Справа № 752/2319/20
Провадження № 2/752/4212/20
іменем України
20 жовтня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Хоменко В.С.
при секретарі Павлюх П.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за неповернення предмету лізингу, -
у лютому 2020 року ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за неповернення предмету лізингу у розмірі 10 348,50 грн., а також судових витрат.
Свої вимоги мотивувало тим, що 08.01.2013 року між ЗАТ «Лізинг інформаційних технологій» в особі ТОВ «Розетка. УА», яке діяло на підставі довіреності № 11080801 від 08.08.2011 року, та ОСОБА_1 був укладений договір про отримання обладнання в системі LeaseIT № 120390565.
Згідно п. 5 Перехідних положень Закону України «Про акціонерні товариства» Закрите акціонерне товариство «Лізинг інформаційних технологій» змінило найменування, тому правонаступником його є Приватне акціонерне товариство «Лізинг інформаційних технологій».
Відповідно до умов договору загальна сума платежів за договором становить 4 311,89 грн., котрі ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати рівними частинами по 431,19 грн., з яких 10% при отриманні обладнання, в кожному з 9 наступних місячних періодах (лютий 2013 року - жовтень 2013 року).
ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» у повному обсязі виконало свої договірні зобов'язання щодо надання обладнання відповідачу згідно договору у відповідні строки та належної комплектації, але ОСОБА_1 не виконав своїх грошових зобов'язань, сплативши лише платіж при отриманні обладнання у січні 2013 року в розмірі 431,19 грн., внаслідок чого виникла заборгованість, що призвело до звернення ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» до суду з відповідним позовом, за наслідками розгляду якого заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.06.2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» 3 880,70 грн. компенсації вартості наданого обладнання, 22 176,80 грн. плати за прострочення щомісячних платежів, 38,76 грн. компенсації понесених витрат, пов'язаних з отриманням виконання зобов'язань, та 260,69 грн. судового збору.
Відповідно до п. 7.4. договору в разі прострочення сплати платежу повністю або частково на строк, більше 30 днів, ОСОБА_1 повинен самостійно повернути обладнання за адресою постачальника або за іншою адресою, вказаною оператором.
Проте, в порушення умов договору ОСОБА_1 обладнання не повернув, тому, оскільки станом на 31.12.2019 року зобов'язання ОСОБА_1 за договором не виконані, лізингові платежі не сплачені, предмет лізингу не повернутий, виходячи з положень ст. ст. 11, 526 ЦК України, та приймаючи до уваги те, що згідно ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом, та ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, просило стягнути з ОСОБА_1 неустойку за неповернення предмету лізингу у розмірі 10 348,50 грн., обраховану в межах позовної давності за один рік.
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 17.03.2020 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 01.06.2020 року (а.с. 37-38).
Ухвалою від 01.06.2020 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 і з вимогою про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (а.с. 86-88).
Ухвалою від 01.06.2020 року розгляд справи відкладено на 20.10.2020 року (а.с. 89).
Відповідач ОСОБА_1 надав відзив на позов, в котрому проти заявлених вимог повністю заперечив та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що зобов'язання за договором про отримання обладнання в системі LeaseIT № 120390565 від 08.01.2013 року ним виконані, так само як судове рішення від 04.06.2015 року, а доводи позивача є недоведеним та необґрунтованими належними доказами. Також просив суд застосувати строки позовної давності, вважаючи, що останні позивачем пропущені (а.с. 63-68).
Відповідь на відзив не надходила.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Судом установлено, що 08.01.2013 року між ЗАТ «Лізинг інформаційних технологій», правонаступником якого є ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» (оператор), через ТОВ «Розетка УА», яке діяло на підставі довіреності № 11080801 від 08.08.2011 року, та ОСОБА_1 (клієнт) було укладено договір № 120390565 про надання в оренду на умовах фінансового лізингу обладнання. Відповідно до умов договору клієнт бере участь в системі LeaseIT (отримує ІТ обладнання та інші товари від постачальників - учасників системи LeaseIT), а також отримує послуги на умовах, визначених обраним пакетом фінансування LeaseIT. Оператор LeaseIT зобов'язується на підставі заяви клієнта забезпечити передачу клієнту ІТ обладнання обраним клієнтом постачальником та надання клієнту послуг.
