27.10.2020 Справа № 920/912/20
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В., розглянувши без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/912/20
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, ідентифікаційний код 14360570),
до відповідача фізичної особи-підприємця Макушенко Лариси Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ),
про стягнення 18 907,67 грн.
До господарського суду звернувся позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код 14360570) з позовною заявою до відповідача - фізичної особи-підприємця Макушенко Лариси Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), в якій просить суд стягнути з відповідача на свою користь 18 907,67 грн заборгованості за кредитним договором б/н від 11.06.2019, в тому числі: 18 325,53 грн - заборгованість за кредитом; 582,14 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом; та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором б/н від 11.06.2019 щодо погашення кредитної заборгованості.
До позовної заяви представником позивача додано клопотання від 06.08.2020 б/н (вх. № 7687/20 від 02.09.2020), відповідно до якого представник позивача, посилаючись на норми статей 247, 249, 252 Господарського процесуального кодексу України, просить суд прийняти позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 07.09.2020 відкрито провадження у справі № 920/912/20, справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 27.10.2020, 10:00; встановлено сторонам строки для подання до суду заяв по суті справи.
Копію вищезазначених ухвал судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 40000, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, буд. 10, кв. 65, та відповідає місцю реєстрації відповідача відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуто відділенням поштового зв'язку на адресу Господарського суду Сумської області з відмітками «адресат відсутній за вказаною адресою».
Частиною четвертою статті 89 Цивільного кодексу України визначено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно з пунктами 4, 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення, зокрема, є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Таким чином, позивач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.
Станом на 27.10.2020 відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог позивача не подав.
Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від учасників справи до суду не надходило.
Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Положеннями частини дев'ятої статті 165 та частини другої статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
11.06.2019 фізичною особою-підприємцем Макушенко Ларисою Миколаївною підписано із використанням електронного цифрового підпису заяву про надання кредиту за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» шляхом встановлення кредитного ліміту на рахунку НОМЕР_2 на умовах, що зазначені в заявці (а.с. 15-16).
Частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Підписанням цієї заявки відповідач на підставі частини першої статті 634 ЦК України у повному обсязі приєднався до Умов та Правил надання послуги «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» (далі - Умови), що розміщені в мережі Інтернет на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» за адресою http://privatbank.ua/terms, та які разом із заявкою на відкриття рахунку та анкетою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, цією заявкою становлять кредитний договір між банком (позивачем) та клієнтом (відповідачем), примірник якого відповідач отримав шляхом самостійного роздрукування.
Підписанням цієї заявки клієнт висловлює свою пряму і безумовну згоду на встановлення Банком будь-якого розміру Кредитного ліміту за послугою «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький». Розмір ліміту може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку.
Кредитний договір вступає в силу з моменту підписання клієнтом (відповідачем у справі) цієї заявки шляхом накладення електронного цифрового підпису у Приват24 для бізнесу.
Відповідно до п. 3.2.6.1.4. клієнт приєднується до договору шляхом підписання заяви на відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг та заявки на отримання послуги «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» (далі - заявка) в Приват24 для бізнесу із використанням кваліфікованого електронного підпису (далі - КЕП), що разом з цими Умовам та Правилами становлять Кредитний договір.
Клієнт банку, який приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг в повному обсязі шляхом підписання іншої заяви або документа та має відкритий поточний рахунок в Банку, приєднується до послуги шляхом підписання заявки в Приват24 для бізнесу із використанням КЕП. Приєднання до цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо встановлення банком будь-якого розміру кредитного ліміту.
За приписами частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Таким чином, 11.06.2019 між учасниками даної справи укладено кредитний договір б/н (далі - договір), який за своєю правовою природою є договором приєднання та складається із вищезазначених заявки, Умов та Правил.
Відповідно до п. 3.2.6.1.5. Умов ліміт встановлюється банком на кожний операційний день. Розмір ліміту розраховується відповідно до затвердженої внутрішньобанківської методики на підставі даних про рух грошових коштів по поточному рахунку, платоспроможності, кредитної історії та інших показників відповідно до внутрішньобанківських нормативів та положень і нормативних актів Національного банку України.
