справа №380/4353/20
27 жовтня 2020 року
Львівський окружний адміністративний суд:
в складі головуючої судді - Потабенко В.А.,
за участю секретаря судового засідання - Олійник Л.В.,
за участі:
представника позивача -не прибув,
представника відповідача - не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львова за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, стягнення індексації грошового забезпечення, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з такими вимогами:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 13.04.2018;
- стягнути з відповідача військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.04.2018 в сумі 85084,42 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем в порушення вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” в період з січня 2016 року по квітень 2018 року не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення у зв'язку зі зростанням споживчих цін є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Ухвалою судді від 09.06.2020 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.
30.06.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №32271).
03.07.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №32994).
Ухвалою судді від 01.09.2020 вирішено продовжити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 05.10.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання представник позивача не прибув. 26.10.2020 подав клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника (вх. №9552 ел.).
Представник відповідача в судове засідання не прибув. Причин неявки суду не повідомив. Належно повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. У поданому відзиві зазначив, що Закон України “Про Державний бюджет України на 2016 рік” та Закон України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” не передбачали видатки на виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Відповідно вказані витрати у 2016-2017 роках не передбачалися кошторисами Міністерства оборони України та відповідних розпорядників бюджетних коштів і можливості виплати Індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у Міністерства оборони не було.
У відповіді на відзив (вх. №32994 від 03.07.2020) представник позивача зазначив, що індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 13.04.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у якій на момент звільнення обіймав посаду начальника зенітної ракетної обслуги зенітної ракетної батареї військової частини НОМЕР_2 (військова частина НОМЕР_1 )).
13.04.2018 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №21-PC, ОСОБА_1 звільнено у запас відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби” від 06.12.2016 №1769- VIII, ч.6 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з урахуванням вимог підпункту “ї” п. 1 ч.8 цієї самої статті цього самого закону у запас за пунктом “а” (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Того ж дня, 13.04.2018 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №83 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Станом на день виключення ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини, з останнім не було проведено розрахунків щодонарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення.
У зв'язку з цим, 20.11.2019 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому індексації грошового забезпечення.
Військовою частиною НОМЕР_1 , на вищенаведену заяву було надіслано відповідь від 22.11.2019 року №350/489/988пс, якою було відмовлено у виплаті індексації.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору суд керувався наступним.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-ХІІ (надалі - Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з абз.1 ч.1 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (надалі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 ч.3 ст.9 грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 № 1282-XII (надалі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (надалі - Порядок №1078).
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Абзацом 2 ч.4 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Судом встановлено, що позивачу за період з 01.01.2016 року по 13.04.2018 не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Ця обставина визнається сторонами.
Стосовно наявності у позивача права на проведення індексації його доходів, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення).
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. (ст.9 Закону)
Статтею 18 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
У пункті 1-1 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”.
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 1013 від 09.12.2015, яка набрала чинності з 15.12.2015 та підлягала застосуванню з 01.12.2015, істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення.
У редакції Постанови № 1013 від 09.12.2015 пункт 5 Порядку № 1078 викладено у такій редакції:
"У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу…".
Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації військовослужбовців, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Тобто, сума індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Проте, як вже зазначалося, позивачу було відмовлено у проведенні нарахування та виплати за період з 01.01.2016 по 13.04.2018 індексації грошового забезпечення, що свідчить про протиправність дій відповідача.
Відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
Суд зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Наведене в сукупності свідчить про те, що доводи відповідача щодо відсутності коштів для виплати індексації судом не заслуговують на увагу, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 по справі № 825/874/17.
Варто також додати, що в своїй діяльності військова частина НОМЕР_1 має діяти відповідно до закону, який має вищу юридичну силу, а тому покликання відповідача на розпорядження Департаменту фінансів Міністерства оборони України, як підставу для невиплати індексації грошового забезпечення позивача, є хибними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, а роз'яснення Міністерства соціальної політики України від не є нормативно-правовими актами.
Отже, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, про протиправність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.04.2018, а тому належним способом порушеного права позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.04.2018 включно.
Разом з тим, вимога про стягнення індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.04.2018 в сумі 85084,42 грн. на підставі висновку експерта №3414 від 22.05.2020, задоволенню не підлягає, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Суд зазначає, що нарахування індексації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця та, оскільки така індексація позивачу не нараховувалася, суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача її суму.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.
Таким чином, визначення розміру індексації грошового забезпечення, який підлягає виплаті на користь позивача належить до компетенції відповідача і суд не має повноважень здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.
Оскільки на даний час нарахування та виплата на користь позивача індексації грошового забезпечення не здійснювалося, суд вважає, що відсутні порушені права позивача щодо правильного нарахування на його користь відповідачем індексації грошового забезпечення, які підлягають захисту в судовому порядку, а відтак суд не бере до уваги висновок експерта №3414 від 22.05.2020 в частині визначення суми індексації, яка підлягає стягненню.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
З огляду на наведене з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача основні позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, а похідна позовна вимога підлягає задоволенню шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.04.2018 включно.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат, а саме витрат пов'язаних з проведенням судово-економічної експертизи в сумі 1961,28 грн. та витрат на правову допомогу. З цього приводу суд зазначає наступне.
