Іменем України
09 листопада 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3752/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Національної поліції в Луганській області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови,
06.10.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - позивач, ГУНП в Луганській області) до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - відповідач, ВПВР УЗПВР у Луганській області), в якому позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Віхліна Д.В. про відкриття виконавчого провадження № 63043690 за виконавчим листом № 360/2539/20, виданим 02.09.2020 Луганським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року, в частині стягнення з боржника - Головного управління Національної поліції в Луганській області, виконавчого збору у розмірі 18892 грн.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 28.09.2020 на адресу ГУНП в Луганській області надійшла постанова відповідача від 15.09.2020 про відкриття виконавчого провадження № 63043690.
Як зазначено в постанові, підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий лист № 360/2539/20, виданий 02.09.2020 Луганським окружним адміністративним судом про зобов'язання Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року.
Згідно п. 3 постанови від 15.09.2020 про відкриття виконавчого провадження № 63043690 з ГУНП в Луганській стягнуто виконавчий збір у розмірі 18892,00 грн.
Позивач вважає, що оскільки виконавчий лист № 360/2539/20 виданий 02.09.2020 Луганським окружним адміністративним судом про зобов'язання позивача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року, боржником за яким є державний орган, то у даному випадку підлягають застосуванню положення Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Тому, на думку позивача, відповідно до вимог п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не повинен стягуватися з ГУНП в Луганській області.
Також зазначив, що 22.09.2020 платіжним дорученням № 4625 від 21.09.2020 на виконання рішення суду від 23.07.2020 по справі № 360/2539/20, після отримання від ОСОБА_1 заяви з визначенням банківських реквізитів, останньому було перераховано індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року на загальну суму 3324,54 грн, про що відповідач був повідомлений належним чином листом ГУНП в Луганській області від 30.09.2020 № 1021/111/28-2020.
Судове рішення у справі № 360/2539/20 позивачем було виконано в повному обсязі ще до того, як було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63043690.
Ухвалою суду від 09.10.2020 позов було залишено без руху для усунення недоліків. У встановлений судом строк позивачем недоліки було усунуто.
Ухвалою суду від 28.10.2020 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглянути у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін, із врахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, встановлених статтею 287 КАС України.
09.11.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов (арк. спр. 33-38), в обґрунтування якого останній послався на таке. На виконання до відділу надійшов виконавчий лист Луганського окружного адміністративного суду від 02.09.2020 № 360/2539/20 про зобов'язання ГУНП в Луганській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року.
Відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63043690.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Враховуючи вищезазначене, у постанові про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем було зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору.
Верховний Суд у своїй постанові від 30.07.2018 по справі № 750/2423/17 також зазначає, що з урахуванням норм, закріплених у частині 5 статті 26 Закону № 1404-VIII, зазначення у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі, встановленому статтею 27 Закону № 1404-VIII, за умови, що примусове виконання рішення передбачає його справляння, є обов'язком державного виконавця.
Частиною 4 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Враховуючи вищевказане, одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем було винесено постанову про стягнення виконавчого збору.
Відповідно до частини 3 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Оскільки резолютивна частина рішення виконавчого документа, поданого до примусового виконання, передбачає вчинення певних дії, це рішення є рішенням зобов'язального характеру, а отже, і рішенням немайнового характеру.
Згідно з частиною 1 статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Окрім того, статтею 27 Закону визначений вичерпний перелік випадків, у яких виконавчий збір не стягується, що також засвідчує, що винесення постанови про стягнення виконавчого збору є не правом, а обов'язком державного виконавця.
Верховний Суд у своїй постанові від 30.07.2018 по справі № 750/2423/17 також зазначає, що у Законі № 1404 передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (частина 5 статті 27), а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати). З огляду на встановлені у цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник цей спір, правильним є висновок суду апеляційної інстанції, що на дату відкриття виконавчого провадження у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору.
Щодо доводів позивача про те, що відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір не стягується: якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідач зазначив таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Однак, резолютивна частина рішення вищезазначеного виконавчого документа не передбачає стягнення грошових коштів, натомість у виконавчому документі зазначено про зобов'язання боржника вчинити певні дії. Оскільки резолютивна частина рішення виконавчого документа, поданого до примусового виконання, передбачає вчинення певних дії, це рішення є рішенням зобов'язального характеру, а отже, і рішенням немайнового характеру.
Про те, що рішення про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна не є рішенням про стягнення коштів, свідчить також ст. 7 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", відповідно до якої виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Про те, що вищезазначений виконавчий документ підлягає виконанню саме органами державної виконавчої служби, свідчить і стаття 63 Закону України "Про виконавче провадження", яке передбачає порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Листом від 30.09.2020 № 1021/111/28-2020 боржник, зокрема, повідомив, що 22.09.2020 платіжним дорученням № 4625 від 21.09.2020 на виконання рішення суду від 23.07.2020 по справі № 360/2539/20, після отримання від ОСОБА_1 заяви з визначенням банківських реквізитів, останньому було перераховано індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року на загальну суму 3324,54 грн.
До листа додано копію платіжного доручення від 21.09.2020 № 4625.
Таким чином, встановлено, що рішення виконано фактично та в повному обсязі відповідно до виконавчого документа.
Враховуючи викладене, держаним виконавцем, керуючись п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Зауважив, що рішення суду виконано фактично та в повному обсязі 21.09.2020, тобто після відкриття виконавчого провадження.
Статтею 27 Закону визначений вичерпний перелік випадків, у яких виконавчий збір не стягується. Серед підстав визначених цією статтею відсутні такі, що дозволяють державному виконавцю не стягувати виконавчий збір у даному випадку.
Таким чином, державний виконавець діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.
