ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.11.2020Справа № 910/13395/20
За позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"
до Приватного акціонерного товариства"Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України"
про стягнення 51 222,36 грн
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Мухіна Я.І.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - позивач, ДП "МА "Бориспіль") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - відповідач, "МАУ") про стягнення 51 222,36 грн заборгованості на підставі Договору № 02.5-14-30 оренди окремого індивідуально визначеного (рухомого) майна від 29.12.2015 (далі - Договір), з якої: 48 339,91 грн основного боргу, 2 288,94 грн пені, 491,94 грн 3% річних, 101,57 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача орендну плату за користування майном у період лютий-травень 2020, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості в сумі 48 339,91 грн (основний борг).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 позовну заяву ДП "МА "Бориспіль" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
28.09.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 (№35-22/1-231 від 25.09.2020).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/13395/20, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
23.10.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Згідно відзиву на позовну заяву відповідач повідомив про сплату ним заборгованості у сумі 48 339,91 грн та надав докази на підтвердження цього. У відзиві на позовну заяву відповідач виклав клопотання про зменшення розміру пені на 90 % відсотків посилаючись на скрутне фінансове положення, пов'язане зі встановленими карантинними обмеженнями.
30.10.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Частиною 3 статті 252 цього Кодексу визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив та додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до стст 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилались сторони як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, суд
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 29.12.2015 між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі - орендодавець, ДП "МА "Бориспіль") та Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі - орендар, "МАУ") укладено Договір № 02.5-14-30 оренди окремого індивідуально визначеного (рухомого) майна (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене рухоме майно, далі - майно, перелік якого наведений в Додатку №1 до Договору «Розрахунок плати за базовий місяць оренди окремого індивідуально визначеного (рухомого) майна» та вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.12.2014 і становить за незалежною оцінкою 849 397,09 грн без урахування ПДВ.
Майно передається в оренду для використання за призначенням: ремонт повітряних суден (п.1.3 Договору).
Орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання Акту передачі - приймання Майна (п.2.1 Договору).
Аналіз умов укладеного між сторонами Договору № 02.5-14-30 оренди окремого індивідуально визначеного (рухомого) майна від 29.12.2015 свідчить про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором оренди.
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду орендоване нерухоме майно за Актом приймання - передавання орендованого майна від 01.03.2016, який підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений їх печатками.
15.11.2018 згідно Акту № 2 передачі - приймання (повернення) орендованого майна до Договору № 02.5-14-30 оренди окремого індивідуально визначеного (рухомого) майна від 29.12.2015 орендар повернув орендодавцю частину орендованого майна.
28.11.2018 сторонами Договору укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 02.5-14-30 оренди окремого індивідуально визначеного (рухомого) майна від 29.12.2015 (далі - Додаткова угода № 1).
Пунктом 2.1 Додаткової угоди № 1 викладено п 1.1. та п. 3.2. Договору в новій редакції: « 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене рухоме майно, далі - майно, перелік якого наведений в Додатку №1 (редакція 2) до Договору «Розрахунок плати за базовий місяць оренди окремого індивідуально визначеного (рухомого) майна» та вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.12.2018 і становить за незалежною оцінкою 1 147 318,63 грнг без урахування ПДВ.
« 3.2. Розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами та доповненнями) і за базовий місяць розрахунку - жовтень 2018 року без урахування ПДВ становить 9 560,99 грн, згідно з розрахунком плати за базовий місяць оренди окремого індивідуального визначеного (рухомого майна) (Додаток № 1 (редакція 2)).
12.03.2020 згідно Акту № 3 передачі - приймання (повернення) орендованого майна до Договору № 02.5-14-30 оренди окремого індивідуально визначеного (рухомого) майна від 29.12.2015 орендар повернув орендодавцю частину орендованого майна.
14.07.2020 сторонами Договору укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № 02.5-14-30 оренди окремого індивідуально визначеного (рухомого) майна від 29.12.2015 (далі - Додаткова угода № 2).