Умови отримання обладнання та інших товарів визначається пакетом LeaseIT та правилами отримання обладнання, які є невід'ємною частиною цього договору. Правила є єдиними для всіх клієнтів системи LeaseIT і встановлюють порядок і умови отримання клієнтом ІТ обладнання, інших товарів та послуг у постачальників, встановлення і оплати платежів, строк розрахунків, відповідальність сторін, порядок вирішення спорів, інші умови, щодо яких сторони мають дійти згоди для укладення договору відповідно до законодавства України.
На підставі вказаного договору ЗАТ «Лізинг інформаційних технологій» згідно акту приймання-передачі майна № 120390565 від 08.01.2013 року ОСОБА_1 отримав на умовах фінансового лізингу обладнання. Повна вартість переданого обладнання - 4 311,89 грн. За умовами пакету фінансування LeaseIT Десятка ОСОБА_1 зобов'язувався здійснити платіж при отриманні обладнання (загальна сума платежів): 10%; а також внести 9 місячних платежів рівними частинами.
Відповідно до п. 14.2. Правил отримання ІТ-обладнання, інших товарів та послуг у системі LeaseIT у разі несвоєчасної оплати клієнтом нарахованого платежу клієнт сплачує на користь оператора LeaseIT плату зі прострочення платежу: в розмірі п'яти відсотків від погашення суми простроченого платежу, якщо погашення простроченого платежу здійснюється у розрахунковому періоді, на який припадає дата оплати за договором; в розмірі 10 відсотків від суми простроченого платежу, якщо погашення здійснюється після закінчення розрахункового періоду, на який припадає дата оплати за договором.
Вказані обставини встановлені заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 04.06.2015 року у справі № 752/6072/15-ц за позовом ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, котре набрало законної сили в установленому законом порядку, а тому, обставини, встановлені останнім, в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
З цієї токи зору суд критично оцінює твердження позивача про відсутність підстав у позивача для звернення до суду з огляду ненадання останнім примірника укладеного договору № 120390565 від 08.01.2013 року, адже факт укладення останнього суд вважає доведеним, відповідачем останнє в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України не спростовано та не заперечується, тим паче, як вбачається з наявної в матеріалах справи копії цивільної справи № 752/6072/15-ц з наявною у ній копії договору№ 120390565 від 08.01.2013 року, останній був укладений в трьох оригінальних ідентичних примірниках, по одному для клієнта, постачальника та оператора, а тому відповідач має примірник укладеного договору, обізнаний з його умовами, а тому факт неподання позивачем договору у вигляді, бажаному для відповідача, на думку суду, не спростовує факту його укладення.
Згідно умов укладеного договору, підписуючи договір клієнт - ОСОБА_1 приймає на себе зобов'язання щодо сплати платежів за отримання обладнання, в момент підписання акту прийому-передачі право власності на обладнання та всі права вимоги щодо сплати платежів за цим договором переходять від постачальника - ТОВ «Розетка.УА» до оператора - ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій», одночасно до клієнта переходить право користування обладнанням за адресою експлуатації та матеріальна відповідальність за отримане обладнання. Право власності на обладнання переходить до клієнта згідно з умовами обраного пакету фінансування LeaseIT.
Відповідно до п. 7.4. договору в разі прострочення сплати платежу повністю або частково на строк, більше 30 днів, клієнт повинен самостійно повернути обладнання за адресою постачальника або за іншою адресою, вказаною оператором LeaseIT.
Звертаючись до суду, позивач в обґрунтування позову вказав на те, що станом на 31.12.2019 року зобов'язання ОСОБА_1 за договором не виконані, лізингові платежі не сплачені, предмет лізингу не повернутий, через що останній змушений звернутись до суду.
