м. Вінниця
06 листопада 2020 р. Справа № 120/2010/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області із адміністративним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) від 13.05.2019 року на суму 21030,90 гривень;
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що Головним управлінням ДПС у Вінницькій області було винесено вимогу № Ф-18747-53 від 13.05.2019 року на суму 21030,90 гривень.
Однак, на переконання позивача дана вимога про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21030,90 грн є незаконною, неправомірною та підлягає скасуванню, оскільки після реєстрації та надання їй статусу фізичної особи-підприємця у 1997 році, вона підприємницькою діяльністю не займалася, доходів від здійснення такої діяльності не отримувала. У 1998 році у приміщені Козятинської реєстраційної служби написала заяву про закриття статусу фізичної особи-підприємця.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25.05.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачці строк для усунення виявлених у ній недоліків.
15.06.2020 року на адресу Вінницького окружного адміністративного суду надійшла заява позивачки про усунення недоліків позовної заяви, якою недоліки позовної заяви були усунені в повному обсязі.
Ухвалою суду від 26.06.2020 року відкрито провадження у справі та постановлено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в письмовому провадженні. Крім того, даною ухвалою встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку статті 162 КАС України та 5-денний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення в порядку статті 164 КАС України, а позивачці - 5-денний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив в порядку статті 163 КАС України.
У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому він позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відзив мотивує тим, що згідно реєстраційних даних ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 05.03.1997 року, відтак керуючись Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» Головним управлінням ДПС у Вінницькій області було сформовано та направлено ФОП ОСОБА_1 податкову вимогу № Ф-18747-53 від 13.05.2019 року.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 4 КАС України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
05.03.1997 року ОСОБА_1 зареєстрована Козятинською районною державною адміністрацією Вінницької області як суб'єкт підприємницької діяльності та 27.02.2002 року взята на податковий облік за основним видом підприємницької діяльності "роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами" (КВЕД: 47:89).
29.08.2019 року до Єдиного державного реєстру включено запис про державну реєстрацію позивача як фізичної особи-підприємця (номер запису: 21760170000007276) та одночасно внесено запис про припинення підприємницької діяльності позивача за її рішенням (номер запису: 21760060002007276).
Із даних інтегрованої картки платника податку за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування), станом на 30.04.2019 року за позивачем рахувалась заборгованість зі сплати ЄСВ в сумі 21030,90 гривень, про що 13.05.2019 року відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу № Ф-18747-53.
Позивач вважаючи податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною звернулася до суду з позовом про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
До 01.01.2004 року загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України від 07.02.1991 року № 698-XII "Про підприємництво" (далі - Закон № 698-XII).
Вказаний Закон втратив чинність з 1 січня 2004 року на підставі пункту 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16.01.2003 року № 436-IV.
Оскільки позивач була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності у 1997 році, суд вважає необхідним вдатися до оцінки окремих положень Закону № 698-XII.
Так, відповідно до часини 1 статті 1 Закону № 698-XII підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.
Суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути, зокрема, громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (абзац 2 статті 2 Закону № 698-XII).
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону № 698-XII державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб'єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.
Частинами 3, 8 статті 8 Закону № 698-XII було передбачено, що громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів.
Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів.
У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини 18 статті 8 Закону № 698-XII скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством.
Згідно з частиною 20 статті 8 Закону № 698-XII орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.
Водночас в силу вимог статті 11 Закону № 698-XII діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.
Отже, змістовний аналіз вказаних положень Закону України "Про підприємництво" вказує на те, що громадяни, які виявили бажання здійснювати підприємницьку діяльність та пройшли процедуру державної реєстрації набували статусу суб'єктів підприємницької діяльності (підприємців) з отриманням відповідного свідоцтва про державну реєстрацію. Водночас закон передбачав можливість скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, зокрема за особистою заявою громадянина, а також припинення підприємцем своєї діяльності з власної ініціативи. У першому випадку про факт скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності обов'язково повідомлялись відповідні органи державної податкової служби.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності 05.03.1997 року та зі слів останньої фактично підприємницьку діяльність не здійснювала. Оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, цієї обставини не спростував, суд вважає її доведеною.
01.07.2004 набрав чинності Закон України від 15.05.2003 року № 755-VI "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (далі - Закон № 755-VI). Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.
Так, відповідно до статті 3 Закону № 755-VI (тут і надалі - в редакції станом на 01.07.2004 року) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.
Статтею 4 Закону № 755-VI визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
Відповідно до статті 5 Закону № 755-VI державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.
Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 16 Закону № 755-VI).
Згідно з частини 1 статті 17 Закону № 755-VI відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.
Частина 1 статті 42 Закону № 755-VI передбачає, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Відповідно до статті 43 Закону № 755-VI за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Водночас в силу приписів частини 5 статті 43 Закону № 755-VI державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи-підприємця зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця для взяття фізичної особи-підприємця на облік.
Крім того, пунктом 2 розділу VIII "Прикінцевих положень" Закону № 755-VI було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Отже, суд зазначає, що поняття "фізична особа-підприємець" було введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України (Закон № 435-IV від 16.01.2003 року), тобто з 01.01.2004 року. Водночас частиною 2 статті 50 цього Кодексу було визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом власне і став Закон України від 15.05.2003 року № 755-VI "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
З наведеного можна дійти висновку, що обов'язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01.01.2004 року як суб'єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Водночас суд зауважує, що Законом № 755-VI не було встановлено обов'язку суб'єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов'язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації.
Відтак, на думку суду, після набрання 01.07.2004 року чинності Законом № 755-VI позивач автоматично не набула статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинила передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.
01.07.2010 року було прийнято Закон України № 2390-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємці" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання".
Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону було визначено, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом (пункт 2).
Всі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відповідно до пункту 3 Закону № 755-VI, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (пункт 4).
Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.
Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру (пункт 7).
За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Водночас пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації.
Наказом Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 року за № 569/20882, затверджено Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Положення).
Пунктами 1, 2 цього Положення визначено, що комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі - невключені суб'єкти).
Відповідно до пунктів 4.3 Положення комісія розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів - у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб-підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб'єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб'єктів Державній реєстраційній службі України.
Комісія завершує свою діяльність після отримання від державних реєстраторів звіту про завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру невключених суб'єктів (пункт 4.10 Положення).
Водночас пунктом 5 вищезазначеного наказу Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012 на державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців покладено обов'язок забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб'єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Підсумовуючи, суд зазначає, що системний аналіз наведених норм законодавства України дає змогу зробити висновок про те, що починаючи з 01.07.2004 року державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом № 755-VI.
При цьому, доказів подання позивачем державному реєстратору, у встановлений пунктом 2 розділу ІІ Закону №2390-VI строк, реєстраційної картки для включення відомостей про неї до Єдиного державного реєстру відповідачем суду не надано.
Тому, оскільки позивач, будучи зареєстрованою як суб'єкт підприємницької діяльності, після набрання чинності цим Законом не пройшла передбачену ним процедуру державної реєстрації, немає підстав вважати, що вона набула статусу фізичної особи-підприємця до 29.08.2019 року (дата державної реєстрації фізичною особою-підприємцем після внесення запису про припинення підприємницької діяльності).
Водночас ані основні положення, ані перехідні положення Закону № 755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004 року як суб'єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.
01.01.2011 набрав чинності Закон України від 08.07.2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року за № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, згідно з пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
В силу вимог статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Згідно з пунктом 2, 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток);
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.
В подальшому Законом України від 28.12.2014 року № 77-VIII внесено зміни до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI та визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Крім того, Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до Закону № 2464-VI, що набрали чинності з 01.01.2017 року.
Серед іншого, пункт 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI викладено у новій редакції та передбачено, що для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відтак, з огляду на зміни, що відбулися у Законі № 2464-VI починаючи з 01.01.2017 року, відповідач здійснив нарахування позивачу, як фізичній особі-підприємцю, яка обрала спрощену систему оподаткування, суму мінімального страхового внеску за період з 01.01.2017 по 30.04.2019 року та надіслав оскаржувану вимогу від 13.05.2019 року №Ф-18747-53 на суму 21030,90 грн.
Проте суд з такими діями контролюючого органу не погоджується та зазначає, що Закон № 2464-VI, як на дату набрання ним чинності 01.01.2011 року, так і протягом спірного періоду до платників єдиного внеску відносив фізичних осіб-підприємців, зокрема тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Але, як вже зазначалось, у спірний період позивач не мала статусу фізичної особи-підприємця, а отже не визнавалася платником єдиного внеску в розумінні Закону № 2464-VI.
Вказане підтверджується тим, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань позивач була внесена в Реєстр саме як фізична особа-підприємець лише 29.08.2019 року, цього ж дня до Реєстру внесено запис про припинення її підприємницької діяльності.
Отже, в один день за заявами позивача в Реєстр було внесено відомості про її реєстрацію фізичною особою-підприємцем, припинення діяльності фізичної особи-підприємця.
Ця обставина, на думку суду, додатково підтверджує той факт, що позивач не мала статусу фізичної особи-підприємця у період нарахування боргу із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і на неї не міг поширюватись Закон № 2464-VI.
Так, з матеріалів справи видно, що зарахування позивача до переліку платників єдиного внеску відповідач здійснив тільки починаючи з 2017 року у зв'язку із змінами до Закону № 2464-VI, що встановлювали обов'язок фізичних осіб-підприємців зі сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі незалежно від фактичного здійснення підприємницької діяльності та отримання доходу. Водночас відповідач не врахував тієї обставини, що в спірний період позивач не може вважатися фізичною особою-підприємцем в розумінні Законів № 755-VI та № 2464-VI і в силу приписів Закону № 2390-VI втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності внаслідок визнанням недійсним відповідного свідоцтва про її державну реєстрацію. Відтак віднесення позивача до платників єдиного внеску та покладення на неї обов'язку зі сплати такого внеску починаючи з 01.01.2017 суд вважає неправомірним.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-18747-53 від 13.05.2019 року.
Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами частини 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частинами 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у зв'язку з повним задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 840,80 гривень належить стягнути на її користь з Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-18747-53 від 13.05.2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 43142454)
Суддя Мультян Марина Бондівна