04 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 644/5622/18
провадження № 51-2267км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6
на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня
2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Донецька, зареєстрованої у АДРЕСА_1 , мешканки
АДРЕСА_2 , раніше судимої 22 березня 2017 року Орджонікідзевським районним судом
м. Харкова за ч. 2 ст. 125Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин,
засудженої за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Обставини, встановлені за рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, короткий зміст судових рішень
За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року
ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК,
та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 71 КК до призначеного за цим вироком покарання повністю приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року, у виді громадських робіт на строк 68 годин,
що відповідно до ст. 72 КК відповідає восьми дням позбавлення волі, та призначено
ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк
5 років 8 днів.
Ухвалено обчислювати строк відбування покарання ОСОБА_6 з 28 червня 2018 року, тобто з дати фактичного затримання.
Запобіжний захід ОСОБА_6 у виді тримання під вартою продовжено до набрання вироком законної сили, але не більше двох місяців, тобто до 19 лютого 2020 року.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.
Згідно з вироком злочин ОСОБА_6 було вчинено за таких обставин.
28 червня 2018 року приблизно о 07 год 30 хв ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння у квартирі АДРЕСА_3 ,
на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків у ході сварки з потерпілим ОСОБА_8 взяла зі столу ніж, яким завдала ОСОБА_8 одного удару в ділянку грудної клітки зліва, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.
Дії ОСОБА_6 суд першої інстанції кваліфікував за ч. 1 ст. 121 КК як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 13 лютого 2020 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року залишив
без змін.
Вимоги і доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі з доповненнями засуджена указує на те, що як місцевий,
так і апеляційний суди не достатньою мірою врахували пом'якшуючі її покарання обставини, а саме: перебування у неї на утриманні двох неповнолітніх дітей, наявність міцних соціальних зв'язків за місцем постійного проживання, відсутність претензій з боку потерпілого, задовільну характеристику за місцем проживання, визнання винуватості, активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття. Крім цього, на думку скаржника, судами не враховано стану її здоров'я, що також могло вплинути на призначення міри покарання. Стверджує, що суди обох інстанцій не взяли до уваги тверджень про вчинення нею злочину у стані сильного душевного хвилювання. Крім того, стверджує, що суди обох інстанцій безпідставно не застосували до неї положення статей 69 та 75 КК. Також, просить зарахувати їй у строк покарання строк її попереднього ув'язнення за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджената їїзахисник підтримали подану скаргу,
а прокурор заперечував проти її задоволення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи засудженої, захисника та прокурора, перевіривши касаційну скаргу з додатками і доповненнями, матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої
та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому ст. 412 КПК передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до ст. 413 КПКнеправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення,
є:1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;2) застосування
закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону,
яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання,
ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення
та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового
розгляду, а також достовірності фактичних обставин кримінального провадження,
як про це ставить питання у касаційній скарзі засуджена.
Як вбачається з вироку місцевого суду, вказані обставини були предметом перевірки під час судового розгляду. Так, суд критично оцінив показання ОСОБА_6 у тій частині,
що в момент скоєння інкримінованого їй діяння вона не перебувала у стані алкогольного сп'яніння. Ці доводи засудженої спростовані показаннями допитаних у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про те, що вранці 28 червня 2018 року ОСОБА_6 вживала горілку. Жодних підстав обмовляти ОСОБА_6 зазначеними свідками місцевим судом не встановлено.
Також місцевий суд перевірив та надав оцінку доводам ОСОБА_6 щодо вчинення нею злочину у стані сильного душевного хвилювання, з урахуванням того, що її пояснення
в цій частині були спростовані висновками судово-психологічної експертизи
від 30 жовтня 2019 року № 1634, за якими ОСОБА_6 в момент скоєння інкримінованого їй діяння в стані вираженого емоційного збудження (фрустації), емоційного напруження (стресу), що можуть розглядатися як психологічна підстава стану сильного душевного хвилювання, не перебувала. ОСОБА_6 в момент скоєння інкримінованого їй діяння у стані фізіологічного афекту, як психологічної підстави стану сильного душевного хвилювання, не перебувала. Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи від 16 липня
2018 року № 560 ОСОБА_6 страждає на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання психостимуляторів. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_6 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з рішенням суду нижчої інстанції, зокрема щодо правильності встановлених фактичних обставин та юридичної оцінки дій ОСОБА_6 .