Відповідач, заперечуючи проти пред'явлених до нього вимог вказав, що, навпаки, всі зобов'язання ним виконані в повному обсязі, проте, доказів в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України в розпорядження суду не надав, тому у суду відсутні підстави для прийняття вказаної позиції відповідача до уваги.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу. Лізингоодержувач зобов'язаний: прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; своєчасно сплачувати лізингові платежі; надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; письмово повідомляти про порушення строків проведення або не проведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, абоустані,обумовленому договором. Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором. Лізингоодержувач може мати інші права та обов'язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ст. 625 ч. 2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
Отже, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в порушення умов договору, на момент звернення позивача до суду відповідач обладнання не повернув ані постачальнику, ані позивачу. Одночасно з цим, право власності на предмет лізингу до відповідача не перейшло, предмет лізингу залишається у власності позивача.
Виходячи з умов договору, плата за користування річчю (лізингові платежі), становить 431,19 грн./місяць. Таким чином, розмір неустойки становить 862,38 грн./місяць (431,19 грн.*2).
Виходячи з цього, позивач має право стягнути з відповідача неустойку за період з лютого 2013 року до грудня 2019 року, тобто за 81 місяць, всього у розмірі 69 852,78 грн. (862,38грн. * 81).
При цьому позивач зменшив загальну суму неустойки за цей період до стягнення, обмеживши розмір всіх видів неустойки сумою 10 348,50 грн. (сума неустойки обмежена позивачем сумою неустойки за 12 місяців неправомірного неповернення відповідачем предмета лізингу, 862,38*12= 10 348,50).
Тобто, позивач зменшує загальний розмір неустойки до стягнення.
Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.
Отже, аналіз наведених норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою (ВСУ у справі № 6-1138цс15).
Так, умовами укладеного договору про отримання обладнання в системі LeaseIT № 120390565 від 08.01.2013 року установлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача виконати зобов'язання по оплаті обладнання частинами - щомісячними платежами до квітня 2015 року, отже, право позивача вважається порушеним з моменту недотримання відповідачем строку погашення кожного чергового платежу, а у разі прострочення сплати платежу повністю або частково на строк, більше 30 днів, - у позивача виникає право на стягнення неустойки за неповернення обладнання.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 припинив оплату чергових у лютому 2013 року (одна сплата була проведена 21.01.2013 року, а вже 20.02.2013 року відповідачем черговий платіж проведений не був), тобто, з березня 2013 року відповідач відповідно до п. 7.4. договору зобов'язаний був самостійно повернути обладнання, проте, вказано не вчинив.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 257 ЦК України право позивача на звернення до суду за захистом своїх порушених прав з урахуванням умов укладеного договору виникало з моменту недотримання відповідачем строку погашення кожного чергового платежу, а, отже, обмежувалось 20.03.2018 року.
У 2015 році позивач звертався до суду і з позовом про стягнення компенсації вартості наданого обладнання, плати за прострочення щомісячних платежів та компенсації понесених витрат, пов'язаних з отриманням виконання зобов'язань, за наслідком розгляду якого судом на захист порушених прав позивача було увалено відповідне судове рішення про задоволення позовних вимог.
04.02.2020 році позивач звернувся до суду із вимогами про стягнення неустойки за неповернення обладнання, тобто, на думку суду, поза межами строку позовної давності за основною вимогою.
При цьому відповідач заявив про застосування позовної давності у спорі. Спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення.
Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а відповідно до ч. 4 цієї ж статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: 1. забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів; 2. запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Разом з тим, слід зазначити, що однією з засад судочинства є, зокрема, визначена ст. 12 ЦПК України змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (п. 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з врахуванням вищенаведеного, суд надходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій».
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд,-
у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» до ОСОБА_1 про стягнення неустойки за неповернення предмету лізингу - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко