вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
про залишення позову без розгляду
"05" листопада 2020 р. Cправа № 902/864/20
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Військового прокурора Вінницького гарнізону (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007) в інтересах держави, уповноваженим органом якого є Державна екологічна інспекція у Вінницькій області (вул. 600-річчя, 19, м. Вінниця, 21100)
до: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21007)
про стягнення 17424,88 грн.
за участю секретаря судового засідання Поцалюк Н.В..
представників сторін:
прокурор Конончук В.В. за посвідченням;
позивача Бойчук І.О. згідно витягу з ЄДРЮОФОПтаГФ;
відповідача Зільберт О.Є. за довіреністю
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 7/2127 від 01.09.2020 військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якого є Державна екологічна інспекція у Вінницькій області з вимогою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця про стягнення 17 242,88 грн за самовільний забір підземних вод.
Правовими підставами звернення до суду військового прокурора із вказаним позовом стало порушення Квартирно-експлуатаційним відділом м. Вінниця вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а саме здійснення самовільного забору води із артезіанських свердловин.
Ухвалою суду від 08.09.2020 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/864/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 01.10.2020.
29.09.2020 до суду надійшов відзив № 3253 від 28.09.2020 на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти позову прокурора, та зокрема наголошено на тому, що прокурором не наведено жодного доказу чи факту, який би свідчив про невиконання чи неналежне виконання позивачем своїх обов'язків щодо стягнення збитків з КЕВ м. Вінниця в сумі 17 424,88 грн.
Також відповідач наголошує на тому, що позивачем не дотримано загальних норм, що регулюють питання позовної давності.
Окрім того відповідач вказує, що докази якими позивач обґрунтовує розрахунок збитків, є неналежними.
В підготовчому судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 01.10.2020 про оголошення перерви в судовому засіданні до 05.11.2020.
01.10.2020, після закриття судового зсідання, до суду від прокурора надійшла відповідь на відзив № 7/2373 від 30.09.2020, де прокурор заперечує доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності. Також прокурором наведено обґрунтування підстав звернення до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Вінницькій області.
15.10.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н та дати (вх. номер канц. суду 01-34/9308/20), де позивач заперечує проти доводів відповідача. Щодо представництва інтересів держави прокуратурою позивач зазначає, що у зв'язку з відсутністю достатнього фінансування на сплату судового збору, позивач змушений був звернутися до Військової прокуратури Вінницького гарнізону для захисту інтересів держави в особі позивача шляхом подання позовної заяви до суду.
На визначену судом дату з'явилися представники позивача та відповідача. Прокурор правом участі в засіданні суду не скористався.
При розгляді справи 05.11.2020 судом оголошено перерву в межах дня до 15 год. 00 хв.
Після перерви в судове засідання з'явились представники сторін та прокурор у справі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, господарський суд дійшов до висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, з огляду на наступне.
У статті 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру").
Частинами першою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до частини третьої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Частиною третьої наведеної вище норми встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини, за умовами якого представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Отже, системне тлумачення положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Виходячи зі змісту наведених вище норм права, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
Таким чином, обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
При цьому підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся (постанова ВС від 28.08.2020 року у справі №914/535/19).
Отже, право прокуратури на звернення до суду в інтересах уповноваженого суб'єкта, не може презюмуватися, як безспірне.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може захищати інтереси держави.
Сам лише факт відсутності звернення суб'єкта владних повноважень із позовом до суду, не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів.
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема у постанові від 05.12.2018 р. у справі № 923/129/17.
Відповідно до Рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону, щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.
Консультативна рада європейських прокурорів (далі - КРЄП), створена Комітетом міністрів Ради Європи 13.07.2005, у Висновку № 3 (2008) Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов'язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов'язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.
Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов'язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов'язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).
З огляду на вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до господарського суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб'єкта владних повноважень.
Проаналізувавши правові висновки Верховного Суду та нормативне регулювання питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді у розрізі фактичних обставин, встановлених у розглядуваній справі, суд дійшов висновку, що таке представництво: по-перше може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону № 1697-VІІ, навівши відповідне обґрунтування цього.
Як вбачається з матеріалів справи, що розглядається, та змісту позовної заяви, військовий прокурор Вінницького гарнізону в обґрунтування необхідності захисту порушення, на його думку, інтересів держави та підстав для звернення до суду зазначив, що Державною екологічною інспекцією у Вінницькій області упродовж тривалого часу не здійснено захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, не вжито дієвих заходів по стягненню з відповідача збитків завданих довкіллю, що призводить до порушення економічних інтересів держави, необхідність захисту яких покладено на органи прокуратури.
Так, в матеріалах справи міститься Акт, складений за результатом проведення планового (позапланового) заходе державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 445/ВН Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниці, яким, з поміж іншого, виявлено здійснення спеціального водокористування відповідачем в певні періоди часу без наявності дозволу.
Відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів позивачем проведено розрахунок розміру збитків, завданих державі, розмір яких в загальному склав 17242,88 грн.
В претензії № 3290/13 від 19.08.2019 позивач ставив відповідачу вимогу про добровільну сплату розміру завданих збитків.
