленням-рішенням збільшено та визначено до сплати суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 3051451 грн. Такі рішення податковим органом не приймалися. Також матеріалами справи не підтверджується, що сума 3054145 грн., яка позивачем заявлена до відшкодування на момент перевірки була підприємству відшкодована, податковим органом зазначено в спірному рішенні, що підприємству було відшкодовано 0 грн., що свідчить про невідшкодування такої суми. Натомість податковим органом було безпідставно суму, яка невідшкодована підприємству, визначена як сума податкового зобов'язання з ПДВ та безпідставно було зобов'язано суму 3814313,75 грн. сплатити протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання цього податкового повідомлення-рішення, враховуючи те, що виключно суму 762862,75 грн. податковим органом визначено до сплати, як суму штрафної (фінансової) санкції..
При цьому, податковим органом зазначено, що у разі несплати в установлений строк грошового зобов'язання, визначеного в цьому податковому повідомленні-рішенні, виникає право податкової застави на активи платника податків і таке грошове зобов'язання буде визнано податковим боргом. Органом державної податкової служби будуть вжиті заходи з погашення податкового боргу в порядку, встановленому законодавством. У разі несплати в установлений строк узгодженого грошового зобов'язання, визначеного у цьому податковому повідомленні-рішенні, від першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку сплати такого грошового зобов'язання, розпочинається нарахування пені.
Таким чином, визначення до сплати суми податкових зобов'язань та пені в розмірі 3814313,75 грн. суперечить Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України 28.12.2015 № 1204, за реєстр. в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за № 124/28254, враховуючи відсутність відшкодованої заявленої до відшкодування суми податку на додану вартість на момент перевірки платнику податку.
Також враховуючи зазначене, податковим органом не доведено правомірність винесення податкового повідомлення-рішення від 19.02.2020 №0000825408 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі акту перевірки від 17.01.2020 за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, встановлених статтею 201 Кодексу. Так, в рішенні зазначено, що податковим органом встановлено відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого абзацом другим пункту 1201.2 статі 1201 Податкового кодексу України, податкових накладних/розрахунків коригування на суму ПДВ, яка є сумою завищення бюджетного відшкодування.
За приписами підпунктів 14.1.60 пункту 14 статті 14 Податкового кодексу України, єдиний реєстр податкових накладних - реєстр відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування, який ведеться центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, в електронному вигляді згідно з наданими платниками податку на додану вартість електронними документами.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно із п. 120-1.1 статті 120-1 ПК України порушення платниками податку на додану вартість граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою) тягне за собою накладення на платника податку на додану вартість, на якого відповідно до вимог статей 192 та 201 цього Кодексу покладено обов'язок щодо такої реєстрації, штрафу в розмірі: 10 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів; 20 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів; 30 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів; 40 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів; 50 відсотків суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних/розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.
У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.
У разі реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до податкової накладної до початку проведення перевірки, предметом якої є дотримання вимог цього Кодексу щодо своєчасності реєстрації таких документів в Єдиному реєстрі податкових накладних, штрафні санкції, передбачені пунктом 120-1.2 цієї статті, не застосовуються.
Згідно із пунктом 120-1.2 статті 120-1 відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій: які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою), що зазначена у податковому повідомленні - рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 статті 201 цього Кодексу.
Відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, після спливу 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов'язань з податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.
У разі реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, штрафні санкції, передбачені абзацом другим цього пункту та пунктом 120-1.1 цієї статті, не застосовуються (абз. 3 пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, спірним податковим повідомленням-рішенням до позивача застосовано штраф у розмірі 50% на підставі абз. 2 пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України.
При цьому, контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реєстрації позивачем протягом граничного строку, передбаченого абзацом 2 пункту 120-1.2 статті 120-1 ПК України (10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення) податкових накладних/розрахунків коригування на відповідну суму ПДВ.
Разом із тим, застосування штрафних санкцій за вказаною нормою можливо лише в разі попереднього направлення контролюючим органом на адресу платника податків податкового повідомлення - рішення та не здійснення платником протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання зазначеного податкового повідомлення-рішення реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування, зазначених в абзаці першому пункту 120-1.2 статті120-1 ПК України.
Натомість податковим органом в самому рішенні в графі номер та дата складання податкового повідомлення зазначено прочерк, така інформація відсутня взагалі, а спірним податковим повідомлення-рішенням від 19.02.2020 № 0000815408 зменшено лише суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2019 у справі № 807/367/18.
Крім того, слід зазначити, що під час перевірки податковим органом не було здійснено перевірку своєчасності реєстрації податкових накладних за перевіряємий період, такі обставини не були предметом перевірки згідно наказу на перевірку, в акті перевірки не відображені, перевіряючими не досліджувалися.
Як зазначив представник позивача, ПАТ «Монделіс України» в кінці звітного періоду відповідно до підпункту 4 пункту 11 Порядку заповнення податкової накладної Затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 2015 року №1307, на підставі бухгалтерської довідки склав та зареєстрував «зведену» податкову накладну від 31.10.2019 року №1859 на операції, що відповідають вимогам п.п. «г» п. 198.5, ст. 198 ПКУ, на операції, які не є господарською діяльністю підприємства та включені до складу податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2019 року і відобразив в рядках 4.1 та 4.2 Декларації з ПДВ за жовтень 2019 року відповідно. Така «Зведена» податкова накладна від 31.10.2019 року №1859 була складена по усім проведеним декларованим у жовтні 2019 року операціям, що не є господарською діяльністю позивача.
Враховуючи те, що сума бюджетного відшкодування, яка була предметом перевірки, стосується господарських операцій підприємства , які пов'язані із господарською діяльністю ПАТ «Монделіс Україна», враховуючи вищезазначені обставини, відповідачем не доведено порушення позивачем п. 201.1 ст. 201 ПКУ.
Оцінюючи правомірність рішення органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованість висновків перевірки та правомірність оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 21020грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Монделіс Україна" до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 19.02.2020 №0000815408 та № 0000825408.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної податкової служби ( м.Київ, вул.. Дегтярівська,11г, і.к. 43141471) на користь приватного акціонерного товариства "Монделіс Україна" (Сумська область, м.Тростянець , вул.. Набережна,28а,і.к. 00382220) суму судового збору в розмірі 21020 грн.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 09.11.2020.
Суддя С.М. Гелета