вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/2824/19
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3, код 39411771)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА ФАРМ» (08420, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Переяславське, вул. Привокзальна, 2, код 35652231)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача
1) Головне управління Держгеокадастру у Київській області (03115, м. Київ, вул. Серпова, 3/14, код ЄДРПОУ 39817550).
2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
про витребування з незаконного володіння земельної ділянки
за участю представників:
прокуратури - Івашин О.І.;
позивача - не з'явились;
відповідача - Кобліков І.Ю.;
третіх осіб - не з'явились.
Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (позивач) звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою про витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА ФАРМ» (відповідач) на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру земельну ділянку площею 2,0000 га кадастровий номер 3225583600:01:005:0025 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.
Позовні вимоги обґрунтовані обставинами порушення Головним управлінням Держземагентства у Київській області законодавчих вимог під час надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, а відтак і незаконного вибуття вказаної землі із власності держави поза її волею в особі відповідного органу, який виконує функції держави у відповідних правовідносинах - Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, що є правовою підставою для її витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА ФАРМ» з підстав ст. 388 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.11.2019 позовну заяву залишено без руху та запропоновано прокурору усунути недоліки позовної заяви.
На адресу Господарського суду Київської області 02.12.2019 від прокуратури Чернігівської області надійшла заява про прийняття позовної заяви до розгляду у зв'язку з усуненням недоліків.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 26.12.2019.
Також даною ухвалою було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Київській області та ОСОБА_1 .
23.12.2019 через канцелярію суду від третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Київській області надійшли письмові пояснення на позовну заяву.
Третя особа 1 - Головне управління Держгеокадастру у Київській області в письмових поясненнях вважає заявлені Прокурором позовні вимоги обґрунтованими та зазначає, що при зверненні із заявою на отримання земельної ділянки ОСОБА_1 введено управління в оману стосовно використання ним права на безоплатне отримання землі, попри те видання спірного наказу не породжує право особи на майно, а останнє виникає з моменту його державної реєстрації, повноваженнями стосовно якої Третя особа 1 не наділена, оскільки згідно ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» саме державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства.
23.12.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач заперечив проти позовних вимог прокурора та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Вказаний відзив прийнято судом до розгляду справи.
23.12.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі.
24.12.2019 через канцелярію суду від позивача надійшли письмові пояснення на позовну заяву, в яких Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру не заперечила, що повторне безоплатне набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності відбулось з порушенням ч. 4 ст. 116 ЗК України.
Також, позивач вказав, що не обліковує осіб за ознаками безоплатного надання їм земельних ділянок по кожному виду використання, оскільки це не передбачено нормативно-правовими актами.
Крім того, посилаючись на Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп/2009, позивач звернув увагу на те, що визнання недійсним наказу № 10-4785/15-18-сг не породжує жодних наслідків для власників земельної ділянки, оскільки такий наказ є ненормативним актом, який вичерпує свою дію внаслідок його виконання.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.02.2020 р. зупинено провадження у справі № 911/2824/19 до моменту перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/2385/18.
03.08.2020 до канцелярії суду від прокуратури Київської області надійшов лист про поновлення провадження у справі, у якому прокуратура повідомила суд, про те, що на даний час обставини, що зумовили зупинення провадження у справі усунуті, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 за позовом заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, Східного офісу Державної аудиторської служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртранссервіс-груп», Відділу освіти, молоді та спорту Устинівської РДА про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 90 577, 26 грн. касаційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області задоволено, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2019 р. у справі № 912/2385/18 скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 05.08.2020 поновлено провадження у справі № 911/2824/19. Призначено підготовче засідання у справі на 10.09.2020.
09.09.2020 від представника відповідача надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.09.2020 закрито підготовче провадження у справі № 911/2824/20 та призначено справу до розгляду по суті на 08.10.2020.
28.09.2020 на адресу Господарського суду Київської області від керівника Чернігівської обласної прокуратури надійшло клопотання про залишення письмових пояснень відповідача без розгляду.
