Справа № 755/17184/19
"25" вересня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва
в складі: головуючого судді - Гончарука В.П.
за участі секретарів - Гриценко О.І.
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною , -
Позивач ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_4 та з врахуванням позовних вимог просила суд:
Визначити місце проживання ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання її матері ОСОБА_3 ;
Заборонити виїзд ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі території України до моменту досягнення нею шістнадцятирічного віку без супроводу її матері чи без письмової нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд її матері ОСОБА_3 ;
Заборонити Державній прикордонній службі України та Державній міграційній службі України вчиняти будь - які дії, направлені на виїзд ОСОБА_5 до моменту досягнення нею шістнадцятирічного віку за межі України без супроводу її матері чи без письмової нотаріально посвідченої згоди її матері ОСОБА_3 на такий виїзд, зокрема, заборонити пропуск ат виїзд за межі України.
Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_3 обґрунтовувала тим, що 29 вересня 2013 року між позивачем та відповідачем - громадянином Сполучених Штатів Америки ОСОБА_4 укладено шлюб у м. Чикаго, округ Кук, штат Іллінойс, США, що підтверджується свідоцтвом про шлюб № НОМЕР_1 .
В шлюбі у позивача та відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження, видане 10 липня 2015 року, державний реєстраційний № НОМЕР_2 .
Донька від народження є громадянкою США, що підтверджується паспортом громадянина НОМЕР_3 , виданим 25 серпня 2015 року Державним департаментом США та одночасно громадянкою України на підставі ст. 7 Закону України "Про громадянство України".
З народження донька постійно проживала з позивачем в США, але 14 квітня 2016 року позивач та її донька ОСОБА_5 переїхали на постійне місце проживання до України де проживають і на даний час за адресою: АДРЕСА_1 .
Постійним місцем проживання відповідача є США та відповідач останній час не бере участі в матеріальному утриманні доньки, всі витрати по утриманню доньки, забезпеченню її належного фізичного, духовного, психологічного інтелектуального розвитку несе позивач самостійно.
З метою захисту прав та інтересів малолітньої доньки позивач змушена звернутись до суду із позовною заявою про визначення місця проживання дитини.
Позивач не заперечує щодо спілкування їх спільної доньки з відповідачем по справі шляхом відеодзвінків чи за допомогою месенжерів, але вказане спілкування не задовольняє відповідача по справі, відповідач ОСОБА_4 постійно ставить додаткові умови щодо спілкування зі своєю дитиною, а коли позивач не має змоги ( можливості) виконати побажання відповідача у спілкуванні з їх донькою, то останній не надає позивачу матеріальну допомогу на утримання їх спільної доньки ОСОБА_6 .
Також відповідач ОСОБА_4 періодино приїздить до м.Києва та намагається зустрітися зі своєю донькою, але у зв'язку з карантинними обмеженнями позивач ОСОБА_3 не змогла забезпечити зустрічі доньки з відповідачем.
Крім того як при зустрічах так і при спілкуванні засобами зв'язку позивача з відповідачем, останній висловлював погрози щодо вивезення доньки ОСОБА_5 до США, а так як відповідного дозволу, в даному випадку на вивезення дитини за межі території України, від матері дитини - позивача по справі ОСОБА_3 не потрібно, то остання висловлювання відповідача ОСОБА_7 сприймає як реальні, в зв'язку з чим побачення з дитиною ОСОБА_4 відбувалися в присутності позивача чи близьких її родичів.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує посиланням на вимоги ст.ст.160, 161 СК України, ст. 29 ЦК України.
В ході підготовчого судового засідання представник ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_8 подала до суду зустрічний позов, відповідно до позовних вимог просить суд:
Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_4 у спілкуванні з дитиною - ОСОБА_5 ;
Встановити для ОСОБА_4 для участі у вихованні та спілкуванні з неповнолітньою дочкою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 такі способи участі: побачення у заздалегіть обумовленому місці з дитиною , з попередженням про таке побачення за тиждень попередньо ОСОБА_3 , не рідше 1 разу на місяць і не менше ніж 2 години спільно проведеного часу з ОСОБА_5 .
Свої позовні вимоги представник відповідача обґрунтовує тим, що зі сторони відповідача (позивача за первинним позовом) ОСОБА_3 чиняться перешкоди ОСОБА_9 у спілкуванні зі своєю донькою ОСОБА_5 , так як відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 не надає доньку батьку для побачень з надуманих причин, батько дитини позбавлений спілкування з дитиною, відповідач ОСОБА_3 здійснює всі дії направлені на позбавлення ОСОБА_4 на побачення та спілкування зі своєю донькою в тому числі і шляхом спілкування через засоби зв'язку месенджерів з надуманих причин.
Також, відповідно до змісту зустрічного позову ОСОБА_4 не ухиляється від утримання своєї доньки ОСОБА_5 , постійно щомісячно перераховує на рахунок позивача ОСОБА_3 кошти в розмірі 1 тис. доларів США, бажає приймати участь у вихованні своєї доньки, спілкуватися з останньою, але відповідач за зустрічним позовом чинить перешкоди у спілкуванні з його донькою.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 та її представник підтримали первинний позов в повному обсязі та просили його задовольнити, стосовно задоволення зустрічного позову заперечували.
Також в судовому засіданні позивач ОСОБА_10 на обґрунтування своєї позиції підтримала обставини викладені в первинному позові, а саме те, що з відповідачем вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з 29 вересня 2013 р.
На час укладання та після укладання шлюбу позивач та відповідач проживали на території США.
ІНФОРМАЦІЯ_4 у подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 народилася донька ОСОБА_5 .
Після народження дитини між позивачем та відповідачем стали погіршуватися стосунки, що стало підставою для припинення шлюбних стосунків між сторонами, ініціатором був саме відповідач ОСОБА_4 .
Після цього позивач ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_5 14 квітня 2016 р. повернулися до України де стали проживати за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач самостійно несе повністю всі витрати по утриманню, вихованню, розвитку своєї доньки ОСОБА_5 .
Також позивач ОСОБА_3 зазначає, що у відповідача ОСОБА_4 не було будь - яких перешкод у спілкуванні та побаченні з дитиною, відповідач сам визначав час та дату спілкування зі своєю донькою за допомогою месенджерів та в свою чергу позивач зобов'язана була виконувати всі ті умови щодо спілкування з донькою, які ставив перед позивачем відповідач.
В разі не виконання, на думку відповідача ОСОБА_11 умов побаченням (спілкування) з дитиною, останній зменшував суму перерахування коштів на утримання дитини, яка була обговорена між сторонами.
Крім того ОСОБА_4 досить часто приїздив до м. Києва та у останнього не виникало проблем з побаченням зі своєю донькою ОСОБА_12 .
Але згодом відповідач ОСОБА_4 став висловлювати погрози на адресу позивача ОСОБА_3 , що стосувалися того, що відповідач без згоди матері вивезе їх спільну дитину ОСОБА_5 до США та вона не зможе з останньою бачитися.
Зазначені погрози та висловлювання позивач сприймає за реальні, так як вважає, що при зустрічі відповідача з дитиною ОСОБА_4 зможе вивезти дочку ОСОБА_13 за межі території України без згоди на це матері - позивача по справі ОСОБА_3 , так як їхня спільна дочка ОСОБА_5 на даний час є громадянкою США та дозволу матері на виїзд дитини за кордон в даному випадку не потрібно.
Крім того за твердженням позивача та його представника відповідач ОСОБА_4 постійно чинить на позивача психологічний тиск, погрожує судовими справами на території США , а також те, що він отримає рішення судів США за допомогою яких відбере дитину - доньку ОСОБА_5 у позивача.
В той же час позивач не оспорювала того факту , що батько дитини - відповідач по справі ОСОБА_14 має право на спілкування та побачення з дитиною, але останній період часу, починаючи з кінця 2019 р. відповідач не бачиться та не спілкується зі своєю донькою.
Позивач дану обставину обґрунтовує карантинними обмеженнями та хворобою дитини.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні проти задоволення первинного позову заперечувала, просила задовольнити зустрічний позов, надавши до суду свої письмові заперечення, крім того, представник відповідача підтвердила той факт що з квітня 2016 року позивач ОСОБА_3 разом з донькою ОСОБА_5 проживають в м.Києві, а відповідач по справі проживає в США, але відповідач ОСОБА_4 приймає участь у утриманні своєї доньки ОСОБА_6 , бажає її виховувати, бачитись з нею та спілкуватися, в зв'язку з чим ОСОБА_4 досить часто приїздить до України, про що завчасно повідомляє позивача по справі, погоджує з останньою дату свого приїзду та день і час побачення зі своєю донькою, але позивач за первинним позовом ОСОБА_3 з надуманих причин перешкоджає ОСОБА_4 в побачені зі своєю донькою, обґрунтовуючи це карантинними обмеженнями, хворобою дитини, а також те, що ОСОБА_15 здавав тести на наявність короновірусу COVID-19 в клініці, що була не погоджена з позивачем ОСОБА_3 .
Дії відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 направлені на порушення батьківських прав ОСОБА_4 , позбавивши його спілкування зі своє донькою та задоволення позовних вимог за зустрічним позовом відновить права ОСОБА_4 як батька та дозволить останньому приймати участь у вихованні, спілкуванні та утриманні своє доньки ОСОБА_5 .
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації в зал судового засідання не з'явився, але надав до суду заяву в якій просив слухати справу у відсутність представника третьої особи та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства, з врахуванням інтересів дитини та при розгляді справи взяти до уваги Висновок Органу опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києві даржавної адміністрації від 5 березня 2020 р. за №103//1816/41/3.
Суд, заслухавши думку учасників судового процесу свідків, дослідивши матеріали справи встановив наступне, що статтею 160 СК України визначено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України слідує, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 4 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Як було встановлено в ході судового розгляду, що позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 перебували в зареєстрваному шлюбі з 29 вересня 2013 року, що був зареєстрований в штаті Іллінойс, округ Кук, США ( а.с.16 т.1).
У сторін у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася донька ОСОБА_5 ( а.с. 19 т.1)
Малолітня ОСОБА_5 є громадянкою США, номер паспорта НОМЕР_4 , строк дії з 25.08.2015 р. по 24.08.2020 р. ( а.с.20 т.1).
Як слідує з матеріалів справи, що 14 квітня 2016 р. позивач ОСОБА_3 переїхала на постійне місце проживання разом зі своєю донькою ОСОБА_5 до України та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту обстеження умов проживання за №137 від 12.07.2019 р. вбачається, що у вказаній вище квартирі створені всі належні умови для проживання та виховання малолітньої дитини ОСОБА_5 ( а.с.21 т.1).
Як убачається з наданих до суду довідок ОСОБА_5 постійно відвідує різні навчально - виховні дошкільні заклади та її вихованням займається безпосередньо позивач ОСОБА_3 , яка також піклується і про фізичний стан здоров'я свої доньки.
Позивач ОСОБА_3 офіційно працевлаштована та на даний час працює в Посольстві Саудівської Аравії в Україні, має постійний сталий дохід ( а.с. 53,54 т.1).
Також в матеріалах справи міститься рішення Окружного суду графства Кук, штат Іллінойс, департамент графства, відділу внутрішніх відносин у справі №2016 D 330306, позивач ОСОБА_4 відповідач ОСОБА_16 про розподіл батьківського часу та обов'язків сторін відносно малолітньої ОСОБА_5 ( а.с. 25 - 41 т.2).
Висновком органу опіки та піклування Дніпровської районної в м.Києваі державної адміністрації про визначення місця проживання дітей за №103/1819/41/3 від 5 березня 2020 р. зазначено, що з врахуванням рекомендацій комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_3 .
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки зобов'язані поважати дитину.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Крім того ст..151 даного Кодексу передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам.
Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Відповідно до вимог ст. 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до ст. 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.
Відповідно до ч.1 ст.158 Сімейного кодексу України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, у томі числі і спілкуватися зі своїм батьком, бабусею та дідусем.
Статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім"ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов"язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров"я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Ч.2 статті 12 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадянина України» передбачено, що оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).
За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Як убачається з матеріалів справи, що на даний час малолітня ОСОБА_5 є громадянкою США та на останню не розповсюджуються вимоги Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадянина України»
Конвенцією ООН «Про права дитини» визначено, що вусіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Дитина має право вільно висловлювати власні погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага.
Дитина має право вільно висловлювати свої думки; це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію та ідеї будь-якого роду.
Відповідно до ч. 1 ст. З Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно норм ст. 159 Сімейного кодексу України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо),місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках,якщо це викликано інтересами дитини,суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 54 рішення ЕСПЛ « Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.)
Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об'єднання сім'ї. (Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008р., «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року).
Визначаючи конкретний порядок участі позивача у вихованні дитини, суд враховує те, що форми й методи виховання дитини не повинні суперечити Конституції України (стаття 52), Конвенції про права дитини від 2 листопада 1989 року ( статті 8,12, 16, 19, 28, 31, 32, 34, 36, 37), Декларації прав дитини, ЗУ України «Про охорону дитинства» та приймає до уваги те, що позивач бажає брати участь у вихованні рідної дочки, і таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Як було встановлено судом в ході судового розгляду, що малолітня ОСОБА_5 постійно проживає разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3 , вказана обставина була визнана та не оспорювалась в ході судового розгляду відповідачем ОСОБА_17 та його представником, але як було встановлено в ході судового розгляду, що у відповідача ОСОБА_14 на даний час виникають певні труднощі у спілкуванні зі своєю малолітньою донькою ОСОБА_5 .
За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.ст. 12, 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 94 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надані сторонами докази суд визнає належними і допустимими, також достовірними і достатніми, оскільки ці докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з обставинами справи. Сторонами надано належним чином завірені копії відповідних документів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Аналізуючи зібрані у справі письмові докази, з урахуванням пояснень позивача та її представника, представника відповідача, свідків, суд прийшов висновку про доцільність задоволення позовних вимог як по первинному так і по зустрічному позову частково.
Суд вважає, що з урахуванням інтересів малолітньої дитини ОСОБА_5 визначити місце її проживання разом з матір'ю ОСОБА_3 , а також заборонити виїзд ОСОБА_5 за межі території України до досягнення 16 - ти річного віку без супроводу чи нотаріально посвідченого дозволу матері ОСОБА_3 .
Що стосується зустрічного позову, то суд вважає задовольнити позовні вимоги відповідача ОСОБА_4 та зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_15 у спілкуванні з малолітньої донькою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Встановити наступний порядок побачень у формі спілкування ОСОБА_4 з малолітньої донькою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 у заздалегіть обумовленому місці з дитиною ОСОБА_5 та матір'ю ОСОБА_3 , з попередженням про таке побачення за тиждень попередньо ОСОБА_3 щомісяця і не менше ніж 2 години за одне побачення у присутності матері ОСОБА_3 та або третіх осіб та встановлення саме такого порядку зустрічей з дитиною для позивача за зустрічним позовом буде повністю відповідати інтересам дитини.
Питання судовий витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Конвенцією про права дитини, Декларацією прав дитини, Законом України «Про охорону дитинства», статями 19, 141, 150, 151, 153, 157-159 Сімейного Кодексу України, статтями 7, 10, 76, 81, 133, 244-245, 259, 263-265, ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_7 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5 ( ОСОБА_18 ) ІНФОРМАЦІЯ_5 з матір'ю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Заборонити виїзд ОСОБА_5 ( ОСОБА_18 ) ІНФОРМАЦІЯ_5 за межі території України до досягнення 16 - ти річного віку без супроводу чи нотаріально посвідченого дозволу матері ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
В іншій частині задоволення позову - відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_3 третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м.Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_4 у спілкуванні з малолітньої донькою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Встановити наступний порядок побачень у формі спілкування ОСОБА_4 з малолітньої донькою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5 у заздалегіть обумовленому місці з дитиною ОСОБА_5 та матір'ю ОСОБА_3 , з попередженням про таке побачення за тиждень попередньо ОСОБА_3 щомісяця і не менше ніж 2 години за одне побачення у присутності матері ОСОБА_3 та або третіх осіб.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 5 жовтня 2020 р.
Відомості щодо учасників справи:
Позивачі:
ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_5 ;
Відповідач - ОСОБА_4 , громадянин США, паспорт громадянина США № НОМЕР_6 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ; адреса для листування: АДРЕСА_3 .
Третя особа : Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, місцезнаходження: м.Київ, ву.Краківська, буд.20
Суддя: