Справа № 953/10145/20
н/п 2/953/2318/20
28 жовтня 2020 року Київський районний суд м.Харкова
у складі головуючого судді Колесник С.А.,
за участю секретаря судового засідання Кудінової К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу №953/10145/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, відповідно до якого просить: позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав стосовно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; збільшити встановлений раніше судовим рішенням Київським районним судом м.Харкова від 04.07.2019 розмір аліментів та стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі ј частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи від дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з відповідачем, ОСОБА_2 . Під час шлюбу, у сторін народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після народження дитини, почали виникати конфлікти та сварки у сім'ї, відповідач вів себе відсторонено по відношенню до позивачки, а до своєї доньки, він був абсолютно байдужим, не проявляв турботи та не піклувався про дитину, не забезпечував в цілому сім'ю, все це зрештою і призвело до припинення сімейних відносин. З березня 2016 року, сторони припинили свої сімейні відносини, а вже з 26.09.2017 шлюб між сторонами було офіційно розірвано у судовому порядку.
Після розірвання шлюбу і на сьогоднішній час, дитина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , та знаходиться на повному утриманні матері. З моменту припинення сімейних відносин, відповідач не бере жодної участі у вихованні, розвитку, оздоровленні та лікуванні дитини. Не переймається духовним та культурним розвитком дитини. Батькові чудово відомо місце проживання доньки та колишньої дружини. Також йому відомий і мобільний номер позивачки, а також її родичів. Тобто, при великому бажанні, він би міг прийти до доньки і трохи прийняти участь у її житті. Позивачка не чинить та не чинила ніяких перепон щодо спілкування відповідача з дитиною. Після розірвання шлюбних відносин відповідач не приймає жодної участі у вихованні дитини, не цікавиться станом здоров'я, інтересами та розвитком доньки та не бере жодної участі в утриманні дитини. Увесь час, позивачка піклувалася розвитком спільної доньки, піклувалась про неї, займалась її здоров'ям, вихованням, у цьому їй також допомагала її родина.За цей весь час,відповідач жодної участі не брав у житті дитини, у її розумовому та емоційному встановленні, розвитку доньки.
Також, позивачка була вимушена звернутись до суду із позовною заявою про стягнення аліментів та додаткових витрат на утримання доньки. Київським районним судом м. Харкова 04.07.2019 було винесено рішення, в якому було зазначено, що відповідач, боржник, повинен сплачувати аліменти на утримання доньки в сумі 1013 грн. 50 коп. але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно. Звичайно, що сума аліментів у розмірі 1013 грн. 50 коп. є дуже малою, проте і її відповідач не сплачує на утримання дитини, тим самим повністю ігноруючи потреби доньки і вимоги закону.
Також, відповідач не цікався навчанням доньки.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит від «Харківського технологічного ліцею 9» Харківської міської ради Харківської області від 22.06.2020 року, дитина, ОСОБА_3 , навчається в ХТЛ №9 з 31.08.2016 року по теперішній час, мати ОСОБА_1 , відповідально ставиться до своїх обов'язків, приділяє належну увагу вихованню доньки, цікавиться її навчанням, бере активну участь у житті класу та ліцею, регулярно відвідує батьківські збори, батько ж відвідував батьківські збори, коли дитина навчалась у Іму класі, в подальшому, батько ОСОБА_2 не відвідував батьківські збори, засобами телефонного зв'язку щодо навчання своєї доньки в ліцеї не спілкувався ні з адміністрацією закладу ні з класним керівником.
Так само і станом здоров'я батько не цікавився.
Відповідно до відповіді на адвокатський запит, від КНП «Міська дитяча поліклініка №23» Харківської міської ради від 18.06.2020 року, дитина, ОСОБА_3 перебуває під наглядом фахівців поліклініки з народження, за інформацією лікаря-педіатра, вихованням дитини та забезпеченням їй належного догляду займається мати - ОСОБА_1 , амбулаторні прийоми лікаря ОСОБА_4 відвідує також у супроводі матері, батько дитини - ОСОБА_2 , на прийомах в поліклініці з дитиною не був присутній, станом здоров'я доньки не цікавився ні особисто ні засобами зв'язку.