Отже, дії ВПВР УЗПВР у Луганській області є правомірними та відповідають нормам Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідач вважає, що жодних законних підстав для задоволення позову не існує, обставини, на які посилається позивач, є необґрунтованими, тому просив у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судове засідання також не прибув, у відзиві на позов, окрім іншого, просив розглядати справу без його участі (арк. спр. 37).
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи положення статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 у справі № 360/2539/20 адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (код ЄДРПОУ: 40108845, місцезнаходження: 93406, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Вілєсова, буд.1) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задоволено: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року; зобов'язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року (арк. спр. 27-30).
02.09.2020 стягувачу видано виконавчий лист № 360/2539/20 щодо зобов'язання Головного управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року (арк. спр. 41-42).
ОСОБА_1 звернувся до ВПВР УЗПВР у Луганській області з заявою про примусове виконання рішення суду (арк. спр. 40).
15.09.2020 заступником начальника відділу, керуючись вимогами ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 63043690 (арк. спр. 44).
Пунктом 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.09.2020 ВП № 63043690 постановлено стягнути з боржника виконавчий збір/винагороду виконавцю у розмірі 18892,00 грн.
15.09.2020 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі 18892,00 грн (арк. спр. 48).
30.09.2020 позивач заявою за вихідним номером 1021/111/28-2020, зареєстрованою відповідачем 30.09.2020 за вхідним номером 6655, повідомив відповідача про добровільне виконання рішення суду оскільки ним після отримання від ОСОБА_1 заяви з визначенням банківських реквізитів останньому було перераховано індексацію грошового забезпечення за період проходження служби з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року на загальну суму 3324,54 грн (арк. спр. 49).
Згідно з платіжним дорученням № 4625 від 21.09.2020 позивач перерахував на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 3324,54 грн (арк. спр. 50).
27.10.2020 заступником начальника відділу, керуючись вимогами пункту 9 частини першої статті 39, статтею 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 63043690 (арк. спр. 52).
Не погоджуючись з постановою про відкриття виконавчого провадження від 15.09.2020 ВП № 63043690 в частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 18892 грн, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначені Законом України від 02 лютого 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404), а особливості їх виконання встановлено Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року (далі - Закон № 4901-VI).
Згідно з статтею 1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів.
Примусове виконання рішень, згідно положень статті 5 Закону № 1404, покладається на органи державної виконавчої служби.
Відповідно до частини першої 1 Закону № 1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пункту 1 та 10 частини третьої статті 18 Закону № 1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону № 1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частинами п'ятою та шостою статті 26 Закону № 1404 передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи (частини друга, третя статті 27 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
За положеннями частини дев'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація, юридична особа.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 7 Закону № 4901-VI встановлено, що виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 4901-VI у разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов'язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Аналізом положень статей 26, 27 Закону № 1404-VIII, судом встановлено, що у спірних правовідносинах стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з ухваленням постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов'язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.
Частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується, а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати).
Суд зазначає, що рішення суду та виконавчий лист є зобов'язального характеру, що за змістом не є тотожним такому способу захисту порушеного права, як "стягнення" визначеної судом суми за певним видом платежу. Зважаючи на це, суд погоджується з доводами відповідача, що підстав для несплати (не стягнення) виконавчого збору (відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII) у цьому випадку не було.
Спірна постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.09.2020 № 63043690 винесена на підставі виконавчого листа № 360/2539/20 від 02.09.2020.
Тобто, вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення суду зобов'язального характеру здійснюється виключно державним виконавцем у межах виконавчого провадження.
Суд зауважує, що спосіб захисту порушеного права, зазначений у судовому рішенні, визначає і порядок його виконання. У цьому випадку вимоги до боржника - зобов'язального характеру, тоді як за Законом № 4901-VI виконуються рішення про стягнення коштів (з боржників, перелік яких визначено частиною першою статті 2 цього Закону).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 806/2179/16, від 18 серпня 2020 року у справі № 205/6571/17 та від 16 вересня 2020 року у справі № 310/1512/17.
За такого правого регулювання та обставин справи суд зазначає, що стягнення виконавчого збору у визначеному Законом розмірі є обов'язком державного виконавця при примусовому виконанні рішення, відтак, враховуючи, що рішення суду виконується на підставі Закону № 1404-VIII, приписами якого прямо передбачено справляння з боржника до бюджету виконавчого збору, підстави для скасування постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору відсутні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 травня 2020 року у справі справа № 336/4615/17.
Постанову про відкриття виконавчого провадження винесено 15.09.2020, а рішення суду фактично виконано 21.09.2020 (арк. спр. 50), тобто після відкриття виконавчого провадження.
У зв'язку з чим суд критично оцінює твердження позивача про добровільне виконання рішення суду.
При цьому суд наголошує, що позивачем оскаржується не постанова про стягнення виконавчого збору, винесена відповідачем після відкриття виконавчого провадження, а постанова про відкриття виконавчого провадження в частині визначення в ній суми виконавчого збору, яка підлягає стягненню при примусовому виконанню судового рішення.
Обов'язок державного виконавця визначити суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження встановлена частиною п'ятою статті 26 Закону № 1404.
Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № П/811/1238/17, суд зазначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, суд зазначає, що у разі наявності рішень Верховного Суду, у яких викладена різна правова позиція, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17).
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України спростовано доводи позивача, а позивачем не доведено протиправність постанови заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Віхліна Д.В. про відкриття виконавчого провадження від 15.09.2020 ВП № 63043690 в частині стягнення виконавчого збору у розмірі 18892 грн, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати, понесені позивачем, у зв'язку з відмовою в задоволенні позову йому не відшкодовуються.
Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 242-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Головного управління Національної поліції в Луганській області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя І.О. Свергун