26 жовтня 2020 року м. Житомир справа № 240/12405/20
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Панкеєвої В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання сплатити кошти,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нездійснення виплати грошових коштів, які встановлені для оплати військовослужбовцю з інвалідністю, отримання якої пов'язане із захистом Вітчизни, грошову допомогу в розмірі різниці суми за III і II групу інвалідності у розмірі 167000,00 грн;
- зобов'язати відповідача сплатити на його користь грошові кошти, які встановлені для оплати військовослужбовцю з інвалідністю, отримання якої пов'язане із захистом Вітчизни, грошову допомогу в розмірі різниці суми за І і II групу інвалідності - 167000,00 гривень.
В обґрунтування позову зазначив, що довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №027613 йому було встановлено третю групу інвалідності з 17.01.2018, захворювання пов'язане із захистом Батьківщини. Після чого було виплачено грошові кошти в якості виплати одноразової грошової допомоги в сумі 440500 гривень. У зв'язку із погіршенням стану здоров'я позивачу з 17.01.2020 було встановлено другу групу інвалідності. За результатами розгляду документів щодо виплати різниці коштів у зв'язку зі зміною групи інвалідності відповідачем відмовлено у призначенні та виплаті різниці одноразової грошової допомоги, у зв'язку з тим, що зміна групи інвалідності відбулася понад дворічний термін. Позивач вважає, що відмова у доплаті є незаконною та необґрунтованою, а тому просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у строк та в порядку, визначеному ст.152, ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подав відзив на позовну заяву від 18.09.2020. В обґрунтування якого вказав, що закон допускає можливість виплати такої допомоги у більшому розмірі у разі встановлення вищої групи інвалідності, однак право на отримання допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності.
Разом з відзивом відповідачем подано заяву про залучення Житомирського обласного військового комісаріату в якості третьої особи на стороні відповідача.
Ухвалою суду від 23.09.2020 у залученні Житомирського обласного військового комісаріату в якості третьої особи відмовлено.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 КАС України.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Згідно довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 027613 (копія додається) позивачу було встановлено третю групу інвалідності з 17.01.2018, захворювання пов'язане із захистом Батьківщини (а.с.20).
Як встановлено судом, і не заперечується сторонами, у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності ОСОБА_1 було виплачену одноразову грошову допомогу в сумі 440500 гривень.
В подальшому, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я, за результатами повторного огляду позивачу довідкою МСЕК від 26.02.2020 №549927 з 22.01.2020 встановлено другу групу інвалідності, захворювання пов'язане із захистом Батьківщини (а.с.33).
У зв'язку зі зміною групи інвалідності позивач направив документи до Міністерства оборони України щодо виплати йому різниці коштів, що призначаються одноразовою грошовою допомогою, між третьою і другою групою інвалідності.
Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 03 квітня 2020 року № 54, вказано, що згідно з абзацом 2 пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у разі зміни інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Повідомлено, що зміна групи інвалідності у заявника відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності (а.с.39).
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує наступне.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів під час виконання ними обов'язків служби здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII). Розділом ІІ цього Закону, зокрема, встановлені права військовослужбовців щодо грошового забезпечення.
Положеннями пункту першого статті 16 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до абз.3 п.3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 (далі - Порядок № 975), днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно із п.4 ст.16-3 Закону №2011-XII якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) п.4 ст.16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим, який передбачає, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Як встановлено судом, у вказаних правовідносинах наявний спір щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із зміною групи інвалідності.
Так, 09.02.2018 за наслідками первинного огляду, позивачу з 17.01.2018 встановлено третю групу інвалідності, захворювання пов'язане із захистом Батьківщини.
26 лютого 2020 року під час повторного огляду позивача органами МСЕК позивачу з 22.01.2020 встановлено другу групу інвалідності, захворювання пов'язане із захистом Батьківщини.
Натомість позивач обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом посилається на те, що за результатами повторного огляду органами МСЕК йому встановлено другу групу інвалідності саме з 17.01.2020, тобто в межах дворічного строку, що надає право особі на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Натомість досліджені судом докази свідчать на користь висновку, що позивачу за результатами повторного огляду встановлено другу групу інвалідності з 22.01.2020, тобто за межами дворічного строку після первинного встановлення інвалідності (17.01.2018).
Аналіз наведених норм Закону №2011-XII та Порядку №975 вказує, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності, проте при зміні групи інвалідності виключно протягом двох років з моменту її первинного встановлення.
Таким чином, судом не визнається право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку зі зміною групи інвалідності.
Щодо обраного позивачем способу захисту, що полягає у визнанні протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язанні сплатити грошові кошти на його рахунки слід зазначити наступне.
Згідно з ч.2ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.2ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналіз правовідносин та встановлених обставин справи дозволяє суду зробити висновок про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача.
Позивачем також не надано належних та допустимих доказів, які б доводили наявність порушеного права у вказаних правовідносинах.
Якщо право особи не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на наведене, суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення позову ОСОБА_1 ..
З урахуванням відмови у задоволенні позову, суд не розглядає питання про розподіл судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , інд. код НОМЕР_1 ) відмовити за безпідставністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва