м. Вінниця
26 жовтня 2020 р. Справа № 120/5029/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 звернулася її представник ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з вимогами визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії по втраті годувальника, а також зобов'язати пенсійний орган здійснити з 08 липня 2020 року перерахунок та виплату пенсії по втраті годувальника в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника відповідно до довідки територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області №4-35/0440 від 10 червня 2020 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 з 17 березня 2011 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію по втраті годувальника, що призначена на підставі положень Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII.
08 липня 2020 року позивачка звернулася до органу пенсійного фонду із заявою, у якій просила здійснити перерахунок пенсії по втраті годувальника відповідно до довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що видана їй територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Вінницькій області №4-35/0440 від 10 червня 2020 року.
Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905020139966 від 09 липня 2020 року заявниці відмовлено у перерахунку пенсії по втраті годувальника у зв'язку із тим, що Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII не передбачено повноваження пенсійного органу щодо проведення перерахунку пенсії.
Представник позивачки вважає такі дії органу пенсійного фонду протиправними, тому й звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою від 25 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати з правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
19 жовтня 2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що позивач звернулася із письмовою заявою до Головного управління щодо проведення перерахунку пенсії з більшого заробітку відповідно до довідки №4-35/0440 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного грошового утримання судді у відставці, виданої територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Вінницькій області 10 червня 2020 року. Однак, у довідці зазначено суддівську винагороду померлого годувальника станом на 01 січня 2020 року. Водночас, позивачка одержує пенсію у зв'язку з втратою годувальника, що призначена їй з 17 березня 2011 року відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-XII, який втратив чинність на підставі Закону України "Про державну службу" №889-VIII. Однак, призначення та обчислення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, виходячи із сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, ані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ані Законом України "Про державну службу" не передбачено, що унеможливлює проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
При ухваленні даного рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Разом із тим, слід звернути увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновків, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.
Зважаючи на те, що ухвалою від 25 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд її здійснювати в порядку письмового провадження, тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 2 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та у зв'яку із смертю свого чоловіка ОСОБА_3 , який працював на посаді голови Хмільницького районного суду Вінницької області, з 17 березня 2011 року, отримує пенсію по втраті годувальника, обчислену відповідно до Закону України "Про державну службу" №3723-XII в розмірі 70% середньомісячного заробітку померлого годувальника.
08 липня 2020 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про перерахунок пенсії по втраті годувальника в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника, долучивши довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що видана їй територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Вінницькій області №4-35/0440 від 10 червня 2020 року.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905020139966 від 09 липня 2020 року заявниці відмовлено у перерахунку пенсії по втраті годувальника з посиланням на те, що пенсія їй призначена з 17 березня 2011 року відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII, який втратив чинність у зв'язку із прийняттям Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII. Однак, Законом України "Про державну службу" не передбачено повноваження пенсійного органу щодо проведення перерахунку пенсії.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01 травня 2016 року встановлювалися Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ (надалі - Закон №3723-ХІІ).
Зокрема, статтею 37 Закону №3723-ХІІ передбачено, що у разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше 10 років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям - незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а на двох і більше членів сім'ї - 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною десятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала або мала право на пенсію за цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 37-1 Закону №3723-ХІІ у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" текст статті 37-1 Закону №3723-ХІІ викладено у такій редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України".
Правове регулювання перерахунку пенсій державним службовцям у період з 01 січня 2015 року по 01 грудня 2015 року визначалося пунктами 4, 5 постанови Кабінету Міністрів України "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії" від 31 травня 2000 року №865 (надалі - Постанова №865), за змістом яких підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця було передумовою для перерахунку пенсії.
Так, пунктом 4 Постанови №865 встановлено, що у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України після набрання чинності Законом України від 16 січня 2003 року №432-IV "Про внесення змін до Закону України "Про державну службу" заробітна плата для перерахунку пенсії пенсіонерам, яким пенсія призначена з дня набрання чинності Законом України "Про державну службу", визначається в такому порядку: 1) пенсіонерам, які на момент перерахунку пенсії продовжують працювати на посаді, з якої призначено пенсію, - на підставі поданої довідки про одержувану заробітну плату на момент перерахунку; 2) іншим пенсіонерам - на підставі документів, поданих на час перерахунку, виходячи із сум заробітної плати, яку одержує працюючий державний службовець на відповідній посаді, з якої призначено (перераховано) пенсію, на момент виникнення права на перерахунок.
Перерахунок пенсій провадиться з місяця підвищення розміру заробітної плати працюючого державного службовця на підставі поданої заяви та довідок, виданих державними органами за останнім місцем роботи. Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення (перерахунку) пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики (пункт 5 Постанови №865).
Постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09 грудня 2015 року №1013 (надалі - Постанова №1013) було підвищено розміри заробітку працюючих державних службовців, пункт 4 Постанови №865 виключено, а пункт 5 викладено в такій редакції: "Форма довідки про заробітну плату, що подається для призначення пенсії державним службовцям, затверджується правлінням Пенсійного фонду України за погодженням з Міністерством соціальної політики".
Положень, які б закріплювали можливість перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, Постанова №1013 не містить.
В подальшому, було прийнято новий Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII), який визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
У зв'язку з набранням 01 травня 2016 року чинності Законом №889-VIII положення Закону №3723-XII втратили чинність, в тому числі норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889-VIII, до числа яких померлий годувальник не відноситься.
У зв'язку із прийняттям Закону №889-VIII були виключені положення із Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453, які передбачали право на призначення суддям пенсії на умовах Закону №3723-XII.
Водночас, статтею 90 Закону №889-VIII передбачено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В свою чергу, підстави перерахунку пенсій визначені в статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", до яких не віднесено підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців.
Отже, аналіз наведених вище приписів свідчить про те, що з 01 грудня 2015 року в національному законодавстві відсутні норми, які передбачають перерахунок пенсій, призначених відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-XII, у зв'язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців.
Проте, на думку суду, відсутність законодавчого механізму реалізації права не може позбавити права особи на отримання належних виплат з огляду на таке.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-ІV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Положеннями статті 9 Закону №1058-ІV встановлено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Статтею 36 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія у зв'язку із втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Згідно з частиною другою цієї статті непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку. При цьому, члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками (стаття 37 Закону №1058-ІV).
Отже, пенсія у зв'язку з втратою годувальника є одним із видів пенсійного забезпечення, яке гарантується статтею 46 Конституції України і призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. При цьому, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається із заробітку чи пенсії годувальника, тобто в залежності від того доходу, який мав годувальник на час настання смерті.
Якщо враховувати сутність природи пенсії у зв'язку з втратою годувальника і зважати, що пенсійне забезпечення суддів є складовою гарантій їх незалежності, встановленою статтею 126 Конституції України, то будь-які питання, що пов'язані із пенсією у зв'язку з втратою годувальника, яку отримують непрацездатні члени сім'ї померлого судді, прямо впливають на дотримання конституційних гарантій незалежності судді.
Однак, чинне законодавче регулювання звужує зміст і обсяг права непрацездатних членів сім'ї на пенсійне забезпечення у разі втрати годувальника, якщо таким годувальником був суддя, який за життя мав право на відставку, а за умови досягнення пенсійного віку - право вибору: щомісячне довічне грошове утримання або призначення пенсії за віком на підставі Закону №3723.
Слід відзначити, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника, призначена відповідно до Закону №3723 і такий самий вид пенсії, але вже на умовах Закону №1058, має не лише різний фактичний розмір, а й абсолютно різну правову природу. Надання непрацездатним членам сім'ї померлого судді пенсії у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону №3723 є певним компенсаторним механізмом, і є нічим іншим, як забезпеченням досягнутого рівня гарантій незалежності судді.
А тому, вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, суд зважає на те, що закріплені статтею 22 Конституції України права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Отже, якщо враховувати сутність пенсії у зв'язку з втратою годувальника померлого судді, то застосування положень чинного законодавства без врахування принципів незалежності судді є безпідставним і, як наслідок, позбавляє позивача можливості отримувати пенсію у зв'язку з втратою годувальника на підставі Закону №3723 у належному розмірі з урахуванням підвищення розміру суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді.
Це безумовно вказує на звуження рівня гарантії незалежності судді, що передбачений статтею 126 Конституції України та законами України і суперечить принципам, зокрема, законних очікувань, передбачуваності, правової визначеності, справедливості, як складовим елементам верховенства права, визначеного статтею 8 Основного Закону України, а також не відповідає статті 22 Конституції України.
Такі висновки знаходить своє підкріплення також в усталеній практиці Конституційного Суду України.
Так, Конституційний Суд України у рішенні від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 наголосив, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини).
У рішенні від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, розглядаючи справу щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України зазначив, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та функціонування судів і професійної діяльності суддів. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом мають бути реально забезпечені. Не допускається зниження рівня гарантій незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів.
Розглядаючи проблему зниження рівня гарантій незалежності суддів в аспекті реалізації їх права на щомісячне довічне грошове утримання, Конституційний Суд України сформулював правову позицію, згідно з якою конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя (абзац п'ятий підпункту 2.2. пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці).
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (Рішення Конституційного Суду України від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 №20-рп/2004, від 06 липня 1999 року №8-рп/99 тощо).
В ході судового розгляду встановлено, що підставою для відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по втраті годувальника, виходячи з розміру заробітної плати померлого годувальника на підставі довідки територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області №4-35/0440 від 10 червня 2020 року, слугувало те, що Законом України "Про державну службу" №889-VІІ перерахунок призначених пенсій не передбачено.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до преамбули Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Згідно з частиною 1 статті 142 Закону №1402-VIIІ суді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Відповідно до частини 4 статті 142 Закону №1402-VIIІ у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2016 від 08 червня 2016 року за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої, абзаців першого, другого, четвертого, шостого частини 5 статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI, зазначив, що у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відтак, зміна розміру суддівської винагороди працюючих на відповідних посадах суддів є підставою для перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Зважаючи на викладене, зміна розміру раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є, зокрема, й підставою для перерахунку пенсії по втраті годувальника (померлого судді у відставці).
