Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"06" листопада 2020 р. м. Рівне Справа № 918/680/20
Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи
за позовом Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк"
до відповідача ОСОБА_1
про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальній сумі 98 983,21 грн.
Справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до частини 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
У липні 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк, позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у загальній сумі 98 983,21 грн. за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 порушено умови кредитного договору, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за кредитом за період з 22.06.2017 р. по 22.06.2020 р. в сумі 98 983 грн. 21 коп., що складається з інфляційних втрат та 3% річних.
Ухвалою суду від 10 липня 2020 року позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" від 22.06.2020 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).
Судом на адресу учасників справи надіслано ухвалу про відкриття провадження у справі. Позивач ухвалу отримав 20 липня 2020 року.
Ухвала, яка відповідачу відправлена на адресу: АДРЕСА_1 , повернута відділенням поштового зв'язку з відміткою "За закінченням терміну зберігання".
Судом вживалися заходи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи у суді.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.7 ст.120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.202 ГПК України).
У справі наявні докази про те, що ухвала надсилалася на відому суду адресу відповідача.
У строки, обумовлені ухвалою від відповідача жодних заяв/клопотань не подано. Заперечень проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін від учасників не надходило.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Критерії оцінювання розумності строку справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (справа Кучерук проти України) (заява 2570/04).
Згідно п. 31 Рішення Європейського суду з прав людини від 01.02.2007р. у справі "Макаренко проти України" суд нагадує, що "розумний" строк проваджень має визначатись відповідно до обставин справи та наступних критеріїв: складність справи, поведінка заявника і компетентних органів та інтерес, який мав заявник у цьому спорі.
Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини однією із складових справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 є право на змагальне провадження; кожна сторона має знати про всі докази чи подання, які представленні або зроблені в цілях впливу на думку суду і коментувати їх (п. п. 23,31 та 33 рішення у справі "Лобо Мачадо проти Португалії" від 20.02.1996, п. 24 рішення у справі "Нідерост-Губер проти Швейцарії" від 18.02.1997, п. 42 рішення у справі "Кєроярві проти Фінляндії").
Відповідно до ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.
За приписами ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що розумним для розгляду даної справи є строк, що має забезпечити реалізацію процесуальних прав сторін у справі, повний, всебічний, об'єктивний розгляд справи та правильне вирішення господарського спору, з урахуванням ст.ст. 7, 13 ГПК України.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.
Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.
Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.
У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов'язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.
До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред'явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.
Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст.32 цього Закону обмежувальні протиепідемічні заходи встановлюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря у разі, коли в окремому населеному пункті, у дитячому виховному, навчальному чи оздоровчому закладі виник спалах інфекційної хвороби або склалася неблагополучна епідемічна ситуація, що загрожує поширенням інфекційних хвороб. Обмеженням підлягають ті види господарської та іншої діяльності, що можуть сприяти поширенню інфекційних хвороб.
Види і тривалість обмежувальних протиепідемічних заходів встановлюються залежно від особливостей перебігу інфекційної хвороби, стану епідемічної ситуації та обставин, що на неї впливають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", прийнятої відповідно до ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", установлено на усій території України карантин з 12 березня до 3 квітня 2020 року, заборонивши:
відвідування закладів освіти її здобувачами;
проведення всіх масових заходів, у яких бере участь понад 200 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Спортивні заходи дозволяється проводити без участі глядачів (уболівальників).
Загальнонаціональний карантин неодноразово продовжувався.
Рада суддів України листом від 16.03.2020 № 9рс-186/20 рекомендувала на період карантину встановити особливий режим роботи судів України, зокрема: роз'яснити громадянам можливість відкладення розгляду справи у зв'язку із карантинними заходами; учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; утриматися від відвідування приміщення суду, а всі необхідні документи надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі Електронний суд, факсом або дистанційними засобами зв'язку.
У процесі розгляду даного спору судом у межах наданих йому повноважень учасникам у справі було надано достатньо часу та можливості скористатися своїми процесуальними правами та обов'язками, передбаченими ГПК України, також вжито заходів щодо запобігання поширенню коронавірусної хвороби та збереження здоров'я учасників процесу та працівників суду.
Зібраних доказів по справі достатньо для повного, всебічного, об'єктивного розгляду справи та вирішення даного господарського спору.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, господарським судом встановлено наступне.
24 грудня 2007 року Фізичною особою - підприємцем Сличко Олександром Євгенійовичем (Відповідач/Позичальник) та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (в подальшому назву змінено на Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", після чого на Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк") (Позивач/Банк) уклали кредитний договір № 08.03.03.00.3631 (далі - Кредитний договір), за умовами якого Відповідачу було надано кредит у розмірі 350 000,00 грн. в обмін на зобов'язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, та інших платежів, які передбачені умовами Кредитного договору.
Позивач свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредиту у розмірі 350 000.00 гри. Кредит було надано шляхом оплати вартості атотранспорту.
Відповідач, в свою чергу, не виконав свої зобов'язання за Кредитним договором, внаслідок чого виникла заборгованість.
У зв'язку з порушенням Відповідачем свого зобов'язання за Кредитним договором, Позивач звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Відповідача та осіб, які поручились за виконання Відповідачем зобов'язань за Кредитним договором, про солідарне стягнення заборгованості.
27 березня 2012 року судом прийнято рішення у справі №2/0417/3041/2012, яким суд встановив факт укладення Кредитного договору, факт надання кредиту, факт порушення Відповідачем зобов'язань за Кредитним договором, факт наявності заборгованості Відповідача за Кредитним договором (у тому числі 314 544,85 гри. заборгованості за тілом кредиту). За результатом розгляду справи суд задовольнив позовні вимоги про солідарне стягнення з Відповідача та поручителів на користь Позивача заборгованості за Кредитним договором. Дане рішення суду набрало законної сили 06.04.2012 року.
З моменту набрання законної сили зазначеним вище рішенням суду жодних погашень тіла кредиту не було, у зв'язку з чим станом на дату даного позову розмір простроченої заборгованості Відповідача за кредитом становить 314 544,85 грн.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання мас виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України), а тому зобов'язання Відповідача зі сплати суми боргу триває, оскільки не виконано останнім.
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено те, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість. виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не с неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку із чим таке зобов'язання є триваючим.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Таким чином, зобов'язання Відповідача сплатити заборгованість за кредитом триватиме до моменту фактичного виконаний грошового зобов'язання у повному обсязі. Відтак, Позивач має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення.
Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).
Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
З врахуванням зазначеного вище Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 70 634,76 грн. та 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом у розмірі 28 348,45 грн., за період з 22.06.2017 року по 22.06.2020 року, що разом складає 98983,21 грн.
Дана позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, відповідно до якого невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає: у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Відповідно до приписів статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Частиною 1 статті 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За положеннями частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене у сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення з ОСОБА_1 98 983,21 грн. інфляційних втрат та 3% річних від суми простроченої заборгованості за кредитом за період з 22.06.2017 р. по 22.06.2020 р.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи ту обставину, що судом позов задоволено в повному обсязі, відтак судовий збір в розмірі 2 102 грн. 00 коп. покладається на відповідача ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 129, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задоволити.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського 1 Д, ідентифікаційний код 14360570) - інфляційних втрат у розмірі 70 634,76 грн. та 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом у розмірі 28 348,45 грн. за період з 22.06.2017 р. по 22.06.2020 р.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 06 листопада 2020 року.
Суддя Бережнюк В.В.