Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"05" листопада 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1124/20
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кравець С.Г.
секретар судового засідання: Гекалюк О.І.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт
"Львів" імені Данила Галицького" (м.Львів)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯНЕІР" ЛТД (м.Житомир)
про стягнення 17088,51грн.
Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯНЕІР" ЛТД про стягнення 17088,51грн, з яких: 16598,54грн основного боргу, 198,82грн інфляційних втрат та 291,15грн 3% річних, а також судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та розгляд справи по суті призначено на 19.10.2020.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 19.10.2020 відкладено розгляд справи по суті на 05.11.2020.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення №1000232027979 та №1000232027960 про вручення поштових відправлень (а.с.72-73).
На адресу суду від позивача надійшли пояснення від 27.10.2020 з доказами надіслання іншій стороні.
Позивач в клопотанні від 23.09.2020 просив розгляд справи здійснювати без участі представника позивача, за наявними у ній матеріалами (а.с.60-61).
Відповідач у клопотанні від 13.10.2020 проти позову заперечив, вважає, що позов заявлений до неналежного відповідача (а.с.66).
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.
З огляду на те, що неявка в засідання суду представників сторін та неподання відповідачем письмового відзиву, не перешкоджають розгляду справи, господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно з ч.9 ст.165 ГПК України та ч.2 ст.178 ГПК України.
Дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд,
Матеріали справи свідчать про те, що між Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЯНЕІР" ЛТД (відповідач) існували правовідносини з поставки товару.
Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач звернувся до позивача з електронними листами від 19.05.2019 та 20.05.2019, в яких просив забезпечити рейси BKV2169 за маршрутом Львів-Анталія та ANR9020 Львів-Житомир харчуванням (а.с.23-25,32-33, 37-38).
Судом встановлено, що за накладними: НХ95402 від 18.05.2019 рейс 2169 на суму 9780,00грн, №НХ95404 від 18.05.2019 рейс 2169 на суму 34615,68грн, №НХ95408 від 19.05.2019 рейс 2169 на суму 1992,00грн, №НХ95416 від 20.05.2019 рейс 9020 на суму 1958,88грн, №НХ95405 від 19.05.2019 рейс 2169 на суму 5129,65грн, №НХ95409 від 19.05.2019 рейс 2169 на суму 8875,00грн, №НХ95424 від 21.05.2019 рейс 9020 на суму 2593,44грн відповідачем було отримано від позивача товар (боргове харчування пасажирів та екіпажу) на загальну суму 64944,65грн (а.с.27-30, 35-36, 40).
Позивач посилаючись на неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором укладеним спрощений спосіб, просить стягнути з відповідача 16598,54грн основного боргу, 198,82грн інфляційних втрат та 291,15грн 3% річних за несвоєчасне виконання зобов'язань по проведенню розрахунків.
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з такого.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ч.2 ст.202 ЦК України).
За змістом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
У частині 2 статті 205 ЦК України передбачено, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 ЦК України).
Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, між сторонами виникло майново-господарське зобов'язання, в силу якого відповідач повинен оплатити одержаний товар, а позивач має право вимагати від відповідача виконання його обов'язку відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України.
Згідно з ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).
Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У накладних: №НХ95402 від 18.05.2019 рейс 2169 на суму 9780,00грн, №НХ95404 від 18.05.2019 рейс 2169 на суму 34615,68грн, №НХ95408 від 19.05.2019 рейс 2169 на суму 1992,00грн, №НХ95416 від 20.05.2019 рейс 9020 на суму 1958,88грн, №НХ95405 від 19.05.2019 рейс 2169 на суму 5129,65грн, №НХ95409 від 19.05.2019 рейс 2169 на суму 8875,00грн, №НХ95424 від 21.05.2019 рейс 9020 на суму 2593,44грн, сторонами не було визначено строк оплати отриманого відповідачем товару.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем було виставлено на оплату відповідачу за бортхарчування рахунки: №000001284 від 19.05.2019 на суму 14004,65грн, №000001285 від 20.05.2019 на суму 48346,56грн, №000001305 від 21.05.2019 на суму 2593,44грн (а.с.26,34,39).