Наведене на переконання суду не може свідчити про зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів, оскільки наявними матеріалами справи підтверджується факт виявлення позивачем порушення відповідачем водного законодавства, вжиття відповідних заходів щодо оформлення відповідного порушення, проведення розрахунку збитків, та відповідно сплати таких збитків.
Тобто, з наведеного вбачається, що позивачем вживалися заходи досудового врегулювання спору. Поряд з цим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, де були наведені причини, за яких заходи правового реагування не вживались саме до цього часу, та не було наведено жодного обґрунтування, які б свідчили про те, що позивач не мав наміру здійснити судовий захист інтересів держави.
Разом з тим, листом № 7/2125 від 01.09.2020 Військова прокуратура Вінницького гарнізону повідомила Державну екологічну інспекцію у Вінницькій області про те, що прокуратурою буде подано в інтересах Інспекції позовна заява про стягнення з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця на користь Державної екологічної інспекції у Вінницькій області суму 17 242,88 грн.
У відповіді на відзив позивач вказує на відсутність достатнього фінансування на сплату судового збору, що стало підставою для звернення до Військової прокуратури Вінницького гарнізону для захисту інтересів держави в особі Інспекції шляхом подання позовної заяви до суду. При цьому суд зазначає, що доводи позивача не підтвердженні належними доказами, оскільки долучені до відповіді на відзив світлокопії документів не відповідають приписам ст. 91 ГПК України.
При цьому суд наголошує, що матеріали справи не містять відповідного обґрунтування неможливості Державної екологічної інспекцій у Вінницькій області звернутися із позовом про стягнення збитків, заподіяних відповідачем державі внаслідок самовільного забору підземних вод (без дозволу на спеціальне водокористування), в особі якої в інтересах держави з позовом до суду звернувся військовий прокурор Вінницького гарнізону.
Оскільки прокурор виконує субсидіарну роль при зверненні до суду з позовом в інтересах уповноваженого органу та не може підміняти останнього, а не пред'явлення позивачем даного позову мотивоване не вжиттям дієвих заходів на усунення порушень, що, в свою чергу, не свідчить про нездійснення або неналежне здійснення компетентним органом дій щодо захисту інтересів держави, у суду відсутні підстави вважати обґрунтованим звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах Державної екологічної інспекцій у Вінницькій області.
Враховуючи наведене, суд критично оцінює твердження військового прокурора Вінницького гарнізону про доведення прокурором "нездійснення" позивачем захисту інтересів держави. За таких обставин, суд дійшов висновку, що прокурор у цій заяві не зазначив в чому саме полягає неможливість Державної екологічної інспекцій у Вінницькій області звернутися із позовом про стягнення з відповідача збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору підземних вод (без дозволу на спеціальне водокористування).
Суд ще раз зауважує, що право подавати позов, прокурор має лише, якщо орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження. При цьому, інтереси держави мають чітко формулюватися й умотивовуватися прокурором. Звертаючись до суду, прокурор повинен обґрунтувати та довести наявність підстав для здійснення представництва. Саме лише посилання в позовній заяві прокурора на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, не достатньо для встановлення судом правових підстав для представництва. Доведення цих підстав здійснюється у загальному порядку відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.
Між тим прокурором до господарського суду не подано жодного належного у розумінні приписів процесуального закону доказу на підтвердження усвідомленої пасивної поведінки уповноваженого суб'єкта владних повноважень - Державної екологічної інспекцій у Вінницькій області, яка би втілювалась у нездійсненні останньою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
До того ж, як свідчать матеріали справи, повідомляючи позивача про намір звернутися до суду листом № 7/2125 від 01.09.2020, військовий прокурор цією ж датою (01.09.2020) підписує позовну заяву, і 03.09.2020 подає її до суду, що свідчить про недотримання прокурором "розумних строків", які надають можливості відповідним органам відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави.
Відповідно до п. 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, з метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ГПК України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду). Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 925/226/18.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши вищенаведені положення чинного законодавства та судової практики, суд дійшов висновку, що прокурор у цьому випадку не довів необхідності захисту саме ним (прокурором) інтересів держави, а також не обґрунтував підстав для звернення до суду з даним позовом від імені суб'єкту владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, з наданням належних доказів, які підтверджували б встановлення прокурором наявності підстав для представництва згідно зі статтею 23 Закону України «Про прокуратуру».
У даному випадку, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 43 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, суд доходить висновку, що прокурором не доведено підстав для представництва Державної екологічної інспекцій у Вінницькій області при зверненні з цим позовом до суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про залишення позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.
Відповідно ч.2 ст.226 ГПК України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.
Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).
З огляду на викладене, за відсутності відповідного клопотання прокурора питання про повернення сплаченого судового збору наразі судом не вирішується.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 226, ст.ст. 232-235, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов військового прокурора Вінницького гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якого є Державна екологічна інспекція у Вінницькій області до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Вінниця про стягнення 17 242,88 грн за самовільний забір підземних вод у справі №902/864/20 - залишити без розгляду.
Примірник ухвали надіслати учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України .
Дата складання повного тексту ухвали 09.11.2020.
Суддя Матвійчук В.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - Військова прокуратура Вінницького гарнізону у (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007)
2 - позивачу (вул. 600-річчя, 19, м. Вінниця, 21100)
3 - відповідачу (вул. Стрілецька, 87, м. Вінниця, 21007)