Окрім наведеного, частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Хонякіна проти Грузії " від 19 червня 2012 року зазначив, що право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Пічкур проти України" від 07 листопада 2013 року зазначив, що користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Вирішуючи питання про наявність ознак дискримінації відносно позивача, суд виходить з того, що проаналізоване національне законодавство з 01 грудня 2015 року позбавлене механізмів реалізації права на перерахунок пенсії позивача по втраті годувальника померлого судді у відставці з урахуванням змін у розмірах суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді, при тому, що розмір пенсії позивача по втраті годувальника становить 70% від заробітної плати годувальника на день призначення йому пенсії і жодного разу не зазнав змін з моменту призначення пенсії.
Оскільки до 01 грудня 2015 року національне законодавство передбачало як право, так і процедуру перерахунку такої пенсії у разі підвищення заробітної плати працюючих державних службовців, а з 01 грудня 2015 року у зв'язку із виключенням прямої норми, яка передбачала право на перерахунок пенсії, та згодом через прийняття нового Закону України "Про державну службу", держава взагалі позбулася взятих раніше гарантій незалежності суддів, якими є й забезпечення належного рівня пенсійних виплат у зв'язку з втратою годувальника, які отримують непрацездатні члени сім'ї померлого судді, що прямо впливає на дотримання конституційних гарантій незалежності судді, тому можливо дійти висновку, що державою не забезпечено належного рівня матеріального достатку непрацездатного члена сім'ї дружини померлого судді, яка отримує пенсію по втраті годувальника.
Про наявність дискримінаційних ознак свідчить те, що розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника колишнього державного службовця має ставитись в залежність від суми суддівської винагороди працюючого судді, а отже, виходячи з принципу єдності статусу суддів, у разі підвищення розміру суддівської винагороди діючого судді має здійснюватись перерахунок раніше призначеної пенсії в зв'язку з втратою годувальника.
Разом із тим, суд не знаходить будь-якої легітимної мети, яка б виправдовувала неоднакове ставлення до отримувача пенсії по втраті годувальника, якому пенсія призначена на підставі Закону України "Про державну службу" №3723, та судді у відставці, що отримує довічне грошове утримання та право на його перерахунок у разі підвищення суддівської винагороди працюючого судді, в умовах похідного характеру правової природи означеного виду пенсії по втраті годувальника від права на пенсію судді, який був годувальником в сім'ї.
Отже, відмовляючи ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по втраті годувальника, відповідач не врахував наведених вище аргументів, що й слугувало підставою для необгрунтованої відмови у перерахунку пенсії.
Відтак, позовна вимога щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії по втраті годувальника є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Окрім того, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивачки суд з урахуванням приписів частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновку вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення відповідача №905020139966 від 09 липня 2020 року, яким позивачеві відмовлено у проведенні перерахунку пенсії.
До таких висновків суд дійшов з огляду на те, що саме прийняттям рішення №905020139966 від 09 липня 2020 року відповідач порушив права та інтереси позивача, а тому для відновлення таких слід визнати протиправним та скасувати рішення пенсійного органу.
З приводу вимоги зобов'язального характеру, то варто врахувати наступне.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.
З огляду на те, що суд дійшов висновку щодо протиправності дій та рішення відповідача в частині відмови у перерахунку пенсії, тому позовна вимога щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачеві пенсії по втраті годувальника в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника відповідно до довідки територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області №4-35/0440 від 10 червня 2020 року також підлягає задоволенню.
Окрім того, задовольняючи позовну вимогу щодо зобов'язання відповідача вчинити конкретну дію, суд зважає на те, що така вимога є похідною, що залежить від задоволення основної вимоги.
Визначаючись з приводу дати, з якої слід здійснити вказаний перерахунок, суд враховує приписи частини 4 статті 45 Закону №1058-IV, згідно із якими перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною 3 статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадить, зокрема, у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно.
Таким чином, оскільки позивачка звернулася до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії по втраті годувальника 08 липня 2020 року, тому перерахунок її пенсії слід здійснити з 01 липня 2020 року.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зважає на те, що позивачкою при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 21 вересня 2020 року.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відтак, з огляду на те, що позивачкою при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, а тому на користь позивачки слід стягнути 420,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивачки, суд зважає на те, що позивач звернулася до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 840,80 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 243, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по втраті годувальника.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905020139966 від 09 липня 2020 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по втраті годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 01 липня 2020 року здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника в розмірі 70% суми заробітної плати померлого годувальника відповідно до довідки територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області №4-35/0440 від 10 червня 2020 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21028, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)
Повний текст рішення складено 26.10.2020
Суддя Яремчук Костянтин Олександрович