З наведеного вище, можна зробити висновок, що тільки мати дитини, займається вихованням, забезпеченням, розвитком дитини, як фізичним, так і розумовим. Відповідач абсолютно ніяким чином, не приймає участі в житті донечки, він свідомо самоусунувся від своїх батьківських обов'язків.
Нехтування батьківськими обов'язками з боку відповідача, принижує гідність дитини, а наявність людини, яка юридично має право батька, але залишається чужою людиною, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору. Враховуючи те, що відповідач по справі жодним чином не був позбавлений можливості спілкуватися з донькою, а з боку позивача ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні дитини з батьком, та у відповідача була можливість приймати участь у вихованні доньки, все ие доводить, що відповідач має вольове бажання не виконувати свої батьківські обов'язки, покладені на нього законом, та враховуючи все вище зазначене його необхідно позбавити батьківських прав.
Щодо несплати відповідачем аліментів на утримання дитини.
Відповідач зобов'язаний сплачувати мінімально присуджені аліменти, однак їх не платить, не надає матеріальну допомогу на утримання неповнолітньої доньки. Забезпеченням спільної дитини займається матір, Відповідач не виконує свій обов'язок по сплаті аліментів у відповідності до ст.180 Сімейного кодексу України обов'язку утримувати свою дитину. Це, зокрема, виявляється у тому, що відповідач абсолютно не сплачує аліменти на спільну дитину, ОСОБА_3 , кошти необхідні на утримання доньки, а саме: на здобуття освіти, відвідування дитячих гуртків, придбання одягу, продуктів харчування, медикаментів, заняттям дозвілля тощо. Відповідач являється здоровим та працездатним чоловіком, на утриманні нікого не має, але аліменти на утримання власної доньки не платить.
Щодо збільшення розміру аліментів на утримання дитини.
Підставою для звернення до суду з вимогою збільшення раніше встановленого розміру аліментів рішенням суду є: зміна матеріального становища позивача, яке зумовлене подорожчанням засобів, товарів та послуг у всіх сферах життєдіяльності, в т.ч. що стосується догляду за дитиною, до яких зокрема входять витрати на харчування, навчання, купівлі одягу та взуття, тощо. Погіршення матеріального становища позивача, мами дитини, яка самотужки її утримує, в свою чергу погіршує і матеріальне становище дитини. Крім того, слід звернути увагу на те, що прожитковий мінімуми для різних категорій населення на 2020 рік в Україні також змінився на підставі Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік». Розмір аліментів, який визначений у рішенні Київського районного суду м. Харкова від 04.07.2019, є надзвичайно малим, бо аліменти на утримання доньки в твердій грошовій сумі у розмірі 1013 грн. 50 коп. але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, на даний момент є критично мізерними і таким чином погіршує матеріальне становище дитини та не відповідає інтересам дитини. Щомісячні мінімальні витрати на дитину мінімально складають в середньому від 8000 - 10 000 грн. Всі зазначені обставини відбуваються на фоні стрімкого подорожчання цін на продукти харчування, одяг та взуття та комунальні послуги та інші товари та послуги, і звичайно з економічною ситуацією у нашій країні. Отже, позивачка вже не спроможна задовольняти потреби дитини за свій рахунок, тому вона змушена звертатися до суду з вимогою про збільшення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Таким чином, задля забезпечення інтересів дитини та у зв'язку з тим, що важка економічна ситуація у країні збільшила вартість витрат на дитину, що прожитковий мінімум на дитину збільшився, що матеріальна ситуація позивачки є вкрай критичною, то вона вимушена звернутися до суду з позовом про збільшення аліментів для того, щоб мати можливість створювати достатній життєвий рівень для своєї дитини.
На підставі викладеного позивач звернулась до суд з даним позовом про позбавлення батьківських прав та збільшеня розміру аліментів.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2020 справу передано для розгляду судді Колесник С.А.