У зв'язку з цим норма, якою слід керуватися у разі не встановлення строку виконання зобов'язання, що й має місце у даному випадку, наведена у частині 2 статті 530 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Крім того, як передбачено ч.ч.1,2 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
З наданих позивачем документів вбачається, що відповідачем частково проведено оплату товару на суму 48346,56грн, зокрема ним було здійснено проплату на рахунки позивача, в яких у призначені платежу вказано: "оплата за харчування пасажирів в аеровокзалі МА "Львів", згідно рахунку №1285 від 20.05.2019", що підтверджується платіжним дорученням №0100011448 від 28.05.2019 на суму 48346,56грн (а.с.31).
Отже, за товар отриманий за накладними: №НХ95402 від 18.05.2019, №НХ95404 від 18.05.2019, №НХ95408 від 19.05.2019, №НХ95416 від 20.05.2019 відповідачем було проведено оплату на суму 48346,56грн (64944,65грн-48346,56грн). Неоплаченим станом на час звернення позивача з позовом залишився товар за накладними №НХ95405 від 19.05.2019, №НХ95409 від 19.05.2019, №НХ95424 від 21.05.2019 на загальну суму 16598,09грн.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач звертався до відповідача з претензію №125/01.01-1.6 від 17.01.2020, в якій просив погасити суму заборгованості у розмірі 16598,54грн (а.с.48-49, доказ отримання - а.с.50). Однак, відповідач відповіді на зазначену претензію позивача не надав, кошти позивачу не сплатив.
Заперечуючи про задоволення позову відповідач у клопотанні посилається на те, що позов заявлено до неналежного відповідача.
З даного приводу судом враховується, що частинами 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У даному випадку, усі електронні листи до позивача від 19.05.2019 та 20.05.2019, в яких відповідач просив забезпечити рейси BKV2169 за маршрутом Львів-Анталія та ANR9020 Львів-Житомир харчуванням були надіслані з електронної адреси: ІНФОРМАЦІЯ_1 , що належить Тіменко Володимиру - директору з наземного обслуговування Департаменту наземного обслуговування ТОВ "ЯНЕІР" ЛТД. В даних листах Тіменко Володимир зазначає, що оплату гарантуємо та просить оформити рахунки на ТОВ "ЯНЕІР" ЛТД.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було оплачено рахунок №000001285 від 20.05.2019 на суму 48346,56грн, на підставі якого здійснювалась поставка харчування за замовленням здійсненим Тіменко Володимиром шляхом надіслання електронного листа, тобто останнім самим було виконано зобов'язання за замовленням здійсненним у такий самий спосіб, тією ж самою особою.
З огляду на викладене, листи ТОВ "ЯНЕІР" ЛТД, які було відправлено засобами електронного зв'язку (електронною поштою) на адресу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" фактично були замовленнями на поставку бортхарчування та підставою для виставлення позивачем рахунків ТОВ "ЯНЕІР" ЛТД, оскільки такій обмін листами узгоджувався із формою здійснення кореспонденції між сторонами за попередніми аналогічними замовленнями.
Таким чином, доводи відповідача про неналежного відповідача, повністю спростовуються змістом вищевказаних електронних листів, які достовірно підтверджують, що при зверненні з замовленнями відповідачем гарантувалась оплата та погоджувалось виставлення рахунків саме на ТОВ "ЯНЕІР" ЛТД. Докази протилежного у матеріалах справи відсутні.
У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічні норми містяться в ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
На час розгляду справи, відповідач зобов'язання щодо проведення розрахунків за отриманий товар у передбачений ч.2 ст.530 ЦК України строк не виконав, у зв'язку з чим у відповідача існує заборгованість перед позивачем в сумі 16598,09грн. При цьому, судом враховується, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач мав претензії чи заперечення до поставленого позивачем товару.