У вказаних запереченнях прокурор просить суд залишити без розгляду письмові пояснення відповідача в порядку ст. 169 ГПК України, оскільки пояснення не відносяться до заяв по суті справи та відповідачем не надано клопотання про поновлення процесуального строку для подання відповідної заяви.
За результатом дослідження письмових пояснення відповідача та заперечень прокурора суд з метою повного та всебічного встановлення фактичних обставин справи дійшов висновку про залучення до справи письмових пояснення відповідача.
В судовому засіданні 08.10.2020 оголошено перерву на 29.10.2020.
Представники позивача та третіх осіб в судове засідання 29.10.2020 не з'явилися, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Враховуючи те, що нез'явлення представників позивача та третіх осіб не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників позивача та третіх осіб, за наявними у справі матеріалами.
Третя особа 2 - ОСОБА_1 не скористався правом на подання письмових пояснень у справі.
Заслухавши вступне слово прокурора та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд дослідив в порядку статей 209-210 ГПК України докази у справі та заслухав свідків.
Після закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів. Учасники справи виступили з промовами (заключним словом), в яких посилалися на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
29.10.2020 року, після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Наказом ГУ Держгеокадастру у Київській області від 26.03.2018 №10-2576/15-18-сг «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою», за результатом розгляду клопотання ОСОБА_1 від 19.03.2018 № 5256/0/94-18, останньому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області орієнтований розмір ділянки 2,000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.
Надалі, наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 №10-4769/15-18-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га (кадастровий номер 3225583600:01:005:0025), розташованої на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району за межами населеного пункту, та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства.
На підставі вказаного наказу від 29.05.2018 № 10-4769/15-18-сг згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 31.05.2018 за № 26452268 зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3225583600:01:005:0025 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.
Після набуття ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3225583600:01:005:0025 відчужена на підставі договору купівлі-продажу від 27.06.2018 серія та номер 785, згідно якого власником земельної ділянки на даний час є ТОВ «НИВА ФАРМ».
В той же час прокурором встановлено, що згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 04.01.2018 № 25-132/14-18-сг вже отримував у приватну власність (право зареєстровано 16.02.2018) земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 7421481600:04:000:0803) для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Ваганицької сільської ради, Городнянського району, Чернігівської області.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, передача ОСОБА_1 земельної ділянки згідно наказу від 29.05.2018 № 10-4769/15-18-сг відбулась з порушенням норм ст. 116, 118, 121 ЗК України та спірна земельна ділянка безпідставно вибула з державної власності.
Таким чином прокурор вважає за необхідне витребувати спірну земельну ділянку від ТОВ «НИВА ФАРМ», яке є останнім набувачем земельної ділянки, на підставі ст. 388 ЦК України на користь держави.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що прокурором не доведено належних підстав для представництва інтересів держави в суді, що в свою чергу свідчить про відсутність у прокурора процесуальної дієздатності у даній справі.
Заперечуючи по суті позовних вимог відповідач у відзиві та письмових поясненнях зазначає, що прокурор безпідставно посилається в позові на ст. 387 ЦК України, оскільки остання передбачає право власника витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним.
Однак відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, який не визнано недійсним, що унеможливлює застосування ст. 387 ЦК України.
Щодо іншої підстави для витребування земельної ділянки - ст. 388 ЦК України, відповідач зазначив про необхідність встановлення того, що він є саме добросовісним набувачем, а не власником землі, а також встановлення наявності однієї з наведених у ст. 388 ЦК України умов, за настання якої майно може бути витребуване у добросовісного набувача.
В той же час відповідач зазначив, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 469/1346/18 та постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.03.2020 № 910/8965/18, що повернення майна у володіння держави через віндикаційний позов може бути досягнуто виключно за обов'язкової наявності такої передумови, як визнання судом незаконним первісного рішення, на підставі якого відбулось вибуття майна, тобто необхідна оцінка з відповідними наслідками саме першого у ланцюгу правочину.
Отже, з позиції відповідача, для задоволення вимоги прокурора про витребування від Відповідача земельної ділянки, суд має надати оцінку та визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Київській області від 29.05.2018 № 10-4769/15-18-сг, за яким земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 .
Проте, вказана вимога у даній справі прокурором не заявлена, та має розглядатись у порядку цивільного судочинства (що також підтверджується практикою Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18).
Враховуючи зазначене відповідач стверджує, що оскільки суд при розгляді даної справи позбавлений можливості вирішувати питання щодо незаконності (недійсності) наказу від 29.05.2018 № 10-4769/15-18-сг та надавати йому правову оцінку, слід дійти висновку про те, що позовна вимога Прокурора про витребування спірної земельної ділянки є передчасною, отже не підлягає задоволенню.
Крім цього відповідач наводить посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справах, в яких було констатовано порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (Гладишева проти Росії, Пчелінцева та інші проти Росії) і зазначає, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним та відповідно витребування спірної земельної ділянки у відповідача як добросовісного набувача, матиме наслідком невиправдане втручання у право мирного володіння майном та свідчитиме про порушення вимог Першого протоколу до Конвенції.
У зв'язку з наведеним відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, суд встановив, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Щодо підстав для представництва інтересів держави в суді Прокурором та процесуальної дієздатності Прокурора у даній справі.
Приписами ч. 3 ст. 4, ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України унормовано, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
З системного аналізу вказаних вище норм слідує, що на відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи, передбачені ст. 53 ГПК України, повинні бути наділені спеціальною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Така процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.
Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, які визначають випадки такої участі, тобто особи, перелічені статтею 53 ГПК України, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.
Так, відповідно до ч. 3, 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм, зокрема шляхом надання повідомлення прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Зазначене правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Так, позовна заява заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави містить обґрунтування порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також Прокурором визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Листом від 18.04.2019 № 05/1-580вих-19 прокуратурою Чернігівській області Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру повідомлено, що окремі громадяни, в тому числі ОСОБА_1 , з порушенням вимог земельного законодавства отримали у власність земельні ділянки на території Чернігівської та Київської областей.
Водночас у відповідь на лист прокуратури Держгеокадастром України надано формальну відповідь із посиланням на норми законодавства та без зазначення дій вжитих або запланованих щодо поновлення порушеного права держави.
У подальшому прокуратура області повторно звернулася із аналогічним листом від 04.06.2019 № 05/1-840вих-19 та інформувала про необхідність вжиття заходів спрямованих на поновлення порушеного права.
У свою чергу Держгеокадастр України інформував прокуратуру про те, що ним надано доручення Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області вжити заходів реагування, що свідчить про формальний розгляд листів та ігнорування наявних порушень, оскільки до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області не входить надання оцінки та вжиття заходів реагування щодо прийнятих наказів Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області.
Водночас, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області листом від 20.06.2019 № 10-10-0.222-8237/2-19 також не висловлено намірів вжиття заходів реагування.
Також, у ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018270000000132, яке розпочато ще 05.06.2018, проводилися окремі слідчі дії, у тому числі щодо вилучення у розпорядника земель - Головного управління Держгеокадастру у Київській області документів про незаконну приватизацію ОСОБА_1 земельної ділянки, що свідчить про обізнаність вказаних органів про допущені порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок громадянам.
Вказані обставини свідчать про те, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру була обізнана про ймовірні порушення інтересів держави, попри те, обмежившись лише листуванням з ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області щодо необхідності вжиття ним відповідних заходів реагування, з вимогами про усунення допущених порушень земельного законодавства до суду не зверталася, що свідчить про невжиття нею, як уповноваженим державним органом, спрямованих на захист інтересів держави заходів.
Отже суд вважає, що прокурор належним чином обґрунтував наявність порушення інтересів держави та необхідність представництва таких інтересів у суді прокуратурою в інтересах держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з урахуванням конкретних, встановлених в даній справі, обставин та суб'єктного складу сторін.
Відповідно до положень статей 13, 19 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами статей 18, 19 Земельного кодексу України (ЗК України) унормовано, що до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.