Ухвалою суду від 26.06.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 12.10.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач та її представник у судове засідання не з'явились, до суду представником позивача подано заяву про проведення судового засідання без участі позивача та її представника, позовні вимоги позивач підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце проведення судового розгляду повідомлявся належним чином, шляхом направлення повідомлення про виклик на судове засідання та ухвали про відкриття провадження разом із примірником позовної заяви та доданих до неї документів за місцем реєстрації, не використав наданого законом права на безпосередню участь у судовому засіданні, та не з'явився у судове засідання без повідомлення причин, заяв про відкладення судового засідання, чи розгляд справи у його відсутності до суду не надходило. Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би мав істотне значення для вирішення справи по суті, чи спростування доводів позивача.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, до суду 09.10.2020 подано письмові пояснення, у яких, зорема, представник Департаменту служб у справах дітей просить розглядати справу без участі представника органу опіки та піклування.
Беручи до уваги ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Ради Європи від 4 листопада 1950 року, що набрала чинності для України 11.09.1997 року, яка передбачає право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, також беручи до уваги те, що відповідач обґрунтованих клопотань про відкладення судового засідання, суду не надав, в силу положень ст. 223 ч. 1 ЦПК України, суд вважає за доцільне продовжити судовий розгляд за відсутності відповідача.
Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.
Відповідно до ухвали суду від 28.10.2020, враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлявся про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч.4 ст.223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч.2 ст.191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Судом встановлені наступні фактичні обставини.
ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_3 , про що в Книзі реєстрації народжень 21.09.2010 зроблено відповідний актовий запис за №4441 у відділі реєстрації актів цивільного стану по м.Харкову Харківського міського управління юстиції, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.11).
Батьками дитини записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 26.09.2017 розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 04.07.2019 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дочки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в сумі 1013 грн. 50 коп. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку, починаючи з 05.04.2019 до досягнення дитини повноліття (а.с.14-15).
04.10.2019 державним виконавцем Шевченківського ВДВС м.Харків ГТУЮ у Харківській області Грар Ю.В. відкрито виконавче провадження ВП №60226969 на виконання виконавчого листа №640/7154/19 виданого 03.10.2019 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліментів на утримання доньки (а.с.17).
Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на травень 2020 року має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 14989,50 грн. (а.с.18).
03.06.2020 ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського РВ ХМУ ГУНП в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за ч.1 ст.164 КК України ОСОБА_2 (а.с.19).
Згідно відповіді на адвокатський запит від «Харківського технологічного ліцею №9» Харківської міської ради Харківської області від 22.06.2020 року, ОСОБА_3 , навчається в ХТЛ №9 з 31.08.2016 року по теперішній час.
Мати ОСОБА_1 , відповідально ставиться до своїх обов'язків, приділяє належну увагу вихованню доньки, цікавиться її навчанням, бере активну участь у житті класу та ліцею, регулярно відвідує батьківські збори, батько ж відвідував батьківські збори.
Класні батьківські збори ОСОБА_2 відвідував, коли ОСОБА_4 навчалась у 1 класі. Упродовж подальшого навчання батько ОСОБА_2 не відвідував батьківські збори, засобами телефонного зв'язку щодо навчання своєї доньки в ліцеї батько не користувався ні з адміністрацією навчального закладу, ні з класним керівником ОСОБА_5 (а.с.20).
Згідно наданої інформації КНП «Міська дитяча поліклініка №23» Харківської міської ради від 18.06.2020 року, дитина, ОСОБА_3 , перебуває під наглядом фахівців поліклініки з народження, за інформацією лікаря-педіатра, вихованням дитини та забезпеченням їй належного догляду займається мати - ОСОБА_1 , амбулаторні прийоми лікаря ОСОБА_4 відвідує також у супроводі матері, батько дитини - ОСОБА_2 , на прийомах в поліклініці з дитиною не був присутній, станом здоров'я доньки не цікавився ні особисто ні засобами зв'язку (а.с.22).
Частиною 4 ст.19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст.19 СК України).
Департаментом служб у справах дітей Харківської міської ради розглянуто питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та надано висновок №433 від 25.08.2020, в якому Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, у Висновку зазначено, що Малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешкає разом з матір'ю, ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , де для дитини створені необхідні умови для всебічного розвитку.
