Іменем України
20 жовтня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3115/20
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Шембелян В.С.,
за участю секретаря судового засідання - Полякової В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,-
18 серпня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області (далі - відповідач, управління), у якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у місті Лисичанськ Луганської області щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, протиправною з 03 липня 2021 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у місті Лисичанськ Луганської області від 03 липня 2020 року № 121130002011 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у місті Лисичанськ Луганської області призначити та виплатити позивачу пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, з 02.07.2020 та виплатити недоотримані суми пенсії з 02.07.2020.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що 02.07.2020 позивач звернулася до управління для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, маючи стаж роботи на пільгових умовах за списком № 2 вугільні шахти - 18 років 1 місць 23 дні. Але відповідач рішенням від 03 липня 2020 року № 121130002011 відмовив в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком виробництв і посад № 2, посилаючись на те, що позивач не досягла віку, з якого може бути призначена пенсія на пільгових умовах.
Позивач вважає відмову такою, що порушує її право на пенсійне забезпечення, оскільки відповідач визнає наявність у позивача достатнього пільгового та загального стажу роботи, а приписи статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", які фактично обмежували вихід на пільгову пенсію із зменшенням пенсійного віку, на час звернення позивача з заявою про призначення пенсії визнані не конституційними.
Ухвалою суду від 20 серпня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (а.с.17-18).
Ухвалою суду від 10 вересня 2020 року відкладено судовий розгляд справи (а.с.23).
14 вересня 2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позов (а.с.27-29), в якому зазначено, що управління заперечує проти заявлених вимог, оскільки оскаржуване рішення є обґрунтованим та прийнятим у відповідності до вимог чинного законодавства.
Відповідно до наданих документів позивача та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж позивача складає 27 років 11 місяців 25 днів, з них пільговий стаж за Списком № 2 становить 18 років 01 місяць 28 днів.
Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач матиме право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 після досягнення 53 років, за умови повторного звернення у строки передбачені чинним законодавством. Вік позивача на момент звернення за призначенням пенсії становить 52 роки.
Отже, на думку відповідача, відповідно до вимог чинного законодавства, для виходу на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивачу необхідно досягти пенсійного віку, передбаченого ст. 114 Закону № 1058, а саме: 53 роки.
Також зазначено, що рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, оскільки приписи Закону України «Про пенсійне забезпечення» не поширюються на позивача. Норма п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначає вік, з якого може бути призначена пільгова пенсія, на час розгляду заяви позивача є чинною, оскільки вона не визнана неконституційною та не скасована.
Тому управління просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 02.07.2020 звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 (а.с.37).
Відповідно до паспорту серії НОМЕР_1 , виданого ІІІ МВМ Лисичанського МВ УМВС України в Луганській області 09.01.2002, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент звернення до управління досягла 52 років (а.с.4).
За результатами розгляду заяви позивача від 02.07.2020 управлінням прийнято рішення від 03.07.2020 "Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно з п. 2 ч 2. ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 " (а.с.31-32).
Відповідно до зазначеного рішення позивач має страховий стаж роботи 27 років 11 місяців 25 днів, в тому числі на пільгових умовах за списком № 2 згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" - 18 років 01 місяць 28 днів.
В обґрунтування рішення управлінням зазначено, що пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058 передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу на дату досягнення віку у жінок 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки, які народилися після 01 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року включно після досягнення ними віку 53 роки 06 місяців, а вік позивачки на момент звернення за призначенням пенсії становить 52 роки.
Трудовою книжкою позивача підтверджено факт роботи позивача на посадах, із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, в період з 1991 по 2013 роки.
Отже, з зазначеного вбачається, що саме через не досягнення позивачем на час звернення з заявою про призначення пенсії пенсійного віку управлінням відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Суд вирішує справу на підставі таких вимог чинного законодавства.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною першою статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV від 09.07.2003) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону №1058-IV від 09.07.2003 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV від 09.07.2003 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII від 05.11.1991, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII від 02.03.2015) віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали у період з 01.10.1969 по 31.12.1970 набували право на пенсію по досягненню 55 років.
Закон №213-VIII від 02.03.2015 набув чинності з 01.04.2015.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону №1058-IV від 09.07.2003 (станом на 01.04.2015) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Отже, після набуття чинності нормами Закону №1058-IV (в редакції, чинній з 02.03.2015) правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII.
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон №2148-VIII від 03.10.2017), яким текст Закону №1058-IV від 09.07.2003 доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
При цьому, Законом №2148-VIII від 03.10.2017 у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону №1058-IV від 09.07.2003, де передбачалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII від 03.10.2017 наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та статтею 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Положення згаданих законів щодо умов призначення пенсії за віком були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII".
Пунктом першим резолютивної частини цього Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини даного Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015 для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"Працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і жінки - після досягнення 50 років і при стажі не менше 20 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".
Як встановлено судом, позивач має пільговий стаж роботи на зазначених посадах з 1991 по 2013 роки (більше 10 років, за період до 01.04.2015).
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом №213-VIII від 02.03.2015, та 55 років за статтею 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 КАС України (далі КАС України) і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною 2 статті 77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані Головним управлінням Пенсійного фонду України у Рівненській області, у даному випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або Законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Однак судом встановлено, що у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення №1-р/2020 від 23.01.2020, позивач має право на призначення пенсії при досягненні 50-річного віку у відповідності до п. "б" статті 13 Закону №1788-XII.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною 2 статті 77 КАС України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей".
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи, суд констатує, що обрані пенсійним органом у даному конкретному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивачки).
З огляду на викладене суд доходить висновку про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону.
Суд зазначає, що Закон України "Про пенсійне забезпечення" (Закон 1788) є пріоритетним у спірних правовідносинах, ніж Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", бо Закон 1788 відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій та визначає які саме види пенсій призначаються громадянам України.
Отже, в оскарженому рішенні, відповідач помилково відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, у зв'язку з недосягненням нею відповідного віку, посилаючись на норми пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Враховуючи встановлені у справі обставини та підхід до правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування рішення від 03.07.2020 "Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах за віком згідно п. 2 ч 2. ст..114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 ".
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
З огляду на встановлену під час розгляду справи протиправну відмову Пенсійного органу у призначенні пенсії, викладену у рішенні від 03.07.2020, з метою відновлення порушених прав та інтересів, за захистом яких позивач звернулась до суду, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, з 02 липня 2020 року.
У даному випадку зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем заявлено три немайнові вимоги, дві з яких є похідними від першої та сплачено судовий збір в розмірі 878,80 грн, що підтверджується квитанцією від 17.08.2020 № ПН 215600426655 (а.с.3).
При цьому, розмір судового збору у відповідності до вимог частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (в редакції станом на подання адміністративного позову) повинен був складати 840,80 грн.
Таким чином позивачем при сплаті судового збору невірно розрахована сума судового збору за подачу адміністративного позову і допущена переплата на суму 38,00 грн.
З огляду на зазначене, враховуючи те, що позовні вимоги підлягають фактичному задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» позивач має право звернутися до суду з клопотанням про повернення сплаченої ним суми судового збору (суми переплати).
Керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 19, 20, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області від 03.07.2020 № 121130002011 "Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області (код ЄДРПОУ: 21792407; місцезнаходження: 93113, Луганська область, м. Лисичанськ, вул. В. Сосюри, 347) призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах у відповідності до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ з дати звернення за її призначенням - з 02.07.2020.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень управління Пенсійного фонду України в місті Лисичанську Луганської області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06 листопада 2020 року.
Суддя В.С. Шембелян