Приписами ч. 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи (ч.3 ст.132 КАС України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Враховуючи те, що судом висновок експерта №3414 від 22.05.2020 не брався до уваги і у стягненні визначеної експертом суми суд відмовляє, витрати пов'язані з проведенням експертизи не підлягають відшкодуванню позивачу.
Щодо стягнення з відповідача в користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1 ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України” та від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи компенсацію витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З матеріалів справи вбачається, що професійну правову допомогу позивачу надавало Адвокатське об'єднання “Мицик і Партнери” (адвокат Ревер С.В., свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю від 21.02.2018 серія ЛВ №000876) на підставі договору про надання правової допомоги від 158 від 19.11.2019.
Вид наданих позивачу послуг професійної правової допомоги, їх тривалість та вартість підтверджується актом виконаних робіт від 01.06.2020.
Згідно з вказаним актом позивачу надано наступні послуги: надання консультацій та узгодження правової позиції, тривалість 1 год.; опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення, тривалість 1 год.; оформлення заяви від імені клієнта до військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, тривалість 1 год.; пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогійній категорії справ, пошук судових рішень Конституційного Суду України, а також Європейського суду з прав людини які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців - 2 год.; складання позовної заяви, тривалість 3 год., всього 8 год.
Розрахунок здійснено у відповідності до розміру погодинної ставки за надані послуги, що становить вартість 1 години - 1000,00 грн.
Крім того, в позовній заяві представник позивача зазначав про витрати по 1000,00 грн. за кожне судове засідання у супроводі адвоката.
На підтвердження оплати послуг за правову допомогу згідно з договором про надання правничої допомоги від 19.11.2019 №158 представник позивача долучив квитанція №0.0.1721375766.1 від 29.05.2020 на суму 8000,00 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу заперечував. Однак, наголосив, у вересні 2019 року - січні 2020 у Львівському окружному адміністративному суді розглядалися аналогічні справи №1.380.2019.004789 та №1.380.2019.006679 за позовами колишніх військовослужбовців військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про виплату їм індексації грошового забезпечення. Інтереси вказаних осіб у суді представляв адвокат Ревер С.В.. Таким чином, на думку представника відповідача, вказані представником позивача витрати на правову допомогу є суттєво завищеними та неспівмірними із складністю цієї справи.
Аналізуючи надані на підтвердження понесення позивачем витрат докази на обґрунтування витрат на професійну правничу допомогу та враховуючи заперечення відповідача, суд зазначає наступне.
Як уже зазначалося вище, позивач в прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути з відповідача в користь позивача понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.
Суд вважає, що зазначення в акті виконаних робіт від 01.06.2020 таких видів надання правової допомоги, як опрацювання нормативно-правових актів з приводу соціального і правового захисту військовослужбовців, а також індексації грошових доходів населення, тривалістю 1 год. та пошук в Єдиному державному реєстрі судових рішень, практики в аналогійній категорії справ, пошук судових рішень Конституційного Суду України, а також Європейського суду з прав людини які стосуються гарантій соціальної захищеності військовослужбовців - 2 год., є значно перевищеним, оскільки судова практика щодо стягнення індексації грошового забезпечення є сталою та не потребувала такого тривалого її вивчення та юридичного аналізу. Крім того, суд враховує те, що адвокат Ревер С.В. представляв інтереси колишніх військовослужбовців військової частини НОМЕР_3 у справах аналогічної категорії №1.380.2019.004789 та №1.380.2019.006679.
Таким чином, з огляду на те, що адвокат Ревер С.В. оцінив вказані роботи загальною тривалістю 3 год. у 3000,00 грн., суд з врахування вищевказаних висновків, вважає за доцільне витрати у цій частині відшкодувати частково, а саме в розмірі 1000,00 грн.
Аналогічного висновку суд дійшов щодо такого виду надання правової допомоги, як підготовка до Львівського окружного адміністративного суду позовної заяви, тривалість 3 год.
Таким чином, з огляду на те, що адвокат Ревер С.В. оцінив вказану роботу тривалістю 3 год., 3000,00 грн., суд з врахування вищевказаних висновків, вважає за доцільне витрати у цій частині відшкодувати частково, а саме в розмірі 1000,00 грн.
Суд відмовляє у стягненні витрат за такий вид надання правової допомоги, як оформлення заяви від імені клієнта до військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, тривалість 1 год., оскільки в матеріалах справи відсутня зазначена заява, з якої б вбачалося, що її готував саме адвокат Ревер С.П.
Суд також критично ставиться до зазначення представником позивача витрат у сумі 1000,00 грн. за кожне судове засідання у супроводі адвоката, адже представник позивача не з'являвся у жодне засідання та подавав клопотання про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в користь позивача витрати на професійну правову допомогу в сумі 3000,00 грн.
Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ч.1ст. 5 Закону України “Про судовий збір” і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 13.04.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 13.04.2018 включно.
В задоволенні решта позовних вимог відмовити.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань в користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 ) 3000 (три тисячі) гривень рівно судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.11.2020
Суддя Потабенко В.А.