ОСОБА_2 був запрошений та з'явився до Департаменту служб на співбесіду, за результатами якої йому було запропоновано до 18.08.2020 надати докази належного виконання батьківських обов'язків відносно малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Будь-яких доказів належного виконання батьківських обов'язків відносно малолітньої дочки ОСОБА_2 не надав.
Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради.
Відповідно до вимог ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно зі ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Враховуючи вищезазначене, інтереси дитини та рекомендації Комісії, керуючись ст. 19, 164 Сімейного кодексу України в інтересах дитини, Департамент служб, який діє від імені органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.40-41).
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.
Відповідно до ст.6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Згідно ст.3,9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка відповідно до ст.9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов'язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Відповідно ст..6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід'ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно ст.164 СК України батько або матір дитини можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання ними своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Під час судового розгляду справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 участі у розвитку та вихованні малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, не приймає, здоров'ям та розвитком дитини не цікавиться.
Отже, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про систематичне, протягом тривалого часу невиконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків, передбачених ст. 150, 153, 180 СК України, по відношенню до своєї неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Існування обставин, які перешкоджають участі відповідача в утриманні та вихованні дитини, судом не встановлено.
Відповідно до ч.1 п.2 ст. 164 Сімейного кодексу України, батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Так, батьки вважатимуться такими, що ухиляються від обов'язків по вихованню дитини, якщо вони не проявляють про неї щонайменшої батьківської турботи, хоча мають таку можливість.
Таким чином, суд вважає, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2, є доцільним та таким, що не суперечить вимогам сімейного законодавства України.
Відповідно до ч.2, 3 ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст..180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Крім того, стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 181 Сімейного Кодексу України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов'язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.
Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 1,2 ст. 179 ЦПК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на імя якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідноі ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік», прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Відповідно до частини 1 статті 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У статті 192 СК України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів.
Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.
Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий визначено законом. Визначаючи розмір аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначено законом (частина друга статті 182 СК України).
Як зазначено в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині 2 статті 182 Сімейного кодексу України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.
Таким чином, збільшення мінімального розміру аліментів на одну дитину, який визначено законом, не є підставою для пред'явлення позову про зміну розміру аліментів.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, у Постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №536/1557/17, провадження №61-7584св18; постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво19).
Разом з тим, враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. У зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.
Таким чином, вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів.
Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.
Згідно вимог статті 192 СК України розмір аліментів може бути змінений за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я платника чи одержувача аліментів та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Доведення саме вказаних обставин є підставою для перегляду визначеного судом розміру аліментів, у тому числі, і шляхом зміни способу їх стягнення.
Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 липня 2019 року, справа № 415/4386/16-ц, провадження № 61-21056св18.
Позовні вимоги ОСОБА_1 про збільшення аліментів ґрунтуються на погіршенні її матеріального стану.
Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства суд не вбачає підстав для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд постановляє рішення в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
Суд приходить до висновку про наявність підстав для зміни розміру аліментів, які стягуються за рішенням Київського районного суду м.Харкова від 04.07.2019 у справі №640/7154/19 у розмірі 1013 грн. 50 коп. та зміни спосібу їх стягнення, визначивши аліменти у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Як роз'яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у новому розмірі аліменти у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я платника або одержувача аліментів сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.
Розподіл судових витарти за вимогу про позбавлення батьківських прав суд вирішує відповідно до ст.141 ЦПК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору за вимогу про зміну розміру аліментів відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про судовий збір", суд стягує судовий збір з відповідача на користь держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.. 51, 129 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 273, 274, 275, 280-284 ЦПК України, ст.ст.19, 141, 150, 164-166, 179, 180-182, 184, 191 СК України, ст..3, 6, 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, Законом України «Про судовий збір», суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Збільшити розмір аліментів, які стягуються на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 04.07.2019 по справі №640/7154/19 та стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь держави (отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/ 22030106, код отримувача ( код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду.
При цьому, відповідно до Закону України від 18.06.2020 № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2020.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,
Третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Чернишевська 55, код ЄДРПОУ 26489104.
Повне судове рішення складено 06.11.2020.
Суддя Колесник С.А.