Разом із тим колегія суддів вважає слушними наведені у касаційній скарзі засудженої ОСОБА_6 доводи щодо можливості застосування приписів ст. 69 КК.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності
та індивідуалізації покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення
й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Згідно з вимогами ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексуза цей злочин.
Колегія суддів дійшла висновку, що без достатньої оцінки судів обох інстанцій залишилися обставини, які хоча і були відображені в оскаржуваних судових рішеннях, проте фактично не були ними враховані при вирішенні питання щодо міри покарання, яке повинна понести засуджена за скоєне. Зокрема, виходячи з конкретних обставин справи, суди першої
та апеляційної інстанцій не у повній мірі врахували те, що ОСОБА_6 активно сприяла розкриттю злочину, має тяжке захворювання, а також має на утриманні двох малолітніх дітей - ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що на думку Суду є пом'якшуючими покарання обставинами.
Наявність цих обставин у поєднанні з позицією потерпілого, який не наполягав на суворій мірі покарання, а також перебування ОСОБА_6 більше 2 років 4 місяців у місцях позбавлення волі, що безумовно вплинуло на її виправлення, пом'якшують покарання
та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, передбаченого ч. 1
ст. 121 КК, що дає підстави для застосування до неї Судом положень ст. 69 КК
та пом'якшення призначеного покарання до рівня нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за цей злочин.
Разом із тим, підстав для застосування до засудженоїположень ст. 75 КК, як вонапросить у касаційній скарзі, Суд не вбачає.
Наведені у касаційній скарзі засудженої доводи щодо неправомірного приєднання
їй невідбутої частини покарання, призначеного за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року, оскільки, на її думку, вона була звільнена від цього покарання вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 06 червня 2018 року, є неспроможними.
Так, за матеріалами судової справи, ОСОБА_6 була раніше судимаза вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 березня 2017 року за ч. 2
ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 200 годин. Вказане покарання вона у повному обсязі не відбула.
Тобто, як вбачається з вищевикладеного, Орджонікідзевський районний суд м. Харкова вироком від 23 грудня 2019 року правомірно на підставі ст. 71 КК повністю приєднав невідбуту частину покарання, призначеного за вироком цього суду від 22 березня
2017 року, у виді громадських робіт на строк 68 годин, що за ст. 72 КК відповідає восьми дням позбавлення волі.
Крім того, доводи засудженої щодо необхідності зарахування їй строку попереднього ув'язнення у строк покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII, також є необґрунтованими. Так, на думку засудженої, зважаючи на те, що оскаржуваним вироком їй було приєднано покарання за вироком цього суду
від 22 березня 2017 року за ч. 2 ст. 125 КК у виді громадських робіт на строк 68 годин,
що відповідно до ст. 72 КК відповідає восьми дням позбавлення волі, то їй слід зарахувати строк попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, оскільки на момент вчинення нею злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК застосуванню підлягали правила ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII.
Однак ця позиція засудженої є необґрунтованою, оскільки зарахування судом строку попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення волі здійснюється в межах того самого кримінального провадження, в якому до особи було застосовано попереднє ув'язнення.
Тому доводи засудженої ОСОБА_6 у касаційній скарзі щодо істотності цих порушень
не можна визнати прийнятними.
З урахуванням вказаного,колегія суддів дійшла висновку про необхідність задовольнити подану касаційну скаргу частково.
Керуючись статтями 369, 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 13 лютого 2020 року змінити.
Призначити ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 121 КК із застосуванням приписів ст. 69 КК покарання
у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 71 КК до призначеного покарання, повністю приєднати невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від
22 березня 2017 року, у виді 68 годин громадських робіт, що відповідно до ст. 72 КК відповідає восьми дням позбавлення волі, та призначити ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 3 роки 8 днів.
У решті судові рішення залишити без зміни.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3