Однією із категорій земель, на які за основним цільовим призначенням поділяються землі України, є землі сільськогосподарського призначення.
Відповідно до ч. 3 ст. 22, ч. 1, 3 ст. 116, ч. 6 ст. 118, ч. 4 ст. 122 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно до ч. 4 ст. 116 та п. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно ч. 1, 2 ст. 79-1, ст. 194 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності.
Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Відповідно до пп. 1, 3, 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством; здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, обмежень у їх використанні, скасування такої реєстрації.
Поряд з тим, згідно пп. 1, 3, 4 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Основними завданнями Держгеокадастру є, зокрема, реалізація державної політики у сфері земельних відносин.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:
- організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; дотриманням органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування вимог земельного законодавства з питань передачі земель у власність та надання у користування, зокрема в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах;
- розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи;
Статтею 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» унормовано, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Приписами ст. 2, 6, 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» унормовано, що ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Згідно з пп. 4, 5, 198, 199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.
До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України «Про Державний земельний кадастр» та цим Порядком.
Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей.
Крім випадків, передбачених пунктами 162 і 163 цього Порядку, відомості Державного земельного кадастру надаються, зокрема, громадянам у формі довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання) за формою згідно з додатком 51 (з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України).
Надання відомостей з Державного земельного кадастру, передбачених пунктом 198 цього Порядку, здійснюється державними кадастровими реєстраторами відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Як слідує зі змісту додатку 51, що визначає форму довідки про наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення (використання), пошук інформації до вказаної довідки може здійснюватись за такими даними: кадастровий номер, власник (користувач): прізвище, ім'я по батькові/найменування, податковий номер/номер та серія паспорта фізичної особи.
Вищевказані законодавчі приписи та надані ними органам державної влади повноваження, зокрема, в частині ведення Державного земельного кадастру, свідчать про те, що Третя особа 1 під час розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення не позбавлений можливості здійснювати перевірку наданих заявником документів та відомостей стосовно одержання ним у власність земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення з метою додержання вимог частини четвертої статті 116 Земельного кодексу України.
Приписами статей 328, 330, 387, 388 ЦК України унормовано, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом вищевказаних нормативних приписів передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не в особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна останньому набувачу.
Виходячи з системного аналізу наведеної норми, витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна, відповідачем - особа, яка незаконно володіє майном, тобто заволоділа ним без достатньої правової підстави.
Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Предметом доказування у справах за такими позовами є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то обставини, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, у тому числі не з його волі, перебування його в натурі у відповідача тощо. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
Вказаний спосіб захисту орієнтований на захист безпосередньо права власності і не пов'язаний з будь-якими конкретними зобов'язаннями між власником і порушником.
Зазначені у позовній заяві підстави повинні підтверджувати право власності позивача на витребуване майно, факт вибуття його з володіння, наявність спірного майна у незаконному володінні відповідача на час звернення з позовом до суду.
Аналіз норми ст. 388 ЦК України дає підстави вважати, що власник з дотриманням вимог цієї статті може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Відповідно до приписів ст. 318, 324 ЦК України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте такі положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Так, предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Перший протокол, який ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, застосовується судами України як частина національного законодавства, тоді як розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
У пункті 166 рішення ЄСПЛ «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 вказано, що згідно з усталеною практикою Суду стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
Отже згідно практики Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
За приписами статей 4, 5 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель.
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Проаналізувавши викладені вище норми в їх сукупності суд вважає обґрунтованими доводи Прокурора стосовно порушення вимог законодавства при прийнятті ГУ Держгеокадастру у Київській області наказу 29.05.2018 № 10-4769/15-18-сг та, як наслідок, порушення виданням зазначеного наказу інтересів держави, які полягають в охороні належної Українському народу землі, як національного багатства, а також у збереженні рівності права власності на землю усіх громадян, позаяк Український народ, делегуючи право розпорядження належною йому землею державі в особі відповідних органів, має законні очікування, що ці органи під час такого розпорядження будуть діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи встановлено, що в подальшому, після отримання спірної земельної ділянки у власність, 27.06.2018 ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького РНО Київської області Мусієнко М.М. за реєстровим номером 785, відчужено земельну ділянку на користь ТОВ «НИВА ФАРМ» (код ЄДРПОУ 35652231), тобто відповідачу, що підтверджується внесеними записами до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією договору купівлі-продажу, який надано відповідачем.
Таким чином, право власності ОСОБА_1 припинено шляхом відчуження такого права на користь ТОВ «НИВА ФАРМ», яке станом на момент звернення з позовом, є власником спірної земельної ділянки, що підтверджується Інформаційною довідкою щодо відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у якій зазначено, що підставою виникнення у відповідача права власності є договір купівлі-продажу земельної ділянки № 785 від 27.06.2018.
Враховуючи те, що спірну земельну ділянку Третьою особою 1 надано у власність ОСОБА_1 з порушенням вимог законодавства, подальше відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 3225583600:01:005:0025 на користь ТОВ «НИВА ФАРМ» також відбулось з порушенням вимог законодавства, особою, яка не мала права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою.
Зокрема, спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу, тоді як видача Третьою особою 1 спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій відповідного органу державної влади по передачі цієї землі у власність.
За таких обставин, набуття земельної ділянки у власність відповідачем відбулось з порушенням вимог ст. 328, 330 ЦК України. Тому згідно ст. 387, 388 ЦК України, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ТОВ «НИВА ФАРМ» на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.
Витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача відповідає критерію законності: здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв'язку з порушенням органом державної влади вимог законодавства, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.
Водночас, «суспільним», «публічним» інтересом звернення Прокурора з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння Відповідача у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - безоплатної передачі із державного власності у власність громадянам земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та рівності усіх громадян на отримання такого права, а також захист суспільного інтересу загалом - права власності Українського народу на землю, шляхом відновлення правового порядку в частині поновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, а такий захід є пропорційним визначеним цілям - відновлення права власності Українського народу на землі сільськогосподарського призначення та рівність усіх громадян у праві на отримання такої землі у власність.
Враховуючи характер спірних правовідносин і встановлені обставини та правові норми, що підлягають застосуванню, втручання держави в право ТОВ «НИВА ФАРМ» на мирне володіння майном не суперечить критеріям правомірного втручання в це право, закладеним у статті 1 Першого протоколу, у зв'язку з чим відповідні твердження Відповідача про порушення статті 1 Першого протоколу у разі задоволення позову Прокурора, є безпідставними та необґрунтованими.
З огляду на викладене вище, суду дійшов висновку про те, що оскільки спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, який делегував свої права державі в особі відповідних органів, подальше відчуження спірної земельної ділянки, та набуття її у власність ТОВ «НИВА ФАРМ» відбулось з порушенням вимог ст. 328, 330 ЦК України, тож земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача на користь держави в особі позивача, як центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати прокуратури у вигляді судового збору у сумі 1921,00 грн., відповідно статті 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача та підлягають стягненню з відповідача на користь Прокуратури Чернігівської області.
Керуючись статтями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Витребувати з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА ФАРМ» (08420, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Переяславське, вул. Привокзальна, 2, код 35652231) на користь держави в особі Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3, код 39411771) земельну ділянку площею 2,0000 га кадастровий номер 3225583600:01:005:0025 для ведення особистого селянського господарства на території Лозовоярівської сільської ради Яготинського району Київської області.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НИВА ФАРМ» (08420, Київська обл., Переяслав-Хмельницький район, с. Переяславське, вул. Привокзальна, 2, код 35652231) на користь прокуратури Чернігівської області (отримувач - прокуратура Чернігівської області; код ЄДРПОУ - 02910114; банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ; рахунок отримувача - UA248201720343140001000006008) 1921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну) 00 грн. 00 коп. судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 09.11.2020
Суддя Т.Д. Лилак