Пунктом 1.1 Додаткової угоди № 2 викладено п 1.1. та п. 3.2. Договору в новій редакції: « 1.1. орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене рухоме майно, далі - майно, перелік якого наведений в Додатку №1 (редакція 2) до Договору «Розрахунок плати за базовий місяць оренди окремого індивідуально визначеного (рухомого) майна» та вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.12.2018 і становить за незалежною оцінкою 871 332,13 грн без урахування ПДВ.
« 3.2. Розмір орендної плати визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами та доповненнями) і за базовий місяць розрахунку - жовтень 2018 року без урахування ПДВ становить 7 261,11 грн, згідно з розрахунком плати за базовий масяць оренди окремого індивідуального визначеного (рухомого майна) (Додаток № 1 (редакція 3)).
Пунктом 5 Додаткової угоди № 2 сторони погодили, що положення пунктів 1.1. та 1.2 Додаткової угоди № 2 застосовуються до відносин між сторонами, які винкли до її укладання, а саме з 13.03.2020.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Оскільки орендоване майно є державною власністю до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ редакції, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон), який є спеціальним законодавчим актом у сфері регулювання відносин, пов'язаних з передачею державного та комунального майна в оренду.
За змістом частини першої статті 2 Закону, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, яке необхідне орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно до частини третьої статті 18 Закону орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до п. 4.3 Договору орендар зобов'язується своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату.
Пунктом 3.4. Договору сторонами погоджено, що орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Якщо індекс інфляції за поточний місяць складає менше 100%, то орендна плата визначається на рівні орендної плати за попередній місяць.
Згідно п. 3.7 Договору, орендодавець щомісячно виставляє орендарю рахунок за оренду майна за звітний місяць та Акт приймання-здачі виконаних послуг. Орендар з 10 числа місяця, що слідує за звітним, самостійно одержує в бухгалтерії орендодавця рахунок та Акт приймання-здачі виконаних послуг. Сплата рахунку здійснюється орендарем до 15 числа того ж місяця. Підписаний орендарем Акт приймання-здачі виконаних послуг, орендар зобов'язаний повернути в бухгалтерію орендодавця протягом 5-ти днів з дати його отримання. Якщо протягом 5-ти днів Акт не буде повернутий орендодавцю, він вважається підписаним сторонами.
З матеріалів справи судом встановлено, що для сплати орендної плати за період з лютого по травень 2020 позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури на загальну суму 48 339,91 грн: рахунок-фактура № 216/11 від 29.02.2020 на суму 14 576,42 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 29.02.2020; рахунок-фактура № 216/20 від 21.03.2020 на суму 12 234,11 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 21.03.2020; рахунок-фактура № 216/31 від 30.04.2020 на суму 10 748,57 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.04.2020; рахунок-фактура № 216/33 від 31.05.2020 на суму 10 780,81 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2020.
Згідно наявних в матеріалах справи копій Реєстрів виданих/отриманих оригіналів документів, зазначені рахунки-фактури отримані Приватним акціонерним товариством "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" та вважаються підписаним сторонами.
Враховуючи умови п. 3.7 Договору орендар мав сплати за оренду майна:
- за рахунком-фактурою № 216/11 від 29.02.2020 на суму 14 576,42 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 29.02.2020 в строк до 15.03.2020;
- за рахунком-фактурою № 216/20 від 21.03.2020 на суму 12 234,11 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 21.03.2020 в строк до 15.04.2020;
- за рахунком-фактурою № 216/31 від 30.04.2020 на суму 10 748,57 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.04.2020 в строк до 15.05.2020;
- за рахунком-фактурою № 216/33 від 31.05.2020 на суму 10 780,81 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2020 в строк до 15.06.2020.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач орендну плату згідно вищенаведених Актів приймання-здачі виконаних послуг за лютий-травень та рахунків до них не сплатив, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 48 339,91 грн основного боргу.
Судом з долучених відповідачем до відзиву на позовну заяву доказів встановлено, що 20.10.2020 (тобто після відкриття провадження у даній справі) відповідачем було сплачено 48 339,91 грн заборгованості за Договором згідно рахунків № 216/11 від 29.02.2020, № 216/20 від 21.03.2020, № 216/31 від 30.04.2020, № 216/33 від 31.05.2020 платіжним дорученням № TAS0049490.
Суд зазначає, що предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Таким чином, спір в даній справі припинив своє існування в частині суми основного боргу в розмірі 48 339,91 грн під час розгляду справи, у зв'язку зі сплатою відповідачем 48 339,91 грн заборгованості.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
З огляду на вищенаведене, у зв'язку з тим, що відповідач сплатив позивачу частину пред'явленої до стягнення заборгованості в сумі 48 339,91 грн після звернення позивача з даним позовом до суду, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору в частині стягнення з відповідача на користь позивача 48 339,91 грн основного боргу.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у загальній сумі 2 288,94 грн.
Судом встановлено, що відповідач обов'язку по сплаті грошових коштів у визначений строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно п. 3.9. Договору у разі прострочення орендарем оплати, визначеної Договором, орендарю нараховується пеня від суми заборгованості за кожний день затримки у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня. Пеня нараховується до моменту повного виконання орендарем простроченої заборгованості за укладеним Договором. Сплата пені відбувається на підставі окремо виставленого рахунку протягом п'яти банківських днів з дати його отримання.
Згідно наданого позивачем розрахунку пені, останній просить суд стягнути з відповідача:
- 995,66 грн пені за період з 16.03.2020 по 28.08.2020 за прострочення сплати орендної плати за рахунком-фактурою № 216/11 від 29.02.2020 на суму 14 576,42 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 29.02.2020;
- 629,96 грн пені за період з 16.04.2020 по 28.08.2020 за прострочення сплати орендної плати за рахунком-фактурою № 216/20 від 21.03.2020 на суму 12 234,11 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 21.03.2020;
- 401,75 грн пені за період з 16.05.2020 по 28.08.2020 за прострочення сплати орендної плати за рахунком-фактурою № 216/31 від 30.04.2020 на суму 10 748,57 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 30.04.2020;
- 261,57 грн пені за період з 16.06.2020 по 28.08.2020 за прострочення сплати орендної плати за рахунком-фактурою № 216/33 від 31.05.2020 на суму 10 780,81 грн згідно Акту приймання-здачі виконаних послуг від 31.05.2020.
Суд погоджується з визначеними позивачем періодами для нарахування пені.
Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку суми пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за вище визначені періоди, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 2 288,94 грн пені повністю.
Щодо вимог позивача про стягнення 491,94 грн 3 % річних та 101,57 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку заявленої до стягнення суми 3 % річних дійшов висновку про повне задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 491,94 грн 3 % річних.
Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 101,57 грн інфляційних втрат частково у сумі 72,21 грн.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90% відсотків.
В силу частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.
Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
При цьому, вирішуючи таке питання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Таким чином, суд, оцінивши, в т.ч. з огляду на викладені критерії, обставини даної справі та мотивування поданого відповідачем клопотання, не вбачає правових підстав для його задоволення.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 2100,79 грн покладається на відповідача у сумі 1,21 грн на позивача.
Керуючись ст. 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 231, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Закрити провадження у справі № 910/13395/20 в частині позовних вимог про стягнення 48 339,91 основного боргу.
2. В іншій частині позовних вимог позов задовольнити частково.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (Україна, 01030, місто Київ, вулиця Лисенка, будинок 4; ідентифікаційний код юридичної особи 14348681) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (Україна, 08300, Київська обл., Бориспільський р-н, село Гора, вулиця Бориспіль-7; ідентифікаційний код юридичної особи 20572069) 2 288,94 грн (дві тисячі двісті вісімдесят вісім гривень 94 коп.) пені, 491,94 грн (чотириста дев'яносто одну гривню 94 коп.) 3 % річних, 72,21 грн (сімдесят дві гривні 21 коп.) інфляційних втрат та 2 100,79 грн (дві тисячі сто гривень 79 коп.) судового збору.
4. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 09.11.2020
Суддя Гумега О.В.