Судом враховується, що позивачем заявлено позовні вимоги щодо основного боргу в загальній сумі 16598,54грн.
На підтвердження факту поставки товару на загальну суму 16598,54грн позивач надав також акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2018 (а.с.47), в якому відображено операції по продажу послуг у період з жовтня 2018 року по грудень 2018 року та проведенню оплат. Даний акт підписано представниками сторін.
В акті звірки взаємних розрахунків зазначено, що загальне сальдо по дебету складає 0,45грн.
Проте, вказані обставини не можуть засвідчувати належним чином прийняття у встановленому порядку відповідачем поставленого товару, що, відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, могло б бути підставою для здійснення відповідних розрахунків з позивачем на вказану суму, з огляду на те, що акт звірки розрахунків не є первинним документом в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та належним доказом для підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків; не може підтверджувати наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін. Тому, акт звірки взаємних розрахунків може оцінюватись судом як письмовий доказ лише в сукупності з первинними документами, що беззаперечно підтверджують зазначені в акті наданих послуг.
Акт звірки є документом, за яким звіряють бухгалтерський облік операцій, він не є за своєю правовою природою первинним документом та сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін (така позиція викладена зокрема, у постанові КГС у складі ВС від 27.08.2018 у справі №916/43/18).
Тобто, акт звірки розрахунків має інформаційний характер та має статус документа, який підтверджує ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Відображена у наданому позивачем акті звірки суми боргу, зокрема різниця між сумою яка зазначена в акті та позовними вимогами у даній справі - 0,45грн (16598,54грн - 16598,09грн), не підтверджується первинними бухгалтерськими документами та не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо.
Таким чином, за відсутності первинних бухгалтерських документів (актів, накладних тощо) на суму 0,45грн, посилання позивача на вищезазначений акт взаємозвірки не можуть бути прийняті до уваги судом.
Враховуючи викладене, згідно наявних у справі матеріалів, підтвердженим є факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 16598,09грн (за наявними в матеріалах справи накладними).
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 16598,09грн заборгованості є правомірними, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення 0,45грн задоволенню не підлягають.
Крім суми основного боргу, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача 291,15грн 3% річних та 198,82грн інфляційних втрат.
Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, господарський суд враховує наступне.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до розрахунків позивача (а.с.51-52), за прострочення виконання грошового зобов'язання, відповідачу нараховано інфляційні втрати в сумі 198,82грн та 3% річних в сумі 291,15грн за період з 05.02.2020 по 05.09.2020.
Перевіривши проведені позивачем нарахування 3% річних, суд вважає їх обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства, а тому вимоги позивача про стягнення 3% річних в сумі 291,15грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Здійснивши перевірку проведених позивачем нарахувань інфляційних втрат, судом встановлено, що правомірним є нарахування інфляційних втрат в сумі 165,23грн за період з 05.02.2020 по 05.09.2020 на суму заборгованості 16598,09грн.
Отже обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 165,23грн. В частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 33,59грн (198,82грн - 165,23грн = 33,59грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.
Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення боргу в сумі 16598,09грн основного боргу, 291,15грн 3% річних та 165,23грн інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення 0,45грн основного боргу та інфляційних втрат в сумі 33,59грн суд відмовляє.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯНЕІР" ЛТД (10007, Житомирська область, м.Житомир, вул.Авіаторів, буд.9; ідентифікаційний код 38267160) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" (79000, Львівська область, м.Львів, Аеропорт ЦА; ідентифікаційний код 33073442):
- 16598,09грн основного боргу,
- 291,15грн 3% річних,
- 165,23грн інфляційних втрат,
- 2097,81грн витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 09.11.20
Суддя Кравець С.Г.
Друк. :
1 - в справу,
2,3 - сторонам (рек. з пов.) та на електронні адреси:
- office@airport.lviv.ua
- info@yanair.com.ua: