Справа №442/3656/20
Провадження №2/442/994/2020
27 жовтня 2020 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Грицай М.М.,
з участю секретаря - Антоненко В.О.,
представника позивачів - адвоката Гирич О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Дрогобичі справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_4 , про виселення з житлового будинку, -
Позивачі звернулися до суду з позовом, в якому просять виселити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового будинку АДРЕСА_1 , без надання іншого житла.
У обґрунтування позову посилаються на те, що вони є власниками житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_3 після одруження з їхньою донькою, 22 липня 1999 року, з їхнього дозволу був зареєстрований у згаданому житлі, як член сім'ї, та проживав у ньому. 29.06.2010 їхня донька розірвала шлюб з відповідачем у судовому порядку. Незважаючи на те, що відповідач вже 10 років являється колишнім членом сім'ї, не має з ними спільного побуту та не веде спільного господарства, відмовляється добровільно виселитися та протягом всіх цих років робить їхнє проживання у будинку нестерпним. Він зловживає алкоголем, проявляє до них та своєї колишньої дружини тільки неповагу, зверхність і агресію, користуючись своєю фізичною перевагою над ними (пенсіонерами). Відповідач займає найбільшу кімнату у будинку, яку привів у занедбаний стан, комунальні послуги не платить. Вони втратили здоров'я через постійну психологічну напругу, страх та переживання. Вироком Дрогобицького міськрайоного суду Львівської області від 14.02.2018 відповідача було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за заподіяння легких тілесних ушкоджень їхній дочці, та призначено покарання у вигляді штрафу. Також щодо нього працівником поліції був винесений терміновий заборонний припис, внаслідок психологічного тиску та погроз фізичною розправою ОСОБА_2 . Таким чином, відповідач систематично порушує правила співжиття і робить неможливим для інших проживання з ним, однак, добровільно виселитися не бажає, хоч має власний будинок. За таких обставин змушені звернутися з даним позовом до суду.
Представник позивачів - адвокат Гирич О.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задоволити з підстав, викладених у ньому. Додатково пояснив суду, що відповідач систематично створює неможливі умови для проживання власників будинку, вчиняє сварки та скандали, у зв'язку з чим притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності. Зазначив, що відповідач має інше житло в смт.Меденичі, яке отримав у спадок. Проти заочного розгляду справи не заперечив.
Відповідач у судове засідання не з'явився і не повідомив суду про причини неявки, хоча належним чином повідомлявся про день та час розгляду справи рекомендованою кореспонденцією та шляхом оголошення на офіційному сайті Судової влади, про причини неявки суд не повідомив, заяви про можливість розгляду справи у його відсутності та відзиву на позов не надав.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився у судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок від 27.10.2000, такий розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить на прав приватної власності ОСОБА_1 .
Як вбачається з довідки, виданої відділом РАЦС Дрогобицького району Дрогобицького МРУЮ та відповідних відміток у паспортах громадян України ОСОБА_1 (серія НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (серія НОМЕР_2 ), позивачі перебувають у зареєстрованому шлюбі з 21 липня 1966 року.
Згідно будинкової книги на житловий будинок АДРЕСА_1 та довідки №410, виданої 29.05.2020 Меденицькою селищною радою, за вказаною адресою зареєстровані: ОСОБА_1 , 1941 року народження - власник, ОСОБА_2 , 1947 року народження - дружина, ОСОБА_4 , 1981 року народження - дочка, ОСОБА_3 , 1978 року народження - колишній зять, ОСОБА_5 , 2000 року народження - внучка, ОСОБА_6 2001 року народження - внук, ОСОБА_7 , 2002 року народження - внучка.
Випискою з рішення Дрогобицького міськрайоного суду Львівської області від 29.06.2010 стверджується, що шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано.
Вироком Дрогобицького міськрайоного суду Львівської області від 14.02.2018 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме: за заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_4 , та призначено покарання у вигляді штрафу.
Як вбачається з термінового заборонного припису, винесеного 27.03.2020 інспектором СРПП-2 ПП Дрогобицького ВП ГУНП у Львівській області старшим лейтенантом поліції Добош І.В., такий винесений відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку зі скоєнням домашнього насильства відносно колишньої тещі ОСОБА_2 (позивача), строком на 10 діб.
Постановою Дрогобицького міськрайоного суду Львівської області від 24.04.2020 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, за вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_8 .
Згідно актуальної інформації про право власності, № запису 8793604, відповідачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину серії - номер 1-104, виданого 19.02.2015 державним нотаріусом Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори.
Конституція України у ст.47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ст. 13 ч. 3 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
П. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній особі, окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону й за рішенням суду. Однак, людина може користуватися тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону. Таке право виникає у власника житла (гл.28 ЦК), членів його сім'ї (ст.405 ЦК, ст.156 ЖК), орендаря (наймача) житла (ст.810 ЦК України, ст.61 ЖК), членів його сім'ї (ст.816 ЦК, ст. ст. 64, 160 ЖК).
Відповідно до статті 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Відповідно до ст. 157 ЖК Української РСР членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Відповідно до ч.1 ст. 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
У Постанові від 17.10.2018 у справі № 521/17805/16-ц Верховний Суд зазначає, що відповідно ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла. Разом з цим, згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або квартири, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь - яких осіб шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Проте, зазначена норма не передбачає можливості визнавати особу такою, що втратила право на житлову площу.
Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 , який є колишнім членом сім'ї позивачів, чинить перешкоди останнім у здійсненні ними права користування та розпоряджання будинком АДРЕСА_1 , що їм належить на праві приватної власності. Відповідач систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для інших проживання з ним в одному будинку. Суд бере до уваги, що ОСОБА_3 притягувався до кримінальної відповідальності за спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 . Крім цього, ОСОБА_3 був виписаний терміновий заборонний припис щодо заборони на вхід та перебування в місці проживання, у зв'язку із вчиненням психологічного насильства відносно позивача ОСОБА_2 за вищевказаною адресою. Крім цього, відповідач ОСОБА_3 притягався до адміністративної відповідальності, оскільки за місцем свого проживання ( АДРЕСА_1 ), перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вчинив домашнє насильство по відношенні до позивача ОСОБА_2 . Таким чином, зазначені заходи впливу до відповідача виявились безрезультатними, оскільки останній продовжує свою протиправну поведінку, чим систематично порушує правила співжиття з позивачами. Добровільно останній не бажає залишити спірне житло, не зважаючи на те, що володіє іншим житловим приміщенням на праві приватної власності. Відтак, суд дійшов до переконання, що ОСОБА_3 слід виселити з будинку, який належить позивачам, без надання іншого житла.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 223, 247, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволити.
Виселити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового будинку АДРЕСА_1 , без надання іншого житла
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 06.11.2020.
Суддя Грицай М.М.