Справа № 420/4866/20
09 листопада 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (67730, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Старокозаче, вул. Соборна, 34; код ЄДРПОУ 04378020) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Старокозацької об'єднаної територіальної громади, в якій позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виражена у порушенні терміну надання відповіді на клопотання від 11.11.2019р.;
визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виражена у ненаданні відповіді на звернення від 26.02.2020р.;
визнати протиправною відмову відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою на підставі клопотання від 11.11.2019р.;
зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розміром із кадастровим № 5120885400:01:001:0623 на підставі клопотання від 11.11.2019р.;
стягнути з відповідача 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди.
Ухвалою від 12.06.2020р. відмовлено у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору за подання адміністративного позову.
Ухвалою від 12.06.2020р. адміністративний позов залишено без руху; надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків заяви з дня отримання ухвали суду шляхом оформлення позовної заяви відповідно до вимог ст.ст. 160, 161 КАС України, а саме: надання до суду копії документа про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі та уточнення суб'єктного складу відповідачів.
26.06.2020р. (вх. № ЕС/349/20) до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій позивач просив: 1) вважати відповідачем Старокозацьку сільську раду (67730, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Старокозаче, вул. Соборна, буд. 34); 2) щодо сплати судового збору зазначено, що доходи за 2020р. не дозволяють позивачу сплатити судовий збір, в зв'язку з чим, з посиланням на ухвалу Верховного Суду від 02.08.2019р. у справі № 761/12145/17, заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою від 30.06.2020р. відмовлено у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору за подання адміністративного позову.
Ухвалою від 30.06.2020р. позовну заяву повернуто позивачу.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 13.08.2020р. від 13.08.2020р. у справі № 420/4866/20 ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30.06.2020р. скасовано; справу направлено до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Адміністративну справу після надходження до Одеського окружного адміністративного суду після виходу із щорічної відпустки передано судді Самойлюк Г.П. для продовження розгляду.
Ухвалою від 10.09.2020р. прийнято до розгляду матеріали позовної заяви та відкрито провадження у справі; клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задоволено; звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви; відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі; встановлено позивачу п'ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив; встановлено відповідачу п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення; зобов'язано Старокозацьку сільську раду надати до Одеського окружного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали належним чином засвідчені копії: заяви позивача від 11.11.2019р. (вх. № З-594) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки; матеріалів розгляду зазначеної заяви у встановленому порядку та рішення, прийнятого за результатами розгляду заяви; відомостей щодо поіменного голосування на пленарному засіданні Старокозацької сільської ради 29.01.2020р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.11.2019р. позивачем засобами електронного зв'язку направлено клопотання до відповідача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної власності на території Петрівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів), керуючись ст.ст. 81, 121 ЗК України та відомостями з Публічної кадастрової карти. Не отримавши у передбачений п.3 ст. 123 ЗК України термін дозволу або мотивованої відмови у задоволенні клопотання, позивач вимушена була 03.01.2020р. звернутись до відповідача зі зверненням, в якому просила надати відповідь на клопотання, проте листом № 84 від 29.01.2020р. відповідач повідомив щодо неприйняття рішення щодо вказаного клопотання. Враховуючи, що згідно приписів п.7 ст. 118 ЗК України за наслідками розгляду відповідного клопотання відповідач повинен прийняти наказ про надання дозволу або вмотивований наказ про відмову у його наданні, позивач 26.02.2020р. знову звернулась до відповідача з посиланням на вказану норму, проте відповідь на звернення до теперішнього часу не отримала. Земельна ділянка з кадастровим номером 5120885400:01:001:0623, про яку йдеться у клопотанні, станом на дату його подання має цільове призначення К.16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), а отже законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у розпорядника немає. Не надавши відповіді на клопотання позивача у встановлений законодавством строк та безпідставно відмовивши у задоволенні клопотання, не надавши відповіді на звернення позивача, відповідач порушив ст.ст. 118, 123 ЗК України, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», що завдало позивачу моральних страждань, оскільки унеможливило функціонування її особистості на конституційних засадах.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -
11.11.2019р. ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку направлено клопотання до відповідача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної власності на території Петрівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів), до якого додано копії паспорта громадянина України та реєстраційного номера облікової картки платника податків; графічний матеріал із бажаним місцем розташування земельної ділянки (а.с. 4).
03.01.2020р. позивач засобами електронного зв'язку звернулася до відповідача із заявою, в якій зазначила, що 11.11.2019р. нею засобами електронного зв'язку направлено клопотання, проте відповідь на нього не отримано, в зв'язку з чим просила вжити невідкладних заходів для надання відповіді на вищевказане клопотання, надати відповідь на електронну адресу (а.с. 5).
Листом Старокозацької сільської ради від 29.01.2020р. (вих. № 84) повідомлено позивача, що заяву позивача від 11.11.2019р. (вх. № З-594) (зареєстровано 28.11.2019р.) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва загальною площею 0,12 га (за межами населених пунктів) с. Петрівка на території Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області двічі розглянуто на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток історичного середовища і благоустрою, та з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження і транспорту; комісія винесла на розгляд сесії проект рішення «Про надання дозволу громадянці України ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва», який було розглянуто 29.01.2020р. на пленарному засіданні сесії сільської ради. Проте проект рішення не підтримав жодний депутат з 19 присутніх депутатів «утримались» 19 присутніх депутатів, в зв'язку з чим рішення не прийнято (а.с. 6).
26.02.2020р. позивач засобами електронного зв'язку звернулася до відповідача із заявою, в якій, посилаючись на ст. 118 ЗК України, просила розглянути її клопотання від 11.11.2019р. із дотриманням вищевказаної норми, а саме надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність або надати вмотивовану відмову, надати відповідь на електронну адресу (а.с. 7).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.
Таким чином, суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Основним нормативним актом, який регулює земельні відносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001р. №2768-ІІІ (з наступними змінами і доповненнями, в чинній на момент виникнення спірних відносин редакції, далі по тексту - ЗК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ін.
За приписами ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Згідно п. «в» ч.1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва в розмірі не більше 0,12 гектара.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача, що виражена у порушенні терміну надання відповіді на клопотання від 11.11.2019р.; визнання протиправною відмови відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою на підставі клопотання від 11.11.2019р.; зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розміром із кадастровим № 5120885400:01:001:0623 на підставі клопотання від 11.11.2019р., суд зазначає наступне.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені ст.ст. 118, 122, 123 ЗК України.
Частиною 1 ст.116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст.116 ЗК України).
За приписами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Положеннями ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
При цьому, ч.ч.1, 2 ст.124 ЗК України в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
У свою чергу, ч.2 ст.134 ЗК України визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Таким чином, ЗК України та Законом №280/97-ВР визначено обов'язок виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради ради вирішувати питання регулювання земельних відносин, в тому числі і питання передачі у користування земельних ділянок.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос (ч.2 ст. 59 Закону №280/97-ВР).
Таким чином, нормами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи повинен прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23.11.2018р. у справі №826/8844/16.
При цьому, відповідно до ч.10 ст. 59 Закону №280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Зі змісту листа Старокозацької сільської ради від 29.01.2020р. (вих. № 84) вбачається, що постійною комісією з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток історичного середовища і благоустрою, та з питань комунальної власності, житлово-комунального господарства, енергозбереження і транспорту було винесено на розгляд сесії проект рішення «Про надання дозволу громадянці України ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального садівництва», який було розглянуто 29.01.2020 р. на пленарному засіданні сесії сільської ради. Проте вказаний проект рішення не підтримав жодний депутат з 19 присутніх депутатів «утримались» 19 присутніх депутатів, в зв'язку з чим рішення не прийнято.
З огляду на матеріали справи, на засіданні сільської ради клопотання позивача було розглянуто, проте рішення по її клопотанню щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою прийнято не було, оскільки за прийняття такого рішення не проголосували усі присутні депутати(«утримались» від голосування).
В той же час, у ч.7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Старокозацької сільської ради щодо неприйняття за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 від 11.11.2019р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної власності на території Петрівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів) рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу у визначений Земельним кодексом України строк, із наведенням усіх підстав такої відмови, так як відповідне рішення сільською радою не прийнято у встановлений законом строк та у встановленому порядку.
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.
За своєю правовою природою бездіяльність - це як пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретних дій, які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах; так і характеризується свідомим і вольовим актом поведінки особи. В даному випадку від голосування по проекту № 6.1.1 утрималось 44 депутати міської ради, що характеризує вказану форму поведінки як свідому та вольову, направлену на не досягнення жодного з визначених законодавством результатів.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".
Принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.
Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №. 30985/96).
Відповідач в межах даної справи протиправно не прийняв жодного з визначених законодавством рішень на етапі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, а тому, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача розглянути подане позивачем клопотання та прийняти відповідне рішення.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Предметом даної адміністративної справи є результат розгляду клопотання позивача, який полягає у неприйнятті жодного з визначених законодавством рішень та складається із констатації суб'єктом владних повноважень того, що рішення за клопотанням позивача "не прийнято", проте зазначена обставина не перешкоджає йому замовити проект без отримання такого дозволу.
Механізм застосування правових гарантій, встановлених на випадок бездіяльності відповідного органу, який має повноваження надавати дозвіл на розробку відповідного проекту землеустрою, є однаковим. З огляду на це, суд вважає, що висновки Верховного Суду у справі № 509/4156/15-а (постанова від 17.12.2018) є релевантними і можуть застосовуватися у справі, що розглядається.
Крім того, суд враховує висновок Верховного Суду від 19.05.2020р. у справі № 221/285/17, в якій було встановлено, що райрада протиправно не прийняла рішення, що є бездіяльністю, оскільки депутати протиправно не приймають рішення по спірному питанню - не голосують за нього.
Між тим, відповідно до ст. 2 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України.
Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.
Правовий статус депутата місцевої ради, як представника інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого органу та рівноправного члена місцевої ради, а також гарантії депутатської діяльності визначені та встановлені Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про статус депутатів місцевих рад».
Таким чином, депутати Старокозацької сільської ради, не приймаючи рішення, діють всупереч вимогам ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Вирішуючи спір, суд враховує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.
Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади, за суті яким на адміністративний суд покладено обов'язок контролю легальності дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд при виборі одного законного рішення із кількох можливих варіантів.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Суд звертає увагу, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Суд акцентує увагу, що ухвалою від 10.09.2020р. встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі; зобов'язано Старокозацьку сільську раду надати до Одеського окружного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали належним чином засвідчені копії: заяви позивача від 11.11.2019р. (вх. № З-594) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки; матеріалів розгляду зазначеної заяви у встановленому порядку та рішення, прийнятого за результатами розгляду заяви; відомостей щодо поіменного голосування на пленарному засіданні Старокозацької сільської ради 29.01.2020р.
Копію ухвали від 10.09.2020р. направлено на електронну адресу Старокозацької сільської ради 14.09.2020р., проте відзиву на позовну заяву, витребуваних судом доказів, в тому числі рішення, прийнятого за результатами розгляду заяви позивача від 11.11.2019р. (вх. № З-594) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, у встановлений судом строк відповідачем не надано. Тобто фактично відповідач визнав позов.
В даному випадку, оскільки за клопотанням позивача Старокозацька сільська рада не прийняла рішення, передбаченого нормами ЗК України, чим допустила протиправну бездіяльність, належним способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов'язання Старокозацької сільської ради повторно розглянути на найближчому пленарному сесійному засіданні клопотання ОСОБА_1 від 11.11.2019р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної власності на території Петрівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів) та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу з підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України та з урахуванням висновків суду.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 250000 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень у якості компенсації моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Згідно із ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч.1 та п.9 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В пункті 9 цієї постанови Пленуму ВСУ зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними рішеннями, діями, бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме рішення відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому душевних страждань рішеннями відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров'я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок рішень, дій чи бездіяльності відповідача.
Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
Суд зазначає, що ухвалою від 10.09.2020р. клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задоволено; звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (67730, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Старокозаче, вул. Соборна, 34; код ЄДРПОУ 04378020) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо неприйняття за наслідками розгляду клопотання ОСОБА_1 від 11.11.2019р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної власності на території Петрівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів) рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу у визначений Земельним кодексом України строк.
Зобов'язати Старокозацьку сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області повторно розглянути на найближчому пленарному сесійному засіданні клопотання ОСОБА_1 від 11.11.2019р. про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,12 га за рахунок земель комунальної власності на території Петрівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області (за межами населених пунктів) та прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у наданні дозволу з підстав передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України та з урахуванням висновків суду.
Визнатим протиправною бездіяльність Старокозацької сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 26.02.2020р.у визначений Законом України «Про звернення громадян» строк.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя: Г.П. Самойлюк
.