Пунктом 3.2.6.1.7. Умов сторони узгодили, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому цими Умовами, у разі зниження/збільшення надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Приєднавшись до цих Умов, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта в порядку, передбаченому п. 3.2.6.1.6. цього договору.
Свої зобов'язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши 12.06.2019 відповідачу кредитний ліміт в розмірі 25 000,00 грн.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Позивач виконав свої договірні зобов'язання, надавши 12.06.2019 відповідачу кредитний ліміт в розмірі 25 000,00 грн, що підтверджується довідкою банку про розміри встановлених кредитних лімітів від 06.08.2020 № 90612SUC9S1ZB (а.с. 24).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
Відповідно до п. 3.2.6.3.1. Умов за користування кредитом клієнт сплачує банку комісію за управління фінансовим інструментом, далі - комісія, в розмірі, зазначеному в тарифах банку, що діють на момент надання кредиту. Комісія сплачується щомісяця до 1 числа місяця, що слідує другим за місяцем, в якому виникло дебетове сальдо, від суми максимального дебетового сальдо, що виникло на поточному рахунку клієнта.
Комісія, що не сплачена в строк, що зазначений в цьому пункті, вважається простроченою (крім випадків розірвання договору згідно з п. 3.2.6.2.3.10. Умов).
Відповідно до п. 3.2.6.3.5. Умов розрахунок процентів за користування кредитом банк проводить щоденно, починаючи з моменту виникнення на поточному рахунку клієнта дебетового сальдо при закритті банківського дня до повного погашення заборгованості за кредитом за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. День повернення кредиту в часовий інтервал розрахунку процентів не включається.
Сплата процентів за користування кредитом у поточному місяці здійснюється з першого по останнє число наступного місяця.
Проценти, що несплачені в строк, що зазначений в абз. 3 цього пункту, вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з п. 3.2.6.2.3.10 Умов).
Відповідно до п. 3.2.6.3.8. Умов погашення кредиту, сплата процентів та комісії здійснюється в національній валюті України.
Заявкою на отримання послуг «Кредитний ліміт на поточний рахунок фізичної особи-підприємця «Підприємницький» встановлено, що кредит надається на строк 12 місяців, розмір відсоткової ставки складає 30 %, розмір щомісячної комісії (в т.ч. в пільговий період) складає 0,5 % від суми максимального сальдо кредиту, що існувало на кінець банківського дня, в будь-який з днів за попередній місяць, пільговий період складає 55 днів.
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор маг право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з піде гав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв дідового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 559 ЦК України).
Частинами першою та другою статті 193 ГК України закріплено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Усупереч умов договору та приписів законодавства відповідач не повернув кредитні кошти у передбачений договором термін і не сплатив в повному обсязі проценти у вигляді щомісячної комісії.
Частиною другою статті 1050 ЦК України закріплено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частий позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов. визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов'язання та сплата неустойки.
Відповідно до наданого позивачем обґрунтованого розрахунку станом на 03.08.2020 у зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за договором обслуговування кредитних лімітів на поточному рахунку відповідач має заборгованість перед позивачем в сумі 18 907,67 грн, яка складається з наступного:
- 18 325,53 грн - заборгованість за кредитом,
- 582,14 грн - заборгованість по комісії за користуванням кредитом.
На підставі викладеного, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 18 907,67 грн (в тому числі: 18 325,53 грн заборгованість за кредитом та 582,14 грн заборгованість по комісії за користуванням кредитом) правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами та підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.
Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов'язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом були досліджені всі документи, надані позивачем та надана їм правова оцінка.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 102,00 грн покладається на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Макушенко Лариси Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д, ідентифікаційний код 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 11.06.2019 в загальній сумі 18 907,64 грн (в тому числі: 18 325,53 грн заборгованість за кредитом, 582,14 грн заборгованість по комісії за користування кредитом) та витрати по сплаті судового збору у сумі 2102,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 09.11.2020 у зв'язку з перебуванням судді Джепи Ю.А. на навчанні у Національній школі суддів у період з 02.11.2020 по 06.11.2020.
Суддя Ю.А. Джепа