21 жовтня 2020 року № 320/1505/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 5321-1202 від 15.05.2017 року;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 5322-1202 від 01.06.2017 року;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області № 424060-5402-1013 від 04.05.2018 року.
В обгрунтування таких вимог позивач зазначив, що вважає винесені щодо нього Податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки такі рішення були надіслані на неправильну адресу позивача, з огляду на це не були ним отримані.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2020 р. відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
Відповідач позовні вимоги не визнав, надав письмовий відзив, у якому просить суд відмовити в його задоволенні та зазначив, ГУ ДПС у Київській області мала всі законодавчо визначені повноваження та підстави для винесення відносно позивача податкових повідомлень - рішень від 15.05.2017 №5321-1202, 01.06.2017 №5322-1202, від 04.05.2018 №424060-5402-1013, якими нараховані штрафні санкції за зобов'язанням орендна плата з фізичних осіб. Всі дії відповідача здійснені в межах чинного законодавства, у порядку та у спосіб, ним передбачений.
Позивачем подано 02.07.2020 до суду клопотання, в якому просить суд залишити відзив без розгляду, оскільки він підписаний та поданий особою, яка належним чином не підтвердила свої повноваження на вчинення таких процесуальних дій.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд вважає її обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 131-2 Конституції України (в редакції Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30.09.2016, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Згідно з підпунктом 11 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом у/ України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню.
29 грудня 2019 року набрав чинності Закон України від 18 грудня 2019 року № 390-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення», яким внесено зміни до процесуального законодавства щодо самопредставництва органів державної влади, місцевого самоврядування та юридичних осіб.
Відповідно до ч.1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до ч.4 ст. 55 КАС України держава. Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
Відповідно до ч.1 ст. 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Відповідно до ч.2 ст. 159 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву
Відповідно до ч.1 ст. 162 КАС України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Відповідно до ч.2 ст.162 КАС України відзив повинен містити: 1) найменування (ім'я) позивача і номер справи; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) відповідача, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку, офіційну електронну адресу або адресу електронної пошти, за наявності; 3) у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; 4) обставини, які визнаються відповідачем; 5) заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; 6) перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.
Відповідно до ч.8 ст. 59 КАС України у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Відповідно до ч.1 ст. 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
1) довіреністю фізичної або юридичної особи;
2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Відповідно до ч.3 ст. 59 КАС України довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Натомість в порушення ст. 59 КАС України Відзив у даній справі на ст.5 підписаний представником ГУ ДПС у Київській області Вадимом Копиловим. На підтвердження повноважень у тексті Відзиву зазначено, що надається Витяг з Єдиного державного реєстру, у додатках до Відзиву зазначено «Витяг з наказу від 29.08.2019 №30-0».
Однак до Відзиву як витяг з Єдиного державного реєстру, так і додаток із назвою «Витяг з наказу від 29.08.2019 №30-0» долучені не були.
В Ухвалі від 21 січня 2020 року у справі № 924/440/19 за позовом ТОВ «Хмельницький олійножировий комбінат», Товарної біржі «Подільська», Управління начальника робіт, Головного 2 управління ДФС у Хмельницькій області Верховний Суд зазначив, що працівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування підтверджує право на звернення від імені такого органу в порядку самопредставництва, для чого надає суду:
- витяг з контракту, в якому визначено, що особа має повноваження представляти орган державної влади, орган місцевого самоврядування в суді в конкретній судовій справі без окремого доручення; або
- оригінал або копія трудового договору (акту про призначення), або оригінал посвідчення та витяг з посадової інструкції в якій визначено, що особа має повноваження представляти орган державної влади, орган місцевого самоврядування в суді без окремого доручення керівника; та
- окреме доручення (резолюція) керівника, в якому визначено повноваження особи представляти інтереси державного орган, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування в суді в конкретній судовій справі, якщо посадовою інструкцією або контрактом не передбачено право такої особи представляти інтереси юридичної особи без такого доручення.
Аналогічна позиція висловлена в Ухвалі Верховного суду від 16 січня 2020 року у справах № 140/2575/19, № 826/11291/17.
До Відзиву у даній Справі ні один з вищенаведених документів долучений не був, отже, поданий Відзив підписаний не уповноваженою особою і не може бути врахований судом при розгляді справи по суті.
Протокольною ухвалою суду від 06 жовтня 2020 року вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на таке.
Спірні правовідносини врегульовані положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (із змінами та доповненнями, далі - ПК України) та виданими на його основі підзаконними нормативно - правовими актами.
Судом встановлено, що податковими повідомленнями-рішеннями від 15.05.2017 №5321-1202, 01.06.2017 №5322-1202, від 04.05.2018 №424060-5402-1013, позивачу нараховані штрафні санкції за зобов'язанням орендна плата з фізичних осіб.
Порядок справляння плати за землю регламентовано Земельним кодексом України № 2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями (далі - ЗК України) та розділом XII Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ із змінами та доповненнями.
Податковим кодексом України встановлено, що земельний податок це обов'язковий платіж, який справляється з власників-земельних ділянок та земельних часток (паїв), та постійних землекористувачів (п.п.14.1.72 п.14.1.ст.14 ПКУ).
За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК України плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно із п.п.14.1.73 п.14.1 ст. 14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Відповідно до п.п.14.1.74 п.14.1 ст. 14 ПК України земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.
Згідно з п.п.14.1.39. п.14.1 ст.14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.
Згідно з пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів. Відповідно до п. 36.1 ст.36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Згідно з п. 46.1 ст. 46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Згідно з п.54.1 ст. 54 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу визначено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Згідно із ст. 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Статтею 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно до п. 49.2 ст. 49 ПК України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Платники плати за землю самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 ПКУ, з розбивкою річної суми рівними частками за місцями.
Згідно із п. 285.1 ст. 285 ПКУ базовим податковим (звітнім) періодом для плати за землю (земельного податку) є календарний рік.
Згідно із п. 287.1 ст. 287 ПКУ власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Відповідно до п.287.3 ст. 287 ПКУ податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом ЗО календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового місяця.
Відповідно до пунктів 288.1. та 288.2. статті 288 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ зі змінами та доповненнями ( далі ПКУ) підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.
Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Згідно п. 286.5 ст. 286 далі ПКУ визначено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 ПКУ.
Таким чином, суд констатує, що ГУ ДПС у Київській області мала всі законодавчо визначені повноваження для винесення відносно Позивача податкових повідомлень - рішень від 15.05.2017 №5321-1202, 01.06.2017 №5322-1202, від 04.05.2018 №424060-5402-1013, яким позивачу нараховані штрафні санкції за зобов'язанням орендна плата з фізичних осіб. Всі дії відповідача здійснені в межах чинного законодавства, у порядку та у спосіб, ним передбачений.
Окрім того, суд зазначає, що предметом даного спору є правомірність винесення відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, а не дій відповідача щодо належного вручення їх платнику податку, тому доводи позивача про те, що такі рішення були надіслані на неправильну адресу, не потребують дослідження в межах цього позову.
Відповідно до частин першої-другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, оцінивши у сукупності докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Терлецька О.О.